Проблема → гіпотеза (гіпотези) → дослідження → вирішення.

Це найбільш простий варіант, який характеризує місце дослідження в процесі вирішення проблем. Але, звичайно,існують і більш точні диференційовані схеми.

Дослідницька діяльність – діяльність творча, тому не обов'язково дотримуватися загальних універсальних правил чи схем. Але не дивлячись на це, спеціалісти в галузі вивчення дослідницької поведінки намагалися і намагаються виробляти прийоми і алгоритми, які дозволяють відшукувати істину. Одну з найбільш відомих розробок такого роду створив в ХІХ ст. видатний вчений Б. Больцано. Він виділив 14 прийомів евристичної діяльності, які назвав “мистецтвом відкриття”:

1. Чітко сформулювати питання, відповідь на яке ми шукаємо. Необхідно жорстко окреслити галузь дослідження.

2. Оцінити, чи є правдива відповідь на поставлене питання, з точки зору набутих знань.

3. Розділити завдання на підрозділи і підпитання і шукати відповіді на них спочатку звівши виведенні рішення до купи чи зведенням їх до вирішення завдань.

4. Прямо вивести рішення із вже відомих знань, якщо це можливо.

5. Висунути гіпотези методом повної чи неповної індукції або аномалії.

6. Співставити четвертий і п'ятий прийоми.

7. Співставити отримані результати з відомими знаннями.

8. Перевірити точність використання логічних прийомів.

9. Перевірити правильність всіх суджень, які використовуються у вирішенні.

10. Виразити всі поняття завдання, яке вирішується, в знаках (використовуючи символічну мову).

11. Прагнути до вироблення наочних образів об'єктів завдання.

12. Результат вирішення формулювати логічно строго.

13. Оцінити всі ”за” і “проти” отриманого результату.

14. Розв'язувати завдання по можливості з великою сконцентрованістю уваги на ньому.

Подібних схем існує багато (К. Дункер, М.К. Ковингтон, Я.А. Понамарєв, В.А. Вікельгрен, Дж. Р. Хаес та ін.). Ці способи обов'язково потрібно знати педагогу, вони цікаві з точки зору дорослого дослідника. При роботі з дітьми вони більше розглядаються як перспектива, їх повністю неможливо використати через вікові особливості дітей.

Дослідницька поведінка і креативність мають тісний взаємозв’язок: інтерес і здібність до дослідницької поведінки – це універсальна характеристика творця.

В сучасній психології часто використовується термін „креативність”, який походить від англійського слова і в прямому перекладі означає „творчість”. Креативність розглядають як характеристику творчого потенціалу особистості. Розгляд креативності – винятково психологічна проблема і в роботах дослідження психології креативності, описано багато параметрів, які її характеризують. Хоча при оцінці даної внутрішньої особливості психіки людини, зазвичай, враховують чотири характеристики:

Продуктивність – здатність до продукування максимального обсягу ідей. Цей показник не є специфічним для творчості, але зрозумілим є те: чим більше ідей, тим більше можливостей вибору з них найбільш оригінальних. Творець, який створює велику кількість „продуктів”, має перевагу над тим, хто малопродуктивний. В дослідницький поведінці ця якість проявляється на рівні конструювання гіпотез. Звичайно, чим більше гіпотез, тим більше можливостей для різнобічного дослідження об’єкта.

Пластичність – здатність легко переходити від явищ одного класу до іншого. Творець повинен вміти пластично змінювати стратегію і тактику дослідницького пошуку.

Оригінальність – один з найголовніших показників креативності. Це здібність висувати нові, оригінальні ідеї. В ситуаціях, активізуючи дослідницький пошук, ця характеристика мислення творця має важливе значення на етапах виявлення проблеми, розробки гіпотез, збору і обробки матеріалів дослідження;

Розробленість – творці поділяються на дві великі групи: перші – вміють продукувати оригінальні ідеї; інші – детально, творчо розробляти існуючи.

При оцінці творчого потенціалу особистості традиційно враховується здатність людини до накопичення нового когнітивного досвіду. Творча людина – людина відкрита новому досвіду, здатна швидко вчитися і перевчатися. Хоча було замічено, що загальні різносторонні знання часто стають на заваді для засвоєння нових знань і для вирішення дослідницьких нових, нестандартних знань.

Проблема організації навчання дітей дошкільного віку, спрямованого на розвиток вмінь і навичок, необхідних в пошуку та дослідженні – досить складна і майже не розглядається в педагогічній та психологічній літературі. Сучасні педагоги і психологи ці завдання вирішують в процесі цілеспрямованого розвитку мислення дитини. До дослідницьких вмінь і навичок, необхідних для вирішення дослідницьких завдань відносяться:

· вміння бачити проблеми;

· вміння ставити питання;

· вміння висовувати гіпотези;

· вміння давати визначення поняттям;

· вміння класифікувати;

· вміння спостерігати;

· вміння і навички проведення експериментів;

· вміння робити висновки;

· вміння структурувати матеріал, працювати з текстом;

· вміння доводити та захищати свої ідеї.

Під проблемою розуміють чітко сформульоване запитання, а точніше комплекс запитань, що виникають у процесі пізнання. Проблемною ситуацією є будь-яка практична або теоретична ситуація, в якій немає відповідного до обставин рішення. Вирішення проблеми потребує виконання багатьох дій, а в першу чергу - дій, спрямованих на дослідження всього, що пов’язано з проблемною ситуацією. Пошук проблем – складний процес, а точніше це здібність, яка проявляється в особливо обдарованих людей. Відомий філософ Ніцше писав: “Велика проблема подібна до дорогоцінного каменя: тисячі проходять повз нього, поки один не підніме”. Багато вчених стверджують, що побачити і сформулювати проблему часто важливіше і складніше, ніж її вирішити. Деякі методисти говорять, що як тільки проблема сформульована – творча частина завдання виконана. Але розв’язання поставленої проблеми – це вже технічна задача. При організації навчання спрямованого на розвиток дослідницьких здібностей дуже важливим є питання про те, чи потрібно вимагати від дитини, яка починає самостійне дослідження, чітко формулювати проблему. Думка про те, що чітке формулювання проблеми обов’язково має передувати дослідженню, правильна лише частково. Формально це так, але реальний творчий процес – це завжди спроба зробити крок в невідоме. Тому формулювання проблеми часто виникає лише тоді, коли проблема вже вирішена. Виконуючи цю частину дослідницької роботи з дитиною, потрібно проявляти гнучкість: не варто вимагати чіткої цілі, достатньо її загальної, приблизної характеристики. Це правило є головним в дослідницькій роботі. Процес творчості буде набагато “бідніший”, якщо дослідник буде мати заздалегідь передбачену задану ціль. Тому від дитини не завжди потрібно вимагати чіткого словесного формулювання проблеми дослідження. Зустріч з проблемною ситуацією породжує здивування, невпевненість. Проте слід розуміти, що чітко сформульованих творчих завдань не буває. Визначена проблема (задача) вказує на можливість розв’язання, а це робить прогноз цілком доступним, позбавляє ситуацію статусу “проблемної”, а породжена в результаті поведінка – основних рис дослідницької поведінки.

Важливим вмінням для будь-якого дослідника є вміння запитувати. Діти – від природи дослідники, тому вони дуже люблять запитувати, а якщо цьому систематично навчати-можна досягти високих рівнів в даному мистецтві. Під “запитанням” зазвичай розуміють форму виразу проблеми, яка пробуджує потребу в пізнанні. Будь-яке запитання, як стверджують спеціалісти в області логіки, можна умовно розділити на дві частини – базисна – початкова інформація і вказівка на її недостатність. Запитання можна поділити на дві великі групи: уточнюючі і прямі. Уточнюючі запитання можуть бути простими і складними. Складними називають запитання, що складаються фактично з декількох запитань. Прості запитання можна поділити на дві групи: умовні і безумовні. Наведемо приклади:

«Чи правда, що у тебе вдома живе канарка?» – просте безумовне запитання. «Чи вірно, що, якщо кошеня відмовляється від їжі і не грається, то воно хворе?» – просте умовне запитання. Зустрічаються і складні запитання, які можна поділити на декілька простих. Наприклад:«Ти будеш гратись з іншими хлопцями, сам?» Невизначені, непрямі запитання починаються із слів: «де», «коли», «хто», «що», «чому», «які» та ін. Ці запитання також можуть бути простими і складними. Наприклад:«Де можна побудувати намальований тобою будинок?» - просте запитання.«Хто, коли і де може побудувати цей будинок?» - приклад складного запитання, його без зусиль можна розділити на три самостійні запитання.

Для розвитку вміння задавати запитання використовуються різні вправи. Наприклад, відомий американський психолог Е.П.Торранс пропонував своїм учням картинки із зображенням людей, тварин і пропонував задати запитання тому, хто зображений на картинці. Для тренування можуть використовуватися завдання на виправлення помилок – логічних, стилістичних, фактичних. В якості вправи для тренування вміння запитувати, використовують завдання «знайти загадане слово».

Слідом за виявленням проблеми іде пошук її рішення, тобто розгортається наступна фаза розумового процесу – фаза вирішення проблеми. Відповідь на поставлену проблему досягається за допомогою розумової діяльності, що протікає у формі висунення припущень або гіпотез. Нове знання вперше усвідомлюється дослідником у формі гіпотези, остання виступає необхідним і кульмінаційним моментом розумового процесу.

Тому одним з головних, базових умінь будь-якого дослідника є уміння висувати гіпотези, пропозиції. У цьому процесі обов'язково потрібна оригінальність і гнучкість мислення, продуктивність, а також такі особисті якості, як рішучість і сміливість. Гіпотези народжуються як в результаті логічних міркувань, так і у результаті інтуїтивного мислення.

Слово «гіпотеза» походить від старогрецького hypothesis – підстава, припущення, думка про закономірний зв'язок явищ. Діти часто висловлюють найрізноманітніші гіпотези з приводу того, що бачать, чують, відчувають. Безліч цікавих гіпотез народжується в результаті спроб пошуку відповідей на власні запитання. Гіпотеза – це передбачене, ймовірне знання, ще не підтверджене досвідом передбачення подій. Чим більше число подій передбачене гіпотезою, тим ціннішою вона є. Для дитячих досліджень, направлених на розвиток творчих здібностей дитини, важливим є вироблення гіпотез за принципом «чим більше, тим краще». Вже сама гіпотеза може стати важливим чинником, що мотивує творчий дослідницький пошук дитини. Висунення гіпотез, припущень і нетрадиційних (провокаційних) ідей – важливі розумові навики, що забезпечують дослідницький пошук.

Поняття – одна із форм логічного мислення. Поняттям називають форму думки, що відображає предмети в їх суттєвих і загальних ознаках. Поняття це думка, що відображає в узагальненій формі предмети і явища дійсності, а також зв’язки між ними. Воно утворюється шляхом операції узагальнення і абстрагування. Щоб дізнатись, як розвинена в дитини здібність до узагальнення понять, використовуються різні методи, одним із найефективніших є метод узагальнення понять. Визначення поняття – це логічна операція, яка розкриває його сутність або прояснює (встановлює) значення терміну.

За допомогою класифікації люди не тільки впорядковують свій досвід, але і перетворюють конкретні спостереження в абстрактні категорії. Класифікацією називають операцію поділу понять по певному критерію на різні категорії. Але не завжди звичайне перерахування класів можна назвати класифікацією. Вона встановлює певний порядок, розділяє об’єкти на групи, щоб впорядкувати галузь, яку розглядають, зробити її доступною. Класифікація надає нашому мисленню чіткості і точності. Класифікуючи предмети і явища потрібно пам’ятати, що не можна встановлювати чітку межу. Будь-яка класифікація має ціль, тому вибір основи класифікації зазвичай продиктований цією ціллю. Оскільки цілей може бути дуже багато то одна і таж група предметів може бути розкласифікована по-різному. Кожному педагогу відомо, наскільки важливий елемент незвичайності і цікавості. Логіка в цілому і класифікація зокрема створюють враження сухості. Тому інколи корисно використовувати завдання, що містять в собі явні помилки. Вони роблять заняття більш емоційними і дозволяють пояснити справжні правила логіки, зокрема – правила класифікування. Крім вміння класифікувати такі задачі дозволяють розвивати критичне мислення, що дуже важливо в дослідницькій діяльності.

Спостереження – найпопулярніший і найдоступніший метод дослідження, що використовується в більшості наук і часто застосовується людиною в повсякденному житті. Спостереження – це вид сприйняття, який характеризується спрямованістю. Яка виражається в конкретній практичній пізнавальній задачі і відрізняє спостереження від простого споглядання. Для того щоб спостереження стало можливим, потрібно розвивати вміння спостерігати. Існує багато завдань для тренування спостережливості у дитини. Майже всі вони спрямовані на пошук певних відмінностей між предметам чи запам’ятовуванні багатьох деталей.

Експеримент – один із найважливіших методів дослідження, що використовується практично у всіх науках і нерозривно зв’язаний з дослідницькою поведінкою. Слово „експеримент” походить від латинського “experimentumі” і перекладається як „проба, дослід”. Так називається метод пізнання, за допомогою якого в чітко контрольованих і керованих умовах досліджуються явища природи або суспільства. На відміну від спостереження, що тільки фіксує властивості предметів, експеримент вимагає дії людини на об’єкт і предмет дослідження. Цей вплив може проходити як штучних, лабораторних, так і в природніх умовах. Будь-який експеримент потребує практичних дій з метою перевірки і порівняння. Експерименти бувають, також, мислительними – такими, що проводяться тільки подумки, наприклад:«Що можна зробити із піску (глини, дерева, бетону)?»,«Що буде, якщо люди навчаться читати думки інших?»

«Що треба зробити, щоб припинити війни?»,«Якими повинні бути міста, щоб люди не гинули на дорогах?». Такий вид експериментування розвиває дослідницькі вміння і навички, мислення дитини, його легко можна застосувати і без попередньої підготовки.

Будь – яка дитина є включеною в дослідницький пошук майже постійно. Для неї нормальним природнім станом є: рвати папір і дивитись, що з нього вийшло, спостерігати за рибками в акваріумі, вивчати поведінку птахів за вікном, проводити досліди з різними предметами. Розбирати іграшки, вивчати їх конструкцію. Завдання педагогів – допомогти дитині у проведенні дослідів, зробити їх корисними, цікавими і безпечними для дослідника і його оточення.

В сучасній освітній практиці значення самостійної дослідницької діяльності дитини недооцінюється. Вихователі поспішають навчити дитину тому, що самі рахують важливим, а дитина хоче сама досліджувати практично все. Тому навчальна діяльність автоматизується від пізнавальної і стає зовсім нецікавою.

Дуже важливо, щоб навчальна діяльність була максимально близькою до дослідницької, пізнавальної діяльності, яка є одним з основним механізмів розумового розвитку.

Як зазначає О.І. Савєнков, навчальне дослідження дошкільника, так як і дослідження проведене дорослим, обов'язково включає основні елементи, які включанні в ці схеми: виділення і постановку проблеми (вибір теми дослідження); вироблення гіпотези; пошук і пропозиції можливих варіантів вирішення; збір матеріалу; узагальнення отриманих даних. В процесі проведення експериментальної роботи по розробці методики, вченими було помічено, що для багатьох педагогів думка проте, що старший дошкільник може пройти через всі ці етапи на перший погляд здається не реальною. Але всі сумніви відразу розвіюються, як тільки починається справжня робота з дітьми. І якщо уважно подивитися на всі ці етапи, то можна зрозуміти, що неможливо скоротити цей процес бо все відіб'ється на результаті педагогічної роботи.

Говорячи про результати, особливо важливо пам'ятати, що на всіх етапах цієї роботи ми повинні чітко уявляти, що основний очікуваний нами результат - розвиток творчих здібностей, набуття дитиною нових знань, умінь, навичок дослідницької поведінки і опрацювання отриманих матеріалів. В жодному разу ми не повинні співвідносити результат з продуктом, який зароджується в результаті праці маленького дослідника. Точніше, ми повинні пам'ятати, що в даному випадку маємо справу не з одним результатом, а з двома. Перший, звичайно, найважливіший, він називається педагогічним. Другий – це той, який творить дитина своєю головою і руками, - макет, проект т.д. Для педагога головний результат цієї роботи не просто гарна, детально розроблена схема, підготовлена дитиною доповідь, технічний малюнок чи склеєний з паперу макет. Педагогічний результат – це перш за все, безцінний у виховному співвідношенні досвід самостійної творчої, дослідницької роботи, нові знання та вміння, цілий спектр психічних новоутворень, які відрізняють справжнього творця від просто виконавця.

Для досягнення педагогічного результату Савєнков О.І. запропонував таку послідовність:

· Актуалізація проблеми (знайти проблему і виділити напрям майбутнього дослідження).

· Виділення сфери дослідження (формулювання основних питань, відповіді на які ми б хотіли знайти).

· Вибір теми дослідження (спробувати якомога чіткіше позначити межі дослідження).

· Розробка гіпотези (розробити гіпотезу чи гіпотези разом з нереальними провокуючими діями).

· Виявлення і систематизація підходів до вирішення (вибрати методи дослідження).

· Визначити послідовність проведення дослідження.

· Збір і обробка інформації (зафіксувати отриманні знання).

· Аналіз і узагальнення отриманих матеріалів (структурувати отриманий матеріал, використовуючи логічні правила і прийоми).

· Підготовка узагальнень (дати визначення основним поняттям, підготувати повідомлення за результатами дослідження).

· Доповідь (захищати його публічно перед однолітками і дорослими відповідати на запитання).

О.І. Савєнков теж під час роботи з дошкільниками та дітьми шкільного віку великого значення надавав дослідницькому навчанню. Вчений, на основі роботи американського педагога Сандри Кейплан створив теж дуже цікаву методику пошукової роботи, яка має ігрову форму організації і проводиться на двох етапах:

Перший – тренувальні заняття;

Другий – самостійні навчальні дослідження старших дошкільників. Підготовка до пошукової роботи: необхідно приготувати карточки із символічними зображеннями „методів дослідження”.

Подумати Запитати Поспостері- Подивитися Запитати Провести

у себе гати у книгах у дорослих дослід

 

На аналогічних картках потрібно підготувати теми майбутніх досліджень. Для цього потрібно наклеїти відповіді ілюстрації із зображенням тварин, рослин і т.д.

Перший етап: тренувальне заняття: Дітей зацікавлюють тим, що вони будуть проводити дослідження так, як дорослі. Для демонстрації етапів роботи потрібно вибрати двоє дітей, які б виконали роботу від початку до кінця, а інші подивилися. Вибрані діти визначають тему дослідження, спираючись на допомогу вихователя. Наприклад, діти вибрали тему „Папуги”. Вихователь пояснює, що основне завдання підготувати доповідь, повідомлення, але для цього потрібно зібрати певну інформацію. Як це зробити? Потрібно починати із звичайних запитань: „Що нам потрібно зробити спочатку? Як ви думаєте, з чого починати дослідження?”

Діти будуть пропонувати різні варіанти, потрібно підвести їх до того, що спочатку потрібно – подумати.

Наступне запитання: „Звідки ми ще можемо дізнатися про папугу?” Відповідаючи на нього разом з дітьми, вихователь поступово розкладає картки із зображенням „методів дослідження”, а діти вибирають.

Коли малі дослідники визначити послідовність роботи, починається збір матеріалу. Розкладені на столі картки – це типовий план дослідницької роботи, тільки виражений у іншій формі. Так, поступово виконуються всі етапи зазначені на картках і підводяться підсумки з обговореннями. Коли діти засвоїли загальну схему, тоді переходять до другого варіанту організації.

Другий етап: самостійні навчальні дослідження в старших дошкільників.

Робота проводиться аналогічно, тільки діти проводять дослідження самостійно. Вибравши певну тему, вони отримують „папку дослідження”. Завдання дітей – зібрати інформацію, узагальнити і підготовити доповідь.

О.І. Савєнков розробив, також, пам’ятку вихователю, яка дозволяє успішно проводити дослідження.

Пам’ятка вихователю

Найголовніше у пошуковій роботі – це творчий підхід, для його реалізації потрібно:

· навчати дітей діяти самостійно і незалежно;

· уникати прямих вказівок;

· не стримувати ініціативи дітей;

· не виконувати за дітей того, що вони можуть зробити самостійно;

· не поспішати з оцінюванням;

· допомогти дітям навчитися управляти процесом засвоєння знань:

а) прослідковувати зв’язки між предметами, явищами, подіями;

б) формувати навички самостійно вирішувати проблеми дослідження;

в) навчити аналізувати, класифікувати, узагальнювати інформацію.

 

Пошук проблеми - справа непроста. Багато вчених стверджує, що її формулювання часто буває важчим, ніж вирішення. В процесі розвитку дослідницьких навичок є дуже важливим питання, чи потрібно вимагати від дитини чіткого формулювання того, що буде досліджуватися.

Якщо подумати, то формально це робити необхідно. Але реальний процес творчості – це спроба зробити крок в невідоме. Тому і саме формулювання часто виникає тільки тоді, коли проблема є вирішеною. Маленький дослідник починаючи пошук, далеко не завжди знає навіщо це робить і тим більше не знає, що знайде при його завершенні. Тому, виконуючи цю частину роботи з дитиною потрібно проявляти гнучкість і не вимагати чіткого усвідомлення і формулювання. Для цього можна запропонувати дітям поспостерігати за чимось цікавим (наприклад, за осінніми листками, туманом, росою).

Одним із головних умінь дослідника є уміння висувати гіпотези, будувати припущення. В цьому процесі обов'язково потрібна оригінальність і пластичність мислення, продуктивність, а також особистісні якості – рішучість і сміливість. Однією із головних вимог до гіпотези є її співставність з фактичним матеріалом, тому деякі “дуже серйозні” дослідники стверджують, що не всяке припущення можна вважати гіпотезою. Гіпотеза, запевняють вони, на відміну від простого припущення повинна бути обґрунтованою, спрямовувати на дослідницькі пошуки. Але для дитячих досліджень, спрямованих на розвиток творчих здібностей, є важливим вміння виробляти гіпотези за принципом “чим більше, тим краще” і тому корисними, потрібними є навіть найфантастичніші гіпотези і провокуючі ідеї.

Дітей потрібно тренувати в умінні виробляти гіпотези. Для цього можна використати спеціальні вправи. Наприклад:

1. Запропонувати дітям подумати над такими питаннями:

- Чому весною тане сніг?

- Чому бувають повені?

- Чому світить Сонце?

- Чому квіти мають яскраве забарвлення?

Можна також,використати вправи на обставини:

2. Запропонувати дітям подумати, при яких обставинах кожен із предметів буде дуже корисним, придумати умови при яких будуть потрібними два чи більше цих предметів.

- Гілка дерева;

- телефон;

- лялька;

- фрукти;

- автомобіль;

- книга;

- самовар;

- барабан.

3. Завдання типу “Знайди причину тому, що сталося” також, можуть допомогти навчити висувати гіпотези.

- Діти стали більш гратися на подвір'ях.

- Вертоліт пожежної служби весь день кружляв над лісом.

- Друзі посварилися.

- Ведмідь зимою не заснув, а блукав лісом.

Важливим для будь-якого дослідника є уміння формулювати запитання. Діти – від природи дослідники, вони дуже люблять запитувати. В пізнанні звичайно, необхідно, щоб запитання випереджували відповідь. Стимулювати здібність запитувати дуже важливо. Для розвитку цього вміння використовують різні вправи.

Наприклад, видатний американський психолог Е.П. Торранс показував своїм учням картинки із зображенням людей, тварин, пропонував задавати питання тому, хто зображений або постаратися відповісти, які питання міг би задати той, хто зображений.

Інша вправа: “Які запитання допоможуть тобі дізнатися нового про предмет який лежить на столі?” На стіл кладуть, наприклад, ляльку, іграшку і т.д.

Дитині старшого дошкільного віку пропонується ситуація: “Уяви, що до тебе підійшла незнайома людина. Які три запитання ти б задала.” Діти, крім того, що отримають цікаву інформацію, при цьому вчаться говорити від імені іншої людини.

Важливим у дослідженні є вміння узагальнювати поняття. Щоб визначити чи розвинута ця здібність у дитини, використовуються різні методи, один із найефективніших і простий – метод визначення поняття. Дитині дається предмет чи слово і пропонується дати поняття предмету: “Що це?”. Наприклад “Що таке трамвай?” і т.д.

Не менш важливим у дослідженні є вміння класифікувати, робити висновки та узагальнення. Для розвитку цих умінь використовують різні вправи. Наприклад, для розвитку умінь класифікувати використовують вправи “Знайди зайве і назви одним словом” і т.д. Для формування первинних навиків і тренування умінь робити прості висновки можна скористатись вправами типу “Скажи, на що схоже”, “Знайди предмет”. Для розвитку уваги і спостережливості - “Парні картинки”, “Уважно роздивись!” і т.д.

Однією із форм пошукової діяльності є технологія проектування, яка дозволяє ефективно вирішувати важливі завдання розвитку творчих здібностей дошкільників. Психолог Д.І. Фельдтштейн, досліджуючи особливості взаємовідносин світу дорослих і дітей, зробив висновок: нові форми їх співпраці, співтворчості дозволяють знайти джерело не тільки емоційно забарвлених переживань, але і розвиток (при збереженні індивідуальності кожного суб'єкта культури). Таким джерелом, може стати творчий проект, мета якого – вільні погляди у висловлювані суб'єктивної думки, у виборі змісту діяльності та способів вирішення проблеми.

Проективна діяльність дошкільника розвивається поетапно, при неопосередкованому втручанні і керівництві дорослого. У віці від 3,5 до 5 років проективна діяльність формується на виконавському рівні. Відсутність життєвого досвіду, недостатній рівень розвитку інтелектуально-творчих здібностей не дозволяє дитині достатньою мірою проявити самостійність у виборі проблеми і її розв'язанні, тому активна роль належить дорослому. Уважне ставлення до потреб дітей, до їх інтересів допомагає дуже легко виділити проблему, яку “замовляють” діти. Таким чином, дитина середнього дошкільного віку виступає в ролі “замовника“ проекту, а його виконання проходить на повторювально-виконавському рівні. Участь в проекту в другій ролі, діючи по прямих вказівках дорослого чи шляхом повторення за дорослим не суперечить природі маленької дитині.