1. Особливості епохи Постмодерну.
2. Постмодерністська література.
3. Постмодернізм у музиці й образотворчому мистецтві.
4. Завдання збереження пам’яток культури.
Список літератури:
1. Дианова В. Постмодернистская философия искусства: истоки и современность. / В. Дианова – Спб., 2000.
2. Зыбайлов Л., Шапинский В. Постмодернизм. / Л. Зыбайлов, В. Шапинский – М.,1993.
3. Ильин И. П. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. / И. Ильин – М., 1996.
4. Лук’янець В., Соболь О. Філософський постмодерн. / В. Лук’янець, О. Соболь – К., 1998.
5. Маньковский Н. Эстетика постмодернизма. / Н. Маньковский – СПб, 2000.
6. Соболь О. Постмодерн і майбутнє філософії. / О. Соболь – К., 1998.
1. 1917 р. Р. Панвіц у книзі “Криза європейської культури” писав про “постмодерністську людину” як “гібрид декадента і варвара, що виплив із виру великого декадансу, радикальної революції, європейського нігілізму. Протягом наступних двадцяти років цей термін охоплює всі сфери культури і суспільного життя. Це була реакція на монотонність універсалістського бачення світу в модерні. Отже, постмодерн – це 1) період європейської історії ХХ ст.; 2) особливий настрій, розповсюджений в усіх сферах людської діяльності. Відчувається осмислення ситуації європоцентризму, андроцентризму, тоталітаризму, засилля індустріалізації (технолатрія), криза раціональності (розуму), екологічна катастрофа, голокост і Голодомор-геноцид, здичавіння людини. Шириться зневіра у прогресі людства, СНІД та інші хвороби, що загрожують людству в глобальному масштабі, породжують іронію і сарказм у ставленні до всіх реформ і пропонованих змін.
Від 70-х рр. ХХ ст. у таку постмодерну стадію вступили західні країни. Східні знаходять сили модернізуватись на власній, національній основі, що передбачає врахування національних та цивілізаційних особливостей, пошанування традицій, культурної своєрідності. Постмодерн як синтез модерну і традиції не відкидає минуле, “несучасне”, а вбирає його органічно. Постмодерне суспільство включає:
- орієнтацію на нове з врахуванням традиції;
- використання традиції як передумови модернізації;
- світську організацію соціального життя, але збереження значення релігії й міфології у духовній сфері;
- значення виділеної персональності, водночас схвалення й використання наявних форм колективності;
- ефективну продуктивність, але обмеження росту;
- поєднання психологічних характеристик людини традиційного і сучасного суспільства.
Постмодерн не ворожий до традиційного суспільства, в цьому його суперечність з Модерном. Він уникає “екстремізму Просвітництва”, заперечення релігії, Середньовіччя, традиційних культур, авторитетів, сільського способу життя. Для Модерну характерна тиранія більшості, для Постмодерну – турбота про дотримання прав меншин, ‑ політичних, національних, релігійних, сексуальних та ін. Уникає Постмодерн і оцінок: правильне – неправильне, передове – відстале, вище – нижче тощо, визнаючи просто Інше. Можна говорити про “стан радикальної плюральності”, коли різнорідне стало близьким, різночасове – одночасовим (ситуація симультанності). Для Постмодерну характерне заперечення логоцентризму, авторитету як підкорення, а визнання його як більшої гідності, компетентності, розуму.
Постмодерн у культурі нагадує демократію: руйнується єдиний стиль культури, виникає культурний плюралізм, що стирає грані між сакральним і профанним, наростають процеси осереднення людей, вивищення масової культури. Зменшується можливість появи геніїв і героїв. Постмодерн сприймає це як норму і шукає художніх та інтелектуальних засобів їх виразу. Письменники пишуть твори, де немає героїв ні особистостей, все спрямоване на руйнування ієрархії цінностей, зрівняння “святого” і “сатанинського”, забуття імен і дат, змішування стилів і епох, іронічне сприйняття традиції, історії, авторитетів.
Демократизація зробила панівною масову культуру, мистецтво задовільняє смаки масового споживача. Постмодерне мистецтво відреагувало на цей соціальний запит ідеєю “подвійного кодування”, тобто суміщення еліти і юрби. Ці спроби невдалі, тематична багатошаровість твору затруднює процес його сприйняття елітою.
Стиль епохи Постмодерну – постмодернізм. Це спосіб життя і думки, особливий духовний настрій, характерний для тих суспільств, які завершили стадію модернізації. Це технологія мистецтва, сформована у 70 – 80-х рр. ХХ ст., під впливом кризи авангардизму. Для постмодернізму характерна відмова від меж стильової та жанрової визначеності, синтез високого і вульгарного, поєднання різних матеріалів, визнання рівноправності всіх напрямів. Світ – хаос, усе дозволено для відображення безумного світу і здичавілої людини.
2. Постмодерністська література в Україні досить розповсюджена, багато молодих талантів пробували себе у цьому стилі. Найбільш виразно заявили новий стиль група “Бу-ба-бу” у Львові, “Пропала грамота” у Києві, “Лугосад”, а також численні поети й письменники. Класикою постмодерної літератури вважають творчість Юрія Андруховича (“Московіада”, “Переверзія” та інші романи, збірки поезій), його твори перекладені багатьма мовами. Користується популярністю у Європі творчість молодого львівського автора Любка Дереша (“Архе”, “Культ” та ін.). У стилі постмодернізму продовжують творити Віктор Неборак, Олександр Ірванець. Епатував публіку своїми творами Назар Гончар, особливо це видно із творів збірки до 40-річчя автора. Цитувати їх у посібнику з історії культури не виглядає пристойним, хіба що таке: “Я духа випустив на волю /а він нагадує квасолю/ мене обвив…”
О. Ірванець іноді вдавався до глибоких філософських думок: Оголошення у Київському метро
“Піднімайте поли довгого одягу
і не заступайте за обмежувальну лінію…
Наш народ ніколи не заступає за обмежувальну лінію…
А дарма…” (2003 р.).
Семен Либонь – один із трьох членів групи “Пропала грамота” спробував у стилі постмодернізму заговорити про кохання:
“Я роздуваю червону соплю,
Я закоханий, наче індик.
Я тебе кожен день по-новому люблю,
Як пацюк, як пантера, як бик.
Ось я підлітаю – я гордий орел,
За мить я – дурний носоріг.
А в той потаємний, інтимний момент
Я ніжний, немов осьминіг.
І ти не лякайсь, як крізь спів солов’я
Прорветься горилячий рик.
Адже лише той, хто кохає, як я,
Кохає, як справжній мужик”.
Членами найстарішого літературного гурту у Львові, який називав себе літературним ар’єргардом (“Лугосаду”) були Іван Лучук, Назар Гончар та Роман Садловський. Учасники гурту культивували у 80 – 90-х рр. маргінальні види творчості: ‑ І. Лучук та Н. Гончар – паліндромію, а Р. Садловський – поезомалярство. Літературознавець Тамара Гундорова написала про групу у 2001 р.: “Окрім карнавалізму, що спирався на ідею підриву й перевертання, у 80-ті роки заявила про себе також самодостатня культурософська ідеологія, скажімо, ЛУГОСАДУ – групи львівських поетів-вісімдесятників, що сповідувала ар’єргардну опозиційність щодо модернізму й цілої модернізаційної стратегії… Резонуючи на всі попередні форми і традиції літератури, лугосадівці найближчі до передмодерних барокових (не без футуристичного забарвлення) моделей мислення і поведінки… Загалом самодостатність (не революція і не модернізація) стають естетичним ідеалом ЛУГОСАДУ”.
Один із наймолодших літераторів, твори якого масово перекладають у Європі, Любко Дереш у романі “Архе” пише таке: “Тисячолітнє царство слова зникає за картиною скрипу. Називання губиться й не може більше знаходити нових знаків для доби без назв. Найвульгарніше, що вдалося вигадати – назвати цей кінець кінців ПОСТмодернізмом. Зайвий доказ того, що доба без назв справді поза означенням…”. І пояснює ці рядки так: “Модернізм з’явився як вияв певної радикальності… Цей модернізм 20-х років був моментом проживання сучасності. Але згодом, у 50 – 60-х роках, сучасність відійшла на задній план; від того моменту, переживання сучасності залишилися лише формальні речі; експерименти з мовою, жонглювання цитатами тощо. Цей відхід від сучасності і втрата теперішнього дня називається постмодернізмом”. Свою писанину одним словом цей автор охарактеризував як “маячня”.
3. Стиль постмодернізму в музиці позначився майже на всіх жанрах та видах мистецтва – опері (партії й арії на різних листках паперу, можна перемішувати, також рок-опера про Ісуса Христа та ін.). У жанрах балету, симфонії, камерній музиці. Особливо вражає естрада. Визнані композитори, які вдаються до стилю постмодернізму, у Львові – це, насамперед, Мирослав Скорик і Олександр Козаренко.
Естрадна музика постмодернізму пов’язана з молодіжною субкультурою, зокрема панками, готами, емо та ін.
Панки як молодіжна субкультура, що характеризується особливим зовнішнім виглядом і світоглядним нігілізмом і цинізмом, виникла у Великобританії 1975 р., поширилась по всьому світу (від 1980 в Україні). Вирішальну роль у консолідації панків відіграв панк-рок, а тексти культової групи Секс Пістолс стали своєрідним маніфестом цієї субкультури. Декларують свою прихильність до анархії. Імідж панків – це агресивна зачіска з різнобарвними пасмами волосся сторчма, нерідко з виголеними ділянками, ланцюги на шиї й шпильки в одязі, напульсники з шипами. Розмаїті куртки, балахони, штани. Одяг найчастіше подертий, витертий. Поява стилю – закономірна реакція частини молоді, яка опинилася в критичному становищі, без роботи і засобів до життя.
Панк-стиль підсилив і продовжив традиції рокерів та скінгедів. Основний зміст стилю – виклик, провокація, “шок-ефекти”. Спершу це був зовнішній вигляд, а згодом знайдено сильніші прийоми – теми смерті, вампіризму, насильства. Провідне місце посідає музика – панк-рок. Теми текстів їх пісень здебільшого торкалися реальних життєвих проблем, граматичні норми і вимова наближені максимально до розмовної мови.
У 1980 – 1981 рр. в Англії виникла субкультура готів, донині дуже популярна у світі. Готи – це люди, які полюбляють чорне, слухають “готичну” музику, цінують темний арт і мають пристрасть до “темного” сприйняття світу. Готичний світогляд – це особливий романтично-депресивний погляд на життя, проявляється як замкнутість, часті депресії, меланхолія, мізантропія, містичність, несприйняття стереотипів, ізольованість від суспільства та ін. Велика частина готів є танатофілами. У готів відповідна світоглядна музика, мистецтво та імідж. Музика насичена емоціями, яку важко сприймати звичайній людині. Випущено диск “Українська готика, частина перша”. Кілька представників темної сцени: “Інферно”, “Кому вниз”, “Далеко”, “Ауді Сайл” та ін. Музика автентично українська, можна в ній почути голос предків. Готи часто одягають середньовічні сукні та аксесуари, важкі військові черевики або екстремально високі чоботи на височенних підборах, а також срібні прикраси та готичний макіяж – чорні стріли та риски навколо очей тощо.
Музика готів – це готик-рок, який за важкістю звучання поділяють на колдвейв, готик-рок, думи та блек-метал. Характерні риси всіх – це “холодне” звучання і відсутність ревучого вокалу. Немає веселих мелодій і позитивних текстів. Готи втішаються дипресією і черпають з неї сили. Готичний світогляд яскраво ілюструють картини символістів. Серед фільмів перше місце посідають фільми про Дракулу, вампірів тощо.
У субкультурах панків та готів коріння субкультури емо – “емоційної”. Чорно-рожевий одяг, чорний чубчик і похмурий настрій – ось зовнішній прояв цієї субкультури. Емо пов’язані зі стилем музики, який виник також у 80-ті рр. ХХ ст. із хардкору. Характерними для емо є вокал, що змінюється від крику до стогону та чітка гітарна партія. Цей термін поширився і на слухачів цієї музики. Чорний колір в одязі символізує негативні емоції, нерозуміння, самотність, а рожевий або інші яскраві кольори – позитивні емоції, радість, щастя. Однакові стрижки хлопців та дівчат, довге волосся з чубчиком, що закриває півобличчя. Носять сумку через плече, або наплечник, обвішаний різними значками. Макіяж популярний серед обох статей, ‑ це підведені чорним олівцем очі. Популярний пірсінг губ та брів.
Емо – це вивільнення від рамок, вільна демонстрація емоцій, свобода особистості є найголовнішою в емо-культурі. Вони часто пов’язані з поезією, через яку звертаються до хаосу, депресії, самотності, гніву, що випливає з неспроможності світу зрозуміти автора. Емо пережило три хвилі розвитку: 1981 – 1985 рр. були періодом розквіту й розвитку музичних стилів і напрямів; від 1994 до 2000 формувався світогляд з філософією емо, а від 2000 р. почалось урізноманітнення зовнішнього вигляду. Емо часто плутають з готами, але відмінність у тому, що емо виступають за вираження емоцій, найважливішим для них є самовираження, звільнення від рамок і канонів. Готам же властива депресивність і зануреність у свій понурий світ. Емо – вільні, дуже емоційні, а готи – понурі романтики. Емо віддають перевагу музиці і спілкуванню, не визнають насильства.
Музика постмодернізму – це гурти “Брати Гадюкіни”, “Скрябін”, усі знають, що молоді люди захоплені творчістю Олега Скрипки (група ВВ), Сергія Кузьмінського, Кузьми Скрябіна та ін. Чи не найбільш прийнятною для публікації можна вважати пісню гурту “Скрябін” під назвою “Мумітроль”.
Кохана, я тебе люблю / Так особливо, чувіха,
Я прошу, будь чемна, бо буду бити
Руками, ногами, своєю головою,
Локтями, ремнями, залізною трубою.
Приспів: Якщо ти зрадиш, кохана,
Я вирву всі твої патли,
До м’яса вкушу за руку,
Як велика скажена собака.
Я виб’ю всі твої зуби,
В коробочку їх поскладаю,
І буду над нею ридати.
Маленька, подай свій мобільний,
Я почитаю, від кого прийшла есмеска,
І буду бити…
Виникнення школи українського постмодернізму в живописі пов’язують з Манежною виставкою 1988 р. (іноді її називають “українська хвиля”, “український трансавангард”). Найцікавіші художники постмодернізму – А. Савадов, О. Гнилицький, С. Сенченко, О. Харченко, О. Голосій, групи “Паризька комуна”, “Вольова грань національного постмодернізму”, Одеська школа – О. Ройтбул, В. Рябченко, С. Ликов та ін.
Своєрідною емблемою українського постмодернізму в живописі стала картина А. Савадова “Смуток Клеопатри” (1987), на якій зображено чоловікоподібну матрону верхи на тигрі. Іронія проглядається у широкоплечій Клеопатрі – вона нагадує і “Колгоспницю” В. Мухіної, і титанічних “бабів” Є. Вучетича. Сама композиція – це парафраз “Принца Бальтазара-Карлоса” Д. Веласкеса (Київ, у музеї якого є “Інфанта Маргарита”, вважається містом Веласкеса). Суто київські асоціації викликає і поза Клеопатри – вона нагадує кінні пам’ятники Б. Хмельницькому і М. Щорсу, варіюючи тему “українського хаосу”. Особливий настрій створює зухвалість кольорового вирішення теми: червоний контур навколо фігури тигра, блакитний жезл у руці, драпірування, доісторичний пейзаж тощо. Картина не вписується у жодну з систем художнього мислення: у ній є щось від раціоналізму ”гіперреальності”, відгомін концептуального мистецтва й сюрреалізму, еклектика соц-арту, чуттєвість експресіонізму, їй притаманний глибокий постмодерністський метафоризм, що принципово відрізняється від традиційної метафоричної асоціації. У роботах переплетені два світи: реальний та трансцендентний, свідомість та підсвідомість. Постмодерністи декларують надзвичайний суб’єктивізм, вивільнення від будь-яких норм чи канонів.
4. У контексті української культури увага до спадщини минулого має величезне значення у зв’язку з деформацією історико-культурної свідомості ХХ ст., що охопила матеріальну і духовну культуру, змінила стосунки між поколіннями, структуру побуту, елементарні норми моралі. Спостерігається активне проникнення історико-культурних реалій минулого у сучасну духовну ситуацію. Народні звичаї, язичницькі вірування та художні вподобання давньої України стають моделями для сучасного суспільства. Суверенній українській державі важливо розуміти спадкоємність художніх цінностей не як механічне використання духовної спадщини, а вивчати цю спадщину й активно вводити її в сучасну соціокультурну ситуацію. Культура – це насамперед пам’ять. Тому вона завжди пов’язана з історією, завжди передбачає неперервність морального, інтелектуального, духовного життя людини, суспільства і всього людства.
Охорона національної культурної спадщини України здійснюється в межах програм міжнародної співпраці в галузі охорони пам’яток культури. Створена система міжнародного культурного співробітництва, яку очолив Комітет всесвітньої культурної й природної спадщини при ЮНЕСКО. Його обов’язок – формування списку визначних пам’яток світової культури і надання державам-учасникам допомоги для забезпечення збереження відповідних об’єктів. До Списку внесені найвідоміші пам’ятки української культури – Софія Київська, Києво-Печерська та Почаївська лаври, Золоті ворота, історичний центр м. Львова та ін. Внесення до Списку означає, що пам’ятка стає об’єктом особливого захисту. У тісній співпраці з ЮНЕСКО діє Міжнародна рада з питань збереження історичних місць та історичних пам’яток – ІКОМОР. В охороні пам’яток значна роль належить Венеціанській хартії, згідно з якою історичними пам’ятками вважають окремі архітектурні споруди, комплекси міської та сільської забудови. Існують також недержавні організації, що займаються питаннями охорони історико-культурної спадщини.
В Україні, крім міжнародних ратифікованих угод, існують власні програми збереження культурної спадщини, різноманітні центри, фонди, зацікавлені у збереженні й реставрації пам’яток, що є скарбами всього людства. Розроблене відповідне законодавство. Проте охорона пам’яток культури – справа кожного громадянина і його відповідальність за їх збереження є ознакою культурної людини.
Запитання для самоконтролю:
1. Що символізує Постмодерн як епоха?
2. Що означає “культурний плюралізм”?
3. Чим характерний стиль Постмодернізму?
4. Які твори постмодерної літератури знаєте?
5. Назвіть групи постмодерністів.
6. Які особливості молодіжної постмодерної культури?
7. Що проповідує постмодерна естрада?
8. Які особливості стилю “готів”?
9. Які характерні риси постмодерного живопису?
10. У чому актуальність збереження пам’яток культури?
11. Які міжнародні організації опікуються збереженням пам’яток?
