1. Роль і значення творчості Г.Сковороди в культурі.
2. Масонські ложі в Україні, їх діяльність.
3. Гуртки просвітників. (Попівська академія).
4. Петро Лодій і “Колегіум Рутенум” у Львові.
Список літератури:
1. Дмитриченко В. С. Соціально-політичні погляди Я. П. Козельського. / В. Дмитриченко – К., 1957.
2. Кирик Дмитро. Сініцина Алла. Петро Лодій: життя, діяльність і вчення. / Д. Кирик, А. Сініцина – Івано-Франківськ, 2006.
3. Крижанівська Оксана. Таємні організації: масонський рух в Україні. / О. Крижанівська – К., 2008.
4. Пазенок В. С. Сковорода – етика – “перевідкриття” продовжується. / В. Пазенок – К., 1997.
5. Петров В.П. Особа Сковороди. / В. Петров – К., 1995.
6. Сковорода Григорій. Пізнай в собі людину. – Львів: Світ, 1995.
1. Просвітництво – загальнокультурне явище процесу історич-ного розвитку Європи. Охоплює період кінця ХVІІ – ХVІІІ ст. як філософська та ідейна течія. Утвердилася на ґрунті інтенсивного розвитку науки. В основу просвітницьких теорій покладено поняття незмінної людської природи, рівності людей від природи, що пов’язане з низкою невідчужуваних прав і свобод людини. Абсолю-тизація розуму, довіра до науки, віра у вічний прогрес на основі знання, просвічений абсолютизм, виховання нової, розумної людини – це основні ідеї Просвітництва. Мистецтво мало слугувати вихованню високоморальної людини. На перший план виступає література, з’яв-ляється жанр байки, що допомагає критикувати вади суспільного життя. “Батьком” французького Просвітництва вважається Вольтер, а його основними ідеологами – французькі енциклопедисти – Д. Дідро, Ш. Монтеск’є, П. Гассенді, П. Гольбах та ін.
В Україні Просвітництво пов’язане з діячами Києво-Могилянської академії, які намагалися впроваджувати в українське суспільство досягнення європейської науки, насамперед раціоналізм Декарта. Пробуджується інтерес до сутності людини, її можливостей бути щасливою в земному житті. Простежуємо інтерес до питань походження людського суспільства, держави, нерівності між людьми, до власності й релігії з погляду теорії природного права і суспільного договору. У контексті ідеології Просвітництва можна оцінювати й творчість Г. Сковороди, який збагатив українську літературу жанром байки. Він вважається представником класичної філософії, адже перший писав філософські діалоги – твори, в яких порушувалися проблеми людського призначення і щастя. Сковорода представив у творах нове, осяжне для людського розуму розуміння Бога як “істинного чоловіка”, що символізує людську природу, суголосно з ідеологами Просвітництва критикував Церкву і її служителів, вважаючи їх носіями марновірства і прихильниками невігластва. Він збагатив українську культуру як письменник і філософ-мислитель, поет і музикант, а також художник. Його вчення заохочує людину замислюватися над своїм призначенням, вибирати заняття для задоволення духовного, а не для матеріального збагачення. Він вірив у людський розум, яким людина обдарована від природи, і може сама його вдосконалювати, набираючись досвіду в процесі життя. “Я наук не хулю і всяке ремесло хвалю” – писав мислитель, сподіваючись, що розумна людина обере саме той шлях у житті, який принесе їй найвищу насолоду.
2. Масонство – це релігійно-етичний рух, що базується на принципах доброти, взаємодопомоги і толерантності між людьми. Назва походить від французького слова франкмасон – “вільний каменяр”, з англ. масон – муляр. Головний ідеолог – Йоанн Масон. Виник рух в Англії на початку ХVІІІ ст. Існує у вигляді місцевих невеликих груп – масонських лож, які засновує Велика ложа (материнська). Переважно у країні діє одна Велика ложа, у США їх дві – Йоркська і Шотландська. Деякі дослідники вважають, що початок масонського руху сягає ордена хрестоносців та гільдій каменярів ХІІІ ст. Масони керуються дванадцятьма головними заповідями, які нагадують декалог, даний Мойсеєві.
Нині в Україні є Велика ложа, яка об’єднує шість лож: дві у Львові – “Каменяр” та “Світло”, по одній – у Києві “Три колони”, в Харкові – “Фенікс України”, Одесі – “Золота акація”, Івано-Франківську – “Імхотеп до полум’яної зорі”. Київська ложа взяла назву від заснованої майже 200 років тому (перша відома від 1784 р.). Сьогодні її офіцери використовують кольє, збережені у Франції, таке носив Симон Петлюра – Президент Української Республіки і Великий майстер Великої ложі України до 1922 р.
Масонство приваблювало багатьох людей тим, що там у вузькому колі можна було б на рівних спілкуватися з “сильними світу цього”. Завдяки членству в ложі можна було зробити кар’єру. Приналежність до ложі людей різних станів як братів давала змогу й правителям стати ближче до народу. Суть масонського руху полягала у тому, що люди мали просвітитися розумом, прийти до розуміння того, що істинна рівність – у моральності. Через духовне переродження людства можна звільнити світ від ворожнечі, на засадах “любові – душі всея природи” утвердити всесвітнє братство людей, мирно об’єднатись всім для вирішення спільних проблем (один із мотивів глобалізації). Масони сповідували теорію природного права – усі люди рівні за народженням і смертю, кожен повинен задовільнятися власною долею і сприяти загальному благу й щастю. Не так важливе наукове знання, як пізнання Бога в природі і природи в Бозі.
Серед відомих прихильників масонства називають Г. Сковороду. Ложі не мали широкого розголосу, але до них належали аристократи духу. Вважали за честь бути частиною братерства масонів генерал-губернатори, “предводителі” дворянства, офіцери. Особливо поширене масонство у ХІХ і ХХ ст., коли ложі були заборонені. До масонів належав Олександр Керенський, Іван Тургенєв, Петро Лодій, Іван Мартос, Сергій Єфремов. З неволі викупили Тараса Шевченка члени масонської ложі. Масонами були Кирило Розумовський та Іван Котляревський.
Свої ідеї всесвітнього братерства та морального вдосконалення людини масони розповсюджували через видавані журнали: “Утренний свет”, “Вечерняя заря”, “Покоящийся трудолюбець”, “Сионский вестник” та ін. Збагатили українську культуру творами європейських містиків – Йоана Масона “Пізнай самого себе”, Сен-Мартена “Про оману й істину”, Якоба Беме – випускник КМА Семен Гамалія переклав 22 твори Беме, серед яких найпопуярніший “Аврора, або вранішня зоря на сході”. С. Гамалія відомий як перекладач морально-етичних творів ренесансних гуманістів Європи, зокрема, учня Еразма Роттердамського Хуана Вівеса “Путівник до премудрості” (1768). Сприяв популяризації в Україні концепції природного права. Переклав популярний твір Едуарда Юнга “Ночі” – англійського поета, пастора, автора од, сатир, повчальних творів. Повна назва твору “Скарга, або Нічні думи про життя, смерть і безсмертя” (1785). Твір є зразком сентиментальної поезії.
Масонський рух суголосний з ідеалами Просвітництва своїми намаганнями змінити людину, а вона як іскра в темряві змінить цілий світ.
3. У першій половині ХVІІІ ст. в Україні стають популярними засновані випускниками КМА колегіуми (Чернігівський, Харківський, Переяславський), значно збільшується кількість парафіяльних та загальноосвітніх шкіл. Зростає друкування книг, особливо для читання широким загалом населення. У першій половині ХVІІІ ст. досягла свого розквіту й міжнародного визнання Києво-Могилянська академія, в якій навчалися представники різних народностей. Професори Академії включали у курс філософії відомості з природничих наук, навчали арифметики й геометрії, основ фізики, зоології та ботаніки, ознайомлювали з новітніми досягненнями біології, геології, астрономії. За поглибленням знань молодь виїжджала за кордон, оскільки в КМА навчали не лише стародавніх мов, а й тогочасних європейських – німецької, французької, польської, згодом і англійської. Знання латинської мови відкривало шлях до світової науки. Проте у другій половині ХVІІІ ст. Академія поступово занепадає. Катерина ІІ перетворює її в духовний навчальний заклад, де готують священиків. За таких умов центр розповсюдження знань зміщується в просвітницькі гуртки, де вивчають твори європейських мислителів, перекладають їх і публікують для широких верств. Відомі такі гуртки у с. Попівці на Харківщині в маєтку В. Паліцина та у Кременчуці в маєтку В. Пассека. Члени гуртків перекладають і популяризують твори французьких та німецьких просвітників, осмислюють проекти перетворення суспільства, ліквідації кріпацтва. З середовища цих прихильників Просвітництва вийшов Василь Каразін – автор створення Харківського університету. Його називають “українським Ломоносовим”, оскільки він був активним популяризатором досягнень науки, ініціатором впровадження наукових знань у практику. У своєму маєтку він навчив селян дотримуватись сівозміни, насаджувати лісосмуги для запобігання ерозії ґрунтів, запропонував технологію зберігання продуктів (макарони, консерви), а також виготовлення спирту з картоплі й зерна. В. Каразін написав твір: “Речь о пользе просвещения в домоводстве”. Високоосвіченим прихильником ідей європейського Просвітництва був Семен Десницький – професор права Московського університету. Він навчався в Англії, слухав лекції Адама Сміта, Девіда Юма. Розробив теорію чотирьох станів людства: збиральництво й полювання, скотарство, стан хліборобський і стан комерційний, тобто еволюцію людства пов’язував зі способом виробництва й зайнятості людини.
Випускники КМА, які працювали у Санкт-Петербурзі, утворили “Зібрання”, яке дбає про переклад іноземних книг російською мовою”. Протягом 25 років вони переклали 112 книг і опублікували 173 томи різних праць європейських мислителів, насамперед Енци-клопедію всіх наук і мистецтв, редколегію якої очолював Дені Дідро. “Зібрання” діяло у 1768 – 1783 р. Найвідоміші його діячі – керівник Григорій Козицький, Василь Золотницький, Микола Мотоніс, Яків Козельський, Григорій Полетика, Яків Рубан, Г. Полетика вважається автором “Історії Русів” (1800 р.), яка опублікована анонімно (припи-сувалась Г. Кониському).
Яків Козельський після служби і викладання у Петербурзі повернувся в Україну, викладав у колегії в Глухові. Відомий твором “Філософські судження”, в котрому популяризує досягнення євро-пейської філософії, особливо концепцію “природного права” і суспільного договору щодо суспільного устрою.
Яків Рубан – історик, математик, перекладач. Започаткував переклад творів І. Канта російською мовою і опублікував в Україні (1802). Автор праць з історії та підручників з математичної географії (1802, 1803). Канта популяризував як мислителя, котрий “глибоко-думно пропонує засади моралі розумного існування загалом, які досі ховалися в пітьмі незнання”.
4. В останній третині ХVІІІ ст. частина українських земель за умовами першого поділу Польщі відійшла до Габсбурзької монархії. Тут діяла Конституція, яку Іван Франко назвав “свинською”, проте уряд намагався підняти освітній рівень населення. При польсько- й німецькомовному Львівському університеті 1787 р. був організований “Колегіум рутенум” – при філософському й богословському фа куль-тетах відділення для місцевого населення, де викладання дозволяли проводити українською мовою. Навчання коштувало дорого, не було достатньої кількості підручників – українською термінологією не користувалися. Все ж колегіум проіснував майже 10 років, хоча умови були неприйнятними: викладачам платили удвічі менше, їх не вважали членами колегії професорів та академічного сенату, не допускали на засідання факультетів, позбавляли привілеїв, які мали викладачі “Студіум латінум”, де навчання вели латинською мовою.
Від самого заснування професором логіки, метафізики й моральної філософії у колегіумі для українців став уродженець Закарпаття Петро Лодій (1764 – 1829). Усі предмети він викладав українською мовою, сам створював відповідну термінологію. Крім того, він 1794 р. почав викладати польською мовою чисту й прикладну математику, також читати лекції з літератури й правознавства. Його сподвижниками, які разом творили нові підручники й нову україн-ську термінологію, були І. Гарасевич, І. Земанчик, І. Лаврівський, А. Павлович, М. Шанковський.
П. Лодій розгорнув в університеті активну педагогічну та науко-ву діяльність: розробляв свої курси українською мовою, підготував підручники – переклав з латинської мови підручник Христіана Баумейстера “Настанови моральної філософії”. Професор богослов’я Теодор Захарасієвич також переклав українською підручник Матвія Данненмаєра “Наставленія історії церковния”. Обидва у передмові скаржаться на брак термінологічних словників, відсутність української наукової термінології.
У 1797 р. П. Лодій став директором студій та деканом філо-софського факультету. Утиски і складні умови праці, переслідування викладачів за українську мову, брак студентів-українців змусили шукати кращого місця. У 1801 р. П. Лодій за конкурсом обраний завідувачем кафедри логіки, метафізики й моральної філософії Краківського університету. Перед від’їздом до Кракова йому надано науковий ступінь “доктора вільних мистецтв, прав і теології”, що прирівнювалося до доктора філософії. Останню лекцію у Львівському університеті П. Лодій прочитав 1 квітня 1802 р. У Кракові читав лекції латинською мовою, працював ще завідувачем кафедри прикладної та чистої математики.
Від 1803 р. і до смерті у 1829 р. П. Лодій працював у Петербурзі професором Педагогічного інституту, університету, а також Вищого училища правознавства. Написав два фундаментальні підручники з логіки й права, багато перекладав, був членом зарубіжних наукових товариств. Його особа втілює образ всебічно освіченого діяча епохи Просвітництва.
Запитання для самоконтролю
1. Які основні ідеї епохи Просвітництва?
2. Чи можна зачислили Г. Сковороду до діячів Просвітництва?
3. Чим збагатив українську культуру Г. Сковорода?
4. Чим приваблювало масонство?
5. Яка роль масонства у розвитку культури?
6. Чим займалися гуртки просвітників?
7. Що знаєте про Василя Каразіна?
8. Що означає антиклерикалізм просвітників?
9. Що знаєте про “Колегіум рутенум”?
10. Яка роль Петра Лодія у розвитку української культури?
