1. Новаторство в театрі і кіно (Лесь Курбас, Олександр Довженко).
2. Національне образотворче мистецтво.
3. Український авангард (Давид Бурлюк, Олександр Архипенко).
4. Культурно-національне відродження в Галичині.
Список літератури:
1. Волицька Ірина. Театральна юність Леся Курбаса. / І. Волицька – Львів, 1995.
2. Довженко Олександр. Україна в огні. Щоденник. / О. Довженко– К., 1990.
3. Ільницький Микола. Від “Молодої музи” до “Празької школи”. / М. Ільницький – Львів, 1995.
4. Ільницький Олег. Український футуризм. / О. Ільницький – Львів, 2002.
5. Курбас Лесь. Березіль (із творчої спадщини). / Л. Курбас– К., 1988.
6. Митці України. Енциклопедичний довідник. – К., 1992.
9. Шептицький Андрій. Твори (морально-пасторальні). / А. Шептицький – Львів, 1994.
10. Шептицький Андрій. Твори (аскетично-моральні). / А. Шептицький – Львів, 1996.
8. Український авангард 1910-1930 рр. Альбом / Упор. Д. О. Горбачов. – К., 1996.
7. Нога О. Давид Бурлюк і мистецтво всесвітнього авангарду. / О. Нога – Львів, 1993.
1. Становлення нового українського театру, який би відповідав не лише вимогам національного розвитку театрального мистецтва, а й перебував на рівні тогочасних світових вимог, пов’язане з іменем Леся Кубаса (1887 – 1937). На думку Юрія Лавріненка, дослідника творчості діячів “розстріляного відродження”, ‑ велич Л. Курбаса в тому, що “він за 15 років виконав роботу, яку в інших культурних народів довершують кілька поколінь режисерів”. Протягом короткого періоду він зробив три кроки: 1) європеїзував український театр, що доти був винятково національно-етнографічно побутовим (“Молодий театр”, 1917 – 1919); 2) створив експериментальний театр українського модернізму, вивівши його на лінію передових пошуків Заходу (ранній період “Березіля”, 1922 – 1926); 3) зумів здійснити оригінальний синтез українського театру, де глибоконаціональні традиції поєдналися з найновішими формами (пізній “Березіль”, 1937 – 1933) – п’єси “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, “Диктатура”, “Маклена Граса”.
Народився на Поділлі в с. Куропатники в сім’ї акторів: мати Ванда та батько Степан Яновичі, виховував і дід, і мати. Закінчив Тернопільську гімназію, навчався у Львівському університеті, у Відні, вивчав філософію. Відвідував заняття у драматичному відділі Віденської консерваторії. Пристав до групи мандрівного українського театру “Бесіда” (1912), захоплювався М. Садовським. У 1916 р. організував “Молодий театр”, за два роки поставив “Цар Едіп” Софокла – “символ повороту до Європи і до самих себе” для українців. Прагнув розкрити таємниці буття і краси на основі інтуїтивізму А.Бергсона.
Стиль його вистав визначають як реалістично-психологічний, романтичний і символічний. “Цар Едіп” – це перша постановка в Україні п’єси античного автора. Ставив і українські твори: “У пущі” (Леся Українка), “Ян Гус” (Тарас Шевченко), “Макбет” Шекспіра і “Гайдамаки” Шевченка у власній інсценізації Лесь Курбас поставив як дві монументальні віхи розвитку українського театру. Це було нове слово в європейському театральному мистецтві. “Березіль” – це не лише театр, а мистецьке об’єднання, своєрідний творчий, дослідно-експериментальний, культурно-громадський центр культурного руху 20-х років, мав завдання здобути Україні мистецьку суверенність. Взірець українського експресіоністського театру. Кожна вистава – це “театральний університет” і мистецький скарб. Він ставив вистави у конструктивістському стилі.
При “Березілі” у Києві були чотири студії, пересувний театр, театральний музей (започаткував Курбас), школа режисерів. Сценічна, педагогічна й організаційна робота Курбаса увінчувалася власною методологією, мала філософське спрямування, що наповнювало працю режисера, педагога, теоретика театру. Він виховував акторів нового покоління, адже це глибоко ерудована й освічена людина, “філософський Арлекин”. Учні Леся Курбаса створили перший український театр музичної комедії.
Демонстрував зневагу до лицемірного мистецтва соціалістичного реалізму, показав самотність людини у шаленому світі. Театр Курбаса звинуватили як “гальмо” і “шкідника” українського театру. Загинув на Соловках у тюрмі, знищені всі сліди його творчості. Вцілів єдиний з акторів “Березіля” – Йосип Гірняк, який, відбувши термін заслання, дістався Америки і там опублікував англійською мовою першу працю про Курбаса “Народження і загибель модерного українського театру” (1954 р.). Продовжують традиції Курбаса Роман Віктюк, Віктор Жолдак, “Театр у кошику”, “Воскресіння”, Молодіжний театр ім. Леся Курбаса у Львові.
Новаторство у кіно пов’язане з іменем Олександра Довженка (1894 – 1956). Журі Міжнародної виставки в Брюсселі 1928 р. визнало Довженка серед 10-ти провідних митців 60-річної історії мистецтва кіно. Американський автор у книзі “Історія американського фільму” (1939, 1947 рр.) назвав українського митця “першим поетом кіно”. Такому визнанню завдячують фільми “Звенигора” (1928 р.), “Арсенал” (1929 р.), “Земля” (1930 р.). Після “Землі” творчість О. Довженка занепадає, адже преса звинуватила його у буржуазному націоналізмі. Нависла загроза арешту, розстрілу. Польський журнал “Трибуна люду” у 1957 р. написав про ті часи: “Довженкові не дали розвинутися повністю”, його змусили замовчати, бо “великий поет України, творець мистецтва так сильно національного, що аж вселюдського, замовк на півслові, залишаючи однак по собі кілька творів, які назавжди залишаться в історії фільмового мистецтва як явище неповторне і велике”. У 1934 р. втік до Москви. Сталін змусив його вихваляти індустріалізацію – “Іван”, “Аероград” (1935), “Щорс” (1936-37), “Мічурін” (1948) – лише три фільми за 22 роки московського полону. Вони не “доросли” до “Землі”, не міг поет кіно вихваляти державний лад, який прирік на смерть мільйони інтелектуалів-патріотів, навіть садовода Семеренка замучили у концтаборі. Мріяв поставити “Тараса Бульбу”.
Довженкові заборонили ставити фільми, він написав кілька сценаріїв: “Україна в огні”, “Поема про море”, “Зачарована Десна”, оновив сценарій “Землі”. Опубліковані в англійському та російському перекладі. Представлений до отримання Ленінської премії як російський письменник за “Зачаровану Десну” – така іронія долі. Щирі зізнання в любові до рідного краю (народився біля Сосниці на Чернігівщині, с. В’юнище) описав в “Автобіографії” та “Щоденнику”. Працював у Варшаві, Берліні, був карикатуристом, знав модерне мистецтво, член ВАПЛІТЕ.
Справжній внесок в українську культуру – це фільми. У них переплітаються фантастично-символічний і реальний план дії, створюють почуття окремого надзвичайного історичного шляху України (“Звенигора”). Тут відчутне Довженківське сприйняття краси природи, козацьке трактування смерті як оновлення життя. Фільм заборонили. Автор писав: “Це прейскурант моїх творчих можливостей… Я зробив її одним духом – за сто днів… Не зробив, а проспівав, як птах”. Фільм “Земля” – пшеничне море, небо, містерії літньої ночі… Це могутня поема землі, людині і природі, життю, вітальній силі й красі України. Смерть діда під яблунею і смерть закоханого юнака… Життя тут цар. Воно котить могутніми океанськими хвилями крізь серця людей, золото пшениць, краплі роси на яблуках, небесну зливу світла. Смерть – лише момент. “Земля” – це втілення романтики українського відродження. О. Довженко створив оригінальне українське поетичне кіно. У “Щоденнику” О. Довженко пише: “Що таке поетичне кіно? Описати детально крижинки, розливи, сади в цвіту. Всю душу природи в цвіту. Весь порух сил. Прикласти вухо до землі. Літати з бджолами в кожну квітку. Навіщо? Записати так, наче буде зняте точнісінько саме так, і люди будуть дивитися зняте через сто років як літопис, як живопис”.
Продовжують традиції поетичного кіно Сергій Параджанов (“Тіні забутих предків”), Лариса Шепітько, Іван Миколайчук (“Білий птах з чорною ознакою”, “Анничка”).
Шарль Форд, редактор журналу “Французька кінематографія” пише про Довженка: “Справжнє мистецтво в практиці кіно акумулювалось у порівняно молодому, але вже з перших кроків глибокому й трудному до наслідування, оригінальному українському кіномистецтві, яскравим і досі неперевершеним представником якого є Олександр Довженко... Завдяки геніальному творцеві оригінальних фільмів маємо можливість захоплюватись мистецькими основами стародавньої козацької країни, її культурою, пречудовою природою та надзвичайно вродливими козацькими типами”. “Довженко, уродженець чарівної закутини української землі, промчав метеором на обрії нашого безрадісного сторіччя” (1949).
Сценарій “Землі” 1958 р. на Всесвітній виставці в Брюсселі був визнаний серед 12 кращих фільмів усіх часів і народів.
2. Внаслідок відміни дії указів 1863, 1876 і 1881 років в Україні значно пожвавилося культурне життя. У 20-30-х роках працювали понад 300 театральних колективів, 3153 бібліотеки з фондом понад 2 млн. книг. Поширила на Схід України свою діяльність “Просвіта”, 9 організацій мали філії. Займалися виданням книг, організацією театральних постановок, народних хорів, вивченням української мови та історії. Це насторожило царську владу, тому циркуляром Столипіна від 1910 р. всі організації “Просвіти” на Сході були заборонені.
Розвивається професійне художнє мистецтво, відкрито кілька училищ образотворчого та музичного мистецтва (Київ, Одеса, Харків, Львів). У київському художньому училищі, підпорядкованому Петербурзькій академії мистецтв, викладали провідні митці імперії. Були відділення архітектури й живопису. Серед українських викладачів відомі Федір Кричевський, Михайло Бойчук, Олександр Мурашко, Микола Козик. Вихованцями цього училища були Олександр Архипенко, Василь Седляр, Іван Кавалерідзе, Антон Петрицький, Іван Падалка та ін. У Харкові на базі приватної школи М. Раєвської-Іванової відкрито 1917 р. художньо-промислове училище. Професійних майстрів декоративно-прикладного мистецтва готувала Миргородська художньо-промислова школа ім. М.Гоголя, тут був музей і велика бібліотека.
В архітектурі панівним стилем вважалося “козацьке бароко” – традиції української дерев’яної архітектури. Д. Дьяченко, репресований за прихильність до такого стилю, створив комплекс будівель Української сільськогосподарської академії (1925 – 27 рр.), В. Трощенко будував у такому стилі школи й лікарні на Донбасі, в Запоріжжі, Червоноармійський театр у Харкові. На Заході України панівним архітектурним стилем була сецесія. Художню школу у Львові заснував 1913 р. Олекса Новаківський – імпресіоніст. Тут навчалися видатні митці Григорій Смольський, Софія Гебус-Баранецька, Ол. Плешкан. Іван Труш створив у Львові “Товариство для розвою української штуки” і перший мистецький журнал “Артистичний вісник”.
Працюють оперні театри у Києві, Одесі, Харкові, Львові. Від 1918 р. тут діє Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка, працюють музичні школи, товариства, публікують музичні твори-збірки. Найбільш відомі композитори: М. Леонтович, К. Стеценко, Я. Степовий, Б. Лятошинський, П. Сениця, Б. Підгорецький. У Львові: Л. Січинський, А. Вахнянин, Ф. Колеса, С. Людкевич, Н. Нижанківський, Л. Барвінський, Й. Витвицький.
3. І українське музичне мистецтво, й особливо образотворче мистецтво розвивається на рівні тогочасних світових вимог. Заявляє про себе український авангард. Найбільш виразні представники авангардного живопису – О. Богомазов, Олександра Екстер, В. Єрмилов, Давид Бурлюк, скульптор Олександр Архипенко.
Українські митці Давид Бурлюк і Олександр Архипенко були емігрантами. Перебуваючи за кордоном, митці створили свої найвідоміші твори.
Давид Бурлюк був поетом і теоретиком поезії, художником, його полотна, написані в Америці, дали підставу називати митця “американським Ван Гогом”. В Україні його називають “українським батьком російського футуризму”. Народився в Україні у Харківській губернії 9 липня 1882 р., він успадкував непосидючість запорожців, і в мистецтві він – син тих степів, де став радикалом і бунтівником. “У ньому самому і в його мистецтві немає нудьги. Він бере форму, фарбу і сам рух – і ці три першостихії, об’єднавшись, обіцяють радісне, велике, войовниче, молоде мистецтво”, – сказав американський мистецтвознавець Кріспін Брінтон. Разом з В. Маяковським він став засновником гуртка кубофутуризму. Навіть за океаном він залишався українським художником. Перебуваючи в Японії на початку 20-х років, він став основоположником японської гравюри на лінолеумі. Там Давид Бурлюк створив цілий цикл творів, і мистецтвознавець Омука відзначав його вплив на становлення японського авангарду.
Український скульптор Олександр Архипенко мав учнів у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі. Дослідник Олесь Нога проаналізував творчість близько 150 українських митців, які мали неабиякий вплив на розвиток авангардної скульптури світу. Його книга “Скульптура українського авангарду 1900 – 1920 років” є першою, присвяченою українській скульптурі тих часів, незалежно від того, де творили митці: у США, Росії, Китаї чи Японії. Половина з них невідома широкому загалу, навіть мистецьким колам, а деякі взагалі випали з поля зору українського мистецтвознавства. У цій книзі висвітлена творчість О. Архипенка.
4. Культурно-національне відродження в Галичині у першій половині ХХ ст. пов’язане з іменем митрополита греко-католицької церкви Андрія Шептицького. За життя митрополита Церква стала стрижнем відродження культури і її оберегом. За відсутності держави, яка б опікувалася розвитком культури, він зосередив свою громадську діяльність на збереженні пам’яток культури. Прикладом може бути створення Національного музею українського мистецтва 1913 р. (13 грудня), де основою музейного фонду є приватна збірка творів. Митрополит придбав будинок для музею. При відкритті музею Шептицьким сказано знамениті слова: “Для мене довго-довго було своєрідною загадкою, як це можливо, щоб упродовж століть український нарід, цей убогий сільський люд, наражений на безнастанні напади турків чи татар, на фізичне і моральне нищення чужих вірою й мовою окупантів, наражений на страшні наслідки частих воєн, без корми і вітрил, зміг зберегти свою, йому тільки притаманну духовність, виявом якої є український іконопис, українське мистецтво, своїх митців-артистів, свої цілі школи іконописців, про які Європа нічого не знала і про які досі не знає і ще довго не хотітиме знати, хоч буде примушена обставинами пізнати Україну”.
Митрополит подав приклад, як слід підтримувати мистецтво і митців, сам виступаючи меценатом і спонсором видання творів письменників. Відомо, що він активно допомагав Василеві Стефанику, підтримував талановиту молодь, надаючи стипендії на навчання, заснував українські газети, молодіжні організації (“Пласт”). З метою покращення культури землеробства заснував селянський банк “Дністер”, був ініціатором створення першого природоохоронного заповідника “Яйце” у Карпатах. Ця діяльність сприяла не тільки збереженню традицій української культури, а й вихованню творчої молоді і примноженню духовного багатства краю.
Запитання для самоконтролю
1. Яким був зміст нового українського театру?
2. Що Ви знаєте про Леся Курбаса?
3. Що означає “українське поетичне кіно”?
4. Хто належав до новаторів кіномистецтва?
5. Що Ви знаєте про Олександра Довженка?
6. Чим позначене образотворче мистецтво і музика?
7. Яких Ви можете назвати представників українського авангарду?
8. Чим цікава творчість Олександра Архипенка?
9. Що Ви знаєте про Андрія Шептицького?
10. Чим характеризується культурно-національне відродження в Галичині?
