Так і на теоретичному рівнях дослідження

(абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція)

 

Абстрагування – сутність методу полягає в уявному відволіканні від несуттєвих властивостей і зв’язків, предметів та одночасному виділенні (фіксуванні) однієї чи кількох сторін, що становлять об’єкт дослідження.

Аналіз є методом наукового дослідження шляхом розкладання предмета на складові, тоді як синтез – це поєднання отриманих під час аналізу частин у ціле.

Індукція являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас у цілому.

Дедукція – це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини.

 

Методи теоретичного дослідження

Від аб­страктного до конкретного, системний та ін.).

Системний метод – метод, що представляє собою послідовність дій з установлення структурних зв’язків між елементами досліджуваної системи.

Система – сукупність елементів, що знаходяться у відносинах і зв’язках один з одним та із середовищем, створюючи певну цілісність, єдність.

З позиції системного підходу економіку країни можна визначити як функціональну підсистему суспільства — сукупність взаємозв’язаних ресурсів та економічних суб’єктів, що взаємодіють між собою у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання, утворюючи єдине ціле.

Соціально-політичні фактори розглядаються як зовнішні стосовно процесу матеріального виробництва, і саме вони визначають його ціль. За такого підходу економіка постає системою, яка перетворює ресурси на матеріальні блага, що споживаються суспільством.

З одного боку, суспільство виступає як споживач, що визначає сукупність вимог до матеріальних благ — результату діяльності еко­номіки, формуючи її у вигляді інформаційної підсистеми суспільних потреб (стосовно асортименту, обсягів, якості матеріальних благ тощо). Із другого боку, суспільство безпосередньо бере участь у процесі виробництва. Розбіжність між суспільними потребами та можливостями їх задоволення є рушієм розвитку економічної системи.

З метою дослідження властивостей економічних систем доводиться застосовувати прийоми,,системного мислення”, яке допомагає розкривати взаємозв’язки між різними складовими систем. Системний підхід дає змогу глибше зрозуміти причини багатьох явищ, які в розрізненому вигляді здаються випадковими, але об’єднані в систему сприяють виявленню закономірностей їх перебігу.

До етапів проведення системного аналізу варто віднести наступні:

1) формування проблеми;

2) виявлення цілей – як правило з початку формується глобальна мета, яка потім конкретизується в систему підлеглих їй головних цілей. Іноді доцільним є складання дерева цілей;

3) формування критеріїв (як зробити висновки чи досягнута мета, кількісні та якісні показники, різноманітні підходи до оцінки);

4) визначення наявних ресурсів для досягнення цілей – найважливішими видами обмежень є ресурсні обмеження у сфері фінансового, матеріально-технічного, методологічного, організаційного забезпечення;

5) генерація альтернатив та сценаріїв – наявність різних та вичерпних варіантів досягнення мети дозволяє приймати ефективні рішення.

Особливо важливе значення системний аналіз має в дослідженні складних економічних систем, таких як галузі і сектори економіки, економіка в цілому та система управління нею. Системний аналіз економіки полягає у вивченні економічних явищ і чинників за допомогою дослідження їх як взаємозв’язаних економічних підсистем єдиної системи національного господарства.

 

Спеціальні методи наукових досліджень в економіці

Методи аналізу

Аналіз – це розподіл предмета чи явища на складові елементи з метою встановлення їхніх взаємозв’язків та визначення, таким чином, їх сутності.

В економіці розподіляють три рівні аналізу:

1) макроекономічний (рівень світової та національної економіки);

2) регіональний;

3) мікроекономічний (на рівні окремих суб’єктів підприємництва).

 

Методи прогнозування

Прогнозування – це дослідження, що базується на всебічному аналізі ретроспективного розвитку і має на меті наукове обґрунтування можливого стану об’єкта в майбутньому, а також визначення альтернативних шляхів, термінів та умов досягнення такого стану.

До основних принципів прогнозування належать:

1) цілеспрямованість (весь зміст та результат прогнозу будуються та безпосередньо залежать від його цілі);

2) системність (об’єктом прогнозування завжди є система, а сам прогноз складається з окремих елементів або блоків, які взаємопов’язані та взаємозалежні);

3) альтернативність (повинні розглядатися різні ймовірні варіанти розвитку);

4) наукова обґрунтованість (всебічне врахування науково обґрунтованих законів розвитку, закономірностей тощо).

 

Методи моделювання

В економіці застосовуються економіко-математичні моделі, тобто системи формалізованих співвідношень, які описують основні взаємозв’язки елементів економічної системи будь-якого рівня – підприємства, регіону, господарського комплексу держави, міждержавного економічного союзу тощо.

Процес моделювання складається з таких етапів:

– визначення мети, об’єкта, терміну, ключових параметів;

– збір, систематизація та аналіз вихідних даних;

– формування моделі;

– розробка структурної схеми та опис взаємозв’язків елементів цілісної ситеми, що формує модель;

– вибір методів та процедур моделювання.

 

Програмно-цільовий метод

Програмно-цільовий метод в економіці реалізовується через цільові комплексні програми.

Цільова комплексна программа – це документ, в якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комлекс заходів, спрямованих на досягнення цілей.

Цілі, на які має бути спрямована цілова комплексна программа, обумовлені стратегією соціально-економічної політики держави, наявністю соціально-економічних проблем.

 

Для обробки отриманих даних в процесі економічних досліджень, використовують методи групування отриманої інформації.

Групування – розподіл генеральної або вибіркової сукупності за певними ознаками, які мають назву ознак групування або критеріїв.

Для наглядного відображення результатів отриманої інформації прийнято використовувати табличний та графічний методи.

Табличний метод – полягає у систематизації і наочному поданні текстової та цифрової інформації, отриманої внаслідок збору даних.

Таблиця – це форма раціонального викладення матеріалу.

Графічний метод передбачає проведення систематизації і наочне подання інформації, отриманої внаслідок збору даних, у вигляді графіків, діаграм, картограм, картодіаграм, логічних схем.

Графік – наочне подання інформації у формі кількісних показників за допомогою геометричних ліній та фігур.

 

Евристичні методи

Евристичні методи – неформальні методи, які дають змогу досліджувати творчу діяльність, відкривати нове у судженнях, ідеях, способах дії. Основним з евристичних методів є метод експертних оцінок – спеціальним чином організований збір суджень, оцінок та пропозицій спеціалістів з певної галузі знань

Як різновиди методу експертних оцінок найбільш часто називають методи:

1),,мозкової атаки” – генерування ідей у процесі обговорення або наукового спору;

2),,мозкового штурму” – коли одна група експертів (пропоненти) формулює певне бачення ситуації та обгрунтовує його, а інша (опоненти) – аналізує та піддає сумніву;

3),,Делфі” – анонімне опитування незалежних спеціалістів для отримання певних відповідей на підготовлені запитання;

4) ПАТТЕРН – розбивки проблеми, що вивчається, на окремі підпроблеми, побудова “дерева рішень” у результаті роботи з експертами, відкрите обговорення запропонованих варіантів вирішення проблеми.

Методи експертних оцінок ґрунтуються на припущенні, що на основі думок експертів можна збудувати адекватну модель майбутнього розвитку об'єкта. Відправною інформацією при цьому є думка спеціалістів, які займаються дослідженнями й розробками в прогнозованій галузі.

Методи експертних оцінок – до цієї групи відносяться різні форми експертного опитування (різні види анкетування, інтерв’ювання), методи обробки результатів опитування, вимоги до експертів та формування експертних груп, питання тренування експертів, оцінки їх компетентності, методики організації експертних опитувань.

Метод типу мозкового штурму – це спосіб одержання від групи осіб великої кількості ідей за короткий проміжок часу.

Правильно організований мозковий штурм включає три обов'язкових етапи:

1. Постановка проблеми – на цьому етапі проблема повинна бути чітко сформульована. Відбувається відбір учасників штурму, визначення ведучого і розподіл інших ролей учасників залежно від поставленої проблеми і обраного способу проведення штурму.

2. Генерація ідей. Основний етап, для проведення якого важливим є:

– відсутність обмежень у кількості ідей;

– повна заборона на критику і будь-яку (в тому числі позитивну) оцінку висловлюваних ідей, так як оцінка відволікає від основного завдання і збиває творчий настрій;

– незвичайні і навіть абсурдні ідеї приймаються;

– комбінація і покращення будь-яких ідей.

3. Угруповання, відбір і оцінка ідей. Цей етап дозволяє виділити найбільш цінні ідеї і дати остаточний результат мозкового штурму. На цьому етапі оцінки не обмежується, а приймається.

Метод,,Дельфі” – суть методу полягає в тому, щоб за допомогою серії послідовних дій — опитувань, інтерв'ю, мозкових штурмів — домогтися максимального консенсусу при визначенні правильного рішення. Аналіз за допомогою дельфійського методу проводиться в кілька етапів, результати обробляються статистичними методами.

Базовим принципом методу є те, що деяка кількість незалежних експертів (часто непов'язаних і не знають один про одного) краще оцінює і пророкує результат, ніж колектив експертів. Дозволяє уникнути відкритих зіткнень між носіями протилежних позицій тому виключає безпосередній контакт експертів між собою і, отже, груповий вплив.

Суб'єктами цього методу є:

1) групи дослідників, кожен з яких відповідає індивідуально в письмовій формі;

2) організаційна група — зводить думки експертів воєдино.

Етапи використання методу:

1) попередній – Підбір групи експертів — чим більше, тим довше — до 20;

2) основний, який включає:

– постановку проблеми — експертам розсилається питання і пропонується його розбити на підпитання. Організаційна група відбирає ті питання, що найбільш часто зустрічаються. З'являється загальний опитувальник;

– цей опитувальник розсилається експертам. Їх запитують — чи можна додати ще щось; чи достатньо інформації; чи є додаткова інформація з питання? На цій основі складається наступний опитувальник;

– поліпшений опитувальник знову розсилається експертам, яким тепер треба дати свій варіант вирішення, а також розглянути найбільш крайні точки зору, висловлені іншими експертами. Експерти повинні оцінити проблему щодо аспектів: ефективність, забезпеченість ресурсами, в якій мірі відповідає початковій постановці завдання. Таким чином виявляються домінуючі судження експертів, зближуються їх точки зору. Всіх експертів знайомлять з доводами тих, чиї судження сильно вибиваються із загального русла. Після цього всі експерти можуть змінювати думку, а процедура повторюється;

– процедура опитування повторюється, поки не буде досягнута узгодженість між експертами, або не буде встановлено відсутність єдиної думки з проблеми. Вивчення причин розбіжностей в оцінках експертів дозволяє виявити непомічені раніше аспекти проблеми і зафіксувати увагу на ймовірних наслідках розвитку аналізованої проблеми або ситуації. Звичайно проводиться три етапи, але якщо думки сильно різняться — то більше;

3) аналітичний – перевірка узгодженості думок експертів, аналіз отриманих висновків та розробка кінцевих рекомендацій.

Недоліки цього методу:

1) час проведення залежить від засобів комунікації експертів;

2) опитувані повинні вміти добре викладати свої думки, так як даний метод заснований на отриманні інформації в письмовій формі, інакше обробка утруднюється;

3) анкетовані повинні володіти високим рівнем мотивації, так як відсутні заохочення за заповнення анкет.

Метод «дерева цілей». Дерево цілей -це структурована, побудована за ієрархічним принципом (розподілена по рівнях, ранжируваних) сукупність цілей економічної системи, програми, плану, в якій виділені генеральна мета (,,вершина дерева”); підпорядковані їй підцілі першого, другого і подальшого рівнів (,,гілки дерева”).

Цей метод широко застосовується для прогнозування можливих напрямків розвитку науки, техніки, технологій, а також для складання особистих цілей, професійних, цілей будь-якої компанії. Так зване дерево цілей тісно пов'язує між собою перспективні цілі та конкретні завдання на кожному рівні ієрархії. При цьому мета вищого порядку відповідає вершині дерева, а нижче в кілька ярусів розташовуються локальні цілі (завдання), за допомогою яких забезпечується досягнення цілей верхнього рівня.

Основна ідея щодо побудови,,дерева цілей” – декомпозиція – розподіл системи на окремі складові.

Вимоги до побудови,,дерева цілей”:

1) цілі кожного рівня повинні бути порівнянні по масштабу і значенню;

2) формулювання цілей повинне забезпечувати можливість кількісної і якісної оцінки досягнення мети;

3) сновним принципом побудови дерева цілей є повнота редукції, тобто кожна мета певного рівня повинна бути зображена у вигляді підцілей наступного рівня так, щоб сукупність підцілей давала повне уявлення про початкову ціль;

4) формулюючи цілі різних рівнів необхідно описати бажані результати, а не способи їх отримання;

5) підцілі кожного рівня повинні бути незалежні одна від однієї і не повинні виходити одна з іншої;

6) ознакою завершення побудови дерева цілей є формулювання таких понять, які визначають альтернативні способи досягнення цілі. Самі вони не є цілями, це заходи щодо досягнення цілі вищого рівня;

7) відсутність суперечностей між цілями, що знаходяться на різних рівнях "дерева цілей";

8) декомпозицію місії і цілі на всіх рівнях слід проводити за одним і тим же методологічним підходом;

9) цілі усіх рівнів мають бути виражені в конкретних обсягах, строках з визначенням конкретних виконавців (відповідальних);

10) забезпечення узгодженості, зв'язку між цілями різного порядку.

Значення методики побудови дерева цілей полягає у такому:

– дозволяє систематизувати запис усіх етапів досягнення головної мети;

– дозволяє виявити необхідні шляхи досягнення цілей і уникнути зайвих заходів;

– дозволяє оцінити можливість досягнення цілей, враховуючи наявні ресурси;

– дозволяє встановити пріоритет цілей;

– допомагає визначити конкретних виконавців, характер і розмір їх роботи.

 

Правила аргументації

Аргументація – це логічний процес, сутність якого полягає в обґрунтуванні істинності судження (тези доказу) за допомогою інших суджень (аргументів або доводів).

Аргументація досягає мети, коли дотримуються правила доказу.

Правило перше. Тезу доказу потрібно формулювати ясно і чітко. При цьому не можна допускати двозначності.

Правило друге. У ході доказу теза повинна залишатися незмінною, тобто має доводитися те саме положення. Таким чином, протягом усього доказу не можна відступати від початкового формулювання тези.

До аргументів, щоб вони були переконливими, висуваються такі вимоги:

1) як аргументи можуть виступати лише ті положення, істинність яких була доведена або вони взагалі не викликають сумніву;

2) аргументи повинні бути доведені не залежно від тези – має виконуватись правило автономного обґрунтування, інакше самий аргумент треба буде доводити.

3) аргументи не повинні суперечити один одному;

4) аргументи мають бути достатніми.