Місце теорії в наукових дослідженнях

У широкому розумінні теорія (від гр. - спостереження, споглядання, дослідження) означає комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення певних явищ. Таким чином, теорія — це найвища форма узагальнення і систематизації знань.

Усі твердження та поняття теорії розподіляються на 2 групи: перша (нечисленна) — охоплює фундаментальні закони та властивості об'єктів, які вивчає теорія (вони мають назву принципів, постулатів та аксіом), а друга — об'єднує похідні поняття і твердження, що є логічними наслідками перших та іменуються теоремами.

При розробці теорії визначальну роль відіграють такі моменти (етапи) наукового пошуку: виникнення ідей; формулювання принципів, законів, закономірностей, категорій; узагальнення наукових фактів; використання аксіом; висунення гіпотез; дове­дення теорем.

Ідеї виникають на основі практики і змінюються у міру розвитку суспільного буття. Наукова ідея являє собою нове, нетрадиційне пояснення явищ. Вона базується на вже накопичених знаннях і розкриває раніше не помічені закономірності. Народження ідей, власне, і становить механізм пізнання.

Створення та головне усвідомлення ідей є складним процесом. Наприклад Менделєєв майже тієї миті усвідомив побачену ним уві сні форму періодичної таблиці, а Дарвін не відразу зрозумів значущість свого відкриття. Він записав цю ідею про природний відбір як і інші ідеї до свого записника і повернувся до неї лише через кілька днів, коли і усвідомив важливість та значущість даної теорії. Однак, відкрив остаточно всю теорію лише через 20 років, побоюючись критики та гонінь з боку прихильників біблійного походження світу.

Гіпотеза (від гр. — основа, припущення) — форма наукового знання, основою якого є припущення про природу речей і явищ або про причини і закономірності, що їх зумовлюють. Гіпотеза є важливим елементом процесу пізнання дійсності. Вона необхідна досліднику тоді, коли набуті раніше знан­ня не забезпечують розуміння сутності предмета, що вивчається, проте подальше його пізнання не можливе без хоча б якогось уявлення про цю сутність.

До гіпотези висуваються наступні вимоги:

1) вона повинна підлягати дослідній перевірці;

2) має стосуватись якомога ширшого кола явищ;

3) повинна передбачати ще невідомі явища;

4) має бути логічно побудованою.

Гіпотези наявні на всіх стадіях наукового дослідження незалежно від його характеру – фундаментального чи прикладного. Головна властивість гіпотези – здатність до спростування (фальсифікації) та підтвердження (верифікації)

Якщо гіпотеза підтверджується, вона перетворюється на теорію або закон.

Закон — це логічне, формалізоване та чітко сформульоване співвідношення між явищами об'єктивної дійсності, що характеризується як необхідне, істотне, стійке, повторюване та загальне. Формулювання закону є одним із кроків у пізнанні людиною навколишнього світу, його сутності, єдності та взаємозв'язку.

Похідним від закону є поняття закономірності – певної впорядкованості подій, відносної постійності головних детермінуючих факторів. Іноді законо­мірності розглядають як сукупний результат дії багатьох законів.

Принцип (від лат. - початок, основа) за своєю сутністю є початком, базою, він лежить в основі певної сукупності фактів, теорій, наук. Будь-яка теоретична система знань ґрунтується на взаємопов'язаних принципах, основоположними з яких є принципи розвитку, збігу начала і самого принци­пу та ін. Зазвичай розрізняють принцип буття – те, що лежить в основі дійсності, і принцип пізнання — те, що покладено в основу розуміння, вивчення цієї дійсності. Принцип, таким чином, є центральним поняттям, основоположною ідеєю, яка формує всю систему знань та субординує її.

Важливими складовими знання є теореми і аксіоми – твердження про сутність і зв'язки предметів та явищ, що відрізняються характером дії і необхідністю теоретичного доведення.

Аксіома (від гр. — значуще, гідне, прийнятне положення) – це твердження певної теорії, яке при її деструктивній (деструктивний –руйнівний, супроводжується розпадом структурних відношень, організаційних зв’язків, функціональних залежностей) побудові приймається без доведення як вірне вихідне положення та кладеться в основу доведення інших тверджень. Зазвичай це відомі та очевидні істини, правильність яких підтверджена практикою.

Аксіоми, як правило, повинні:

1) бути достатніми для виведення всіх інших тверджень теорії;

2) не виводитись з інших аксіом;

3) широко використовуватись для доведення тео­рем.

Теореми (від гр.— розглядаю, досліджую) — це положення чи твердження, істинність яких встановлюють шляхом доведення (доказу), заснованого на аксіомах або доведених раніше положеннях.

Як і весь процес пізнання, теореми, аксіоми, закони, закономірності, гіпотези, ідеї, тобто всі складові загальної системи знань, оперують однознач­но визначеними категоріями.

Категорія (від гр.— вислів, вираз) є формою мислення, яка відображає універсальні властивості та співвідношення об'єктивної дійсності. По суті, категорії — це спосіб засвоєння конкретного і пізнання ще не виявлених і не усвідомлених елементів дійсності.