Формулювання проблеми дослідження. Поняття наукового напряму дослідження та наукової школи

 

Наука має справу з науковими проблемами, які розглядає як питання, що виникають в ході пізнання і потребують відповіді.

Уперше розуміння проблеми дав середньовічний філософ Микола Кузанський, який увів уявлення про проблему як про вчене незнання, тобто знання про незнання.

Проблема (у широкому значенні) –складне, теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення, вирішення.

Важливою передумовою успішного вирішення проблеми є її правильна постановка. Невірно поставлена проблема або псевдопроблема не дає змоги вирішувати справжні проблеми.

Наукова проблема – це сукупність нових, складних теоретичних питань, які виникли під час дослідження, протирічать існуючим знанням або прикладним методикам у даній науці, та потребують вирішення шляхом наукових досліджень.

Формулювання проблеми – найвідповідальніший етап проведення наукового дослідження. Від правильності такого формулювання залежить весь подальший хід дослідження. Для цього потрібно досконало виконати підготовчу роботу, а саме:

1) переконатися в реальному існуванні проблеми (встановити достовірність показників, що підтверджують проблему).

2) виокремити найбільш важливі елементи і факти, що відображають суть проблеми;

3) визначити елементи проблемної ситуації, які служать інформаційною базою для розгляду проблеми.

Проблемна ситуація – брак чого-небудь, що перешкоджає нормальному функціонуванню системи.

4) виділити в проблемній ситуації основні і другорядні компоненти для визначення основного напряму дослідницького аналізу;

5) проаналізувати вирішення схожих проблем, які виникають в подібних ситуаціях, на інших об’єктах;

6) визначити на скільки ця проблема важлива в абсолютних величинах (втрати робочого часу, обсяг невикористаних виробничих потужностей, зниження продуктивності праці, обсяги фінансування і т.д.);

7) визначити тимчасові межі проблеми, періодичність її вияву і тенденції розвитку;

8) сформулювати саму проблему, що наявна в цій ситуації як суперечність у розвитку процесу

Науковий напрям – сфера досліджень наукового колективу, що присвячені вирішенню складних, фундаментальних теоретичних та експериментальних задач у певній галузі науки.

Складові наукового напряму є:

1) комплексна проблема (система взаємопов’язаних проблем);

2) проблеми (сукупність тем);

3) теми;

4) питання.

До факторів вибору наукового напряму можна віднести:

1) об’єктивні – актуальність, новизна, перспективність;

Актуальність — важливість, необхідність вирішення проблеми саме зараз. Чіт­кого критерію встановлення ступеня актуальності немає. Під час оцінювання прикладних наукових розробок найбільш актуальною визнається тема, що може забезпечити найбільший економічний ефект.

2) суб’єктивні – освіта, життєвий досвід, інтереси, здібності, схильності, склад розуму науковця, зв’язок дослідника з тим чи іншим колективом і науковим керівником, характер професійної діяльності.

Наукова школа – форма організації колективної наукової праці співробітників НДІ, ВНЗ, наукового центру тощо під керівництвом лідера школи, як правило, відомого вченого. Характеризується єдиною дослідною програмою, спільністю наукових поглядів і стилю наукової діяльності в конкретній галузі. Лідер є автором програмної концепції – основи для вирішення наукових задач.

Наукова школа – неформальний творчий колектив дослідників різних поколінь, об’єднаних загальною програмою та стилем дослідницької роботи, які діють під керівництвом визнаного лідера.

Це є об’єднання однодумців, що втілюють наукові дослідження у життя. У діяльності наукової школи реалізуються такі функції:

1) виробництво наукових знань;

2) поширення знань;

3) підготовка обдарованих фахівців.

Ознаки існування наукової школи – головною ознакою є ефективне засвоєння і дослідження її вченими актуальних проблем з висунутих керівником наукових напрямів. Мінімальний цикл існування наукової школи – три покоління:

1) засновник школи;

2) послідовники;

3) учні послідовника.

Ключова фігура наукової школи це її лідер (називає школу). Лідером може бути видатний, авторитетний вчений, який продукує ідеї (нові напрями дослідження), вчений, який може об’єднати навколо себе однодумців. Ознаки наукової школи:

1) багаторічна наукова продуктивність, що характеризується кількісними і якісними показниками. Кількісними і якісними показниками є кількість праць, які публікуються у журналах, наукових роботах – це наукові праці вчених; 2) широта проблемно-тематичного, географічного та хронологічного діапазонів функціонування наукової школи; 3) збереження традицій і цінностей наукової школи на всіх етапах її становлення та розвитку; 4) забезпечення спадкоємностей у дослідженні; 5) розвиток атмосфери творчості, новаторства, відкритості для дискусій; 6) об’єднання у школу талановитих вчених та постійне поновлення вчених і виконавців; 7) постійні комунікаційні зв’язки між учителем та учнями; 8) активна педагогічна діяльність; 9) офіційне визнання державою важливості наукових досліджень наукової школи.

Вважається, що лідером школи є тільки доктор наук (професор). Наукова школа повинна мати три доктора наук за однією спеціальністю (пов’язана тематика).