Науковий ступінь (учений ступінь, академічний ступінь, титул) — ступінь кваліфікаційної системи в науці, що дозволяє ранжувати наукових діячів і науково-педагогічних працівників у певній галузі знання на окремих етапах академічної кар'єри.
Практика присудження наукових ступенів бере свій початок з часів перших західноєвропейських університетів. У 12 столітті вперше ступінь доктора права була присуджена у Болонському університеті (1130 рік).
Спочатку титул доктора (лат. Doctus буквально «Науковець») і магістра (лат. magister - «вчитель») були близькими та взаємопов’язаними.
Ієрархічна система ступенів магістр – доктор склалася вже у XV-XVII століттях, та з поширенням університетів була введена в більшості країнах Європи і закріплена університетськими статутами.
Присудження ступенів тривалий час супроводжувалося торжеством і церемонією, що символізувала вступ у вчене братство. При корпоративній організації університетів ступінь магістра давала право на заміщення посади викладача лише в стінах певного університету, тоді як присвоєння ступеня доктор було передумовою самостійного ведення наукової та дослідницької роботи.
У XVI-XVII століттях в університетах Італії та Німеччини склалася практика наукового керівництва дисертантами. Ця місія покладалася на доктора наук – наукового керівника, котрий визначав тему дисертаційного дослідження, оцінював наукові досягнення здобувача та проголошував дисертанта доктором. У XVII столітті з'являються перші друковані дисертації, а у XVIII столітті, з перетворенням університетів в державні установи, була введена процедура захисту дисертацій на колегіальному засіданні вченої ради. У XIX столітті присудження ступенів стало контролюватися державними органами та регламентувалося законодавством. Перші правила присудження вченого ступеня склав Папа Онорій ІІІ у 1219 році.
Ступінь доктор наук надається після промоції або габілітації, під час якої претендент виступає з викладом своєї праці, а промотори (опоненти) дають їй оцінку і пропонують рішення – присудити науковий ступінь доктора відповідної галузі наук. Перед промоцією необхідно скласти ригорози – екзамени зі спеціальності або близької галузі науки, інколи ригорози можуть складатися із 10 і більше екзаменів. У деяких країнах при наявності вагомих праць науковий ступінь може присуджуватися без промоції дисертації після здачі трьох ригорозів.
Хабілітація, також габілітація – вища академічна кваліфікація деяких азіатських та європейських університетів, наступна після наукового ступеня доктора. Після проходження процедури габілітації претенденту присуджується титул габілітованого доктора, який дає право на заняття професорської посади в університеті. Проте варто відмітити, що титул габілітації не є окремим науковим ступенем, а лише кваліфікацією, додатковою до ступеня доктора, який дозволяє займати пост професора університету.
Основним етапом габілітації є захист дисертації, підготовка котрої передбачає виконання наукової роботи значно більш високого рівня, ніж це потрібно для дослідження, після якого присвоюють звання доктора - і якісно, і кількісно (за обсягом дослідження). На відміну від дисертації на звання доктора, дана дисертація виконується самостійно, тобто не передбачає керівництва більш підготовленим вченим (доктором наук). Предметом рецензування опонентів є робота вченого в цілому, включаючи наукові публікації, педагогічна діяльність (видання навчальних посібників та підготовка лекційних курсів) та організаційна робота в сфері науки (участь у міжнародних наукових організаціях, керівництво науковими проектами тощо).
На сучасному етапі розвитку науки у кожній країні сформувалася власна система підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів. Загалом, можна виділити дві моделі атестації наукових кадрів і присудження наукових ступенів:
1) дворівнева модель – надання ступеня доктора наук та отримання кваліфікації габілітованого доктора. Така модель Характерна для таких країн як Австрії, Болгарії, Данії, Польщі, Німеччині, Швейцарії, Португалії, Словаччині, Словенії, Угорщині, Франції, Фінляндії, Швеції та Чехії.
У Німеччині здійснюється присудження двох наукових ступенів: доктора та доктора габілітованого.
Ступінь доктора наук присуджують з певної галузі науки після успішного захисту дисертації. Здобувачами докторського ступеню можуть бути особи, які здобули диплом магістра або отримали державний диплом у системі підготовки національних німецьких кадрів для керівних органів, а також низки спеціальностей особливого регістру — юристи, шкільні вчителі, фармацевти тощо, які надають після отримання диплома магістра і за наявності дворічного професійного стажу. Захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук відбуваються тільки в університетах. Навчання здобувачів здійснюється в докторантурі та пов’язане з проведенням докторантами самостійних наукових досліджень упродовж трьох років. Науковий ступінь доктора наук, участь у конкурсі після роботи за кордоном та наявність вагомих наукових здобутків дозволяє отримати першу професорську посаду (нім. W 2 - професор, але не завідувач кафедри, так званий «професор без влади»).
Доктор габілітований – наступний етап в науковій кар’єрі доктора наук, що передбачає підготовку габілітації і захист її перед спеціальною експертною комісією. Науковий ступінь доктора габілітованого можна отримати за будь-якою спеціальністю, запровадженою німецькими університетами, за умови, що претендент має всі відповідні ступені вищої освіти за цією спеціальністю з гарними оцінками. Державний диплом доктора габілітованого дозволяє займати другу професорську посаду (нім. W 3) на університетській кафедрі.
У Республіці Польщі прийняті також два наукових ступені: доктора та доктора габілітованого з певної галузі науки чи мистецтва.
Докторська ступінь присуджується особам з академічним ступенем магістра або рівноцінним йому, які здали докторські іспити визначені Радою наукових установ (Університетською вченою радою) та захистили докторську дисертацію. Підготовкою докторів наук займаються університети і наукові центри, які мають третю ступінь вищої освіти – докторантуру та дозвіл Центральної комісії з наукових ступенів і звань присуджувати докторський ступінь. Докторантура здійснює навчання, що триває чотири роки, за стаціонарною та заочною формами. Вступ до докторантури здійснюється на конкурсній основі. Приймальна комісія готує рішення на основі проекту докторської дисертації, інтерв'ю з кандидатом на докторську програму, середньої оцінки його атестату бакалавра та магістра або ідентичній йому ступені; крім того, до уваги береться також і знання іноземної мови та наукова діяльність кандидата.
Доктор габілітований присуджується претендентам, які вже мають ступінь доктора, зробили значний внесок у науку чи мистецтво, пройшли процедуру габілітації та успішно захистили дисертаційну роботу.
2) унітарна модель – надання лише ступеня доктора наук. Така модель характерна для атестації наукових кадрів в Австралії, Великобританії, Канаді, Новій Зеландії, США.
Єдиним науковим ступенем в Італії, починаючи з 1999 року, коли відбулася реформа системи дипломів і ступенів відповідно до загальноєвропейських освітніх стандартів, являється ступінь доктора. Навчання здобувачів здійснюється в університетах, вступ в котрі для кожного вузу різниця. Здобувачами наукового ступеня можуть бути лише випускники італ. Laurea Specialistica, яка присвоюється після закінчення академічно орієнтованої дворічної програми і відповідає 120 кредитам (ECTS - європейської моделі розподілу навчального навантаження та накопичення кредитів) та написання кваліфікаційної роботи. Протягом першого року навчання студенти вивчають кілька загальноосвітніх університетських курсів, з яких здають іспити, а в кінці року індивідуально для кожного обирається область спеціалізації і науковий керівник. Протягом наступних років — здобувачі відвідують семінари відповідно до їх спеціалізації, а залишок часу присвячують дослідженням, збору інформації та роботі над дисертацією, представляючи регулярні звіти про результати роботи науковому консультанту. Програма проведення дослідницької діяльності з присудженням ступеня доктора наук розрахована на три роки і включає написання дисертаційної роботи, однак у разі необхідності може бути продовжена ще на один рік без надання стипендії. Для найбільш обдарованих здобувачів наукового ступеня навчання може досягати до п'яти років. Завершивши роботу над дисертацією, претендент представляє її для процедури захисту — отримання позитивної оцінки незалежної Комісії та затвердження результатів дисертаційної роботи ректором університету. Після завершення докторантури особливо видатним студентам пропонується продовжити своє перебування у вузі як асистент-професора або постдока за контрактом строком від року до трьох років.
У США наукові ступені називаються академічними ступенями. Особи, що закінчили англійські і американські університети та інші вищі навчальні заклади, отримують першу академічну ступінь бакалавра наук, котра присуджується після здачі спеціальних іспитів, а іноді і захисту невеликої за обсягом реферативної дисертації. Диплом бакалавра, як правило, еквівалентний диплому про базову вищу освіту, що видається випускникам бакалавратури Українських вузів з чотирирічним терміном навчання, які здали державні іспити. Друга академічна ступінь в англо-американській системі –магістр наук. Для отримання цього ступеня треба мати академічну ступінь бакалавра і пройти додатковий курс навчання протягом 1-2 років та здати магістерські екзамени. В деяких університетах, крім того, потрібно захистити і дисертацію. Наукова кваліфікація магістра приблизно та ж, що і випускників магістратури вищих навчальних закладів України з 5-річним терміном навчання, які захистили дипломну роботу або дипломний проект. Найвища академічна ступінь – Доктор філософії, а в деяких університетах – доктор наук (математичних, фізичних та інших). Право присудження ступеня доктора філософії, яка еквівалентна ступеню кандидата наук в Україні, мають всі університети та присуджується після виконання докторської праці і промоції (інколи це габілітація). При цьому можуть зараховувати іспити — ригорози, складені при отриманні ступеня магістра.
Єльський університет здійснив першим в США присудження Ph.D.
У Франції науковим ступенем слід вважати ступінь доктора. Підготовку здобувачів наукового ступеню здійснюють докторантури університетів. Здобувачами наукового ступеня можуть бути особи, які мають диплом магістра або диплом інженерної школи. Навчання в докторантурі проводиться під контролем наукового керівника в рамках наукової команди або в науковій лабораторії, яку прикріплено до певної докторантури. Також здобувач може укласти угоди з промисловими підприємствами про навчання в рамках ведення наукових досліджень, що дозволяє молодим вченим виконувати дисертацію на підприємстві в рамках реалізації програми НДДКР з взаємодією з незалежною науковою командою, яка не працює на даному підприємстві. Програма проведення дослідницької діяльності в докторантурі розрахована на три роки, з котрих навчання триває рік, а решту часу приділяється дослідженню. Офіційних вимог щодо необхідності публікацій для допуску до захисту у французьких університетах немає. Все вирішується за місцевими критеріями і іноді комісія допускає до захисту докторантів майже без публікацій. Однак у багатьох наукових дисциплінах для того, щоб бути допущеним до захисту дисертації, необхідно опублікувати кілька статей в журналах, які включені в міжнародні індекси цитування. Готовність дисертації до захисту визначається науковим керівником. У разі позитивного рішення за три місяці до захисту дисертація надсилається двом рецензентам, яких підбирає науковий керівник з іншої лабораторії чи факультету. Захист дисертації проводиться при засіданні журі та включає озвучення доповіді здобувачем і надання відповіді на запитання рецензентів. Питання про присудження наукового ступеня вирішується рецензентами, за умови отримання позитивних відгуків від рецензентів. Після захисту якщо потрібно вносяться виправлення в текст дисертації та роздруковується робота в кількох екземлярах, три з яких обов'язково залишаються в університеті. На фінальному етапі рецензії разом з дос’є здобувача подаються в університет, котрий на їх основі видає диплом доктора.
У другій половині ХХ століття першим науковим ступенем у Франції був ступінь ліценціата (математики, фізики, хімії тощо), для одержання якої потрібно було здати протягом 2-3-го, а інколи й 4-го року навчання у вищій школі 3-4 іспитів та виконати курсову роботу. Ступінь ліценціата давала право працювати вчителем у середній школі 1-го ступеня. Науковий ступінь агреже або доктора 3-го циклу присуджувався після закінчення університету, складення додаткових іспитів і захисту дисертації. Ступінь агреже давав право бути викладачем ліцею, а ступінь доктора (наприклад, доктора-інженера) – зайняти досить високу посаду в промисловості або будь-якому закладі. У зв'язку з участю Франції у Болонському процесі у 2003 році було прийнято нову систему освіти, що передбачає присудження єдиного наукового ступеня доктора.
Також існують і особливі наукові ступені.
Агреже – науковий ступінь на право викладання в середньому навчальному закладі (ліцеї), а також в університетах на природничо-наукових та гуманітарних факультетах. Уперше ступінь запроваджений у 1808 році у Франції.
Науковий ступінь гранд доктор філософії (англ. Grand PhD) заснований в рамках Глобальної Системи Освіти, право присудження якої відповідно до статуту, 27 травня 2013 підписаним Міністром Юстиції Бельгії, належить Європейської Академії Інформатизації, заснованої з ініціативи Короля Бельгії Альберта II відповідно королівським декретом № 7/CDLF/14.352/S від 19 вересня 1999 року.
Ліценціат, ліцентіат чи ліцензіат – науковий ступінь (академічна ступінь, кваліфікація), який діяв у французькій системі вищої освіти, а також в університетах Фінляндії, Швейцарії та деяких латиноамериканських країн.
У середньовічних університетах був проміжним степенем між бакалавром і доктором. У другій половині ХХ століття у французьких університетах ліценціат був першим науковим ступенем з літератури, наук і педагогіки, та присуджувався особам, які здали на 3-4 роках навчання у вищому навчальному закладі три-чотири іспити з дисциплін, що визначали профіль їх наукової спеціальності. Ліцензіати мали право викладати в ліцеї (як правило, в провінції) та здавати іспити на отримання сертифікату, який дозволяв заміщати посаду викладача середнього навчального закладу, в тому числі будь-якого ліцею. У зв’язку з участю Фінляндії, Франції і Швейцарії у Болонському процесі та прийняття нової освітньої системи науковий ступінь ліценціат був ліквідований.
Почесний доктор (лат. honoris causa, h.c. – буквально,,Заради пошани”, повністю лат. Doctor honoris causa, Dr.h.c.) – ступінь доктора наук або доктора (в залежності від системи наукових ступенів) без захисту дисертації, що присвоюється на підставі здійснення значних досягнень претендента в науці чи культурі, навчальним закладом, що вважає почесним присутність даної особи в рядах викладацького складу, навіть якщо присутність носить символічний характер. Якщо особа була удостоєна даного звання кілька разів (в кількох університетах), їй присвоюється Dr.h.c.mult. Вперше впроваджений в університетах як титул (звання) у XIX столітті. В Російській імперії інститут почесних докторів рос. «мужей, известных своей ученостью и сочинениями, или отличившихся в государственной службе в иностранных землях и в Российской империи», але не захистивших докторську дисертацію діяв спочатку протягом 1803 — 1819 років, потім з 1863 року. Починаючи з 30-х років ХХ століття вже в СРСР, після нетривалого ліквідування, був знову відновлений. Почесний доктор також присвоюється Оксфордським університетом, який визнав почесними всіх прем'єр-міністрів Великобританії, окрім Маргарет Тетчер (відмовив 1985 року)/
Досвід України: дипломи доктора філософії, права та інші до 1918 року видавали у Харківському, Київському та Одеському університетах, до 1939 року у найстарішому університеті України – Львівському, і до 1941 року – у Чернівецькому університеті.
Після жовтневих подій 1917 року наукові ступені були скасовані. У 20-30-х роках XX століття в науковій пресі СРСР почалося широке обговорення необхідності створення нової системи наукових ступенів. У 1934 році було прийнято рішення про відновлення наукових ступенів кандидата наук (більш спрощений за вимогами присудження та меншою дисертацією ніж аналогічний, в той час, ступені магістра, та здійснено з метою полегшення здобуття наукового ступеня малограмотними претендентами та дати їм право займати посади доцента і професора, інші керівні посади в навчальних і наукових закладах) та доктора наук, встановлені кандидатські іспити та визначено порядок захисту дисертацій.
Право видачі дипломів наукових ступенів, яке раніше належало інститутам і університетам, були передані адміністративним органам: спочатку Кваліфікаційним комісіям при Наркоматах, АН СРСР, республіканських та галузевих академіям, а у 1934 році заснованій загальносоюзній Вищій атестаційній комісії (ВАК) за клопотанням вузів і науково-дослідних установ.
У 1937 році був визначений перелік галузей наук, за якими проводиться захист дисертацій. Пізніше для присудження наукових ступенів були встановлені: подання друкованого автореферату дисертації (з 1949 року), обов'язковість попередньої публікацій по темі дисертації (з 1958 року) та обмеження обсягу дисертації (з 1973 року).
Протягом 1934-1986 років в цілому по СРСР було захищені 518 700 дисертацій, в тому числі 473 тисяч кандидатських і 45,7 тисяч докторських дисертацій, тобто близько 11 тисяч робіт на рік (за винятком воєнних років), відношення ж докторів до кандидатів наук становило близько 1:10.
Україна після розпаду СРСР успадкувала радянську систему наукових ступенів кандидата та доктора наук. У 2004 році Вищою атестаційною комісією України було видано близько 5,5 тисяч наукових дипломів доктора і кандидата наук.
Перелік вчених звань та ступенів наведений на рисунку 5.
Рисунок 5 – Вчені ступені та вчені звання
Також існують академічні звання, до яких відносять такі:
1) академік – дійсними членами НАН України обираються вчені, які збагатили науку працями першорядного наукового значення.
2) член кореспондент – членами-кореспондентами НАН України обираються вчені, які збагатили науку видатними науковими працями.
Присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань є державним визнанням рівня кваліфікації вченого. Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань встановлюється Кабінетом Міністрів України.
