Оцінка ефективності передбачуваних напрямів і пропо­зицій подальшого розвитку продуктивних сил.

Постійно аналізуються показники розвитку і розміщення продуктивних сил, вивчаються темпи зростання виробництва в промисловості, сільському господарстві, будівництві, транс­порті. Оцінюють економічний ефект від удосконалення ор-

ганізації продуктивних сил. Він визначається як натуральними показниками, так і зростанням національного доходу (прибут­ку). При цьому постійно слідкують за зростанням продуктивної праці, рентабельністю виробництва, окупністю капітальних вкладень, зниженням ресурсомісткості виробництва, рівнем зай­нятості трудових ресурсів та рівнем життя населення.

Для більш ефективної роботи показники окремих підприємств і всього комплексу порівнюють з відповідними да­ними інших регіонів і країни в цілому.

В цій роботі основну роль повинні відігравати статистичні органи, які постійно вивчають відповідні питання та публікують результати досліджень у спеціальних бюлетенях забезпечуючи ними працівників адміністративних і господарських органів.

Процес економічного обґрунтування галузевого розміщен­ня виробництва складається з таких етапів:

- аналіз сучасного стану розвитку і розміщення галузі;

- визначення основних умов і чинників розвитку галузі та окремих підприємств на перспективу;

- визначення оптимального варіанта розміщення галузі.
На першому етапі здійснюється аналіз сучасного стану

розвитку і розміщення галузі. Розраховуються такі показники:

- забезпечення сировинними ресурсами (машинобудуван­ня - металом та комплектуючими деталями, видобувних галузей - запасами корисних копалин та необхідною технікою і т. ін.);

- обсяг виробництва продукції в натуральному виразі (тон­нах, метрах, кубометрах і т. д.) і вартісному виразі (в гривнях);

- вартість сировини, матеріалів, палива та енергії, за­робітної плати працівників;

- собівартість продукції і надходження від її реалізації;

- матеріаломісткості (витрати сировини і матеріалів на одиницю продукції);

- енергомісткості продукції (затрати енергії на одиницю продукції);

- капітальних вкладень (фінансові витрати на відтворення основних фондів - будівель, машин, устаткування,транспорту і т. ін.), з виділенням коштів на розширення реконструкцію, технічне переоснащення і нове будівництво;

 

- обсяг незавершеного будівництва та вартість невстанов-леного устаткування;

- приріст продукції на 1 грн капітальних вкладень;

- рентабельність виробництва продукції;

- продуктивності праці (кількість продукції, виробленої за одиницю праці та одним працівником);

- вартість основних фондів;

- фондовіддачі (відношення кількості виробленої про­дукції до вартості основних фондів);

- фінансового становища галузі або окремих підприємств, кількості власних коштів або можливості фінансування за раху­нок державного бюджету;

- співвідношення досягнутого рівня виробництва і потреб господарства в певних видах продукції;

- технічний рівень галузі (структура устаткування, вплив галузі на навколишнє середовище, виробництво нових видів продукції);

- забезпечення трудовими, паливно-енергетичними, міне­рально-сировинними та іншими ресурсами;

- потреби галузі в перевезеннях;

- зв'язки з постачальниками і підрядниками.

На другому етапі здійснюється визначення основних умов і чинників розвитку галузі та окремих підприємств на пер­спективи. При цьому досліджують:

- потребу господарства чи ринку в певному виді продукції. Тому вибір обсягів виробництва слід узгоджувати з розвитком взаємозалежних виробництв;

- виробничо-технічні особливості та рівень науково-технічного прогресу галузі. Підприємства, які випускають одна­кову продукцію за різними технологічними процесами характе­ризуються різними факторами розміщення. Наприклад, вироб­ництво аміаку з природного газу розташовується біля магістральних газопроводів, а з коксівного газу - біля кок­сохімічних заводів;

- ресурсний чинник. Різні галузі і їх підрозділи відповідно до їх специфіки виробництва не розрізняються за показниками енерго-, матеріало-, водо- і трудомісткості, які враховують витра­ти зазначених ресурсів на виробництво одиниці продукції;

- екологічний чинник. У зв'язку з посиленням вимог до збереження довкілля актуальним є зменшення негативного впливу виробництва на навколишнє природне середовище;

- транспортний чинник. Особливо важливий у період різкого подорожчання енергоносіїв. Раціональний радіус переве­зення готової продукції і матеріалів розраховується за нормати­вами транспортних витрат на одиницю продукції з урахуванням відстані перевезень між окремими пунктами;

- виробничо-збутовий чинник. Обґрунтовуючи розміщен­ня збутових зон, слід враховувати і те, що в реальному житті мо­же виявляти значний вплив політичних і соціальних факторів. Тому пов'язані з цим обґрунтуванням розрахунки є лише теоре­тичними.

При розміщенні наукомістких виробництв враховують на­явність у регіоні наукових центрів, висококваліфікованих кадрів та можливості їх підготовки.

Україна, будучи добре забезпечена трудовими ресурсами і значними запасами сировинних ресурсів, маючи високий науко­вий потенціал, відчуває дефіцит товарів народного споживання. Майже вся її територія є сприятливою для розміщення підприємств легкої та харчової промисловості, а також машино­будування. Під час вибору місця розташування нових підприємств потрібне використання територіальних балансів різних видів ресурсів:

1. Забезпечення виробництва сировиною обґрунтовується балансовими і промисловими запасами ресурсів регіону;

2. Забезпечення виробництва паливно-енергетичними, лісо­вими, водними і земельними ресурсами здійснюється відповідно до територіальних балансів цих ресурсів з урахуванням плати за їх використання;

3. Потреба в трудових ресурсах розглядається з урахуванням забезпечення ними як основного виробництва, так і інфраструк­тури на основі територіальних балансів трудових ресурсів.

У перспективі на вибір місця розташування виробництва найбільш впливатимуть ринок збуту продукції, податки та інші економічні чинники.

На третьому етапі здійснюється визначення оптимального варіанта розміщення підприємства чи галузі. При цьому роз-

2*

робляються декілька варіантів. Для всіх варіантів визначають обсяги і технології виробництва, капітальні вкладення, експлуа­таційні витрати, які обчислюються за діючими нормативами. Оцінюють економічну ефективність різних варіантів із застосу­ванням різних методів економічних досліджень, а найчастіше -економіко-математичних методів з використанням обчислю­вальної техніки.

Критерії оцінки ефективності можуть бути різними - макси­мальний прибуток, зменшення витрат, певна собівартість про­дукції і т. ін.

Оптимальні варіанти доповнюють відповідними галузевими показниками рівня інтенсифікації виробництва: фондовіддачі, рентабельності, продуктивності праці тощо. На основі вибраного варіанта уточнюють отримані результати і приймають конкретні рішення про розміщення підприємства.

1.3. Закономірності, принципи та фактори розміщення продуктивних сил

1.3.1. Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил

При розміщенні продуктивних сил доводиться рахуватися з такими особливостями, які зумовлюються:

- по-перше, взаємозв'язком розміщення продуктивних сил з географічним середовищем;

- по-друге, залежністю розміщення окремих виробництв від природних умов і ресурсів;

- по-третє, значними відмінностями заселення території і розміщення виробництв;

- по-четверте, поєднанням галузей виробництв промисло­вості і сільського господарства.

При проведенні господарської політики суспільство розміщує продуктивні сили на основі таких закономірностей:

а) Закономірність раціонального розміщення вироб­ництва. Ця закономірність випливає із спеціального еко-

/

номічного закону економії праці і ресурсів і реалізується через принципи розміщення промисловості з погляду наближення її до джерел сировини, палива і споживача.

Особливо важливий вплив цих складових в нинішніх умо­вах, оскільки за останні роки в декілька разів подорожчали енер­гоносії і у структурі витрат на виробництво промислової про­дукції понад 75% припадає на сировину, матеріали і паливо, а з 2006 р. у зв'язку різким подорожчанням ціни на енергоносії ця частка може ще збільшитися. Тому про розміщенні виробництв перш за все слід передбачити можливість скорочення до мініму­му користування транспортними засобами та вживати заходів щодо збереження всіх видів ресурсів.

б) Закономірність пропорційного розміщення продуктив­них сил. Реалізація цієї закономірності має велике соціальне значення, оскільки дає змогу обмежити надмірну концентрацію промислових підприємств і населення у великих містах. Крім то­го пропорційне розміщення виробництва на території країни сприятиме відрівнюванню в розрізі областей виробництва вало­вого внутрішнього продукту в розрахунку на одну особу, а отже, і реальних доходів населення.

В умовах переходу до ринкової економіки практично ре­алізувати цю закономірність держава може лише через еко­номічне регулювання, надаючи певні пільги інвесторам з метою пожвавлення виробництва в економічно недостатньо розвину­тих регіонах.

Особлива роль цієї закономірності полягає у встановленні територіальних пропорцій, що характеризують територіальну структуру народногосподарського комплексу та рівень розвитку регіонів. Ця закономірність втілює у життя дію принципу вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів, тери­торіального зближення місць виробництва продукції з сировин­ною базою.

У системі народного господарства для виявлення еко­номічної суті територіальних пропорцій слід зробити аналіз еко­номічних показників, що відображають значення кожного регіону в економіці країни, а саме: частка регіонів у виробництві валового внутрішнього продукту, національного доходу, рівень

продуктивності праці, рівень зайнятості та заробітної плати в розрахунку на працюючого та інші показники.

в) Закономірність комплексного розміщення продуктив­них сил. Ця закономірність проявляється у формуванні еко­номічних районів і спеціалізації їх господарства.

Основними рисами комплексного розміщення продуктив­них сил є:

- найбільш повне економічно й екологічно виправдане ви­користання всіх ресурсів;

- раціональна галузева й територіальна структура госпо­дарства, яка відповідає природним і господарським умовам;

- тісний взаємозв'язок і збалансованість усіх ланок госпо­дарства.

В нинішніх умовах актуальність проблеми комплексного розміщення продуктивних сил зростає. Підвищується роль поєднання органічно пов'язаних між собою підприємств на певній території відповідно до особливостей її ресурсної бази і територіально-географічного положення, що забезпечують отри­мання максимуму продукції при мінімальних витратах.

Досягнення максимального ефекту можливе за рахунок:

- по-перше, використання різними підприємствами, розта­шованими на певній території, спільної інфраструктури;

- по-друге, зміцнення матеріально-технічних зв'язків, спільне використання по можливості сировини, палива та інших матеріалів і споживання готової продукції;

- по-третє, посилення різних видів зв'язків між підприєм­ствами і організаціями, що беруть участь у виробництві певних видів продукції.

За підрахунками спеціалістів таке співробітництво вироб­ників у порівнянні із ізольовованими дає можливість зекономи­ти понад 10% території, близько 20% капіталовкладень та значно поліпшити використання трудових ресурсів.

1.3.2. Принципи розміщення продуктивних сил

Принципи - це сформовані суспільством положення, що визначають об'єктивні потреби й умови суспільного розвитку, які воно реалізує в процесі практичної діяльності.

Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил, якими керуються при вирішенні питань просторового розміщення підприємств, такі:

- наближення виробництва до джерел сировини, палива, споживачів;

- охорона навколишнього середовища і раціональне вико­ристання природних ресурсів;

- впровадження ресурсозберігаючих технологій;

- забезпечення здорових, гігієнічних умов життя і праці на­селення;

- обмеження надмірної концентрації промисловості у містах;

- вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей;

- зміцнення обороноздатності країни;

- урахування інтересів економічної інтеграції в Європейсь­кий і світовий простір.

Ці принципи у різних країнах на певних етапах розвитку суспільства можуть бути подібними або дещо відмінними. Важ­ливість кожного принципу визначається стратегією і завданням, які ставляться на певний період. На сучасному етапі в Україні розміщення продуктивних сил буде спрямовуватися на вирішен­ня в основному соціальних проблем села, шахтарських регіонів та регіонів, де можливе виробництво енергоносіїв і науко-вомісткої продукції.

1.3.3. Фактори розміщення продуктивних сил

Фактори розміщення продуктивних сил групуються за чо­тирма ознаками: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні, соціально-економічні.

Природно-географічні фактори включають якісну і кількісну характеристику родовищ корисних копалин, енерге­тичних, водних, лісових, земельних ресурсів та природно-кліма­тичні і природно-транспортні умови. Особливо важливий вплив цих факторів на розміщення галузей видобувної промисловості і сільського господарства. Кількісна характеристика родовищ ко-

рисних копалин, їх фізико-технічні властивості, характер і гли­бина залягання визначають розмір підприємств, методи видобу­вання, та рівень економічних показників - затрати праці на ви­робництво одиниці продукції, собівартість продукції і рента­бельність виробництва.

Для сільськогосподарського виробництва вплив цього фак­тора виражається у спеціалізації виробництва певних видів про­дукції у різних природно-географічних зонах країни. Наприклад, найбільш економічно вигідно виробництво цукрового буряку у Лісостеповій зоні, картоплі - на Поліссі, соняшнику - у зоні Степу і т. інше.

Демографічні фактори - це чисельність населення, його розміщення, кількісна та якісна оцінка трудових ресурсів у розрізі областей і регіонів.

Нерівномірність розміщення населення зумовлює потребу розміщення промисловості, особливо харчової, відносно спожи­вача готової продукції, а також можливість прогнозування його міграції. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва по можливості у регіонах проживання людей. Демографічні фактори найбільш впливають на розміщення наукомістких галузей промисловості (приладобуду­вання, інструментальної, радіотехнічної, електронної галузей). Розміщення таких підприємств залежить не тільки від наявності кваліфікованих кадрів, але і від можливості їх підготовки.

Техніко-економічні фактори - це науково-технічний про­грес, транспортні умови та форми організації виробництва. Вирішальне значення має науково-технічний прогрес. Впровад­ження його досягнень, особливо нових передових трудо- і ресур­созберігаючих технологій знижує трудомісткість і ма­теріаломісткість продукції, сприяє покращанню економічних по­казників. Особлива роль належить хімізації, яка значно розши­рює можливості задоволення потреб підприємств у сировині та матеріалах, дає можливість економити різні види ресурсів.

Соціально-економічні фактори повинні забезпечити подо­лання соціально-економічних відмінностей між різними форма­ми поселень та добиватись раціональної зайнятості населення, поліпшення умов життя і праці людей, розвитку закладів освіти,

охорони здоров'я, житлово-комунального обслуговування та сфери послуг.

У нинішніх умовах розвиток продуктивних сил можливий лише при відповідних підходах до відновлення потужного інфраструктурного потенціалу всієї соціальної сфери та вирішення питань щодо задоволення соціальних потреб насе­лення. Ці питання постійно піднімаються Верховною Радою і Кабінетом Міністрів України, оскільки розвиток соціально-еко­номічних факторів сприятиме поліпшенню продуктивної зайня­тості населення, скороченню безробіття, зменшенню масштабів бідності та посиленню соціального захисту населення.

Контрольні запитання

1. Сутність поняття продуктивної сили як об'єкта вивчення.

2. Предмет та мета науки.

3. Завдання курсу на сучасному стані соціально-еко­номічного розвитку країни.

4. Теоретичні підходи до розміщення продуктивних сил.

5. Основоположники теорії розміщення виробництва.

6. Економічні передумови розміщення продуктивних сил.

7. Етапи економічного обґрунтування розміщення продук­тивних сил.

8. Аналіз сучасного стану соціально-економічного розвитку розміщення продуктивних сил галузей виробництва.

9. Оцінка природних, економічних і соціальних передумов розвитку продуктивних сил.

 

10. Обґрунтування основних напрямів виробничої спеціалізації розвитку продуктивних сил.

11. Оцінка передбачуваних напрямів і пропозицій подальшо­го розвитку продуктивних сил.

12. Особливості та закономірності розміщення продуктив­них сил.

13. Принципи розміщення продуктивних сил.

14. Фактори розміщення продуктивних сил.

Рекомендована література

1. Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. та ін. Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. посібник. - К: КНЕУ, 2000. - 363 с

2. Розміщення продуктивних сил України/ За ред. проф. Е. П. Качана. - К.: Юридична книга, 2002. - 552 с

3. Іщук СІ. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва. - К.: Задруга, 2002. - 259 с.

4. Продуктивні сили економічних районів України. - К.: НАН України, РВПС України, 2000.

5. Дорогунцов С, Фердрищева А. Методологічні засоби розміщення та розвитку потенціально-забезпечених вироб­ництв// Економіка України. - 1997. - №4. - С. 4-11.

6. Розміщення продуктивних сил України: Навчально-ме­
тодичний посібник. - К.: КНЕУ, 2000.

2. Економічне районування і територіальна організація продуктивних сил України

Розглядаються наступні питання:

2.1. Сутність, критерії та принципи економічного районування

2.2. Територіальна організація продуктивних сил України

2.3. Наукові методи аналізу розміщення продуктив­них сил і рівнів економічного розвитку регіонів

2.і. Сутність, критерії та принципи економічного районування

Економічне районування - це науковообґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або форму­ються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільно­го поділу праці.

Основною ланкою при економічному районуванні виступає економічний район.

Економічний район - це географічно цілісна територіальна частина народного господарства, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішньо-економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці.

Він розглядається як цілісна складна територіальна система продуктивних сил, що виступає складовою частиною госпо­дарського комплексу країни і виконує певну функцію.

Об'єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресурси, чисельність насе-

лення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території та спеціалізація виробництва. В процесі економічного районування враховуються національно-побутові та соціально-культурні особливості населення, географічні умови, засоби зв'язку, шляхи сполучення та ін.

До основних районоутворюючих факторів належать також найбільші міста та великі регіональні й індустріальні центри країни. Кожне місто як економічний центр впливає на навко­лишню місцевість. Так забезпечується зв'язок центру з пери­ферією економічного району.

Практичне значення економічного районування заклю­чаемся в тому, що воно в принципі повинно сприяти більш по­вному використанню природних, трудових і матеріальних ре­сурсів, підвищенню ефективності виробництва, раціональному управлінню народним господарством і соціально-культурним

будівництвом на місцях.

У практиці економічного районування виділяються такі

критерії територіального поділу продуктивних сил:

1) економічний район має бути великою економічно-
цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, не­
обхідні для визначення його господарської спеціалізації;

2) розміри території великих економічних районів повинні
відповідати вимогам скорочення перевезень масових вантажів у
межах району;

3) економічний район повинен являти територіальну
єдність;

4)на території економічного району повинен бути сформо­ваний потужний народногосподарський комплекс;

5)при виділенні економічного району повинно враховува­тись економіко-географічне положення території;

6)до складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без

порушень їх меж.