Економічна наука виділяє дві грипи показників, які харак­теризують стан розвитку країни. - натуральні і вартісні.

Натуральні показники - це обсяги виробництва певних видів промислової і сільськогосподарської продукції в натураль­них величинах.

Для кожної галузі виробництва характерні свої показники, які відображають характер її роботи: машини - у штуках; метал у тон­нах; газ у м³; м'ясо і молоко - у тоннах; тканини - у м² і т. д. Обсяги виробництва продукції в натуральному виразі дають можливість визначити частку виробництва продукції певним виробником у ви­робництві її взагалі чи у певному регіоні, країні чи групі країн.

В Україні обсяги виробництва продукції в натуральному обчисленні незначні і порівняти їх із світовим виробництвом проблематично.

Разом з тим Україна до 1917 р. входила до складу Росії і її частка у добуванні залізної руди становила 74,5%, видобутку кам'яного вугілля - 78,2%, виробітку чавуну і сталі відповідно 68,6 і 56,7%, виробництву електроенергії - 26,7%, мінеральних добрив - 40,4%, цукру-піску - 81,6% (табл.6.2). Такі показники виробництва певних видів продукції, які приходились на Ук­раїну при середньому показнику в розрахунку на одного члена федерації (до складу Росії входили крім 15 республік колишньо­го СРСР іще Польща і Фінляндія), свідчать, що при високому рівні розвитку надіятись на отримання незалежності таким шля­хом, як її отримали Польща і Фінляндія, було нереальним.

У перші роки Радянської влади і до Великої Вітчизняної війни Україна була основним виробником продукції чорної ме­талургії і постачальником кам'яного вугілля в Радянському Со­юзі. Частка виробництва електроенергії сягала 25,7%, мінераль­них добрив - 31%, тракторів - 33%, цукру-піску - 73%.

В 1990 р. в Україні добувалось 42% залізної руди, 21,4% вугілля, вироблялось 39,4% чавуну, 32,6% сталі, 35% прокату, 16,9% електроенергії, 13% мінеральних добрив, 21,8% тракторів, 67,5% цукру-піску. Крім того в 1990 р. В Україні вироблялось 22>,%% зерна, 25,5% м'яса і 27%'молока від загальносоюзного ви­робітку.

Досить високі показники частки України у виробництві про­дукції булі і до встановлення незалежності.

Не дивлячись на те, що обсяги виробництва продукції в Ук­раїні за роки незалежності значно зменшились, але при загально­му скороченні її виробництва в усіх країнах колишнього СРСР часка України у виробництві основних видів продукції поки що значна, і становить по видобутку залізної руди 40,1%, вироб­ництву чавуну, сталі і прокату - третину, по виробництву вугілля - 19,5% тощо.

Тобто Україна являється вагомим виробником багатьох видів продукції серед країн СНД.

Таблиця 6.2. Частка України у виробництві продукції

 

 

 

					(в процентах)
Види продукції	в Росії 1913	вСРСР	в Союзі незалежних держав
Видобуто залізної руди	74,5	67,6	55,8	42,0	40,1
Видобуто вугілля	78,2	50,2	33,5	21,4	19,5
Вироблено: чавуну	68,6	64,7	51,7	39,4	33,0
сталі	56,7	48,8	40,1	32,6	31,0
прокату	58,1	49,7	41,4	35,0	30,2
електроенергії	26,7	25,7	18,5	16,9	14,4
мінеральних добрив	40,4	31,1	27,8	13,8	■12,2
тракторів	-	33,0	36,9	21,8	8,5
цукру-піску	81,6	73,0	60,9	67,5	20,0

Вартісні показники - це виробництво валового внутрішньо­го продукту (ВВП) в цілому і в розрахунку на одну особу.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) - це загальний обсяг виробництва продукції у грошовому виразі за певний період (місяць, квартал, півріччя і за рік). За допомогою цього показни­ка можна порівнювати роботу будь-якої галузі виробництва і країни в цілому, оскільки вироблена продукція оцінюється в певній грошовій одиниці. Найбільш об'єктивним показником, який характеризує стан розвитку країни, вважається вироб­ництво валового внутрішнього продукту в розрахунку на душу населення.

Для порівняння у міжнародній практиці за еталон при роз­рахунках прийнятий долар США.

До встановлення незалежності в Україні за рік у 1990 р. ви­роблялось продукції в розрахунку на одну особу на 4,9 тис. дол. США, а в 2003 р. - цей показник становить лише 1,04 тис. дол. США (табл. 6.З.).

Таблиця 6.3. Виробництво валової продукції в розрахунку

На душу населення

(тис, дол. США)

Країни
Україна	4,9	0,72	0,63	0,89	1,04
Білорусь	5,9	1,0	1,0	1,4	1,7
Російська Федерація	6,5	2,1	1,8	2,4	3,0
Польща	1,6	3,4	4,2	4,9	5,4
Туреччина	2,6	2,7	2,9	2,6	3,4
Канада	20,7	19,8	23,2	23,2	27,1
Англія	17,4	19,6	24,5	26,5	30,6
Данія	25,9	34,5	29,8	32,3	39,5
США	22,5	27,2	34,2	35,7	36,9
Японія	24,7	42,3	37,5	31,3	33,8
Німеччина	21,0	30,1	22,7	24,1	29,2
Словаччина	3,1	3,6	3,8	4,5	6,0
Румунія	1,6	1,6	1,6	2,0	2,61

За 1990 -2003 pp. виробництво продукції в Україні в розра­хунку на одну особу скоротилось майже у 5 разів і стало значно меншим, ніж у наших сусідів - Білорусії, Російській Федерації, Польщі, Словаччині, Румунії й інших країнах і значно менше, ніж у передових країнах - США, Канаді, Англії, Данії, Японії, де виробництво продукції у 30-40 разів більше.

Організація Об'єднаних Націй проводить визначення обсягу виробництва продукції і у цінах 1990 р.

За даними ООН, у 2003 р. у світі було вироблено продукції у постійних цінах 1990 р. у доларах США на суму 31082,2 млрд дол. США, в Україні - на 131млрд дол. США, що становить 0,4% світового виробництва. Частка Російської Федерації - 2,5%, США - 26,8%, Німеччини - 6,5%, Китаю - 4,1%.

У цих цінах при середньому світовому рівні виробництва продукції в розрахунку на одну особу 5,0 тис. дол.США в Україні виробництво продукції становило 2,7 тис, або 54% середньо-світового виробництва.

Причин такого стану дуже багато, але найвагомішою слід ва-жати те, що в Україні виробляється значна частка продукції в на­туральному виразі, але це в основному сировинні матеріали, тоді як виробництво продукції машинобудування та високотехно-логічної промислової продукції значно скоротилось. Ми прак­тично втратили виробництво власної електроніки і радіотехніки, а виробляємо (складаємо) таку техніку із комплектуючих іно­земного виробництва. Аналогічна ситуація в автомобілебуду­ванні, у виробництві побутової техніки та інших галузей еко­номіки.

Для подолання такої великої різниці у виробництві про­дукції в нашій країні і провідних країнах світу слід радикально змінювати структуру виробництва в бік виробництва високотех-нологічної продукції машинобудування, електронної техніки та різкого збільшення обсягів виробництва продукції сільського господарства.

6.3. Поділ народного господарства за формами власності

Власність - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, тобто це відношення людини до предметів.

Відношення людини до власності визначається основним за­коном держави - її конституцією.

В Україні до встановлення незалежності діяла Конституція СРСР. Згідно зі її статтею 10 основу економічної системи СРСР становила соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю являлась також власність професійних і інших громадських організацій, необхідних для виконання їх уставних задач.

Згідно зі статтею 11 Конституції СРСР державна власність - загальне надбання всього радянського народу, тобто основна форма соціалістичної власності.

Виключно у власності держави находилось: земля, її надра, вода, ліси. Державі належали основні засоби виробництва у про-

мисловості, будівництві, сільському господарстві, засоби транс­порту і зв'язку, банки, власність створених державою комуналь­них та інших підприємств, необхідних для виконання завдань держави.

Статтею 12 Конституції СРСР власністю колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань являлись засоби виробництва й інше майно, необхідне для виконання їх уставних задач.

Згідно зі статтею 13 Конституції основу особистої влас­ності громадян СРСР складали їх трудові доходи. В особистій власності громадян могли бути предмети особистого викорис­тання, зручностей і підсобного домашнього господарства, житло­вий будинок і трудові нагромадження. Особиста власність гро­мадян і право на її успадкування охоронялись державою.

Таким чином, згідно із Конституцією СРСР усі заводи і фа­брики та різні інші підприємства, комунальне житло міст і соціальна сфера находилась у загальнонародній власності.

У власності держави находились майже 10 тис. великих за­водів і фабрик, 150 тис. інших підприємств та 2,5 тис. радгоспів.

Колгоспно-кооперативна власність була сконцентрована у 10 тис. колгоспів, виробничі фонди яких за балансовою вартістю оцінювались у 39 млрд крб.

У 1991 році вартість основних засобів України становила 474 млрд крб, в тому числі виробничого призначення - 317 млрд крб.

Вартість основних фондів невиробничої сфери становила 157 млрд крб: в тому числі вартість житла - 88 млрд крб; кому­нального господарства - 23 млрд крб; підприємств охорони здо­ров'я - ЗО млрд грн; науки, культури і мистецтва - 16 млрд крб.

Особиста власність громадян була представлена їх май­ном та у ощадному банку СРСР находилось вкладів громадян України на суму 130 млрд крб.

Після встановлення незалежності постало питання відно­шення людей до майна. Верховна Рада України 7 липня 1992 ро­ку прийняла Закон України "Про власність", яким не встановле­но граничну норму на власність, але вказано, що приватна власність мусить мати трудовий характер, тобто власність грома­дян являється і примножується за рахунок їх доходів від участі у

виробництві, від підприємницької діяльності, ведення власного господарства, доходів від коштів, вкладених у кредитні заклади, акції і цінні папери та отримані іншим шляхом, що не суперечить Закону.

Згідно з цим Законом приватизувати можна було все, за ви-ключеннням, того, що не підлягало приватизації:

- майно органів державної влади і управління;

- майно Збройних Сил;

- золоті і валютні фонди;

- державні матеріальні резерви;

- комплекси з виготовлення цінних паперів і грошових знаків;

- засоби урядового і спеціального зв'язку;

- об'єкти державної метеорологічної служби;

- національні, культурні й історичні цінності;

- об'єкти освіти, науки і культури, що фінансуються з бюд­жету;

- майнові комплекси підприємств з виготовлення зброї, наркотиків та радіоактивних речовин;

- атомні електростанції.

Було передбачено, що покупцями державного майна можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни та особи без громадянства:

Для того, щоб більш справедливо поділити майно між члена­ми суспільства, урядом країни було принято рішення про безо­платну передачу мешканцям житла, в якому вони проживали, а також кожному громадянину України незалежно від його віку (за виключенням колгоспників) було видано приватизаційні майнові сертифікати на суму 1 млн 50 тис, українських карбо­ванців, за офіційним курсом станом на 1 листопада 1993 р.

Ці приватизаційні сертифікати можна було використовува­ти при приватизації державного майна.

В результаті сертифікованої приватизації більшість держав­ного майна змінила форму власності на приватну. Але значна кількість власників сертифікатів не знаючи у які підприємства їх можна вкласти продали їх на стихійних ринках за безцінь (в ос­новному за 10 українських карбованців або гривень).

Покупці приватизаційних сертифікатів стали власниками отриманого за них майна у вигляді заводів, фабрик, морських і річкових суден, літаків, родовищ корисних копалин і іншого.

Отримана будь-яким шляхом власність була юридично закріплена Конституцією України.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 p., "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряд­жатися своєю власністю, результатом своєї інтелектуальної і творчої діяльності". Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом.

Згідно з Законом ніхто не може бути протиправно позбавле­ний права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної не­обхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. При­мусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану .