Аналіз сучасного стани соціально-економічного розвитку та розміщення продуктивних сил і галузей виробництва.

РОЗМІЩЕННЯ

ПРОДУКТИВНИХСИЛ

ІРЕГІОНАЛЬНА

ЕКОНОМІКА

Навчальний посібник

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

КИЇВ ЦЕНТР НАВЧАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ"

Передмова

Становлення України як самостійної держави і входження її у світовий економічний простір - це новий етап у розвитку її продуктивних сил, який передбачає структурну перебудову всього народногосподарського комплексу, проведення територіальної реформи та формування нових територіальних виробничих комплексів, вдосконалення систем господарських зв'язків, значних зрушень у зовнішньоекономічній діяльності. Такі зміни потребують пошуку нових можливостей щодо ресурсозбереження в усіх сферах діяльності, ефективного використання природно-ресурсного і трудового потенціалу.

В цих умовах особливого значення набуває оцінка природних ресурсів, їх використання, обґрунтування напрямів спеціалізації регіонів та окремих галузей народного господарства.

Усвідомлення широкого спектру нових економічних проблем потребує необхідності переосмислення багатьох теоретичних положень що стосуються закономірностей, принципів і факторів розміщення продуктивних сил у нових соціально-економічних умовах.

Наука про розміщення продуктивних сил постійно розвивається і збагачується. У навчальному посібнику висвітлено нові погляди на розміщення продуктивних сил, що ґрунтуються на використанні власних ресурсів та мобілізації внутрішніх резервів. Підкреслюється, що вибір шляхів і методів розвитку і вдосконалення розміщення продуктивних сил України має виходити лише з її національних інтересів і можливостей.

Розміщення продуктивних сил розглядається як динамічний процес, тісно пов'язаний з природними, економічними та соціальними умовами регіонів, особливостями територіального поділу праці. Викладений у книзі теоретичний матеріал, що підкріплюється статистичними даними Держкомстату України, сприятиме вивченню теорії, методики і практики розміщення продуктивних сил.

З метою полегшення користування навчальним посібником основні поняття і ключові моменти по тексту виділено жирним шрифтом.

1. Теоретико-методологічні основи розміщення продуктивних сил

Розглядаються наступні питання:

1.1. Предмет, мета і завдання курсу

1.1.1 Продуктивні сили як невід'ємна складова розвитку економіки

1.1.2. Предмет і мета науки

1.1.3. Завдання курсу на сучасному етапі
соціально-економічного розвитку країни

1.2. Теорії і концепції розміщення продуктивних сил

1.2.1. Теоретичні підходи до розміщення продуктивних сил. Основоположники теорії розміщення виробництва

1.2.2. Економічні переду мови розміщення продуктивних сил України

1.2.3. Етапи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил і галузей економіки

1.3. Закономірності, принципи та фактори розмі
щення продуктивних сил

1.3.1. Особливості та закономірності розміщення продуктивних сил

1.3.2. Принципи розміщення продуктивних сил

1.3.3. Фактори розміщення продуктивних сил

1.1. Предмет, мета і завдання курсу

1.1.1. Продуктивні сили як невід'ємна складова розвитку економіки

Піднесення економічного розвитку України, ефективне функціонування її господарського комплексу та зростання життєвого рівня населення залежать від того, наскільки раціонально розміщені і використовуються продуктивні сили.

Виходячи із сучасної економічної теорії, до складу продуктивних сил відносяться: засоби і предмети праці, трудові ресурси, науковий, природно-ресурсний і соціально-культурний потенціали, які використовуються в процесі виробництва матеріальних благ.

До засобів праці відносяться: виробничі приміщення і споруди (фабричні і заводські корпуси), машини і устаткування, дороги, трубопроводи, лінії електропередач, доросла худоба та земля. Причому найбільш дієвими являються машини та устаткування.

Предмети праці - це комплекс речей, на які людина впливає в процесі виробництва з метою створення матеріальних благ. До них відносяться різні руди, деревина, вугілля, запасні частини, насіння, добрива, корми, медикаменти та інше.

Трудові ресурси являються основною продуктивною силою суспільства. Люди створюють, удосконалюють і приводять в рух засоби виробництва і предмети праці, розробляють нові технології та виробляють матеріальні цінності.

Важливу роль у розвитку продуктивних сил належить науці. Лише з допомогою неї у науково-дослідних установах (науково-дослідні інститути, лабораторії, конструкторські бюро) винаходяться, а в процесі виробництва вдосконалюються засоби виробництва, винаходяться нові технологічні рішення та збагачують свій виробничий досвід і трудові навики працівники, що забезпечує безперервний розвиток продуктивних сил.

Важлива роль у створенні нових видів техніки та вдосконаленні технології виробництва відводиться раціоналізації і винахідництву. Це одна із форм наукових робіт. Сюди втягнуто ве-

лику кількість інженерно-технічних працівників та висококваліфікованих спеціалістів.

Ці категорії працівників, використовуючи великий досвід своєї практичної діяльності, пропонують нові технічні рішення, вдосконалюють діючі засоби і технології виробництва і під керівництвом науковців доводять їх до необхідної якості.

Що стосується природно-ресурсного потенціалу, а це - мінеральні, земельні, водні, лісові, кліматичні, рекреаційні ресурси, а також об'єктів соціально-культурного призначення (житлове і комунальне господарство, зв'язок, система побутового обслуго-ваня населення, освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, фізична культура і спорт), то всі вони істотно впливають на вирішення основних соціально-економічних завдань - піднесення економічного розвитку регіонів України і зростання на цьому підґрунті життєвого рівня населення.

1.1.2. Предмет і мета науки

Як галузь економічної науки розміщення продуктивних сил грунтується на загальних економічних законах, які зводяться до вивчення територіального поділу праці і спеціалізації регіонів, раціонального використання всіх видів ресурсів та охорони навколишнього середовища.

Предметом науки про розміщення продуктивних сил є вивчення закономірностей і принципів територіальної організації виробництва, ефективності розміщення галузей народного господарства на різних рівнях - населений пункт, адміністративний район, область чи Автономна Республіка Крим та країна в цілому.

Об'єктами вивчення цього предмета виступають наявний виробничий, природно-ресурсний, людський та матеріально-технічний потенціали, соціальна інфраструктура та територіальні системи господарювання.

Метою науки є досконале вивчення наявності продуктивних сил в країні, їх використання, визначення стану розвитку народного господарства, вдосконалення сучасного розміщення продуктивних сил, обґрунтування їх перспективного розміщення, підвищення соціально-економічної ефективності виробництва

та формування у студентів умінь і практичних навичок при вирішенні практичних питань стосовно розміщення продуктивних сил з урахуванням природно-географічних, демографічних і соціально-економічних факторів.

В умовах переходу до ринкової економіки, розміщення продуктивних сил_здійснюватиметься відповідно до тих завдань, керуючись якими досягатиметься максимальний економічний ефект при мінімальних витратах.

У межах України спостерігається значна територіальна диференціація просторового розподілу населення і засобів виробництва, які роблять актуальною проблему раціонального розміщення виробництва. Крім того, слід враховувати інтереси суспільства і його членів з метою збереження природних ресурсів і навколишнього природного середовища.

Проблема розміщення продуктивних сил завжди була і є в центрі уваги української науки. Сучасні наукові розробки передбачають створення і обґрунтування моделей територіальної організації продуктивних сил, за допомогою яких можна було б оцінити економічну, соціальну і екологічну ефективність різних варіантів з метою вдосконалення управління регіональним розвитком окремих регіонів України.

1.1.3. Завдання курсу на сучасному етапі соціально-економічного розвитку країни

При розвалі СРСР ми отримали в спадщину промисловість спрямовану на виробництво в основному військової продукції та продукції добувної та чорної металургії при добре розвинутому сільському господарстві.

Перебуваючи у складі Радянського Союзу на території України в 1990 р. було сконцентровано видобування 42% залізної руди, виплавка 39,4% чавуну і 32,6% сталі. Промисловістю країни вироблялось 60% продукції військово-промислового комплексу, в тому числі 50% вартості продукції машинобудування для Збройних Сил. Виробництвом продукції для військово-промислового комплексу було зайнято понад 70% промислових підприємств України. У сільському господарстві вироблялось третина зерна, молоко і м'яса.

Наша промисловість і сільське господарство повинні були сприяти забезпеченню розвитку всього СРСР і зміцненню його могутності.

Становлення України як самостійної держави та входження її у світовий економічний простір потребують перебудови всього промислового і сільськогосподарського виробництва, вдосконалення системи господарських зв'язків, ефективного використання природно-ресурсного та трудового потенціалу в інтересах зміцнення могутності держави та поліпшення добробуту її населення.

Все це потребує усвідомлення проблем, які стоять перед державою і її народом, і перебудови промислових підприємств в основному на виробництво цивільної продукції та проведення реформи у сільськогосподарському секторі економіки відповідно до Конституції України.

В Україні питанням розвитку і розміщення продуктивних сил займається Рада по вивченню продуктивних сил. Це наукова організація, яка входить до складу Національної академії наук. Лише за її згодою і при її науковому обґрунтуванні проводиться будівництво великих промислових об'єктів. Певну роль у розміщенні виробництва відіграють міністерства та відомства, особливо Міністерство праці та соціального захисту населення. У його компетенцію входить визначення можливості забезпечення майбутніх підприємств робочою силою та необхідним кадровим складом працівників.

Надто важливим завданням Ради по вивченню продуктивних сил є прогнозування розміщення продуктивних сил на перспективу. Причому всі завдання повинні вирішуватися в умовах України як самостійної держави і здійснюватися на основі на-уковообгрунтованих підходів в основному в розрахунку на власні сили і можливості. /

1.2. Теорії і концепції розміщення продуктивних сил

1.2.1. Теоретичні підходи до розміщення

продуктивних сил. Основоположники

теорії розміщення виробництва

Питанням розміщення продуктивних сил люди займались постійно. Навіть вибираючи місце під будівництво житла, враховувалось наявність умов для проживання, місця для роботи, можливість для навчання дітей, також забезпечення іншими потребами і запитами. Оскільки із розвитком суспільства потреби людей постійно змінюються, а розміщення продуктивних сил розглядається як динамічний процес і наука про їх розміщення розвивається у тісному зв'язку з практичними потребами суспільства, але офіційно оформлена в наукових працях порівняно недавно.

Основою науки про розміщення продуктивних сил стала економічна географія, яка вивчає розміщення виробництва в цілому та його окремих галузей, суспільний і територіальний поділ праці і територіальну організацію господарства. Право на існування ця наука здобула завдяки працям М.В. Ломоносова. Спочатку вона мала довідковий характер, а в науково-пізнавальну перетворилась з часом і стала фундаментом при вивченні і розміщенні продуктивних сил. Питанням розміщення продуктивних сил і ефективного використання всіх факторів виробництва - землі, фондів, людей, які завжди були в центрі уваги суспільства, займались науковці і практики всіх країн світу. Багато науковообгрунтованих розроблених концепцій визнані суспільством і використовуються в господарської діяльності.

Значний внесок у розвиток цієї науки внесли іноземні вчені. Так, німецький вчений Альфред Вебер у 1909 році виклав "Теорію штандорта". У книзі "Теорія штандорта промисловості" він виклав концепцію, що промисловість розміщується на території країни за принципом найменших витрат, і визначається трьома факторами - транспортними умовами, наявністю робочої

сили і агломерацією (природними.умовами). Це означає, що підприємство може ефективно функціонувати при наявності хорошого місця розташування, добре розвинутого транспортного сполучення та при наявності робочої сили як творця матеріальних благ. Ця концепція підтримується всіма науковцями і практиками, оскільки не може бути визнана хибною.

На Україні практичне застосування ця теорія знайшла при розміщенні цукрових заводів. У Лісостеповій частині країни було побудовано 190 цукрових заводів, кожен з яких мав свою сировинну зону. Цукровий завод виступав центром збуту продукції для виробників. Це сприяло уникненню далеких перевезень цукрового буряка і отриманню дешевої продукції. Причому заводи будувались у місцях із хорошими чорноземними ґрунтами і достатньою наявністю робочої сили. Завдяки цьому на Україні вирощувалось близько 50 млн т цукрового буряка і вироблялось з нього понад 6 млн т цукру.

В 1926 р. Йоган Тюнен у книзі "Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії" виклав концепцію побудови моделей розміщення сільського господарства концентричними колами навколо ринки збути продукції. Таким ринком, на його думку, виступало місто або велике переробне підприємство. Завдяки вдалому розміщенню можна було отримати найвищий прибуток. Ця ідея була втілена в Україні і при організації овоче-молочних зон біля великих міст, обласних і промислових центрів.

У 1940 р. вчений Август Льоша у книзі "Географія розміщення господарства" доводив концепцію, що єдиною метою при розміщення підприємства має бути максимальний прибуток. На його думку, отримання прибутку потребувало раціональної організації виробництва, ефективного використання всіх видів ресурсів. Добитись цього можна добре знаючи основи і економіку виробництва, тобто це повинен бути економіст за фахом і покликанням. Завдання економіста полягає не тільки в тому, щоб пояснити негативні моменти розміщення і ведення господарства та окр;мих його галузей, а й визначити шляхи їх подолання. Деякі його рекомендації використовуються і нині при розміщенні підприємств, визначенні факторів впливу на

ефективність виробництва та визначенні ролі економічної служби на підприємствах.

Серед багатьох наукових теорій, що характеризують проблему розміщення продуктивних сил у країнах ринкової економіки, виділяється теорія " географічного детермінізму ", при якій географічне середовище розглядається як визначальний фактор розміщення і розвитку промисловості будь-якого регіону чи країни в цілому. Різновидом цієї теорії є так званий "вульгарний географізм", суть якого полягає в тому, що визначальною силою людського суспільства {зокремарозміщення продуктивних сил) вважаються природні умови. Саме вони, на думку прихильників цього напрямку, формують структуру і розміщення виробництва, визначають економічні і соціальні особливості життя людей у різних кліматичних поясах планети Земля.

Засновником цієї теорії вважається американський дослідник Елсворт Хентінгтон. який у книзі "Характер рас у світлі впливу природного середовища, природного відбору та історичного розвитку" виклав концепцію, що процес суспільного розвитку - це наслідок впливу природних сил. Він вважав, що характер суспільного ладу визначається рельєфом, кліматом, ґрунтами, рослинним та тваринним світом. За його твердженням, під впливом природних елементів складаються риси господарського розвитку і навіть поведінка людей.

Ця теорія з'явилась не на голому місці, адже на практиці у африканських, американських і південноамериканських країнах (Судані, Конго, Бразилії та ін.) є окремі племена, які ведуть життя як первісні люди.

Разом з тим теоретичні висновки такого вчення спростовуються досягненнями науково-технічного прогресу. Масове впровадження в практику нових технічних рішень, ресурсозберігаючих технологій значно знижує значення чинника природних факторів. Прикладом цього можуть бути країни, які знаходяться в аналогічних природних умовах, - Ізраїль, Єгипет, Південноамериканські країни, в яких завдяки досягненню науково-технічного прогресу зуміли досягти вагомих успіхів у розвитку народного господарства.

У постсоціалістичних країнах обґрунтування розміщення продуктивних сил базувалась на марксистській теорії, при якій пріоритетне значення надавалось способу виробництва та соціально-політичній організації суспільства. З цієї причини у цих країнах переважало централізоване планування розвитку виробництва абсолютно в усіх галузях народного господарства. Причому формувався адміністративний механізм концентрації і розподілу ресурсів, продукції і фондів.

У цій теорії було багато і позитивних явищ, адже збалансову-вався розвиток всіх галузей народного господарства. Після встановлення незалежності ми відійшли від адміністративно-командної системи управління економікою, не запропонувавши і не розробивши дієвого механізму переходу до ринкової економіки, і в результаті отримали значне зменшення обсягів виробництва продукції, безробіття і погіршення ефективності виробництва.

В Україні проблеми розміщення продуктивних сил були і залишаються в центрі уваги економічної науки і директивних органів. У країні діє науковий центр з розміщення продуктивних сил, в якому, використовуючи позитивні моменти всіх теорій, обґрунтовуються теоретичні положення раціоналізації територіального поділу праці, ресурсозбереження, економії витрат праці і фондів і досягається забезпечення стабільного розвитку.

Науковці центру беруть участь у підготовці програм розвитку всіх галузей народного господарства на перспективу як у регіональному аспекті, так і в цілому по країні.

У розробку теорій розміщення продуктивних сил вагомий внесок внесли українські вчені О.М. Алимов, К.Г. Воблій, СІ. Дорогунцов, М.І. Долішній, Ф.Д. Заставний, М.П. Пістун та багато інших.

1.2.2. Економічні передумови розміщення продуктивних сил України

Все, що створено в державі, - це результат багатовікової роботи суспільства по створенню умов для повної зайнятості трудових ресурсів і достатнього життєвого рівня населення.

Причому на різних етапах розвитку держави все, що створювалось, обґрунтовувалось необхідністю і потребою суспільства.

Будівництво доріг, заводів, електростанцій, каналів та інше визнавалось як таким, без чого неможливо було досягти достатнього розвитку та зберегти міць і достаток держави.

Вигідне географічне положення України, багаті мінеральні ресурси і висока густота населення спонукали до розміщення на території України значної маси підприємств видобувної і чорної металургії, хімічної промисловості та військово-промислового комплексу.

В результаті на період проголошення незалежності в Україні добувалось, від обсягів виробництва в СРСР 42% залізної руди, 22% вугілля, вироблялось 35% металопродукції, 28,2% електроенергії, 50% продукції сільськогосподарського машинобудування, 80% цукру та третина зерна, молока і м'яса.

На території України вироблялось близько 60% продукції військово-промислового комплексу колишнього СРСР і понад 70% її підприємств було втягнуто у виробництво продукції для збройних сил.

Це, звичайно, було позитивним явищем, оскільки така спеціалізація потребувала висококваліфікованої робочої сили, досягалась висока зайнятість населення і його належний життєвий рівень.

З іроголошенням незалежності України і розривом зв'язків з іншими країнами колишнього СРСР поряд з позитивними моментами, які виражаються в можливості створити таку державу за своїм ладом та формою, про яку бажав і мріяв її народ (97% наших громадян проголосувало в 1991 р. за незалежність), з'явились і негативні моменти - безробіття, зубожіння народу, понад 150 тисяч бездомних дітей та інше. Усунення цих явищ потребує значних матеріальних витрат по реформуванню всього народного господарства і, звичайно, часу. Дещо уже робиться в цьому напрямку, але темпи невтішні.

Згідно з Конституцією України основні напрямки державної економічної політики визначає вищий орган законодавчої влади - Верховна Рада України. Вона повинна затвердити концепцію розвитку і розміщення продуктивних сил всіх галузей народного господарства та окремих регіонів.

1.2.3. Етапи економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил і галузей економіки

Процес розміщення галузей народного господарства завжди обґрунтовується ще до початку складання певних планових документів - річних та поточних планів. Такий процес був прийнятий у нашій країні, адже за основу при складанні планів приймається той стан розвитку промисловості і сільського господарства, який досягнуто в державі чи в окремому регіоні на певний час.

Процес економічного обґрунтування розміщення продуктивних сил складається з таких етапів:

а) аналіз сучасного стану соціально-економічного розвитку
та розміщення продуктивних сил і галузей виробництва;

б) оцінка природних, економічних і соціальних передумов
розвитку продуктивних сил;

в) обґрунтування основних напрямків виробничої спеціа
лізації розвитку продуктивних сил;

г) оцінка передбачуваних напрямів і пропозицій подальшого
розвитку продуктивних сил.

Аналіз сучасного стани соціально-економічного розвитку та розміщення продуктивних сил і галузей виробництва.

Перш за все аналізують рівень розвитку окремих підприємств чи регіонів за останні 10-15 років, встановлюють відповідність досягнутого рівня розвитку продуктивних сил економічним і природним умовам та ресурсам, виявляють диспропорції і негативні процеси та явища.

У процесі цієї роботи аналізують такі показники:

- виробництво основних видів продукції в натуральних величинах (центнерах, тоннах, та інших одиницях виміру);

- фондоозброєність, фондовіддачу, продуктивність праці в окремих підприємствах, галузях і по регіону;

- собівартість продукції, рентабельність виробництва, капітальні вкладення та зменшення частки ручної праці;

- особливості і канали реалізації продукції та канали поповнення оборотних засобів;

- соціальний розвиток, зайнятість та рівень життя населення. Для цього використовують показники рівня зайнятості, реальні доходи, структуру споживання продовольчих та непродовольчих товарів, забезпечення житлом, об'єктами культурно-побутового призначення, охорони здоров'я, освіти, дошкільними закладами;

- вивчають науковий потенціал (розміщення наукових закладів, відповідність їх виробничої спеціальності. Визначають чисельність і характеристику наукових кадрів і їх можливий вклад у виробництво регіону);

- визначають диспропорції та недоліки в розміщенні продуктивних сил, виявляють резерви і можливості їх вдосконалення і розвитку.