Однією із головних проблем, з якою стикається наше на­родне господарство, - це неповна зайнятість працівників на ро­бочих місцях.

В останні роки працювали в режимі неповного робочого тижня 9-11% штатних працівників, в тому числі в промисло­вості 13-17%, в будівництві й транспорті 16-22%. У деяких галу­зях промисловості ці показники значно вагоміші. Так, у харчовій промисловості та на підприємствах, які займаються переробкою сільськогосподарської продукції частка найманих працівників, які перебували в умовах вимушеної неповної зайнятості, стано­вила 19-23%, в хімічній і нафтохімічній промисловості 19-28%, в машинобудівній 24-33%, в легкій промисловості 27-36%.

Нестабільна робота промислових підприємств посилює не­впевненість працівників у їх майбутньому, впливає на їх за­робітки і є однією з причин плинності кадрів.

У деяких країнах світу, у з'язку із скороченням народжува­ності і зменшенням чисельності трудових ресурсів, ставиться питання про залучення робочої сили з інших країн. Таке питан­ня стоїть і перед Російською Федерацією, уряд якої у 2005 р. значно спростив процес отримання її громадянства. В зв'язку з цим з України може збільшитись кількість виїжджаючих туди на постійне місце проживання, і щоб запобігти цьому, урядом країни мають бути вжиті дієві заходи по поліпшенню зайнятості та підвищенню життєвого рівня населення України.

Контрольні запитання

1. Населення, його функції та динаміка зміни чисельності.

2. Тенденції природного і механічного руху населення.

3. Урбанізація та її наслідки.

4. Трудові ресурси і зайнятість населення.

5. Безробіття розрахункове і фактичне.

6. Динаміка зайнятості населення за галузями виробництва.

Рекомендована література

1. Конституція України. - К.: Видання Верховної Ради Ук­раїни, 1996.

2. Закон України "Про зайнятість населення". Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 3 квітня 2003 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - IV. - № 662.

3. Закон України "Про затвердження державної програми зайнятості на 2001 - 2004 роки", прийнятий 7 березня 2002 р.

4. Статистичний щорічник України. - К.: Техніка, 2001.

5. Статистичний щорічник України. - К.: Консультант, 2004.

6. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відно­сини. - К: Вид-во Європейського університету, 2002.

7. Розміщення продуктивних сил України. Навчальний
посібник/Під ред. СІ. Дорогунцова, Ю.О. Пітюренка, Я.Б.
Олійника. - К: КНЕУ, 2000. - 364 С

8. Лишиленко В.І. Проблеми зайнятості трудових ресурсів села (статистичний аспект)//Науковий вісник Державної ака­демії статистики, обліку і аудиту, 2004. Вип. 4.

9. Лишиленко В.І. Раціональне використання трудових ре­сурсів - головна умова соціально-економічного розвитку країни//Науковий вісник Державної академії статистики, обліку і аудиту, 2005. Випуск 2.

5. Виробничий і науково-технічний потенціал України

Розглядаються наступні питання:

5.1. Виробничий потенціал

5.2. Науково-технічний потенціал

5.1. Виробничий потенціал

Виробничий потенціал - це сукупність засобів виробництва, які можна задіяти при виробництві матеріальних благ, не­обхідних для країни. Він характеризується як величиною (вартістю) основних виробничих фондів, так і парком машин та устаткування.

До основних виробничих фондів відносяться приміщення і устаткування, машин і обладнання, транспортні засоби, інстру­менти, виробничий і господарський інвентар, доросла робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, які багаторазово використовуються у матеріальному виробництві.

Зберігаючи натуральну форму, засоби виробництва постійно зношуються і переносять частинами свою вартість на вироблену продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.

Розширення виробництва потребує постійного збільшення як вартісної, так і натуральної кількості виробничих основних засобів.

У 1990 р. у структурі вартості виробничих основних засобів 48,2% приходилось на промисловість, 24,6% - на сільське госпо­дарство, 18,6% - на транспорт, 3,8% - на будівництво і 4,7% - на інші галузі матеріального виробництва (табл. 5.1.). До цього ро­ку їх вартість постійно зростала. Лише за 1985-1990 pp. приріст виробничих основних засобів становив 24,3%, або майже 5% що­року. Причому рівень їх зростання був майже однаковим в усіх галузях матеріального виробництва.

Таблиця 5.1. Зміна вартості виробничих основних засобів в Україні за 1985-2004 pp.

(у фактичних цінах на кінець року)

 

 

Показники	1985, млрд крб.
млрд крб.	струк­тура, %	в 1990 р. в % до 1985 р.	млрд грн	млрд грн	млрд грн	млрд грн	млрд грн	струк­тура, %	в 2004р. в % до 2000 р.
Виробничі основ­ні засоби, всього				124,3	514,4	573,1	607,1	635,0	658,7		128,0
в тому числі в: промисловості			48,2	122,4	267,1	311,1	339,2	363,0	371.3	56,4	139,0
сільському госпо­дарстві			24,6	125,8	96,1	94,2	87,1	77,0	78,6	12,0	81,8
будівництві			3,8	133,3	15,5	16,9	17,3	18.2	19,2	2,9	123,8
транспорті			18,6	125,5	107,5	130,6	141,8	151,2	161,0	24,4	149,8
торгівлі, госпо­дарському харчу­ванні й інших га­лузях матеріаль­ного виробництва			4,7	125,0	28,3	20,3	21,7	25,6	28,6	4,3	101,1

Офіційний курс валют: в 1985 р. за 100 доларів США - 70,42 крб. (газета "Известия" 16 грудня 1985 р. №356(21427); в 1990 р. за 100 доларів США - 56,4 крб. (газета "Известия" 26 грудня 1990 р.). За 1 долар США в 2000 р. - 5,43 грн, в 2001 р. - 5,29 грн, в 2002 р. - 5,33 грн, в 2003 р. - 5,33 грн, в 2004 р. - 5,30 грн (Статис­тичний щорічник України. - К.: Консультант, 2005. - С 71).

За роки незалежності, у зв'язку із приватизаційними проце­сами та реформуванням народногосподарського комплексу, значно змінились як структура виробничого потенціалу, так і йо­го вартісна оцінка. У структурі вартості виробничих основних засобів на 8,2% зросла їх частка у промисловості, на 5,8% - на транспорті. В той же час більш ніж у два рази зменшилась їх ча­стка у сільському господарстві та на 0,9% - у будівництві.

Що стосується вартісної оцінки виробничого потенціалу, то в зв'язку з тим, що в Україні є уже своя національна грошова одиниця гривня, а в статистичних щорічниках вся інформація до 1990 р. показується в радянських карбованцях, а після 1996 р. -в українських гривнях, для співставлення інформації слід приве­сти її до однієї грошової одиниці. Такою одиницею може бути долар США як міжнародна грошова одиниця.

За період незалежності (1990 - 2004 pp.) значно скоротилась вартість виробничих основних засобів. Якщо на кінці 1990 р. в доларовому обчисленні їх було на суму 561 млрд дол. США (317 х 1,77), в тому числі в промисловості на 270,8 млрд (153 х 1,77), сільському господарстві на суму 138,1 млрд (78 х 1,77 т), будівництві на 21,2 млрд (12 х 1,77) і транспорті на 104,4 млрд (59x1,77).

На кінець 2004 р. залишилось виробничих основних засобів на суму 124,3 млрд дол. США (658,7: 5,3), або 22,1% від тієї кількості, що була на кінець 1990 року. В промисловості на кінець 2004 р. залишилось виробничих основних засобів на суму 70,1 млрд дол. США (371,3: 5.3), або 25,9% від їх вартості на кінець 1990 р.; в сільському господарстві відповідно 14,8 млрд (78,6: 5,3), або 10,7%; будівництві - 3,6 млрд (19,2: 5,3), або 17%; в транспорті їх залишилось на суму 30,4 млрд дол. США (161: 5,3), або 29,1% тієї вартості, що була на кінець 1990 р.

Втрата виробничого потенціалу відбулася за таких при­чин:

- по-перше, в процесі приватизації підприємства доводили до банкрутства, реалізуючи під різними приводами машини і ус­таткування;

- по-друге, під видом розрахунку з працівниками за забор­гованість по оплаті праці значну частину верстатів і обладнання роздано і продано за значно заниженою вартістю.

- по -третє, значна частина промислових підприємств зда­ла свої приміщення в оренду або продала, і в результаті облад­нання здано на металолом;

- по-четверте, в результаті аграрної реформи і приватизації в сільськогосподарських підприємствах майже ліквідовано не ли­ше поголів'я тварин, а зруйновано і тваринницькі приміщення.

В результаті виробничий потенціал всіх галузей матеріаль­ного виробництва значно послабився, технічний стан наявних виробничих фондів, тих, що залишились на підприємствах, дале­кий від оптимальних.

Так, за даними Держкомстату України ступінь зносу основ­них засобів у 2003 р. становив у середньому 48%, з них у промис­ловості - 56,4%, у сільському господарстві - 50,4%, у будівництві 51%.

Особливої руйнації зазнало сільське господарство. Різке скорочення поголів'я худоби і птиці у сільськогосподарських підприємствах привело до руйнування тваринницьких приміщень, не говорячи уже про стан механізації у тваринництві.

Не кращі справи і в інших галузях сільськогосподарського виробництва. Якщо у 1991 р. в сільськогосподарських підприємствах налічувалось 497,3 тис. тракторів, 105,2 тис. зер­нозбиральних комбайнів, 15,3 тис. кукурудзозбиральних ком­байнів, 19,8 тис. бурякозбиральних комбайнів, 9,6 тис. картоп­лезбиральних комбайнів, 4,8 льонозбиральних комбайнів та спо­живалось 39,6 млрд кВт.год. електроенергії, то у в 2003 р. в аг­рарній сфері залишилось 274 тис. тракторів, або 47% тієї кількості, що була в 1990 p., зернозбиральних комбайнів залиши­лось 50 тис, або 47,5%, кукурудзянозбіральних комбайнів 7 тис, або 45,8%, бурякозбиральних комбайнів 12 тис, або 60,6%, а еле­ктроенергії використовувалось лише 9,8% від рівня її споживан­ня в 1990 р.

Причому основна кількість техніки, яка нині використо­вується у сільському господарстві, давно відпрацювала аморти­заційний термін.

Викликає здивування і той факт, що якщо в цілому за 2000-2004 pp. вартість виробничих основних засобів збільши­лась в основному на 28%, то тих, які використовуються у сільському господарстві, зменшилась на 18,2%.

Враховуючи той факт, що в останні роки вартість виробни­чих основних засобів обчислюється у фактичних цінах на кінець року, то для отримання більш правдивої інформації про рівень зростання вартості основних засобів за період, який береться для аналізу, слід враховувати зростання індексу споживчих цін. За 2000-2004 pp. індекс цін інвестицій в основний капітал зріс на 68,4%, тобто зростання вартості виробничих основних засобів відбулося за рахунок цінового фактора, а не збільшення їх в на­турі. Причин зростання цінового фактора багато, але для нашої країни все пов'язано із подорожчанням енергоносіїв.

5.2. Науково-технічний потенціал

Науково-технічний потенціал - це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки, що дають змогу ефективно вирішува­ти господарські завдання.

Науково технічний потенціал включає:

- матеріально-технічну базу науки (приміщення наукових установ, наукове обладнання і устаткування, експериментальні заводи, лабораторії);

- кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструкто­ри, науково-технічний персонал);

- індумаційну систему, яка забезпечує доведення даних досліджень до користувачів (наукові бібліотеки, інтернет);

- організаційно-управлінську систему що включає плану­вання науково-дослідних робіт, їх фінансування та управління.

У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів і лабораторій, а також дослідних підрозділів вищих навчальних закладів постійно збільшується з метою розповсюдження і впровадження в практику наукових знань і реалізації єдиної науково-технічної політики.

В Україні створено потужний науково технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми, пов'язані з науково-технічним прогресом. Але на сучасному етапі госпо­дарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науково-технічних досягнень.

З метою вдосконалення управління наукою в Національній академії наук створено шість територіальних центрів: у Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі і Львові. Крім того діють галузеві академії - аграрних, педагогічних, юридичних, інженерних і медичних наук, які повинні розробляти і впровад­жувати у виробництво наукові розробки, змінювати характер традиційних видів виробництва, створювати і вдосконалювати високопродуктивну техніку, нові види матеріалів, прогресивні технології виробництва та зміцнювати здоров'я поколінь.

Особливо велика роль науково-технічного прогресу в охо­роні навколишнього середовища і раціональному природокорис­туванні.

Розвиток науки і техніки дає змогу створювати ефективні засоби і прилади для промислових і комунальних викидів, що забруднюють довкілля. Територіальне поєднання наукових і освітніх установ, наукомістких виробництв сприяє єдиній цілі - докорінному перетворенню продуктивних сил суспільства і прискореному розвитку народногосподарського комплексу країни.

Розміщення наукових закладів впливає на розвиток галузей народного господарства. Інститути теоретичного профілю розта­шовані у великих науково-культурного центрах. Переважна їх кількість знаходиться у столиці України - Києві та великих про­мислових центрах - Харкові, Львові, Донецьку, а на периферії -їх філії.

Значну роль у розміщені об'єктів народного господарства відіграють проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, електростанцій, споруд житлового і соціального призначення.

Значного розвитку в Україні досягли заводський і галузевий сектори науки. Заводський сектор зосереджений в основному на великих промислових підприємствах.

В Україні у 1990 р. науковою і науково-технічною роботою займалось 313,1 тис. чол., в тому числі мали науковий ступінь доктора наук 3,2 тис. чол., кандидата наук 29,3 тис. Витрати на проведення науково-дослідних робіт становили 3988,6 млн крб., або 7059,8 млн дол. США (табл. 5.2), (рис. 5.1-5.3).

За роки незалежності (1991-2004) чисельність спеціалістів, які виконувли науково-технічні роботи, скоротилась із 313,1 тис. чол. до 106,6 тис. чол., або майже у 3 рази.

Недоліком слід вважати і те, що витрати на виконання на­уково-дослідних робіт скоротились до 3,5 млрд грн або до 667,6 млн доларів США, або у 11 разів менше того обсягу вит­рат, які асигнувались на такі роботи в 1990 р.

У загальній сумі витрат на науково-технічні роботи фінансу­вання із держбюджету в 2004 р. становило 41%, а решту коштів приходилося заробляти, виконуючи госпрозрахункові роботи.

Таблиця 5.2.