Під час роботи конференції виявилося два підходи до мирного врегулювання у Європі. СРСР виступав за те, щоб забезпечити повну незалежність переможеним країнам, і водночас намагався посилити свій вплив на них. США та Велика Британія відстоювала позиції, спрямовані на те, щоб не допустити поширення у цих країнах «радянської моделі» соціалізму.
10 лютого 1947 р. мирні договори з Італією, Фінляндією, Угорщиною та Румунією було підписано. Мирні договори зафіксували територіальні зміни. Трієст було перетворено на вільну територію. За італо-югославською угодою (1954 р.) це місто і область перейшли до Італії. До Югославії відійшла східна частина Юлійської Країни. Греція одержала Додеканезькі острови. Італія втратила всі свої колонії та зобов’язалася зберігати суверенітет і незалежність Албанії та Ефіопії.
Фінляндія передала СРСР область Петсамо і військово-морську базу Поркала-Удд. Болгарія відновлювалася в кордонах на вересень 1940 р. Північна Трансильванія зі складу Угорщини переходила до Румунії. Закарпатську Україну включено до складу СРСР. Кордон між Румунією та СРСР проходив по лінії, зафіксованій румунсько - радянською угодою від 28 червня 1940 р.
З кінця ХІХ – початку ХХ ст. передові держави світу перебували на індустріальній стадії розвитку. Новою стадією суспільного розвитку, що настає за індустріальним суспільством, стало постіндустріальне суспільство.
У 60-70-ті рр. ХХ ст. висунуто теорію нового суспільства американським соціологом Д.Беллом, директором Гудзонівського інституту Г.Каном, економістом і соціологом Р.Тіболдом. Згідно з цією теорією, у постіндустріальному суспільстві головними сферами діяльності є інформатика і сфера обслуговування. У 80-ті роки концепцію постіндустріаліального суспільства було розвинуто в теорії «інформаційного суспільства» (Л.Масуда, Дж.Нейстіт), в якій реально зростає значення виробництва, розподілу та використання інформації. Теорії постіндустріального та інформаційного суспільства є наслідком науково-технічного прогресу людства. Характерною рисою постіндустіального розвитку світу стали інтегральні процеси.
Характерною ознакою другої половини ХХ ст. став крах колоніалізму. Серед чинників, що сприяли цьому процесові, слід виокремити: послаблення в роки війни Великої Британії, Франції, Нідерландів та Бельгії, нищівну поразку Японії; розвиток національної економіки, зростання кількості та організованості національної буржуазії, її прагнення посісти панівне положення у своїх країнах, зростання ролі інтелігенції та робітничого класу; створення нових політичних партій та патріотичних організацій, формування національних збройних сил та ін.
Процес деколонізації можна умовно розділити на три етапи. Перший (1945 р.- сер. 50-х рр.), коли незалежність дістали найбільші країни Азії. Другий етап (сер.50-х – сер.60-х рр.) став періодом визволення значної частини Африканського континенту. Третій етап (1975-1990 рр.) практично завершив крах колоніалізму. Припинили існування Французька, Британська, Португальська імперії, на їхніх руїнах виникли нові незалежні держави. У червні 1989 р. з виведенням військ ПАР з Намібії дістала незалежність остання з колоній.
Наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. людство зазнало кардинальних, доленосних змін. Нове політичне керівництво СРСР на чолі з М.С.Горбачовим зрозуміло марність спроб протистояння Заходу на шляху замкненого, заідеологізованого, мілітаризованого суспільства, в якому планово - центральна економіка й командно-адміністративна система повністю вичерпали себе. Демократичні і антитоталітарні революції у Східній Європі 1989-1990 рр. призвели до краху комуністичних режимів. Після розпаду СРСР у грудні 1991 р. у світі склалася принципово нова геополітична ситуація. На карті з’явилися нові, незалежні держави – колишні республіки СРСР, після розпаду в 1991 р. СФРЮ –Хорватія, Словенія, Македонія, Боснія й Герцеговина. Утворилася Югославська Федерація у складі Сербії й Чорногорії. 1 січня 1993 р. припинила існування Чехословаччина, розпавшись на дві держави – Чехію й Словаччину. Ліквідовано біполярність світу – розподіл його на два протилежні воєнно-політичні блоки. 1 липня 1991 р. припинив існування Варшавський Договір. Відбулася суттєва трансформація НАТО. Лондонська нарада глав держав НАТО 5-6 липня 1990 р. ухвалила декларацію про зміну своєї воєнної доктрини: країни НАТО зобов’язалися не нападати на інші країни, а ядерна зброя оголошувалася “зброєю екстремальної ситуації”.
Свого місця в новому світі, що зазнав змін, наполегливо шукає суверенна й незалежна Україна, яка прагне будувати відносини з іншими країнами, керуючись нормами міжнародного права, взаємної довіри, добросусідства та співробітництва у всіх галузях.
