Друга світова війна стала підсумком цілеспрямованої діяльності невеликої групи держав - агресорів, яку світове товариство виявилося не в змозі зупинити.

СРСР відіграв вирішальну роль у розгромі нацистської Німеччини та її союзників.

Радянський Союз зробив також значний внесок в розгром мілітаристської Японії, розбивши добре оснащену і підготовлену Квантунську армію.

Підсумки Другої світової війни:

- тривала 6 років за участю 61 країни, на території яких проживало 80% населення землі;

- приблизна кількість жертв – 65 – 67 млн. осіб (СРСР – 28 млн., Німеччина – 13 млн., Китай – 10 млн., Польща – 6 млн.), 90 млн. інвалідів, причому майже половина жертв – мирне населення;

- у концтаборах знищено 16 млн. осіб;

- мільйони біженців та «переміщених осіб»,які втратили домівку, тікаючи від війни або внаслідок примусового переселення;

- значні матеріальні втрати.

Зруйновано тисячі міст, десятки тисяч сіл, безліч підприємств. Розладнались транспорті системи, виведені з ладу залізничні та автомобільні магістралі. Війна завдала величезної шкоди сільському господарству. Недоїдання, хвороби загрожували здоров’ю майбутніх поколінь. Чимало з тих, хто залишився живим, були знівечені морально та фізично. Незліченні жертви війни були найтяжчим моральним і політичним звинуваченням фашизму.

З 20 листопада 1945 р. по 1 жовтня 1946 р. тривав міжнародний Нюрнберзький військовий трибунал. До його складу ввійшли представники СРСР, США, Великої Британії, Франції. Проти значної групи високих посадових осіб – державних діячів, військових, керівників спецслужб Німеччини (Г.Герінг, В.Кейтель, Е.Кальтенбруннер) було висунуто звинувачення в порушенні норм міжнародного права, у розпалюванні війни, у виданні наказів та організації проти мирного населення і військовополонених жорстоких, анти людяних заходів. За рішенням трибуналу 12 підсудних засуджено до страти через повішення, 7 – до тривалих термінів або до вічного ув’язнення, двох було виправдано.

Рішення Нюрнберзького трибуналу виходили за межі звичайного покарання злочинців. Суд над ними сприймався як суд над усією злочинною ідеологією, над усіма нацистськими організаціями. Головна мета – не допустити відродження нацизму у будь-якій формі.

З 3 травня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. – Токійський процес над головними японськими військовими злочинцями (28 осіб). Членами трибуналу були представники країн, що воювали проти Японії: СРСР, США, Велика Британія, Австрія, Голландія, Франція, Китай, Індія, Канада, Нова Зеландія, Філіппіни. 7 підсудних засуджено до смертної кари через повішення, 16 – до довічного ув’язнення, 5 – до інших термінів ув’язнення.

Рішення Нюрнберзького та Токійського трибуналів дали приклад того, що воєнні злочини і злочини проти людства можуть і повинні переслідуватись усім міжнародним співтовариством незалежно від того, на території якої країни вони скоєні.

Світові зміни внаслідок Другої світової війни:

- Німеччина, Італія, Японія вибули з числа великих держав, Великобританія і Франція значно ослабли, США перетворились на наддержаву;

- нова розстановка сил на світовій арені - СРСР та США з союзників перетворились на противників;

- поширення радянської моделі суспільного устрою на країни Східної, Центральної, Південної Європи, на Далекому Сході;

- початок формування постіндустріального суспільства, поширення інтеграційних процесів;

- підйом національно-визвольного руху народів Азії, Африки, розпад колоніальної системи і виникнення нових країн.

- 2 –

Під час Другої світової війни СРСР, Велика Британія, Франція, США та інші держави активно співробітничали в рамках антигітлерівської коаліції, незважаючи на політичні та ідеологічні розбіжності. Після війни між СРСР та західними країнами розпочалася «холодна війна». Розвиток міжнародних стосунків у роки «холодної війни» визначався головним чином гострим суперництвом наддержав – США та СРСР.

Визволяючи країни Східної, Центральної та Південно-Східної Європи від нацистської окупації, Радянський Союз запроваджував тут «радянську модель» суспільного устрою.

СРСР, беручи участь у війні з Японією, намагався збільшити свій вплив на Далекому Сході. Активне політичне і військово-технічне втручання СРСР у громадянську війну в Китаї (1954-1949 рр.) призвело до того, що китайські комуністи здобули перемогу над Гомінданом та запровадили прорадянський маоїстський режим у найбільшій азіатській країні. З 1945 р. радянські війська перебували у Північній Кореї, де сприяли зміцненню влади Кім Ір Сена – лідера корейських комуністів.

Коли до влади на Кубі (1960 р.) прийшли комуністи, було створено «світову соціалістичну систему».

Сполучені Штати Америки, лишаючись форпостом західного світу та побоюючись зростання комуністичної загрози, в свою чергу намагалися об’єднати країни Заходу під своєю егідою. Розпочалася реалізація «плану Маршалла», який здійснювався з 1948 до 1952 рр. та передбачав економічну допомогу 16 державам Європи загальною сумою 17 млрд. доларів. Головною умовою подання допомоги була відмова від націоналізації промисловості, заохочення приватного підприємництва. США стали головним ініціатором створення у квітні 1949 р. військово-політичного блоку НАТО, до якого спочатку увійшли США, Канада, Велика Британія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія – всього 12 держав. Розуміючи важливість подальшої інтеграції, 6 європейських держав – ФРН, Італія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург – заснували 1957 р. Європейську Економічну Спільноту (ЄЕС) – «Спільний ринок».

У свою чергу, під керівництвом СРСР у січні 1949 р. було створено Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), а в травні 1955 р. – Варшавський Договір: військово-політичний союз 9 країн – СРСР, Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, Албанії та Югославії (дві останні надалі вийшли з союзу).

Відносини між США та СРСР і тими державами, що стояли за ними, у 50-70 рр. характеризувалися згортанням економічних, політичних, культурних зв’язків, безпрецедентною гонкою озброєнь, в тому числі виникненням регіональних конфліктів, найбільш небезпечними з яких були війни в Кореї (1950-1953 рр.), на Близькому Сході (1956, 1967, 1973 рр.), Карибська криза (1962 р.)