Поширення трипільської культури на території України, побут, господарське життя трипільців

Семінарське заняття 1. Тема 1. Формування і розвиток історико-етнографічних регіонів України. Тема 3. Історичні процеси в міграційних та еміграційних явищах українців

План

1. Поширення трипільської культури на території України, побут, господарське життя трипільців

2. Культура та духовне життя трипільців, релігійні уявлення

3. Роль трипільської цивілізації в походженні української нації, основи українського родоводу

4. Виникнення козацтва, проблеми походження козацтва в історичній літературі

5. Заняття козаків, воєнне мистецтво, козацька символіка

6. Реєстрове козацтво. Петро Конашевич Сагайдачний. Роль козацтва в захисті південних рубежів від турецько-татарської навали

Поширення трипільської культури на території України, побут, господарське життя трипільців

Найбільш ранніми суспільними утвореннями на території України, що вступили в нову епоху, були зем­леробсько-скотарські племена трипільської культури (за назвою поселення поблизу с.Трипілля на Київщині, дослідженого В.Хвойкою у 1893 році). Поширена на території від Балкан до Дніпра (територія лісостепової зони Правобережжя, у Подністров’ї, басейні Південного Бугу, на Волині і частково на Лівобеорежжі) ця культура розвивалася протягом IV-III тис. до н.е. Вона є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Жодна з європейських розвинених зем­леробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Вона характеризуються довготрива­лим періодом поступового розвитку — протягом 1500 — 2000 років — без значних змін в основних рисах культури.

Трипільська культура відзначається розташуванням поселень певними концентрованими групами з проміжними менш заселеними територіями. Навряд чи можна назвати Трипілля „культурою ко­чуючих землеробів", та деякою мірою до неї підходить поняття „культура пересувних землеробів". Цим пле­менам доводилося в умовах українського лісостепу кожні 30-50 чи 60-80 років залишати засновані по­селення через виснаження ґрунту внаслідок екстенсивного ведення господарства, переселятися та освоювати нові землі.

Однією з причин зникнення багатьох культур, зокрема трипільської, стала навала скотарських пле­мен з Північного Причорномор'я.

Як уже зазначалось, основою життєдіяльності трипільських племен було землеробство(використовували рала і мотики, тягловою силою були бики, вирощували пшеницю, ячмінь, просо, льон, коноплі, овочі, фрукти, зокрема абрикос, сливу, використовували кам’яні зернотерки, дерев’яні або кістяні з кременевими вставками серпи), а також скотарство(воли, корови, вівці, кози, свині). Надзвичайно високий рівень мали до­машні промисли(прядіння, ткацтво, виготовлення одягу) й общинні ремесла, особливо гончарство (розписний посуд) та металообробка. Трипільський осередок належав до найдавнішої в Європі, а також найрозвинутішої в енеолітичну добу Балкано-Карпатської металургійної провінції. Через ці землі проходив шлях, по якому торгували металом. Про взаємозв'язки трипільців з іншими групами стародавнього населення свідчать і різні антропологічні типи, відмічені серед носіїв цієї куль­тури. Отже, Трипілля було сполучною ланкою між Заходом і Сходом. Трипільську культури ще називають “культурою мальованої кераміки”, тому що глиняні вироби, прикрашені поліхромним (багатокольоровим) орнаментом, були дуже поширені. Трипільці перші на Україні почали використовувати свердло для створення отворів у камені і дереві.

Основним економічним осередком тогочасного суспільства була велика сім'я, котра складалась із кількох парних сімей. Місцями проживання вели­косімейної общини були великі будівлі (4-5 метрів шириною і 15-20 метрів – у довжину), розділені перегородками на окремі відсіки, кількість яких дорівнювала кількості парних сімей (мала сім'я мог­ла проживати і в окремій будівлі), у кожній кімнаті була піч з лежанками біля неї. У такій будівлі проживало 10-15 чоловік – велика сім’я з представників 3-4 поколінь. Підлога була глиняною, стіни з дерев’яних брусків, обмазаних ззовні і всередині товстим шаром глини. Були знайдені навіть двоповерхові будинки, у яких один поверх був призначений для зберігання інвентарю, господарських потреб, а інший – під житло, дах був солом’яний, двухскатний. Ззовні і зсередини приміщення старанно розписувалися поліхромним розписом золотистого відтінку з жовтих, червоних, рожево-чорних смуг. При вході до житла було зображення символічного дерева. Сприятливі природні умови і розвиток різних га­лузей натурального господарства зумовлювали значне збільшення населення. Якщо наприкінці першого етапу існування трипільської культури населення ста­новило близько 30 тис. чоловік, то наприкінці середнього воно сягало вже 410 тис. Далі спо­стерігається певний спад: 330 тис. у середині і близько 100-120 тис. чол. наприкінці пізнього етапу. Поселен­ня були різних розмірів, а найбільші з них зосереджувались у межиріччі Південного Бугу та Дніпра — тут відомо близько 30 пам'яток площею понад 50 га. Найголовнішим елементом у плануванні таких „протоміст" було створення кількох овалів забудови, діаметр яких сягав 1-3,5 км, з двоповерховими чи од­ноповерховими спорудами. Вони утворювали вулиці та квартали в центральній частині поселення. На найбільших з них (Майданецьке, Тальянки та ін.) налічувалось від 1600 до 2700 будівель різних типів. Крім житлових досліджені також споруди, що мог­ли використовуватися для громадських потреб.