Семінарське заняття 1. Тема 1. Формування і розвиток історико-етнографічних регіонів України. Тема 3. Історичні процеси в міграційних та еміграційних явищах українців
План
1. Поширення трипільської культури на території України, побут, господарське життя трипільців
2. Культура та духовне життя трипільців, релігійні уявлення
3. Роль трипільської цивілізації в походженні української нації, основи українського родоводу
4. Виникнення козацтва, проблеми походження козацтва в історичній літературі
5. Заняття козаків, воєнне мистецтво, козацька символіка
6. Реєстрове козацтво. Петро Конашевич Сагайдачний. Роль козацтва в захисті південних рубежів від турецько-татарської навали
Поширення трипільської культури на території України, побут, господарське життя трипільців
Найбільш ранніми суспільними утвореннями на території України, що вступили в нову епоху, були землеробсько-скотарські племена трипільської культури (за назвою поселення поблизу с.Трипілля на Київщині, дослідженого В.Хвойкою у 1893 році). Поширена на території від Балкан до Дніпра (територія лісостепової зони Правобережжя, у Подністров’ї, басейні Південного Бугу, на Волині і частково на Лівобеорежжі) ця культура розвивалася протягом IV-III тис. до н.е. Вона є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Жодна з європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею ні за площею, ні за темпами поширення. Вона характеризуються довготривалим періодом поступового розвитку — протягом 1500 — 2000 років — без значних змін в основних рисах культури.
Трипільська культура відзначається розташуванням поселень певними концентрованими групами з проміжними менш заселеними територіями. Навряд чи можна назвати Трипілля „культурою кочуючих землеробів", та деякою мірою до неї підходить поняття „культура пересувних землеробів". Цим племенам доводилося в умовах українського лісостепу кожні 30-50 чи 60-80 років залишати засновані поселення через виснаження ґрунту внаслідок екстенсивного ведення господарства, переселятися та освоювати нові землі.
Однією з причин зникнення багатьох культур, зокрема трипільської, стала навала скотарських племен з Північного Причорномор'я.
Як уже зазначалось, основою життєдіяльності трипільських племен було землеробство(використовували рала і мотики, тягловою силою були бики, вирощували пшеницю, ячмінь, просо, льон, коноплі, овочі, фрукти, зокрема абрикос, сливу, використовували кам’яні зернотерки, дерев’яні або кістяні з кременевими вставками серпи), а також скотарство(воли, корови, вівці, кози, свині). Надзвичайно високий рівень мали домашні промисли(прядіння, ткацтво, виготовлення одягу) й общинні ремесла, особливо гончарство (розписний посуд) та металообробка. Трипільський осередок належав до найдавнішої в Європі, а також найрозвинутішої в енеолітичну добу Балкано-Карпатської металургійної провінції. Через ці землі проходив шлях, по якому торгували металом. Про взаємозв'язки трипільців з іншими групами стародавнього населення свідчать і різні антропологічні типи, відмічені серед носіїв цієї культури. Отже, Трипілля було сполучною ланкою між Заходом і Сходом. Трипільську культури ще називають “культурою мальованої кераміки”, тому що глиняні вироби, прикрашені поліхромним (багатокольоровим) орнаментом, були дуже поширені. Трипільці перші на Україні почали використовувати свердло для створення отворів у камені і дереві.
Основним економічним осередком тогочасного суспільства була велика сім'я, котра складалась із кількох парних сімей. Місцями проживання великосімейної общини були великі будівлі (4-5 метрів шириною і 15-20 метрів – у довжину), розділені перегородками на окремі відсіки, кількість яких дорівнювала кількості парних сімей (мала сім'я могла проживати і в окремій будівлі), у кожній кімнаті була піч з лежанками біля неї. У такій будівлі проживало 10-15 чоловік – велика сім’я з представників 3-4 поколінь. Підлога була глиняною, стіни з дерев’яних брусків, обмазаних ззовні і всередині товстим шаром глини. Були знайдені навіть двоповерхові будинки, у яких один поверх був призначений для зберігання інвентарю, господарських потреб, а інший – під житло, дах був солом’яний, двухскатний. Ззовні і зсередини приміщення старанно розписувалися поліхромним розписом золотистого відтінку з жовтих, червоних, рожево-чорних смуг. При вході до житла було зображення символічного дерева. Сприятливі природні умови і розвиток різних галузей натурального господарства зумовлювали значне збільшення населення. Якщо наприкінці першого етапу існування трипільської культури населення становило близько 30 тис. чоловік, то наприкінці середнього воно сягало вже 410 тис. Далі спостерігається певний спад: 330 тис. у середині і близько 
100-120 тис. чол. наприкінці пізнього етапу. Поселення були різних розмірів, а найбільші з них зосереджувались у межиріччі Південного Бугу та Дніпра — тут відомо близько 30 пам'яток площею понад 50 га. Найголовнішим елементом у плануванні таких „протоміст" було створення кількох овалів забудови, діаметр яких сягав 1-3,5 км, з двоповерховими чи одноповерховими спорудами. Вони утворювали вулиці та квартали в центральній частині поселення. На найбільших з них (Майданецьке, Тальянки та ін.) налічувалось від 1600 до 2700 будівель різних типів. Крім житлових досліджені також споруди, що могли використовуватися для громадських потреб.
