Преципійні та коміторні відносини.

Але предмет освітнього права не обмежується освітніми відносинами та педагогічними як їх складовою. Окремо пропонується називати основний предмет правового регулювання преципійними відносинами (від лат. praecipue – переважно, особливо), а додатковий предмет регулювання – називати коміторними відносинами (від лат. comitor – супроводжувати). Такий підхід видається перспективним, оскільки він спрямований на розв’язання головної проблеми теорії освітнього права – неоднорідності предмету юридичного впливу.

Водночас, слід констатувати оціночний, відносний характер використаного фахівцем критерію диференціації основних та допоміжних освітніх правовідносин. Преципійним предметом правового регулювання в галузі освіти постають відносини, так чи інакше пов'язані з головною метою освіти як соціального інституту, – забезпеченням за допомогою навчання і виховання позитивної соціалізації. Коміторним предметом освітнього права називають усі інші правовідносини у сфері освіти, які складаються на базі адміністративного, цивільного, трудового, фінансового та інших галузей права, що опосередковано забезпечують процес та результат освітньої діяльності, у цілому функціонування усієї системи освіти.

Типологія підтипів преципійних відносин:

1) педагогічні відносини – з приводу навчання та виховання, що складаються між:

1.1) учнем та навчальним закладом в особі педагога;

1.2) учнем та підприємцем, що надає освітні послуги (більшість фахівців виводить такі відносини за межі освітнього права, кваліфікуючи як цивільно-правові відносини з приводу освіти);

1.3) навчальним закладом та педагогічним працівником з приводу навчання та виховання (у використаній нами термінології вони відносяться не до педагогічних, а до освітніх);

2) управлінські (адміністративні) відносини, що складаються між навчальними закладами, органами та суб’єктами управління освітою. При цьому особливим різновидом цих управлінських відносин є відносини навчально- й організаційно-методичного характеру;

3) трудові відносини між: навчальним закладом та педагогічними працівниками, між органом управління освітою та його працівниками (багато фахівців не відносять останні до предмету освітнього права);

4) цивільно-правові відносини, передусім, майнові відносини, що складаються між: 4.1) працівниками навчальних закладів (багато фахівців не відносять останні до предмету освітнього права); 4.2) працівниками та самим навчальним закладом; 4.3) навчальними закладами й іншими організаціями (органами управління освіти, громадськими об’єднаннями); 4.4) навчальними закладами та громадянами;

5) фінансові відносини між: 5.1) навчальним закладом і засновником, 5.2) навчальним закладом і розпорядником бюджетних коштів; 5.3) навчальним закладом і працівником;

6) соціальні відносини, що складаються з приводу встановлення і реалізації соціальних пільг, пенсій, стипендій учасникам освітніх відносин;

7) земельні відносини між навчальним закладом як землекористувачем і власником земельної ділянки;

8) сімейні відносини, що складаються в сім'ї в зв'язку та з приводу освіти членів сім'ї тощо.

Обсяг усіх преципійних та коміторних освітніх правовідносин співпадає з обсягом визначених іншими дослідниками правовідносин у сфері (галузі) освіти – це врегульовані джерелами різних галузей законодавства відносини, що сприяють задоволенню освітніх потреб індивідів та освітніх прав особистості.

Їх слід відрізняти від правовідносин у системі освіти - це врегульовані джерелами різних галузей законодавства правовідносини, що сприяють здобуттю освіти певного рівня (визнаного державою) або функціонуванню системи освіти.

Чіткою кваліфікаційною ознакою, що відрізняє відносини у системі освіти від відносин у галузі освіти постає їх суб’єктний склад, оскільки суб’єкти системи освіти визначені законодавчо: це навчальні заклади, науково-методичні установи, науково-виробничі підприємства, органи управління освітою, суб'єкти самоврядування у галузі освіти. А у відносинах у сфері освіти можуть брати участь й інші суб’єкти, зокрема: Верховна Рада України, Президент, Уряд, народні депутати України при визначенні освітньої політики, а також репетитори, підприємці при наданні освітніх послуг. Отже, склад освітніх правовідносин утворюється:

Суб’єктами педагогічних правовідносин, з одного боку є особи, які реалізують право на освіту, здобувають освіту та є вихованцями, учнями, студентами, курсантами, екстернами, інтернами, клінічними ординаторами, аспірантами, ад’юнктами, здобувачами, докторантами, з іншого боку – педагогічні, науково-педагогічні, наукові працівники.

Основними учасниками освітніх правовідносин, крім вищезазначених суб’єктів педагогічних відносин, слід визнати: батьків учнів (інших законних представників); навчальні заклади; засновників навчальних закладів; органи управління освітою; органи управління навчальним закладом; працівників навчальних закладів (крім педагогічних працівників ще й адміністративних працівників, фахівців-методистів, навчальний та технічний допоміжний персонал) тощо.

Суб’єктів преципійних правовідносин в галузі освіти можна диференціювати на індивідуальні: учень, педагог, керівник навчального закладу чи його структурного підрозділу тощо; та інституційні: навчальні заклади, їх підрозділи; органи самоуправління та управління освітою; трудовий (педагогічний і адміністративний) колектив навчального закладу; громадські організації, що діють в освітній сфері; держава як суб’єкт визначення та здійснення освітньої політики.

Об’єктом педагогічних правовідносин можна визнати зміст освіти, тобто систему знань / умінь / компетенцій / переконань / поглядів / цінностей / навичок / досвіду / здібностей (усе це можна спробувати схарактеризувати як елементи культури), які засвоюються/формуються/розвиваються/інтеріоризуються учнями.

Об’єктом освітніх правовідносин (крім зазначених педагогічних) можуть бути: участь у конкурсі щодо вступу до навчального закладу; прийом/переведення/поновлення/ відрахування з/до навчального закладу; державне визнання (атестація/оцінювання) здобутого освітнього рівня; отримання документа про здобутий освітній рівень; умови, що забезпечують якість та ефективність освітнього процесу тощо.

Фактичним змістом педагогічних освітніх правовідносин постає діяльність виховання, викладання, наукового керівництва, наукового консультування (використовуватиме як узагальнюючий термін викладання), яку здійснюють педагоги, та діяльність учін-ня (будемо використовувати цей термін як узагальнюючий), яку здійснюють здобувачі освіти. Фактичним змістом інших освітніх відносин можуть бути діяльність з подання заяв та документів для вступу (участі у конкурсі для вступу) до навчального закладу, з ре-єстрації вступників, з прийняття та складання вступних випробу-вань або державних екзаменів тощо. Дискусійним постає питання про інтерпретацію таких фактичних відносин: щодо прийому на на-вчання, зовнішнього незалежного тестування, видачі сертифікату, атестату, диплому, відрахування з навчального закладу, вжиття за-ходів до порушників навчальної дисципліни, складання розкладів навчальних занять тощо.

Юридичним змістом відносин у галузі освіти постають конкретні права та обов’язки учасників цих правовідносин. (На семінарських заняттях потрібно пригадати (з визначенням юридичних фактів) склад конкретних правовідносин: між студентом та викладачем, між студентом та деканатом, між студентом та екзаменаційною комісією, між курсантом та керівним начальницьким складом, між аспірантом та науковим керівником, між спортсменом та тренером, між абітурієнтом та приймальною комісією, між абітурієнтом та предметною екзаменаційною комісією, між випускником та атестаційною (екзаменаційною) комісією, між репетитором та учнем, між майстром та особою, що навчається на виробництві, тощо). В освітніх правовідносинах більшість юридичних фактів виступають у формі документів, що засвідчують особові якості: свідоцтво про народження дитини – вік, висновок психолого-педагогічної комісії – адаптаційні здібності дитини до соціального життя, медико-педагогічної комісії – здоров'я дитини, атестат про закінчення середньої школи – рівень освіти.