Тема 8 Україна в роки національно-демократичної 7 страница

В умовах неослабного переслідування царськими властями українська соціал-демократія в особі УСДРП і Спілки не змогла виробити чіткої тактики своєї діяльності. В 1909 р. Спілка розпалася, а свій друкований орган — "Правду" передала Л. Троцькому, який зі своїми прибічниками вийшов з РСДРП і створив власну центристську соціал-демократичну політичну групу. Керівники УСДРП С. Петлюра і В. Садовський стали шукати союзника в новоорганізованому в 1908 р. міжпартійному політичному блоці українських ліберальних діячів — Товаристві українських поступовців (ТУП), яке обстоювало конституційно парламентський шлях національної боротьби.

Провідники ТУП М. Грушевський, С. Єфремов, Д. Дорошенко на той час уже мали певний парламентський досвід. Вони керували діяльністю створеного за їх ініціативою петербурзького парламентського політичного клубу — "Українська думська громада". На його засіданнях, в яких брали участь думські депутати від українських губерній, обговорювалися питання парламентської тактики, зміст виголошених і майбутніх промов. Спілкування в "Українській думській громаді" національно свідомої освіченої української інтелігенції з нерідко малописьменними селянськими депутатами з України було корисним для обох сторін. З думської трибуни стали виголошувати промови як проти соціального, так і проти національного гноблення українського народу в Російській імперії, зокрема, обстоювалося його право на освіту рідною мовою.

Розвиток в Україні освіти і науки. Протягом XIX – початку XX ст. розвиток українського суспільства супроводжувався значним духовно-культурним піднесенням. Серед різноманітних процесів, які відбувалися в цей час і дістали назву українського національного відродження важливе місце займав розвиток в Україні освіти і науки. Вже в першій половині XIX ст. в Україні гостро відчувалася потреба в освічених людях, але здобути навіть початкову освіту було важко. Церковно-парафіяльних та повітових шкіл, в яких діти навчалися грамоти, перших дій арифметики й основ православної віри, не

вистачало. Так, на початок 1844 р. у Київській, Волинській, Подільській, Чернігівській і Полтавській губерніях на кожних 713 жителів припадав один учень. На кінець 50-х років XIX ст. на всіх українських землях, що входили до складу Російської імперії, працювало 1300 початкових шкіл, в яких навчалося 67 тис. учнів. У ряді сіл Лівобережжя і Правобережжя продовжували діяти так звані дяківські школи, де найнятий селянами дяк навчав дітей читати і писати за часословом і псалтирем, але навіть таких закладів було обмаль. Позитивний вплив на розвиток освіти і науки в Україні справила діяльність видатного вченого, хірурга і педагога М. І. Пирогова (1810—1881), який у 1856—1861 рр. був попечителем спочатку Одеського, а потім Київського навчального округу. За його ініціативою в 1859 р. у Києві була відкрита недільна школа для дорослих — перший такий заклад не тільки в Україні, а й у всій Російській імперії.

Осередками розвитку освіти стали перші українські університети, які були відкриті в Харкові (1805) та Києві (1834). Ліцеї були відкриті в Одесі (1817) та Ніжині (1820), гімназії - у Полтаві, Харкові, Одесі та ряді інших міст. У цих закладах формувалася національна інтелігенція, яка проймалася соціальними інтересами українського населення. Люди з університетською освітою працювали в гімназіях, судових установах, губернських і повітових правліннях, медичних закладах. До початку 60-х років XIX ст. Харківський університет випустив 2800 фахівців, Київський — 1542. У зв'язку з відкриттям університетів, ліцеїв та гімназій значно розширилися можливості здобуття середньої і вищої освіти дітьми привілейованих станів насамперед дворянства. Дітям селян і трудового міського населення, як правило, доступ до гімназій та університетів буз закритий.

У суспільстві виникла ідея створення широкої мережі безплатних шкіл, у яких могли б навчатися грамоти неписьменні або малописьменні дорослі робітники, селяни, ремісники. Школи ці працювали в недільні та святкові дні й тому називалися недільними. Найактивнішим прихильником запровадження недільних шкіл в Україні став Т. Г. Шевченко, який навіть склав для них «Буквар» і надіслав значну частину тиражу до Києва, Харкова, Одеси. Чернігова. Всупереч царським властям, які вважали цілком достатнім для програми недільних шкіл навчити учня читати, писати, оперувати елементарними правилами арифметики та знати обов'язкові догмати православ’я, Т. Г. Шевченко наполягав на викладанні в них також історії, географії, природознавства.

Першу на Україні недільну школу відкрили в 1859 р. у Києві, а пізніше такі самі навчальні заклади виникли в Полтаві, Чернігові, Харкові, Одесі та інших містах. Так, у Харкові недільну жіночу школу відкрила і утримувала прогресивна діячка X. Д. Алчевська (1841 —1920). У багатьох недільних школах навчання проводилось за широкою програмою основ суспільствознавчих і природознавчих знань, іноді навіть, включаючи викладання іноземних мов. У деяких недільних школах навчання проводилося українською мовою. Заняття проводили демократично настроєні інтелігенти,

здебільшого студенти, в тому числі учасники таємних організацій того часу: Харківсько-Київського товариства, «Землі і волі» та ін. На 1862 р. на території Російської імперії нараховувалася 331 недільна школа, з них 111 — в Україні. Число початкових шкіл значно зросло протягом другої половини XIX ст.- з 1,3 до 17 тис, але більше 2/3 дітей шкільного віку залишалися поза навчанням. Грамотність населення України зростала дуже повільно. Якщо 1861 р. частка грамотних становила 1/15, то в 1897 р. вона збільшилась до 1/5. У середньому на кожних 100 жителів налічувалося в різних українських губерніях від 72 до 85 осіб неграмотних. Певні зрушення спостерігались і в організації початкового та середнього професійно-технічного і агрономічного навчання. В 1916 р. в Україні налічувалося понад 60 нижчих професійно-технічних училищ з контингентом учнів близько 5 тис. чоловік. Кількість неповних середніх шкіл — прогімназій лише по Київському навчальному округу протягом першого десятиріччя XX ст. зросла більше ніж у 2 рази. По Україні в цілому в 1913 р. вже налічувалося понад 400 прогімназій.

У вкрай занедбаному стані перебувала народна освіта на західноукраїнських землях під владою Австрійської імперії. Тут уряд повністю переклав утримання початкових шкіл на плечі селянства і підпорядкував їх церковним властям, які основну увагу приділяли прищеплюванню дітям основ релігійного світогляду. Щодо кількісного покажчика, початкову освіту у Східній Галичині 40-х років XIX ст. одержували лише 14% дітей шкільного віку. Таке саме становище було в Північній Буковині та на Закарпатті. Не вистачало вчителів, приміщень, коштів. Більшість предметів у гімназіях і вищих навчальних закладах Львова і Чернівецькому ліцеї викладалася польською, німецькою і латинською мовами. Система навчання у Львівському та Чернівецькому університетах цілком підпорядко­вувалась колонізаторським цілям Австро-Угорської монархії на західноукраїнських землях. Студентів українців, навіть із заможних верств, сюди майже не приймали, навчання проводилось переважно польською або німецькою мовами.

Проте українська молодь пробивала собі дорогу до освіти. На Наддніпрянщині помітно зросла кількість різночинців у складі вищих (переважно — спеціальних) навчальних закладів, зокрема, в технологічному та ветеринарному інститутах у Харкові, політехнічному інституті в Києві, вищому гірничому училищі в Катеринославі, учительському інституті в Глухові тощо. На середину 90-х років збільшилося до 4 тис. і загальне число студентів в Київському, Харківському і Новоросійському (Одеському) університетах. В 1896—1916 рр. працювали Київський політехнічний інститут, відкритий у 1898 р., Катеринославське вище гірниче училище, засноване в 1899 р. і в 1912 р. реорга­нізоване в інститут, Ніжинський історико-філологічний інститут, створений у 1875 р. на базі ліцею, Комерційний інститут у Києві, Техно­логічний і Ветеринарний інститути в Харкові, кілька Вищих жіночих курсів, Київська й Одеська консерваторії та ряд інших. Усього в 1917 р. на Наддніпрянщині діяло 27 вузів з контингентом студентів 35 тис. осіб.

 

Імперські центри – Санкт-Петербург та Москва стали головними центрами проведення наукових досліджень з історії України. Так, самев Москві в 1822 р. вийшла в світ перша багатотомна узагальнююча праця з історії України Д.М.Бантиша-Каменського (1788—1850). Монархічною концепцією, покладеною в основу змісту свого чотиритомного твору, автор у переддень декабристського повстання демонстрував відданість українського дворянства царському самодержавству. Іншу працю «Історія Малоросії» в п'яти томах, опубліковану в Москві в 1842—1843рр., написав М.А.Маркевич (1804—1860), характеризуючи історичні події з національно-ліберальних позицій. В Петербурзі групою вчених-статистиків під керівництвом Д.П.Журавського (1810—1856) була створена фундаментальна тритомна історико-економічна праця «Статистическое описание Киевской губернии», яка вийшла друком в 1852 р.

Плодотворною щодо розширення джерельної бази з історії України виявилась науково - видавнича діяльність вченого - слов'янознавця О.М.Бодянського (1808—1877). У періодичному виданні московського Товариства історії та старожитностей російських, де він займав посаду секретаря, Бодянський уперше опублікував такі відомі пам'ятки джерелознавства та історіографії України XVII—XVIII ст., як «Літопис Самовидця», «Історія Русів» та ін.Історичне значення визвольної боротьби ук­раїнського народу під керівництвом Б.Хмельницького підкреслював у своїх працях М.О.Максимович (1804—1873). Різносторонній за науковими інтересами вчений був одним з організаторів археологічних розкопок у Києві та одним з ініціаторів створення тут історико-археографічної установи, яка після затвердження властями в 1843 р. дістала назву Тимчасової комісії для розгляду давніх актів.Співробітником комісії був Т. Г. Шевченко. За її дорученням він подорожував по Україні, змальовував і описував археологічні та архітектурні пам'ятки. Цінний фактичний матеріал про окремі явища соціально-економічного розвитку містять історико-економічні та етнографічні праці М. І. Арандаренка «Записки о Полтавской губернии» та І. Аксакова «Исследование о торговле на украинских ярмарках».

Інтенсивний соціально-економічний розвиток України в XIX – на початку XIX ст. вимагав прискорення розвитку природознавчих наук, досягнення яких мали прикладний характер. В цей час найвидатніші українські науковці працювали в університетах Наддніпрянщини. Перший ректор Київського університету М. О. Максимович зробив плідний внесок не лише в гуманітарні галузі знань, а й у природознавство. Його двотомна праця «Основы ботаники» тривалий час була підручником для студентів. Плідна дослідницька і винахідницька діяльність засновника Харківського університету В. Н. Каразіна (1773—1842) служила справі прогресу в сільському господарстві, запровадження в ньому нової техніки, підприємств для обробки продуктів землеробства і тваринництва. Професор Харківського університету Т.Ф.Осиповський (1765—1832) написав тритомний «Курс математики», який протягом кількох десятиліть використовувався студентами і викладачами як

основний вітчизняний підручник з математики. У Харківському університеті також працювали мовознавець О.О.Потебня (1835 — 1891), математик О. М. Ляпунов (1857—1918), хімік М. М. Бекетов (1827 — 1911), який першим у світі почав викладати курс фізичної хімії. Вихованець Харківського університету І. І. Мечников (1845—1916) розгорнув плідну наукову діяльність у Новоросійському університеті в галузі імунології, ембріології, порівняльної патології. Разом з мікробіологом М. Ф. Гамаліею (1859—1949) він організував у 1886 р. в Одесі першу вітчизняну і другу в світі бактеріологічну станцію. Засновник фізіологічної науки в Україні І. М. Сєченов (1829—1905) певний час працював у Новоросійському університеті. Там же започаткував перші в світі дослідження щодо законів поширення енергії в природі фізик М. О. Умов (1846—1915). У Київському університеті математик М. Є. Ващенко-Захарченко (1825—1912) зробив значний внесок у теорію диференціальних рівнянь, астроном Ф.О.Бредихін (1831—1904) розробив теорію походження метеоритних потоків. Важливу роль у розвитку дарвінізму в Україні відіграв основоположник порівняльної ембріології, професор Київського університету О. О. Ковалевський (1840—1901). Значну роль у популяризації наукових знань відіграли громадські організації — товариства дослідників природи в Харкові, Києві та Одесі, математичні товариства в Харкові й Києві, товариства сільського господарства.

Пов'язане з розвитком капіталізму зростання міст, промислових підприємств, торговельних і навчальних закладів висунуло нові вимоги щодо архітектури. Для постійного показу театральних вистав у великих містах Наддніпрянщини споруджувалися за проектами талановитих архітекторів будинки театрів. Побудовані в стилі класичної античної архітектури вони стали окрасою Києва (архітектор А. Меленський) та Одеси (архітектор Тома де Томон). Визначні архітектурні споруди зводились у зв'язку з відкриттям навчальних закладів (будинки університету та інституту шляхетних дівчат у Києві — за проектами академіка архітектури В. І. Беретті), культових приміщень (дзвіниця Києво - Печерської лаври — архітектори Є. Васильєв та О. Тон, собор у Катеринославі — архітектор А. Захаров). Кращих архітекторів залучали й до будівництва поміщицьких палаців — Розумовського в Батурині (архітектор Ч. Камерон); Галагана в Сокиринцях (архітектор П. Дубровський). Визначних успіхів українське архітектурне мистецтво досягло в спорудженні наприкінці XIX ст. будинків оперних театрів в Одесі (автори Ф. Фельнер та Г. Гельмер), Києві (В. Шретер), Львові (З.Горголевський). У Києві 1882 р. збудовано Володимирський собор за проектом І.Штрома та О.В.Беретті. Харків прикрасився спорудженими за проектом О.М.Бекетова будинками комерційного училища та земельного банку, Львів — політехнічного інституту (автор Ю.О.Захаревич), галицького крайового сейму (автор — Ю. Гохбергер), Чернівці — приміщенням резиденції митрополита (автор — Й. Главка).

Питання для самоконтролю

1 Охарактеризуйте зміни в етнічному складі населення українських земель протягом XIX - початку XX ст.

2 Проаналізуйте інвентарну реформу, яка була проведена на Правобережжі в 1847-1848 рр.

3 Визначить особливості промислового перевороту в Україні.

4 Проаналізуйте особливості ринкової трансформації народного господарства України протягом XIX - початку XX ст.

5 Визначить, як скасування кріпосного права і перетворення селян у власників землі змінили соціальну структуру й правові відносини в Україні.

6 Охарактеризуйте ліберальні реформи в області місцевого самоврядування, суду, освіти, цензури, фінансів, у військовій справі проведені на Наддніпрянщині у 60 – 70 роках XIX ст.

7 Які наслідки мала столипінська аграрна реформа на українських землях?

8 Охарактеризуйте український національно-визвольний рух.

9 Назвіть мету та форми діяльності Кирило-Мефодіївське товариство.

10 Охарактеризуйте особливості українського культурного відродження.

Тема 8 УКРАЇНА В РОКИ НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНОЇ