Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту.
Без такої можливості контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини – не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов‘язань, платежів за міжнародними розрахунками, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов‘язань.
Такий ринок заведено називати валютним.
Проте на валютному ринку купують і подають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей:
для спекулятивних операцій,
операцій хеджування валютних ризиків тощо.
Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрхунково – платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.
За своїм економічним змістом валютний ринок – це сектор грошового ринку, на якому урівноважується попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.
За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів і механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно купити - продати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.
Валютний ринок має всі елементи звичайного ринку:
- об‘єкти і суб‘єкти,
- попит і пропозицію,
- ціну,
- особливу інфраструктуру та комунікації тощо.
Об‘єктомкупівлі – продажу на цьому ринку є валюта та валютні цінності.
Суб‘єктами валютного ринку можуть бути будь – які економічні агенти
- юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти;
- посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які зводять продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі – продажу.
Спільним для всіх суб’єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій.
Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.
За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб’єктами валютного ринку є:
¾ підприємці, які купують і продають валюту для забезпечення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери);
¾ інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валютні цінності з метою одержання процентного доходу;
¾ спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянтами є валютні дилери. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи;
¾ хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу;
¾ посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо.
Провідне місце серед посередників валютного ринку займають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні й інвалютні) та мають розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти.
Тому банки постійно торгують валютою всередині країни і за її межами.
Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об’єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності.
Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту. Проте коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією — пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму.
Ціною на валютному ринку є валютний курс.
Під валютними операціями звичайно розуміють будь – які платежі, пов‘язані з переміщенням валютних цінностей між суб‘єктами валютного ринку.
Ці операції класифікуються з а кількома критеріями:
1. За терміном здійснення платежу з купівлі – продажу валюти:
- касові, або операції з негайною поставкою;
- строкові.
2. За цільовим призначенням:
- операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;
- операції з метою страхування від валютних ризиків(операції хеджування);
- операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.
3. За формою здійснення:
— безготівкові;
— готівкові.
4. За масштабами операцій:
— оптові (здійснюються між банками);
— роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).
Касові операції полягають у купівлі – продажі валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладання годи за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше – на другий робочий день.
Ця остання угода називається “спот”, а касові операції на цій умові – “ операції спот”. Операції спот дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.
Строкові валютні операції полягають у купівлі – продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні
Ці операції, в свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення:
- форвардні,
- ф‘ючерсні,
- опціонні
- та їх похідні.
Строкові операції на валютних ринках з’явилися відносно недавно (в 70—80-ті роки ХХ ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і пов’язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого — одержати додатковий дохід завдяки спекулятивним діям.
Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну сил протягом певного часу (від написання до оплати) і самі стають об‘єктом купівлі – продажу на валютних ринках.
Ці документи називаються деривативами. До них належать передусім форвардні та ф‘ючерсні контракти, опціони.
Форвардні операції – це строкові валютні операції, оформлені угодою між двома суб‘єктами, в якій зазначається сума валюти, термін поставки валюти та курс, визначений у момент укладання контракт.у
У форвардних контрактах строки передачі валюти звичайно визначаються в 1,2,3,6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.
Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курс спот, тобто фактично діючого на момент укладання контракту, і надбавок чи знижок, пов‘язаних з різницею в банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються.
Ця різниця називається форвардною маржею, і пов‘язана з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів.
Щоб вирівняти умови для кожного учасника форвардного контракту, валюта країни з вищим рівнем процента буде продаватися за форвардним курсом, нижче від курсу спот (продаж з дисконтом), а валюта з нижчим рівнем процента – за вищим від курсу спот (продаж з премією).
