Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів. В Україні заборона на використання інвалюти у внутрішніх платежах була введена лише в 1995 р, хоч за деякими платежами дозволено її використання і зараз:
- надання інвалютних позичок банками,
- оплата послуг, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіаквитків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках.
5. Режим формування та використання золотовалютних резервів.
Він установлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися двояко:
- у формі жорстокої прив’язки національної валюти до певної іноземної (національної чи колективної) з установленням фіксованого курсу її до цієї валюти. За такого режиму іноземна валюта перетворюється в забезпечення національних грошей, тобто державні запаси її повинні на 100% забезпечувати наявну в обороті масу національних грошей.
— у формі використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. Україна ввела якраз цей режим використання золотовалютних резервів.
Крім зазначених елементів до структури валютної системи відносять:
Рис. 6.3. Схема елементної структури
та призначення національної валютної системи
Міжнародні органи валютного регулювання:
- міжнародний валютний фонд;
- міжнародний банк реконструкції розвитку;
- міжнародні фінансово – кредитні організації.
Національні органи здійснення валютного регулювання:
- центральний банк;
- Міністерство фінансів;
- органи валютного контролю.
- Державна податкова адміністрація
- Державна митна служба
- Державний комітет зв’язку та інформатизації
Валютна політика
Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики.
Валютна політика - сукупність організаційно – правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин.
Крім загально монетарних цілей, валютна політика має і свої специфічні цілі:
- забезпечення стабільності курсу національної валюти
- забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;
- лібералізація валютних відносин у країні;
- забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел
надходження іноземної валюти на національний ринок;
- захист іноземних та національних інвестицій у країні;
Складові валютної політики:
Валютне регулювання
Валютний контроль
Валютне регулювання – це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб‘єктів та їх діяльності на валютному ринку.
Валютний контроль – заходи, спрямовані на перевірку дотримання норм, правил та законодавчо-нормативних актів у сфері валютних відносин.
Об’єктами валютного регулювання є:
- процес курсоутворення
- діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;
- здійснення валютних платежів за поточними операціями платіжного
балансу;
- здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями
платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;
- ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон;
- кредитні відносини резидентів з нерезидентами;
- формування та використання золотовалютних ре зервів.
Інструменти валютного регулювання:
- політика валютних обмежень,
- курсова політика,
- валютна інтервенція,
- регулювання сальдо платіжного балансу,
- формування та використання золотовалютних резервів.
1. Валютні обмеження -
- законодавчо встановлені вимоги щодо обмеження, лімітування та заборони операцій суб’єктів валютного ринку.
Ефективність регламентації валютних відносин значною мірою залежить від кількості і ступеня певних обмежень.
Через введення чи посилення, скасування чи послаблення таких обмежень органи валютного регулювання мають можливість скеровувати валютні потоки в найвигідніших для національної економіки напрямках та обсягах.
Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики.
Запровадивши чи скасувавши те чи інше обмеження (у вигляді норми, заборони, правила тощо), держава має можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік напрямі, що відповідає сучасній ситуації в економіці чи грошовому ринку.
Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться.
2. Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти.
Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації.
Девальвація – зниження обмінного курсу національної валюти відносно іноземних валют.
Девальвація національної валюти сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим політика девальвації може негативно впливати на позиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом.
Якщо ціллю курсової політики визначається підвищення обмінного курсу, то вона називається політикою ревальвації.
Ревальвація – підвищення курсу національної валюти відносно іноземних валют.
Ця політика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом.
Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитивно впливатиме на стабільність цін.
Скорочуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих. Разом з тим підприємства – експортери за політики ревальвації зазнаватимуть втрат.
Якщо одночасно вони не є великими “споживачами” імпорту, то можуть послабити свої конкурентні позиції на світовому ринку. Тому політику ревальвації потрібно застосовувати теж надто обережно і виважено.
3. Для корекції валютного курсу національної грошової одиниці використовується такий інструмент валютної політики як валютна інтервенція.
Валютна інтервенція полягає у оперативному підтриманні валютного ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи зменшення купівлі чи продажу центральним банком іноземної валюти за національну.
