Позичковий капітал формується з тимчасово вільних коштів економічних суб”єктів, юридичних і фізичних осіб.
В той час, як одні суб”єкти мають потребу в додаткових коштах у інших нагромаджуються тимчасові вільні кошти. Акумуляцією та перетворенням тимчасово вільних коштів на позичковий капітал займаються кредитні установи (як правило банки), вони надають його тим, хто його потребує на умовах повернення і оплати.
Отже, економічна основа кредиту – мобілізація і нагромадження тимчасово вільних коштів і формування з них позичкового капіталу.
Зважаючи на все сказане ми можемо визначити сутність категорії кредиту:
Кредит — це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.
Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які визначають їх як окрему самостійну економічну категорію — кредит.
Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:
— учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися;
Щоб стати кредитором, економічний суб’єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися.
А щоб стати позичальником, суб’єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;
— кредитні відносини є добровільними та рівноправними.
Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній.
— кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають.
Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника.
— кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв’язку з рухом
вартості (грошей чи матеріальних цінностей).
Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента.
— нееквівалентність кредитних відносин значно посилює в механізмі їх реалізації роль чинника платності, за яким позичальник повертає власникові більшу масу вартості, ніж сам одержує від нього.
Окрім довіри, обов’язковою передумовою виникнення кредитних відносин є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника.
Він досягається через переговори між ними щодо основних параметрів кредитної угоди — розмір і термін позички, величина позичкового процента та порядок його сплати тощо. Таким чином, забезпечення інтересів сторін кредитної угоди є результатом досягнутого ними компромісу.
Тому ці учасники мають бути юридично самостійними особами. Фізичні ж особи можуть стати суб’єктами кредитних відносин за умови їх дієздатності з правового погляду. Це також є однією з передумов виникнення кредитних відносин. Ті й ті мусять бути кредитоспроможними.
Ще однією передумовою цих відносин є отримання позичальником регулярних доходів, за рахунок яких він зможе погасити кредит.
Отже, можна зробити висновок:
- необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин.
- передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника,
- конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту, — коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб.
Для конкретизації сутності кредиту потрібно розглянути окремі елементи кредитних відносин: об’єкти та суб’єкти.
Об’єктом кредиту є та вартість, яка передається в позичку одним суб’єктом іншому[1].
Суб’єкти кредиту — це кредитори і позичальники.
Взяті разом, ці елементи створюють структуру кредиту.
Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Незалежно від форми позичена вартість є реальною цінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом
Кредитори — це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб’єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам.
Позичальники — це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником.
Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами: фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки — вони позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів, у великих обсягах і безперервно.
Кредитори і позичальники набувають цього статусу добровільно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби і захистити свої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту відмінні.
