Ендогенна анемія – виникає при атеросклерозі внаслідок потовщення стінок судин.
Ендоскопія – метод дослідження порожнистих органів за допомогою оптчних освітлювальних пристроїв (ендоскоп, ларингоскоп, бронхоскоп, цитоскоп, ректоскоп).
Ензими – див. Ферменти.
Ентералгія – спазм м`язової оболонки окремих петель кишечнику з появленням кольок. Хворіють коні, рідше-жуйні. Частіше молоді, погано вгодовані.
Ентероколіт – одночасне запалення слизових оболонок тонкого та товстого кишечнику. Розрізняють катаральні, геморагічні, фіброзні та ін..;гострі та хронічні.
Ентеролітіаз – кишково-кам`яна хвороба. Проявляється утворенням в кишках каменів – конкрементів, які зумовлюють закупорку кишечника.
Енцефалографія – рентгенографія головного мозку з введенням у лікворний простір контрастних речовин (повітря, кисень).
Еозинопенія – зменшення кількості еозинофілів у крові. При отруєннях, гострих септичних процесах. Зникнення еозинофілів в крові-ознака зниження захисних механізмів організму.
Еозинофілія – збільшення кількості еозинофілів в крові. При алергіях, в період видужання від інваз. та інф. хвороб.
Еозинофіли – зернисті лейкоцити, гранули у їх цитоплазмі забарвлюються кислими барвами у рожевий колір.
Епілепсія – хроніч. хвороба ЦНС, яка проявляється періодично наступаючими приступами спочатку тонічних, а потім клонічних судом з втратою свідомості, іноді закінчується нетривалою комою. Частіше-у породистих собак, інколи-у коней, ВРХ.
Ерітема – відокремлене почервоніння шкіри при дії різник чинників.
Еритремія – див. Поліцитемія.
Еритробласт – молода, перехідна форма еритроциту з ядром, материнська клітина еритроциту. Існує при нормальних умовах тільки у кістковому мозку.
Еритропоез – утворення еритроцитів у кістковому мозку.
Еритроцитоз – тимчасове збільшення кількості еритроцитів в одиниці об`єму крові внаслідок втрати організмом води.
Еритроцитоліз – див. Гемоліз.
Еритроцити – клітини крові без ядра, які містять гемоглобін. Переносять кисень від легень до тканин та вуглекислий газ від тканин до легень. Утворюються у кістковому мозку.
Ерозія – відокремлене поверхневе ураження шкіри та слизових оболонок з порушенням цілісності епітелія без порушення сполучного шару.
Еруктація – раптове невимушене випускання через ніс та рот газів та рідкого вмісту шлунку. Внаслідок надмірного заготування повітря або порушення секреторної та моторної функцій шлунку.
Етологія – наука про поведінку тварин.
Еупное – нормальне дихання, легке, спокійне.
Ефемірний – той, що продовжується один день, короткочасний, примарний.
Еферентний – вивідний, той, що передає імпульс від нервових центрів до органів.
Ефлоресценція – морфологічна зміна шкіри, яка викликана патол. процесом.
Жовтяниця – див. Іктерус.
Жовтяниця гемолітична – див. Жовтяниця гемолітична.
Жовтяниця механічна – див. Жовтяниця механічна.
Жовтяниця паренхіматозна – див. Жовтяниця паренхіматозна.
Жовтяниця токсична, icterus toxicus (від гр. icteros жовтяниця + toxicus отруйний) – печінкова жовтяниця, зумовлена токсичною дією якої-небудь отрути на паренхіму печінки.
Жовчо-кам'яна хвороба – див. Гастроррафія.
Жолі тільця – див. Тільця Жолі.
Завал – застій у кишечнику вмісту з послідуючим його ущільненням.
Заворот кишок, volvulus, i, m (від лат. volvare катати) – поворот кишки з брижею навколо прокольної вісі. Частіше трапляється у коней.
Закрутка – кровозупиняючий імпровізований джгут, який являє собою петля з ременя з паличкою для закручування.
Закупорка книжки – див. Переповнення та закупорка книжки.
Закупорка стравоходу, obstructio esophagi (від лат. obstruction закупорка + гр. oisophagos стравохід) – часткове або повне закриття стравоходу кормовими масами разом з сторонніми предметами або тільки ними. Частіше трапляється у ВРХ, собак, котів.
Запалення, inflammation, onis, f (від лат. inflammare, pp. inflammatus спалахувати) – складна місцева судинно-тканинна захисно-пристосувальна реакція організму на ушкоджений вплив патогенних чинників, що виявляється в порушенні мікроциркуляції та змінах тканин у вигляді альтерації, ексудації і проліферації.
Запор – див. Констипація.
Запор кишечнику, constipatio intestine (від лат. constipation, onis запор + intestinum кишечник) – тривала затримка вмісту кишечнику.
Засорення книжки – див. Переповнення та закупорка книжки.
Застій венозний – див. Венозний застій.
Застій вмісту кишечнику, stasis intestinorum (від гр. stasis застій + лат. intestinum кишечник) – скупчення вмісту в окремих кишках з послідуючим висиханням та ущільненням.
Захворювання – факт виникнення хвороби у окремої тварини, поява перших її ознак.
Збудження – див. Ексцитація.
Звапняніння – див. Петрифікація.
Зворотна перистальтика – теж саме, що і антиперистальтика.
Здуття рубця – див. Тимпанія рубця.
Зевота, oscitatio, onis, f (лат.) – ознака нестачі кисню в організмі, а також надлишку вуглекислого газу, отруєння, захворювань ЦНС.
Зернисті лейкоцити – див. Гранулоцитоз.
Зміщення кишечнику – переміщення кишкових петель в іншу область черевної порожнини.
Защімлення кишок – петля кишок входе в природній або патол.отвір черевної порожнині та защімлення там, або петля кишки прешнурується сполучнотканинним тяжем або зв`язкою.
Зовнішнє середовище – сукупність природних умов, в яких живе організм.
Зовнішній бар'єр – шкіра, дихальний апарат, апарат травлення, печінка, нирки, ретикулоендотеліальна система.
Зондування (від франц. sonder досліджувати) – досліджування спеціальним інструментом (зондом) каналу або порожнини тіла.
Зони Захар’їна – Геда (Хеда) – Роже – певні ділянки шкіри з підвищеною чутливістю при захворюваннях внутрішніх органів.
Зуд, pruritus, us, m (лат.) – хворобливо - лоскотне подразнення шкіри, яке викликає необхідність почесати ці ділянки.
Ізостенурія, isosthenuria, ae, f (від гр. isos однаковий + sthenos сила + uron сеча) – показник порушення осмотичного гомеостазу або його регуляції, що виявляється у виділенні великої кількості сечі з нормальною густиною.
Іктеричний, ictericus, a, um (від гр. ikteros жовтяниця) – що відноситься до жовтяниці.
Іктерус, icterus (від гр.ikteros жовтяниця) – симптомокомплекс, що супроводжується забарвленням не пігментованої шкіри, видимих слизових оболонок і склери в жовтий колір внаслідок потрапляння в кров надлишкової кількості жовчних пігментів.
Ілеус, ileus, i, m (від гр. eiloo знімаю, перешкоджаю) – механічна непрохідність кишечнику.
Імпетиго – див. Пустула.
Інвагінація кишки, invaginatio intestine (від лат. in у + vagina піхва, оболонка + intestinum кишка) – упровадження частини кишки в сусідню частину тієї ж кишки.
Індигестія, indigestion, onis, f (від лат. in у + digestio перетравлення) – порушення травлення, недостатність травної функції.
Індиканемія, indicanaemia, ae, f (від лат. indicanum індикан + гр. haima кров) – збільшення вмісту в крові індикану, виникає при хронічному нефриті, нирковій недостатності, хворобах печінки.
Індиканурія, indicanuria, ae, f (індикан + гр. uron сеча) – підвищене виділення з сечею індикану.
Індурація вимені, induratio uberis (від лат. induratio ущільнення + uber, uberis вим'я) – ущільнення вимені внаслідок розростання сполучної тканини та атрофії паренхіми.
Інконтиненція урини, incontinentia urinae (від лат. in заперечення + contineo тримаю + гр. uron сеча) – невимушене витікання сечі при хронічних хворобах.
Інкурабельність, incurabilitas, atis, f (від лат. incurabilis невиліковний) – стан хворого, який виключає можливість урятування життя або повного відновлення здоров'я.
Інородне тіло, corpus alienum (від лат. corpus, oris тіло, організм + alienus чужий, сторонній) – сторонні предмети, які потрапили до організму через його природні отвори або при пошкодженні слизових оболонок або шкіри.
Ін ситу, in situ (від лат. in у + situs розташування) – в природному положенні, на своєму місці.
Інспекція, inspection, onis, f (лат. огляд) – огляд хворого.
Інспірація, instillation, onis, f (від лат. instillo вдих) – наповнення легень повітрям під час дихання, перша фаза дихання.
Інсульт, insultus, us, m (від лат. insulto стрибаю) – гостре порушення мозкового кровообігу, що призводить до гіпоксії та ішемії окремих ділянок головного мозку.
Інсуфіціенція, insufficientia, ae, f (від лат. in заперечення + sufficiens достатній) – недостатність відправлення якогось органу.
Інтактний, intactus, a, um (лат.) – неушкоджений, незачеплений.
Інтермітуючий, intermittens, entis (лат.) – уривистий, що протікає з перервами.
Інтерорецептор, interoreceptor, oris, m (від лат.interior внутрішній + receptor, oris приймаючий) – чутливі нервові закінчення, які сприймають подразнення з внутрішнього середовища організму. Знаходяться у кровоносних судинах та внутрішніх органах.
Інтерорецепція, interoreceptio, onis, f (від лат. interior внутрішній + reception прийняття) – сприйняття та аналіз подразнень, які надходять з внутрішніх органів.
Інфаркт, infarctus, us, m (від лат. infarctus набитий) – наслідок місцевого порушення кровообігу, що виявляється у локалізованому некрозі органа.
Інфільтрат, infiltratus, us, m (від лат. in- у + filtratus проціджений) – місце ущільнення та збільшення об'єму тканин внаслідок скупчення в них крові, пухлин та ін.
Інфільтрація, infiltratio, onis, f (від лат. in- у + filtration процідження) – 1) проникнення у тканини клітинних елементів, різних речовин; 2) прописування тканин анестезуючими розчинами.
Іррадіація, irradiation, onis, f (від лат. irradio сяю) – 1) променеве розповсюдження болю; 2) іррадіація збудження – розповсюдження збуджувальних процесів від тих клітин мозкової кори, де вони виникли, в яких вони виникли, по півкулях мозку.
Іррегулярний, irregularis, e (від лат. ir- не + regula правило) – нерівний, неправильний.
Історія хвороби, historia morbi (від гр. historia історія, дослідження + morbus хвороба) – документ, який оформлюється при стаціонарному лікуванні хворого. І.х. містить данні про стан хворого при надходженні на стаціонар, під час лікування, відомості о проведених дослідженнях та лікуванні.
Іхор, ichor, oris, f (від гр. ichor волога, сироватка крові, гній) – секрет, який містить кров та гній, що виділяється ранами.
Іхорозний, ichorosus, a, um (від гр. ichor гній) – гнилісний.
Ішемія, ischaemia, ae, f (від гр. ischo зупиняю + haima кров) –ослаблення кровообігу в органі чи тканині внаслідок зниження або припинення припливу крові по артеріальних судинах.
Ішурія, ischuria, ae, f (від гр. ischo зупиняю + uron сеча) – неможливість випорожнення сечового міхура.
Каверна, caverna, ae, f (від лат. печера) – порожнина в органі, яка утворена внаслідок руйнування його тканин патол. процесом.
Казеозний, caseosus, a, um (від лат. caseus сир) – схожий на сир.
Калор, calor, oris, m (лат.) – теплота, жар. Один з п'яти класичних ознак запалення.
Кальциноз, calcinosis, is, f (від лат. calcium кальцій + гр. –osis ненормальне збільшення) – відкладення солей кальцію у тканинах та патол. осередках.
Кальциурія, calcinosis, is, f (від лат. calcium кальцій + гр. uron сеча) – виділення солей кальцію з сечею.
Канібалізм, cannibalismus, us, m (від франц. сannibale, ісп. cannibal людожер + -ismus хворобливий стан), людожерство, в птахівництві – розклів: хвороба, яка проявляється масовим розкльовом птиці в період яйцекладки.
Кардіографія, cardigraphia, ae, f (від гр. kardia серце + grapho пишу) – запис на кімографі скорочень серця.
Кардіоміопатія, cardimyopathia, ae, f (від гр. kardia серце + mys, myos м'яз + pathos хвороба) – загальна назва хвороб незрозумілої етіології, які характеризуються частіше незапальними ураженнями серцевого м'язу.
Каталепсія, catalepsia, ae, f (від гр. katalepsis затримка) – тимчасова втрата рухомості м'язів тіла.
Катамнез, catamnesis, is, f (від гр. kata донизу, зовсім + mnemoneuo згадувати) – підсумок спостережень за хворим, вивчення та опис хвороби після видужання.
Каутеризація, cauterisatio, onis, f (від лат. kauter розжарене залізо) – нанесення з лікувальною метою опіків на певні ділянки тіла.
Кахексія, cachexia, ae, f (від гр. kachexia, від kakos поганий + hexis стан) – загальне виснаження організму внаслідок виснажливих хвороб, порушення функції ендокринних залоз, пухлинах, неповноцінного харчування.
Кашель, tussis, is, f (лат.)–захисний складнорефлекторний акт, спрямований на видалення чужорідних часточок і слизу з дихальних шляхів. Здійснюється після глибокого вдиху синхронним скороченням експіраторів з одночасним відкриттям голосової щілини.
Кетоз, ketosis, is, f – хвороба високопродуктивних корів, супоросних свиней. К. – наслідок порушення обміну речовин при неправильному харчуванні та утриманні тварин. Хвороба характеризується кетонемією, кетоурією, кетонолактією.
Кишково-камяна хвороба – див. Ентеролітіаз.
Кільця Кебота (за ім’ям амер. лікаря Cabot Rich. Clarke) в еритроцитах – залишки ядерної субстанції. К.К. характерні для тяжких форм анемій.
Кіфоз, kyphosis, is, f (від гр. kyphosis скривлення, горб) – скривлення хребта випуклістю спини уверх.
Кіфосколіоз, kyphoscoliosis, is, f (від гр. kyphos зігнутий + scoliosis кривий) – скривлення хребта уверх та в бік.
Клініка, clinica, ae, f (від гр. klinike мистецтво лікування) – лікувальний заклад, який використовується для навчальних та наукових цілей.
Клінічна біохімія, biochemia clinicalis(від гр. bios життя + chemeia хімія + лат. clinicalis клінічний) – розділ біохімії, який охоплює фізико-хімічні та біохімічні методи, що застосовуються при дослідженні крові, сечі, травних соків, тканин та ін.
Клінічна гематологія – див. Гематологія клінічна.
Клінічна картина, aspectus clinicalis (від лат. aspectus зовнішній вид + clinicalis клінічний) – сукупність ознак захворювання у хворого з урахуванням даних спеціальних досліджень.
Клітина тюрка, або клітини подразнення. Протоплазма інтенсивно синя, нерівномірна за забарвленням. Ядро кругле або овальне, розташоване у центрі, інтенсивно фіолетове. К.т. трапляються у вигляді виключення.
Клонічні судоми, spasmi clonici (від гр. spasmos судома + klonos метушня) – характеризуються невимушеним чергуванням м'язових скорочень з послідовним розслабленням м'язів, внаслідок чого виникає відносно часте смикання ураженої части тіла.
Клонічний, clonicus, a, um (від лат. clonus = гр. klonos метушня, від kloneo гнати) – судомний.
Клонус, clonus, і, m (від гр. klonos метушня), клонічна судома – ритмічне скорочення та розслаблення м'язів.
Книжка, omasum, i, n (лат.) – третя камера шлунка жуйних, з'єднується широкими отворами з сіткою і сичугом; слизова оболонка без залоз.
Колапс, collapsus, us, m (від лат. collapses що впав) –гостра судинна недостатність, що характеризується в першу чергу падінням судинного тонусу, пригніченням центральної нервової системи, а також різним зменшенням об'єму циркулюючої крові.
Колатеральна анемія – місцеве молокров'я внаслідок посиленного відтоку крові від органу до ближчих до нього органів та тканин.
Коліки, colicae, arum, f /pl (від франц. сolique коліка, від гр. kolike кишкова хвороба) –сукупність ознак, які характеризують хвороби травного тракту, проявляються відмовою від корму, різкою зміною положення, здуттям та ін.
Коліки тромбоемболічні – див. Тромбоемболічні коліки.
Коліт, colitis, tidis, f (від гр. kolon товста кишка + -it is запалення) – запалення слизової оболонки товстого відділу кишечнику.
Кома, coma, atis, n (від гр. koma глибокий сон) – глибоке гальмування центральної нервової системи, що характеризується втратою рефлексів і порушенням життєво важливих функцій організму.
Компенсація, compensatio, onis, f (лат. відновлення, відшкодування) – вирівнювання хворобливих розладнань в організмі.
Комплекс, complexus, us, m (від лат. complecti, pp. complexus охоплювати) – сукупність різноманітних симптомів або дій.
Компресійна анемія – місцеве малокров'я внаслідок зменшенням або припиненням кровопостачання до органу або тканини внаслідок здавлювання судин пухлинами, защімленням тканин.
Конвульсія, convulsions, f/pl (від лат. convello ламаю) – періодичні невимушені скорочення м'язів тіла, які спостерігаються при ураженні головного мозку, токсикозах вагітних, отруєннях.
Конгеляція, congelatio, onis, f (від лат.con разом з + gelo заморозити) – зміна тканин під впливом низької температури.
Конкременти, concrementa, orum, n/pl (від лат. concrementum щільне утворення) – формуються в порожнистих органах або вивідних протоках залоз, перешкоджають пересуванню вмісту кишечнику, сечі та ін.
Консервування крові (від лат. conserve зберігати) – спосіб зберігання повноцінної крові у стерильному стані.
Консиліум, consilium, ii, n (лат. нарада, обговорювання) – нарада декількох лікарів для з'ясування діагнозу хвороби, визначення тактики обстеження, засобів та способів лікування.
Консистенція, consistentia, ae, f (від лат. consistere стояти) – стан речовини, ступень щільності, твердість.
Констипація, constipatio, onis, f (лат. скупчення) – запор. Напр. запор кишечнику – constipatio intestinorum. Син. обстипація.
Конституція тварини, constitutio animalium (від лат. constitutio будова, стан + animal тварина) – стан організму, його реакційні особливості, які склалися на основі спадкових та набутих властивостей при взаємодії з зовнішнім середовищем.
Конструкція, constrictio, onis, f (від лат. con-stringere, pp. constrictus стягувати, зв'язувати) – стягнення, стиснення, звуження.
Контрактура, contracture, ae, f (від лат. contraho, contractum скорочувати) – різке обмеження рухомості суглоба. К. може бути природженою та набутою.
Контрастні дослідження у рентгенології – діагностичні методи зі застосуванням рентгеноконтрастних засобів при дослідженні органів та тканин, які не виділяються при звичайній рентгеноскопії.
Копростаз, coprostasis, is, f (від гр. kopros випорожнення + stasis застій) – застій вмісту в товстих кишках в наслідок порушення функції шлунку та кишечнику.
Коронарна недостатність – погіршання кровопосточання серцевого м'яза внаслідок звуження коронарних судин.
Кропивниця – переважно алергічна реакція на вплив різноманітних подразників фізичного, хімічного та біологічного походження.
Креатинурія, creatinuria, ae, f (креатин + гр. uron сеча) – поява в сечі креатину.
Крепітація, crepitatio, onis, f (від лат. crepito скрипіти) –симптом хвороби, який виявляють за допомогою вислуховування та прощупування.
Криза (від франц. сrise напад)– одназ форм завершення деяких інфекційних та неінфекційних хвороб, що виявляється в швидкому зниженні температури тіла, інтенсивному потовиділенні, посиленні сечовиділення, тахікардії та гіпотензії.
Криза хвороби, crisis morbid (від гр. krisis перлом хвороби, злам + morbus хвороба) – різке покращення в перебігу хвороби. К.б. характеризується різкою нормалізацією температури, появою апетиту тощо.
Крововиливи, haemorrhagia, ae, f (від гр. haima кров + rhagos розірваний) –накопичення крові, що вийшла за межі судини, в тканинах і порожнинах організму.
Крововтрата – стан, що виникає внаслідок кровотечі після ушкодження судин і характеризується низкою патологічних та пристосувальних реакцій.
Кровотворення, haematopoësis, haemopoiesis, is, f (від гр. haima, haimatos кров + poiesis утворення) – процес утворення, розвитку і дозрівання клітин крові, внаслідок чого спрацьовані клітини замінюються новими, повноцінними.
Кровотеча, haemorrhagia, ae, f – патологічний процес, що супроводжується виходом крові за межі судин внаслідок порушення цілісності або проникності їх стінок.
Кровопускання, mission sanguinis (від лат. mission випускання + sanguis, inis кров) – здобуття потрібної кількості крові з вени шляхом введення спеціальної голки або розтин вени розрізом.
Кров'яна блювота – див. Гематомезис.
Кров'яні випорожнення, sedes cruentae (від лат. sedes випорожнення + cruentus кривавий).
Кров'яний тиск – гідродинамічний тиск крові в судинах, зумовлений роботою серця та опором стінок судин. Розрізняють К.т. артеріальний, венозний та капілярний.
Крупозна пневмонія, pneumonia cruposa (від гр. pneumon легені + лат. cruposus крупозний) – спочатку проявляється гострою лихоманкою, потім фіброзним запаленням легень. Частіше хворіють коні, ВРХ, свині.
Курабільний, curabilis, e (від лат. cura лікування) – виліковний.
Куратор, curator, oris, m (від лат. curator опікун) – 1) студент в клініці, який спостерігає
за хворими; 2) особа, якій наказано спостерігання за якою-небудь роботою.
Курація, curatio, onis, f (від лат. curare, pp. curatus лікувати) – 1) лікування, догляд за хворим; 2) навчальна процедура: спостереження хворої тварини студентом, з подальшим складанням історії хвороби та доповіддю викладачеві.
Куссмауля дихання, Kussmauli respiratio (за ім’ям нем. лікаря A. Kussmaul, лат. respiration дихання ) – один з видів патологічного дихання, що характеризується повільними дихальними циклами, глибоким і тривалим, з хрипом. Вдихом та шумним, за участю експіраторів, видихом.
Лакова кров – див. Гемоліз.
Лактозурія, lactosuria, ae, f (лактоза + гр. uron сеча) – поява в сечі лактози. Л. буває фізіологічна та патологічна.
Лапароскопія, laparoscopia, ae, f (від гр. lapara живіт + skopeo досліджувати) – дослідження органів черевної порожнини за допомогою лапароскопу.
Лапаротомія, laparotomia, ae, f (від гр. lapara живіт + -tome розрізання) – розтин черевної порожнини при операціях на внутрішніх органах або з діагностичною метою.
Ларингіт, laryngitis, tidis, f (від гр. larynx, laringos гортань + -it is запалення) – катаральне або крупозне запалення слизової оболонки гортані, частіше разом з ушкодженням трахеї та глотки.
Ларингоскопія, laryngoscopia, ae, f (від гр. larynx гортань + skopeo досліджувати) – дослідження гортані за допомогою ларингоскопу.
Латентний, lateens, entis (лат.) – прихований, безсимптомний, непомітно протікаючий.
Лейкограма, leucogramma, ae, f (від гр. leucos білий + gramma запис) –див. Лейкоцитарна формула.
Лейкодермія, leucodermia, ae, f (від гр. leukos білий + derma шкіра) – білі плями шкіри, зумовлені відсутністю меланіну, які виявляються на місці рубцевих змін, опіків тощо.
Лейкоз, leucosis, f/ph (від гр.leukos білий + -osis хвороба) –системне захворювання крові пухлинної природи, яке характеризується первинним ураженням кісткового мозку з витісненням нормальних ростків кровотворення, що зумовлює значні зміни периферичної крові. Розрізняють гострий Л. і хронічний Л. Класифікують Л. головним чином за морфологічними особливостями лейкозних клітин.
Лейколіз, leucolysis, f (від гр. leuco який належить до лейкоциту + lysis розпад) –руйнування, розпад лейкоцитів.
Лейкопенія, leucopenia, ae, f (від гр. leukos білий + penia бідність) – зменшення кількості лейкоцитів в одиниці об'єму периферичної крові. В механізмі розвитку лейкопенії лежать два процеси - послаблення лейкопоезу і переважання кількості лейкоцитів.
Лейкопоез, leucopoiesis, is, f (від гр. leukos білий + poiesis створювання) – утворення лейкоцитів. Л. ділять на гранулопоез та лімфопоез.
Лейкоцит, leucocytus, і, m (від гр. leukos білий + kytos клітина) – біла кров'яна клітина, що має ядро. Розрізняють зернисті Л., або гранулярні, та незернисті Л., або агранулярні. Гранулоцити за властивістю забарвлюватися кислими або лужними барвниками діляться на 3 групи: нейтрофіли, еозинофіли та базофіли. До агранулоцитів належать лімфоцити та моноцити.
Лейкоцитарна реакція – гематологічний зсув, який визначає функціональний стан кровотворного апарату. Л.р. буває мієлоцитного, лімфоцитного та моноцитного типу.
Лейкоцитарна формула – співвідношення окремих форм лейкоцитів периферичної крові, виражене у відсотках.
Лейкоцитарний профіль – графічне зображення на сітці Мошковського кількісного співвідношення та абсолютної кількості лейкоцитів в 1 мм 
крові.
Лейкоцитоз, leucocytosis, is, f (від гр. leucocytus лейкоцит + -osis ненормальне збільшення) – збільшення кількості лейкоцитів у периферичній крові. Буває абсолютним і відносним, фізіологічним і патологічним.
Лейкоцитурія – виділення з сечею підвищеної кількості лейкоцитів.
Лизуха, lambitus,us, m (лат. лизання), allotriophagia, ae, f, гр. allotrios сторонній, чужий + phagein їсти) – алотриофагія – позив до їжі неїстівних речовин. Л. – симптом хвороб (остеомаляція, рахіт, гастрит, гастроентерит, хвороби печінки, сказ тощо), який характеризується зіпсуттям апетиту, інколи відмовою від їжі.
Линька – зміна покрову у тварин. У більшості сільськогосподарських тварин при Л. повністю або частково змінюється волосяний покров. Розрізняють три типи Л.: сезонну, вікову і компенсаційну.
Лихоманка – див. Фебрис.
