Система фінансових категорій, їх взаємозв`язок.

Фінансові категорії пов'язані з функціями фінансів. Фінансові категорії є основними в системі пізнання фінансових відносин у їхньому нерозривному зв'язку з економічним розвитком суб'єктів ведення господарства й держави. Їх потрібно використати з метою збільшення економічної ефективності ведення господарства. Фінансові категорії відображають явища економічного життя й закономірності фінансових процесів. Фінансові категорії варто розглядати як інструменти, за допомогою яких створюються, розподіляються й використаються фонди фінансових ресурсів для задоволення потреб розвитку суб'єктів ведення господарства й держави. Фінансові ресурси утворяться в процесі матеріального виробництва, за рахунок створення нової вартості, у результаті чого виникає валовий внутрішній продукт.

Фінансові ресурси залежно від рівня, на якому відбувається їхнє формування й використання розділяють на:

Ø централізовані - утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, галузевих об'єднань;

Ø децентралізовані - створюються окремими суб'єктами підприємництва.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів є ВВП. По методах мобілізації розрізняють:

Склад державних (централізованих) фінансових ресурсів:

Ø Податкові надходження

Ø Позичкові засоби (державний кредит)

Ø Надходження від державного майна.

Ø Склад децентралізованих фінансових ресурсів:

Ø Власний капітал

Ø Притягнутий капітал

Ø Позичковий капітал

Важливою фінансовою категорією є фінанси підприємницьких структур. Це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються й використаються для виробництва й реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Принципи процесів організації й функціонування фінансів підприємницьких структур:

Ø комерційний розрахунок;

Ø господарська й фінансова незалежність;

Ø фінансова відповідальність;

Ø матеріальна зацікавленість і т.п..

Власний капітал - це головний фінансовий ресурс підприємства, основа його діяльності.

Власний капітал підприємства - це фінансові ресурси, притягнуті в розпорядження від власників або акціонерів без обмежень у часі (на постійній основі), призначені для забезпечення розвитку підприємства й збереження його економічної стабільності. Власний капітал підприємства складається зі статутного капіталу, додаткового й резервного капіталу, нерозподіленого прибутку. Для більшості підприємств основним компонентом власного капіталу є статутний капітал.

Величину власного капіталу підприємства можна визначити тільки за допомогою розрахунку на основі даних балансу як різниці між загальною сумою активів і сумою зовнішніх зобов'язань підприємства (позичковим капіталом).

Позичковий капітал - це частина активів підприємства, профінансована кредиторами всіх видів.

Формування основних засобів й оборотного капіталу - об'єктивна передумова для початку підприємницької діяльності. Підприємство використає власний і позичковий капітали на формування основних засобів й оборотного капіталу, що перебувають у процесі безперервного руху, приймаючи різні форми залежно від стадії кругообігу.

Основні засоби - це матеріальні активи, очікуваний строк використання яких становить понад один рік, або їх застосовують у процесі виробничого циклу, що триває більше одного року.

Основні виробничі засоби є частиною основних засобів, які беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму.

Сполучення основних виробничих засобів, оборотних коштів і праці, спрямовані на створення й реалізацію продукції - основа діяльності підприємницьких структур,

У процесі виробництва вартість основних фондів розподіляється в такий спосіб: одна її частка, що рівняється зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша - відображає залишкову вартість наявних основних фондів. Залишкову вартість основних засобів визначають шляхом відрахування з початкової вартості основних засобів суми зношування. Сума нарахованої амортизації визначається як вартість фізичного зношування основних засобів з початку їхнього використання.

Амортизація - це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їхньої експлуатації. Зношена частка вартості основних засобів, перенесена на готову продукцію, у міру реалізації останньої поступово накопичується в грошовій формі в амортизаційному фонді, що використається з метою відтворення основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань залежить від:

Ø балансової вартості основних засобів;

Ø структури основних виробничих засобів;

Ø норм і методів нарахування амортизації.

Оборотні кошти (капітал) - засобу, авансовані в оборотні виробничі фонди (виробничі запаси сировини, матеріали, паливо, тару, залишки незавершеного виробництва й витрати майбутніх періодів) і фонди обігу (готова продукція й засоби в розрахунках). Оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі, їхня вартість переноситься на вартість виготовленої продукції. Для забезпечення безперервного процесу виробництва, реалізації продукції й одержання прибутку, підприємству необхідно мати одночасно й оборотні виробничі фонди, і фонди обігу.

Собівартість - важлива фінансова категорія, без якої неможливо підрахувати фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Собівартість продукції - це грошове вираження безпосередніх витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції. До складу собівартості входять матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування в централізовані цільові фонди, амортизація основних засобів і нематеріальних активів і т.п.

Ціна продукції (робіт, послуг) і обсяг чистого доходу у вигляді прибутку визначаються на основі собівартості продукції.

Основа складових грошових заощаджень підприємств - це виторг від реалізації продукції. Це сума засобів, які одержали на поточний рахунок у банку підприємства або в касі, від продажу продукції й надання послуг. Виторг від реалізації - фінансова категорія, що відображає фінансові відносини між постачальниками й споживачами товару.

Внутрівиробниче відшкодування витрат, формування прибутку, своєчасність і повнота оплачених податків, погашення банківських кредитів здійснюється під час первинного розподілу виторгу від реалізації продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Податок на додану вартість, податок на прибуток, платежі до цільових централізованих фондів є головними відрахуваннями підприємства в бюджет.

Перевага виторгу від реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг) над витратами - обов'язкова умова для одержання прибутку.

Одна з основних фінансових категорій, що виражає грошову вартість реалізованого чистого доходу і є основною формою грошових заощаджень суб'єктів ведення господарства - це прибуток. Прибуток характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності підприємства. Показник, що повніше всього відображає ефективність виробництва, обсяг й якість реалізованої продукції, рівень її собівартості. Прибуток - джерело фінансування різних по економічному змісті потреб (сплата податків, формування фінансових ресурсів підприємств). Формування в значному обсязі бюджетних засобів держави, фінансування наступного розвитку підприємств, матеріальне заохочення й соціальні виплати працівникам і т.п. здійснюється за рахунок прибутку. Поняття рентабельності характеризує співвідношення прибутку з авансованою вартістю, поточними витратами, обсягом реалізації продукції й т.п. На відміну від прибутку підприємства, що має позитивний результат підприємницької діяльності, рентабельність визначає ефективність цієї діяльності.

У ринковій економіці є система показників рентабельності (рентабельність продукції, рентабельність продажів, рентабельність активів, рентабельність інвестицій, рентабельність власного капіталу й ін.) У процесі аналізу фінансово господарської діяльності, прийняття управлінських рішень, рішень потенційних інвесторів про участь у фінансуванні інвестиційних проектів використаються показники рентабельності Вони є одним з індикаторів прибутковості й конкурентноздатності підприємства.

Центральною ланкою фінансової системи, через яку здійснюється вплив фінансів на економічний і соціальний розвиток країни, є фінансова категорія державних фінансів. Державні фінанси - складена сфера фінансової системи, що забезпечує фінансування загальнодержавних програм.

Державні фінанси - сукупність економічних відносин щодо розподілу й перерозподілу ВВП і НД, що виникають під час формування й використання централізованих фондів коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених: на неї функцій. Суб'єктами зазначених фінансових відносин виступають держава з однієї сторони й фізичні і юридичні особи з іншої сторони.

Об'єктивні передумови функціонування державних фінансів визначаються необхідністю фінансування загальнодержавних потреб:

Ø Структурна перебудова економіки.

Ø Охорона навколишнього природного середовища і ядерна безпека.

Ø Національна оборона й правоохоронна діяльність.

Ø Фундаментальні наукові дослідження.

Ø Утворення й підготовка кадрів.

Ø Охорона здоров'я.

Ø Соціальний захист і соціальне забезпечення населення.

Ø Інші суспільні потреби.

Наявність державних фінансів об'єктивно визначено потребою розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між верствами населення, підприємницькими структурами й окремими територіями. Частина його в грошовій формі попадає в державний бюджет - централізований фонд фінансових ресурсів держави, що використається з метою виконання покладених на нього функцій; він перебуває в розпорядженні центральних органів влади й застосовується для фінансування загальнодержавних заходів.

Державний бюджет є частиною бюджетної системи України, до складу якої входять, крім державного бюджету, також і місцеві бюджети.

Місцевими бюджетами зізнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах і бюджети місцевого самоврядування. Бюджетами місцевого самоврядування вважають бюджети територіальних суспільств сіл, селищ, міст й їхніх об'єднань.

Зведений бюджет - це сума показників всіх видів бюджетів, які належать до бюджетної системи держави. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Автономної Республіки Крим і зведені бюджети областей і міст Києва й Севастополя.

Сукупність заходів держави щодо організації й використання фінансів з метою забезпечення економічного й соціального розвитку формує бюджетну політику держави. Доходи бюджету - сума засобів, мобілізованих державою для забезпечення своєї діяльності. У процесі утворення доходів бюджету відбувається оперативне виключення в інтересах держави частини валового внутрішнього продукту, на підставі чого виникає фінансова взаємодія держави з підприємствами й населенням.

Дохідна частина бюджету повинна придбати стабільність і забезпечити обов'язковість і рівномірність у сплаті податків всіма юридичними й фізичними особами, неприпустимість будь-яких проявів дискримінаційного відношення до окремих платників. Для цього створена податкова система. Система оподатковування складається із сукупності податків і зборів у бюджети й державні цільові фонди, які стягуються відповідно до діючого законодавства України.

Доходи державного бюджету - здійснювані на підставі правових норм обов'язкові й добровільні надходження в бюджет, які використаються державою для виконання своїх функцій. Розрізняють два види бюджетних надходжень:

Ø загальні - формують загальний фонд бюджету й не мають цільового використання;

Ø спеціальні - зараховуються в спеціальний фонд бюджету й використаються на передбачені законодавством заходу.

Податки (збори, обов'язкові платежі) - обов'язкові внески в бюджет відповідного рівня або державний цільовий фонд, що здійснюються платниками в порядку й на умовах, визначаються чинним законодавством України.

Податкові платежі - обов'язкові збори, які стягуються із платників за умови конкретного еквівалентного обміну між державою й платником (плата за воду, землю).

В Україні розрізняють загальнодержавні податки й збори, місцеві податки й збори. Найважливішими прямьми податками в податковій системі України є податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, непрямими податками є податок на додану вартість, акцизний збір, митні збори.

Витрати бюджету - це сума засобів, витрачених державою з метою забезпечення своїх функцій.

Витрати бюджету - законодавчо певні норми й напрямки використання бюджетних засобів. Соціально- економічна сутність бюджетних асигнувань визначається:

Ø природою й функціями держави;

Ø рівнем розвитку держави;

Ø формою надання бюджетних трансфертів;

Ø розгалуженістю зв'язків державного бюджету з національною економікою.

Сума перевищення витрат над доходами утворить дефіцит державного бюджету. Щоб покрити дефіцит державного бюджету, використають державний кредит. У цьому випадку держава є позичальником, а населення й підприємницькі структури, тобто фізичні і юридичні особи, - кредиторами.

Причини виникнення бюджетного дефіциту:

Ø спад і скорочення обсягів виробництва;

Ø зниження ефективності функціонування окремих секторів економіки;

Ø несвоєчасне проведення структурних змін в економіці;

Ø наявність тіньового сектора економіки;

Ø завищені державні витрати по окремих статтях витрат;

Ø низька податкова дисципліна.

Кредит - це фінансові відносини, які виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних засобів (вартості) на принципах зворотності, платності й терміновості. Призначення кредиту як фінансової категорії полягає в задоволенні тимчасових потреб у додаткових засобах одних економічних суб'єктів і сприяння вигідному розміщенню вільних засобів для інших.

Державний кредит - це сукупність економічних відносин між державою в особі її органів влади й керування, які можуть бути як позичальником, кредитором або гарантом, з одного боку, і фізичними і юридичними особами - з інший, щодо формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів.

Як фінансова категорія державний кредит - форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту; його джерелом є вільні засоби населення, підприємств й організацій. Державний кредит має строк повернення й ціну у вигляді відсотка. Джерело його повернення - доходи бюджету.

У випадку міждержавного кредиту, якщо одні держави виступають кредиторами, а інших - позичальниками, то величин)' отриманих зовнішніх позичок і нарахованих відсотків включають у державний борг.

Зовнішні позички надаються за рахунок бюджетних засобів або спеціальних урядових фондів. У сучасних умовах кредиторами держави можуть бути міжнародні фінансові інститути (Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції й розвитку й т.п.).

Державний кредит визначає поява державного боргу. Державний борг як фінансова категорія - це сума непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи гарантії, видані по кредитах іноземним позичальникам, місцевим органам влади, государственным. підприємствам. Величина боргу визначає стан економіки й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Державний борг має економічно обґрунтовані межі й гарантується всім майном, що перебуває в загальнодержавній власності.

Причини існування державного кредиту:

Ø потреби у виконанні державою своїх функцій;

Ø постійно зростаючі потреби держави;

Ø бюджетний дефіцит.

У сучасній фінансовій науці, крім державних фінансів, фінансів на рівні підприємств, виділяють фінансову категорію - фінанси домашніх господарств.

Фінанси домашніх господарств (домогосподарства), як і фінанси суспільства в цілому - економічні відносинами щодо формування й використання фондів коштів з метою забезпечення матеріальних і соціальних умов життя членів домогосподарства і їхніх відтворень.

Під сутністю поняття домашнього господарства розуміють господарство, що веде одне або трохи особи, які проживають разом і мають загальний бюджет. Домогосподарство поєднує всіх найманих робітників, власників більших і дрібних капіталів, землі, цінних паперів, які зайняті й не зайняті в суспільному виробництві.

Державні цільові фонди є самостійною ланкою фінансової системи. Державні цільові фонди як фінансова категорія - фонди фінансових ресурсів, створені державою з метою задоволення соціальних й економічних потреб населення, витрат на розширене виробництво, розвитку науково-технічного потенціалу держави й т.п. Для надання соціальних гарантій населенню у випадку досягнення непрацездатного віку, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника, роботи й ін. в Україні створені наступні цільові фонди: Пенсійний: фонд України, Фонд соціального страхування, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України по тимчасовій втраті працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві й професійних захворюваннях.

Страхування є складової категорії фінансів - сукупність економічних відносин, які виникають щодо формування страхового фонду і його використання для відшкодування можливого збитку, нанесеного фізичній й юридичній особам у результаті непередбачених несприятливих подій.

Фінансові категорії відображають різноманітні функції фінансів і фінансової системи.