Поняття ринку праці, його елементи та функції.

Серед понять ринкової економіки центральне місце займає визначення сутності і змісту ринку як такого і його різновидностей.

У найбільш загальному вигляді ринок – це система економічних відносин між продавцем і покупцем товарів та послуг, форма зв’язку між сторонами обміну, у процесі якого встановлюється ринкова ціна на об’єкт обміну і відбувається зміна його власника.

Ще ринок може бути представлений як економічний або географічний простір, на якому відбувається процес товарного обігу, обміну товарів на гроші і навпаки.

Під ринком розуміють також механізм, що зводить разом продавців і покупців товарів та послуг.

Кожне з цих визначень (система відносин, простір, механізм) підкреслює суттєві сторони поняття “ринок” і тим визначає його багатогранність.

Ринкові відносини передбачають існування і функціонування багатьох ринків, що охоплюють різноманітні області людської діяльності. Розрізняють ринки сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла, інвестицій (цінних паперів), грошей (кредитів) і ін. Серед цих ринків своє місце займає і ринок праці.

Теоретичний фундамент вчення про ринок праці був закладений представниками класичної школи в економічній науці. Так, основою вчення шотландського економіста Адама Сміта (1723-1790) була теза про вільну конкуренцію, як умови оптимального використання матеріальних, фінансових і людських ресурсів. Він твердив, що обсяг зайнятості населення в економіці країни визначається розміром середньої ставки заробітної плати одного працівника. Якщо середня ставка заробітної плати зростає, то зменшується можливість забезпечення зайнятості.

обґрунтував залежність проявляється в тому, що збільшення заробітної плати, яке перевищує мінімальний рівень, є необхідним для нормального відтворення населення, приводить до росту пропозиції праці, а це, у свою чергу, веде до зниження заробітної плати.

Сучасники Д.Рікардо французький економіст Жан-Батіст Сей (1762-1832) сформулював ринковий закон взаємодії попиту і пропозиції і досягнення на цих засадах рівноважної ціни на предмет купівлі-продажу, в тому числі й на працю.

Наприкінці ХІХ ст. і аж до теперішнього часу теорія ринку праці різноманітно досліджувалася такими видатними вченими-економістами як Альфред Маршал(1842-1924), Джон-МейнардКейнс (1883-1946), Пауль А. Семуелсон. (1915 р. н.) та ін.

Що розуміють під ринком праці? Ринок праці – це система суспільних відносин, що пов’язані з наймом і пропозицією праці (тобто із її купівлею та продажем); це економічний простір – сфера працевлаштування, у якій взаємодіють покупці і продавці специфічного товару – праці; це механізм, який забезпечує погодження ціни й умов праці між працедавцями і найманими працівниками.

В результаті функціонування ринку праці підприємці (працедавці) забезпечують виробництво і сферу послуг працівниками (виконавцями робіт), а працівники, продаючи працю, забезпечують собі отримання засобів існування і життєдіяльності – грошового еквівалента за свою працю.

Слід зауважити, що ми будемо притримуватися позиції, що на ринку праці продається праця і, що заробітна плата – це ціна праці, її грошовий еквівалент (усупереч твердженню ряду авторів, що об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є робоча силаяк знаряддя праці, а заробітна плата є вартістю робочої сили).

Відзначаючи це положення, слід підкреслити, що однією із суттєвих вимог будь-якої теорії є визначення понять, якими оперує дослідник. Відомо, що у багатьох випадках однаковими термінами називають різні речі і поняття, і навпаки, одні і ті ж предмети і явища позначаються різними словами. Це явище П.Семуелсонназвав “диктатурою слів” і відзначив, що вона є найбільш небезпечною у соціальних науках. “І без того настільки є складним наш світ, що ми самі провокували б плутанину і неясності, вживаючи за незнанням два різних слова для означення одного і того ж явища або поняття, або, ж застосовуючи одне і те ж слово до різних предметів” – писав П.Самуелсон. Крім того, як правило, явища мають більш ніж одну сторону дослідження і не завжди можуть бути всебічно охарактеризованими одним виразом. Ми зустрілись з цим при характеристиці понять “ринок” і “ринок праці”. Правда в останньому випадку основний акцент робиться на розкритті поняття “ринок”. Інше ж слово - “праця” також несе заряд протиріч, особливо при його співставленні з поняттям “робоча сила”.

У процесі використання робочої сили, тобто у процесі праці, нею (працею і тільки нею) створюється нова вартість, що втілюється у товарах (готових виробах). Ця новостворена вартість і є вартістю праці. Найманий же робітник за свою працю отримує не вартість, створену його працею, а лише частку її, що визначається як вартість робочої сили. Частина новоствореної робітником вартості, що залишається, присвоюється підприємцем, і це є виразом експлуатації найманої праці. Ця теорія відкидає участь у створенні вартості товарів таких факторів виробництва як капітал, земля, підприємництво. Ця теорія привела величезні маси людей у сліпих виконавців, так званих будівничих комуністичного суспільства – суспільства, нібито, вільного від експлуатації найманої праці.

Перш, ніж представляти відмінну від попередньої точку зору, необхідно розібратись у змісті слів “праця” і “робоча сила”, а також у тих поняттях, що ними позначаються.

В українській мові слово “праця”, як правило, означає функціонування працівників, цілеспрямовану діяльність людей щодо виробництва товарів або послуг, яка пов’язана з витрачанням їх, фізичної і розумової енергії.

Термін “робоча сила” використовується по крайній мірі в трьох значеннях:

1. За К.Марксомце “сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особистість людини, і які запускаються нею у хід завжди, коли вона виробляє будь-які споживчі вартості”.

2. За визначенням статистичних органів - це частина працездатного населення, зайнята, або та, що шукає роботу (синонім економічно-активного населення – авт.).

3. В побуті – це працівники взагалі, або працівники конкретного підприємства.

Цікаво, що у певному контексті категорія “наймані працівники” позначається і терміном “праця” і терміном “робоча сила”. А якщо це так, то потрібно ці терміни кожного разу супроводжувати поясненнями.

В марксистській літературі використовується термін “ринок робочоїсили”, а під робочою силою розуміється здатність людей до праці. (Йдеться про купівлю-продаж робочої сили – здатності до праці. Найманий робітник отримує заробітну плату за свою здатність до праці, а не за працю; в результаті утворюється неоплачена працівнику частина вартості його праці – так звана додаткова вартість, яка відчужується на користь підприємця).

В немарксистській літературі з ринкової економіки використовується термін “ринок праці”, а під робочою силою розуміється відповідний контингент працездатного населення. (ті працівники, яким понад 16 років і вже мають роботу, або активно її шукають, або очікують, що після звільнення з роботи до їхніх послуг знову звернуться).

Сучасна економічна теорія доводить, що на ринку праці продається і купується саме праця (адже і ринок називається ринком праці), що заробітна плата – це плата за працю (і називається це оплатою праці), що заробітна плата – це факторний дохід поруч з іншими видами доходів: процентами на капітал, рентою за використання землі, прибутком від діяльності підприємства.

Трохи зупинимось на розгляді об’єкту кіпівлі-продажу і його ціни на ринку праці. Прибічники марксистської трактовки ринкових відносин у сфері праці стверджують, що неможливо продати те, чого ще нема. Тому на ринку продається не праця, а лише здатність до праці, яку і експлуатує працедавець. На перший погляд – зустрічаючись на ринку праці, працівник і працедавець не можуть здійснити акт обміну праці на її грошовий еквівалент (як при речовому продажі), оскільки праця, як така ще не відбулася. Праця – це функціонування працівника, його доцільна діяльність на виробництві, або у сфері послуг. Але повного співвідношення тут годі й шукати. Ринок праці має свої особливості, які визначаються специфікою об’єкту торгу.

Якщо на ринку речових товарів акт купівлі-продажу відбувається одночасно, він починається і завершується у сфері обігу (у результаті чого товар має нового власника), то на ринку праці все виглядає складніше.

Договір купівлі-продажувідбувається між суб’єктами ринку праці в сфері обігу, але реалізапісля,мов угодиздійсниться лише після того як праця відбудеться. Працедавець і працівник домовляються про працю, яка повинна відбутись уже у сфері виробництва, про плату за цю працю, про інші умови, що пов’язані з працею. Малоймовірно, що наймача може цікавити лише здатність до працібез її реалізації. Його цікавить праця конкретного працівника як один із факторів виробництва. Тому він купує саме цю працю і здійснює її оплату.

Оскільки, якраз тут проходить “вододіл” між марксистами та їхніми опонентами – зупинимось детальніше на цьому моменті. Ринкові відносини підпорядковуються економічним законам (наприклад, закону попиту та пропозиції), які визначають умови нормального функціонування ринку. У відповідності до них можна сформулювати деякі вихідні положення, дотримання яких суб’єктами ринку є обов’язковим для здійснення легітимних ринкових операцій:

1. На будь-якому ринку здійснюється процес купівлі-продажу того, чого покупець не має, але хоче придбати, а продавець має з наміром продати це;

2. Процес купівлі-продажу будь-якого об’єкту означає зміну його власника: продавець втрачає право власності на об’єкт отримуючи за це гроші, а покупець за гроші набуває права власності на об’єкт купівлі-продажу;

3. Власник володіє як мінімум трьома правами – володіння, користування і розпорядництва;

4. Акт купівлі-продажу на конкурентному ринку є еквівалентним обміном, що визначається законом попиту і пропозиції.

Стандартний ринковий ланцюжок “купівля-привласнення-розпоряжання” має вигляд (див Рис. 3.1):

 

 

Власник товару		Власник товару
Право: володіння користування розпорядництва	Товарний ринок: Плата за товар; Продаж-купівля; Товар	Право: володіння користування розпорядництва
Продавець товару		Покупець товару

 

Рис. 3.1. Схема еквівалентного обміну на товарному ринку.

Чи відповідає цим умовам нормального функціонування ринку категорія робоча сила, якщо під нею розуміти сукупність фізичних і духовних здібностей людини? Відповідь буде негативною і це підтверджується наступними аргументами:

1. Робоча сила як здатність до праціє невід’ємною від людини-працівника і тому її неможливо продати, не продавши самого працівника. Це можливе у рабовласницькому суспільстві. В демократичному – це недопустимо;

2. Оскільки робоча силає невід’ємною від людини – її носія, вона не може стати власністю покупця робочої сили;

3. Якщо працедавець не є власником робочої сили, то він нею і не розпоряджається, це право належить тільки власнику робочої сили – самому працівнику. Працедавець виступає наймачем робочої сили на певний термін, а сам процес найму не є купівлею. Тут відбувається щось на зразок оренди. Акт купівлі-продажу відсутній, нема продавця і покупця, як про це стверджує К.Маркс;

4. При наймі робочої сили відсутній еквівалентний обмін, так як за Марксом, вартість робочої сили є меншою від того, що вона створює. Але оскільки нема еквівалентного обміну, то це не є цивілізованими ринковими відносинами, а є фактором експлуатації. Саме це положення становить один з основних постулатів марксизму, які обґрунтовують необхідність зміни “експлуататорського” ладу і “експропріації експропріаторів”.

Як же діє ринковий механізм, якщо погодитись з положенням про те, що на ринку праці продається і купується праця? Це можна викласти наступним чином:

1. На ринку праці здійснюється процес купівлі-продажу праці, праці майбутньої, про що й домовляються покупець і продавець праці;

2. Купівля праці працедавцем означає, що він стає власником результатів праці, оскільки праця проявляється тільки у її результатах. Працівник за працю отримує її ціну, тобто стільки, скільки ця праця вартує;

3. Ставши власником результатів праці, працедавець ними не тільки володіє, він ними користується і розпоряджається;

4. При продажі праці на конкурентному ринку відбувається еквівалентний обмін, оскільки заробітна плата є платою за користування працею, тобто за працю.

Ніякої експлуатації тут не спостерігається. Додана вартість, а точніше – додана ціна товару або послуги, утворюється чотирма факторами виробництва: частина її, створена працею, виплачується працівникові у вигляді оплати праці – заробітної плати, інші частини становлять плату за користування капіталом, землею і за підприємливість працедавця. кон'єктури

Таким чином, із признанням того, що на ринку праці продається і купується праця найманих працівників, задовольняються всі умови нормального функціонування ринкових відносин.

Встановимо складові частини або елементи ринку праці:

1. Сторони ринкових відносин або суб’єкти ринку праці - працедавці, або їхні представники і люди, що шукають роботу;

2. Правові акти, що регламентують відносини суб’єктів ринку праці;

3. Кон'юнктура

4. Служби зайнятості населення (центри, біржі, бюро та ін.);

5. Інфраструктура ринку праці: служби професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки працівників, фонди зайнятості, рекламні агентства й ін.;

6. Система соціальних виплат і гарантій для працівників, що вивільнюються з виробництва, переводяться на нове місце роботи, безробітних;

7. Альтернативні часові форми забезпечення зайнятості: громадські роботи, надомна праця, сезонні роботи й ін.

Наявність і взаємодія всіх елементів ринку праці є необхідною для його нормального функціонування, під яким слід розуміти стан, за якого створені всі умови для виконання функцій ринку праці. До них відносяться:

· Організація зустрічі продавців і покупців праці;

· Забезпечення конкурентного середовища на ринку праці;

· Установлення рівноважних ставок заробітної плати;

· Сприяння держави вирішенню питань зайнятості;

· Здійснення соціальної підтримки безробітних.

Як уже наголошувалося, ринок праці, як і будь-який інший ринок, відносяться до сфери обігу. На цьому ринку продається і купується майбутня праця, і, будучи купленою, вона реалізується у сфері виробництва. На ринку праці залишаються наступні групи працездатних людей:

1. Ті, хто не має роботи, але хочуть працювати і шукають роботу (безробітні, що мають відповідний статус, особи, що вперше приступають до трудової діяльності, особи після перерви в роботі);

2. Ті, хто має роботу, але незадоволений нею, і шукає інше місце основної або додаткової роботи;

3. Зайняті, але явно ризикують втратити роботу і тому шукають інше місце роботи.

Ці групи людей визначають пропозицію праці на ринку праці.

задовольняють

кон'єктура

1. Працедефіцит, коли на ринку праці є недостатньою пропозиція праці;

2. Праценадлишковий, коли на ринку праці є велика кількість безробітних, і, відповідно, надлишок пропозиції праці;

3. Рівноважний, коли попит на працю відповідає пропозиції праці.

Ринок праці реалізується через державну і недержавні служби зайнятостінаселення, а також безпосередньо через кадрові служби підприємств та установ, або ж безпосереднім контактом між працівником і працедавцем.

Результатом погодження інтересів працівника і працедавця є укладення договору найму (трудового договору, угоди, контракту).

Ринок праці перебуває у постійному русі. Це різнобічне явище має багато аспектів. Розрізняють моделі або типи ринків праці, його види і різновидності, а також сегменти. Є загальні для будь-яких ринкових умов характеристики ринків праці, але є й свої особливості в кожному регіоні, державі.