Укладачі
Воловець Я.В., канд.екон.наук, доц.,
Клімковський М.І., канд.екон.наук, доц.
Відповідальний за випуск Козик В.В., канд. екон. наук, доц.
Рецензенти Стадницький Ю.І., канд.екон.наук, доц.
Довбенко В.І., канд.екон.наук, доц.
Вступ
Людина, економіка, праця
Предмет і методи сучасної економіки праці.
Мета курсу, його структура і логіка.
Людина, економіка, праця
В системі ринкових відносин одне з особливих місць займає ринок праці Праця основний фактор виробництва. На ринку праці зіштовхуються інтереси працездатних людей та роботодавців (державні, муніципальні, суспільні та приватні організаційні структури.) Відносини, що складаються на цьому ринку, носять яскраво виражений соціально-економічний характер, вони зачіпають насущі проблеми більшості населення країни. Через механізм ринку праці встановлюються основи зайнятості населення і оплати праці. Суттєвим наслідком процесів, що відбуваються на ринку праці, стає безробіття – на загал негативне, але закономірне явище суспільного життя країн з ринковою економікою.
Зайнятістьнаселення становить необхідну умову для його відтворення, так як від неї залежить рівень життя людей, витрати суспільства на підбір, підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації, на їх працевлаштування, на матеріальну підтримку людей, що позбулися роботи. Тому такі проблеми, як зайнятість населення, безробіття, ресурси для трудової діяльності і, в цілому ринок праці, актуальні для економіки країни і є предметом функціональної дисципліни – економіки ресурсів для праці, яка у свою чергу становить частину більш загальної дисципліни – економіки праці, що вивчає закономірності функціонування праці та її ефективності.
Праця є основою існування людини, визначає її місце в суспільстві, служить однією з найважливіших форм самовираження і самоактуалізації, тому вона повинна бути організованою таким чином, щоб активно відображувати ці особливості людини, забезпечувати відповідну співмірну винагороду.
Особливості праці як об’єкту дослідження і вивчення полягають у тому, що:
1. Праця – це спрямована діяльність людей для створення благ і послуг, яка повинна бути ефективною, раціональною, економно-організованою;
2. Праця є одною з основних умов життєдіяльності не тільки окремого індивіда, але і суспільства в цілому, фактором функціонування будь-якої організації (підприємства);
3. Праця не може розглядатись як товар, оскільки товаром є не вона сама, а послуга праці і, нарешті, в процесі праці формується система соціально-тудових відносин, які становлять стрижень суспільних відносин на рівні народного господарства, регіону, фірми й окремих індивідів.
В умовах докорінної ломки системи суспільних відносин найбільш суттєві перетворення відбуваються в соціально-трудовій сфері, викликаючи закономірне в таких випадках протистояння основних суб’єктів цих відносин. Ймовірно, саме тому жодна зі сфер економічного життя нашої держави не піддається такій жорсткій критиці, як соціально-трудові відносини. Цьому сприяв ряд факторів, серед яких можна виділити традиції державного патерналізму (“батьківського піклування”), що панували на протязі довгих років, безальтернативність розвитку у напрямку, вказаному “офіційною” моноекономічною теорією, спрощена система оцінки стану соціально-трудової сфери і т.д.
В цих умовах не появляються сумніви щодо необхідності формування нової системи соціально-трудових відносин, що повинно знайти відображення і у сучасному розумінні особливостей праці як об’єкту дослідження і вивчення, а також у трактуванні предмету і методу сучасної економіки праці як науки.
Предмет і методи сучасної економіки праці.
Предмет економіки праці – це праця як доцільна діяльність людей, що завжди й одночасно є взаємодією між людиною і природою, відношенням між людьми в процесі і з приводу виробництва.
В кожний даний момент процесу праці передують матеріальні засоби виробництва, інформація, наявність професійних знань, трудовий досвід, певний тип соціально-трудових відносин. У процесі праці відбуваються вдосконалення трудових навичок і досвіду, підвищення рівня емпіричних і наукових знань, покращання засобів праці, розвиток соціально-трудових відносин, тим постійно примножуються виробничі сили праці, тобто здатність людини як робочої сили створювати зростання все більш різносторонніх матеріальних і духовних благ.
Природа соціально-трудових відносин є такою, що з їх вивченням треба враховувати постійну мінливість відносин, при чому їх перебудова посилює цю властивість.
Формування наукових засад економіки праці почалося в 20-ті роки. Великий вплив на розвиток цієї науки має Міжнародна організація праці (МОП), членом якої з 1934 р. (початку в складі СРСР) є Україна. В МОП відшліфовувався категоріальний і понятійний апарат сфери праці, відпрацьовувалися міжнародні трудові норми, здійснювалась наукова розробка і реалізація численних програм майже для всіх країн світової співдружності, в ході якої світова співдружність відпрацьовувала й освоювала одну спільну професійну мову. Важливо, що економіка праці в Україні розвивається як невід’ємна частина всієї системи економічної науки з використанням вітчизняних досліджень фізіології і психології праці, ергономіки, галузей медицини, що займаються професійними захворюваннями, соціології, трудового права, естетики праці та ін.
Важливо відмітити, що економіка праці довший час розвивалась як конкретно-економічна, а не теоретична дисципліна. Під предметом економіки в першу чергу розуміли організацію трудової діяльності, проблеми оплати, нормування, умов і продуктивності праці, планування праці й аналіз трудових показників.
Ідеї наукової організації праці (НОП), що зародилися в 20-ті роки довший час були основними напрямками розвитку економіки праці як науки і навчального предмета. В 60-ті роки в радянській теорії і практиці отримали розвиток дослідження, присвячені проблемам формування, розподілу і використання робочої сили, її планування в масштабах підприємства і всього суспільства.
Важливо, що одні й ті ж категорії, поняття і терміни в соціалістичній і ринковій економіці праці часто відображували різні за соціально-економічною природою явища. Ідеологізація економіки праці була суттєвою. Та все ж ця наука розвивалася в термінах, прийнятих світовою співдружністю, мала в собі раціональні, конструктивні позитивні знання, що відображували об’єктивні причинно-наслідкові зв'язки в трудових відносинах, забезпечувала відпрацювання сучасних знань в галузі економіки й організації праці.
Проблеми економіки праці умовно можна розділити на три блоки:
1. Технологія планування персоналу, нормування праці, розробка тарифних сіток т. ін.;
2. Філософія виміру продуктивності праці, концепція охорони і безпеки праці т. ін.;
3. Соціальне партнерство, трудові конфлікти, ринок праці.
Сучасна економічна думка не пропонує ні для дослідження ні для навчання одномірної, непротирічивої, “моністичної” базової економічної теорії. Сталася зміна загальнотеоретичного базису економічної науки. Питання економіки праці зачіпаються при вивченні макро- та мікроекономік. Принциповим для розвитку сучасної економіки праці є те, що соціальні трудові відносини в соціальній ринковій економіці різко підвищують рівень складності теоретичних і практичних знань у галузі економіки праці. Через необхідність об’єктивного відображення в них інтересів (часто суперечливі) суб’єктів соціального партнерства. Тому важливо, щоб економіка праці не перетворилась на служку тільки одному з них, не переслідувала його відомчі інтереси.
При вивченні нами курсу економіки праці є важливим врахування досягнень світової науки про соціально-трудову сферу і зарубіжної педагогічної практики. Однак при цьому не може бути й мови про сліпе копіювання. Досвід вивчення економіки у вищій школі показав, що теоретична концепція, яка є відірваною від реальної дійсності, побудована на прикладах економіки інших країн, не дає повноцінного освоєння сучасного економічного знання, а отже, і не сприяє підготовці повноцінних спеціалістів. Прикладом такого є спроба побудови моделей вітчизняного ринку праці на засадах досвіду розвинутих країн: в пропонованих моделях автори в якості еталону для українського ринку праці одночасно пропонують - ефективність соціального партнерства і соціального захисту трудящих на ринку праці Швеції; високу результативність роботи служб зайнятості і центрів професійної освіти в Німеччині та Франції; гнучкість відносин найму та звільнення, яка є на ринку праці у США.
