Соціально-економічна сутність зайнятості

Зайнятість– діяльність громадян, що пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка не суперечить чинному законодавству і приносить, як правило, їм заробіток, трудовий дохід.

Розрізняють державну активну і пасивну політику зайнятості.

Активна політика зайнятості (активна політика на ринку праці) – сукупність правових, організаційних і економічних заходів, що проводиться державою з метою зниження безробіття. Така політика включає заходи, що пов’язані із запобіганням (профілактикою) звільнень працівників через збереження робочих місць; навчання, перепідготовку і підвищення кваліфікації осіб, що шукають роботу, активний пошук і підбір робочих місць; субсидування створення нових робочих місць (як на існуючих підприємствах, так і шляхом розвитку самозайнятості); організацію нових робочих місць через систему суспільних робіт.

Пасивна політика зайнятості (пасивна політика на ринку праці) – сукупність заходів, спрямованих на послаблення негативних наслідків безробіття. Вона включає виплату гарантованих державою засобів по безробіттю, а після закінчення термінів виплат – матеріальної допомоги (соціальної підтримки); виплату різноманітних доплат, а також можливу видачу недорогих товарів першої необхідності, включаючи продукти харчування; організацію дешевого харчування у спеціальних їдальнях; деякі інші заходи.

Зайнятість, як відомо, є одним із найважливіших макроекономічних показників. Разом з тим, зайнятість має соціальний характер. Вона відображує потребу людей не тільки у доходах, але й у самовираженні через суспільно-корисну діяльність, а також сукупність задоволення цієї потреби при певному рівні соціально-економічного розвитку суспільства.

Інколи сама сутність зайнятості розуміється спрощено, коли вона зводиться тільки до погодження попиту і пропозиції робочої сили. Вважається, якщо нема безробіття, то нема і невирішених проблем зайнятості. Таким чином проводиться своєрідна ідентифікація категорії зайнятості і ринку праці. В результаті такого трактування в різних економічних програмах виходу з кризи не враховуються глибинні процеси, що притаманні зайнятості й обумовлені, наприклад, специфікою праці різних соціально-демографічних груп, змінами трудового потенціалу за рівнем освіти, соціальними орієнтирами, включаючи мотивацію праці і т.д.

Кожному етапу розвитку економіки відповідає своя модель (концепція) зайнятості.

Концепція зайнятості – це система поглядів, уявлень, що розкривають характер зайнятості на певному етапі соціально-економічного розвитку суспільства.

В даний час в Україні проробляються шляхи формування ринкової економіки із соціальним спрямуванням. Тому концепція зайнятостіповинна дати відповідь на питання:

ü якою повинна бути зайнятість при даному типі економіки?

ü які зміни відбудуться в основних характеристиках зайнятості?

ü що для цього потрібно зробити?

Чіткі уявлення про те, чим зайнятість завтра буде відрізнятися від існуючої необхідні як основа побудови всієї системи управління зайнятістю.

Розглянемо основні положення зайнятості, що зафіксовані в Законі Про зайнятість населення.

Перший принцип – це право громадян розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Примус (у будь-якій формі) до праці не допускається за винятком випадків, встановлених законодавчо.

Таким чином закріплено в соціально-економічному житті України таку загальнолюдську цінність як добровільність праці.

Другий принцип зайнятості – відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю. В основі політики зайнятості лежить відмова від жорсткої регламентації форм і режимів зайнятості, вимушеної обов’язковості праці у суспільній сфері і сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через свободу і добровільність вибору будь-якої сфери суспільно-корисної діяльності.

Тісна взаємодія заходів щодо розвитку зайнятості дозволяє активно впливати на стан зайнятості, добиватись суттєвого поліпшення всіх її якісних характеристик, таких як освітній і професійно-кваліфікаційний склад зайнятого населення, його галузева і демографічна структура, висока соціально-економічна мобільність і конкурентоспроможність і т.д.

Розрізняють повну, продуктивну і вільно вибрану зайнятість.

Змінюється вкорінене тлумачення повної зайнятості як максимально можливого рівня залучення працездатного населення у суспільне господарство. Повна зайнятість громадян може бути досягнута при будь-якому рівні їхнього залучення, якщо рівень відповідає задоволенню потреби населення у робочих місцях при умові економічної доцільності (продуктивності) пропонованих робочих місць. Таким чином, повна зайнятість не рівнозначна охопленню всіх працездатних громадян у сферу професійної праці. Людина має право обирати згідно свого бажання одну зі сфер суспільно корисної зайнятості (професійна праця в народному господарстві, навчання з відривом від роботи, домашнє господарство і т.д.). однак регулюючою складовою є зайнятість професійною працею, що приносить дохід, як основу підвищення матеріального рівня і розвитку особистості.

Оптимальною у зайнятості слід вважати таку пропорцію, що сповна відповідає інтересам підвищення економічної ефективності виробництва, результатам його інтенсифікації, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, росту продуктивності праці, створює сприятливі умови для відтворення здорового покоління, висококваліфікованих, добре навчених і мобільних працівників.

Повна зайнятість, що відповідає всім перерахованим вимогам, може бути названа продуктивною зайнятістю. Продуктивна зайнятість не ідентична ефективності праці. Ефективність праціє одним із елементів продуктивної зайнятості.

Повна, продуктивна і вільно вибрана зайнятість відображує перш за все стан кількісної і якісної збалансованості між потребою населення у роботі і робочими місцями, при якій створюються сприятливі умови для соціального і економічного прогресу, тобто враховуються інтереси як окремої особистості, так і всього суспільства.