Багато процесів у сфері праці, в тому числі сегментації та гнучкості, відбувається як на зовнішньому ринкупраці, який охоплює сферу обігу робочої сили між підприємствами, так і на внутрішньому, або внутрішньофірмовому ринку праці, що базується на горизонтальній і вертикальній мобільності працівників всередині підприємства.
Треба відзначити, що для всіх національних економік характерний пошук управлінської стратегії у сфері праці, що оптимізує співвідношення і розвиток внутрішніх і зовнішніх, первинних і вторинних ринків праці.
В результаті формуються національні моделі функціонування і регулювання ринку праці. Якщо на національному ринку праці переважний розвиток отримав зовнішній ринок праці, говорять, що національний ринок праці зорієнтований на зовнішній ринок праці. Якщо на національному ринку праці переважний розвиток отримали інститути, що характерні для внутрішнього ринку праці, то говорять про національний ринок праці, що тяжіє до внутрішнього ринку. Внутрішній і зовнішній ринки праці, звичайно, представлені в кожній національній економіці, мова йде тільки про їх специфічне поєднання, що відображає національні особливості інститутів, що регулюють трудові відносини.
Так, повсюдно відомими є співвідношення японського та американського ринків праці. Японський ринок праці включає розвинуті внутрішні ринки праці, для яких є характерним високий рівень внутрішньофірмових інвестицій у людський капітал, що супроводжується системою «пожиттєвого найму» для значної частини працівників. При цьому в країні утримується низький рівень безробіття у межах 2-3%. Регулювання трудових відносин в основному відбувається на рівні підприємства, де є розвинуті профспілки, що здійснюють свою діяльність в першу чергу на рівні корпорацій. Ринок праці США має яскраво виражену орієнтацію на зовнішній ринок: рівень безробіття 5-6%, гнучкі процедури найму і звільнення, висока територіальна і міжфірмова мобільність робочої сили, невисоке охоплення працівників профспілками, що мають переважно галузеву спрямованість.
Аналогічні співставлення, наприклад, для національних ринків праці Великобританії і Франції. Франція тяжіє до регулювання трудових відносин на внутрішніх ринках праці, а Великобританія на зовнішніх. Критеріями для такого порівняння є: рівень плинності і міжфірмової мобільності; організація системи профпідготовки та навчання в спеціальних навчальних центрах з видачею сертифікату, диплому або на навчання і підготовку безпосередньо на підприємстві або на робочому місці за професіями, що характерні тільки для даної фірми; принципи класифікації робіт, універсальність таких класифікацій для різних підприємств і галузей або специфічність для кожного підприємства; структура профспілок.
В Україні модель національного ринку праці, який формується, та обумовлюється особливостями розвитку трудових відносин в економіці радянського періоду, має свої особливості:
1. Високий рівень монополізації економіки. Монополія поєднувалася з таким розміщенням продуктивних сил, яке часто приводило до ситуації «один завод - одне місто». Це стосувалось як малих міст, так і великих; як міст науки, так і гігантів автоіндустрії. У поєднанні з відсутністю ринку житла, адміністративними обмеженнями на переїзд в інші міста (прописка) монополізм приводив до невисокої мобільності робочої сили.
2. Державне регулювання заробітної плати, її слаба диференційованість у залежності від результатів діяльності підприємства. Це привело до формування широкого спектру негрошових форм винагороди працівників. До них відносились отримання житла, користування дитсадками, придбання путівок у санаторії і профілакторії, пільгове харчування, медичні послуги і т.д. Доступ до цих благ був пов’язаний з роботою в даному трудовому колективі і прив’язував працівника до конкретного внутрішнього ринку праці.
3. Високий рівень внутрішньофірмових інвестицій у підготовку і перепідготовку працівників, у формування специфічного людського капіталу. У 80-ті роки щорічну підготовку і підвищення кваліфікації на підприємствах, в установах і організаціях проходило приблизно 40% працівників.
4. Стопроцентна участь працівників у профспілках незалежно від розміру підприємства і сфери діяльності.
Усе це привело до формування і домінування в українській економіці дореформеного періоду своєрідних внутрішніх ринків праці, що частково пояснює феномен повільного вивільнення робочої сили з підприємств після початку реформ і особливості української моделі ринку праці у порівнянні з країнами Центральної і Східної Європи, що здійснюють аналогічні економічні перетворення. Функціонування розвинутих ринків праці привело на початку реформ до атестації підприємств шляхом функціональної, а не кількісної гнучкості, тобто підприємства скоригували робочий час застосовували адміністративні відпустки, нарощуючи приховане безробіття.
Але в даний час бюджетні обмеження стали жорсткими, соціальні виплати і пільги підприємствам скорочуються, інвестиції підприємств у підготовку і підвищення кваліфікації працівників знаходяться на низькому рівні, відкрите безробіття наростає, - усе це зсуває пропорції між внутрішніми і зовнішніми ринками праці на користь зовнішніх.
Наявність, хоча в обмеженому масштабі, товарно-грошових відносин, товарного за суттю характеру основної маси робочої сили дозволяють говорити про існування ринку в економіці України у дореформений період. Це був специфічний ринок, коли держава, будучи власником левової частки засобів виробництва, була практично єдиним продавцем і монопольно встановлювала ціну праці.
Становлення ринку праціна території України відображує конкретно-історичні умови конкретного етапу розвитку і діалектику системи управління народним господарством у наступні роки. Специфіка попереднього етапу розвитку у рамках соціалістичної моделі суспільного ладу обумовила характер ринку праці, що складався, нерозвинутість його найважливіших структурних елементів, відсутність адекватного механізму регулювання.
Недостатньо розвинуті економічні, адміністративно-державні (правові, організаційні) регулятори, які покликані забезпечувати умови здійснення рухомості робочої сили як на локальному, так і на міждержавному рівнях. Поки повністю не ліквідована монополія власності держави на засоби виробництва, низька територіальна мобільність населення.
Стан матеріально-інформаційної бази системи служби зайнятостінаселення поки що не відповідає новим вимогам до оперативності її функціонування, необхідності взаємодії з різними видами наймачів, різними соціально-економічними групами працездатного населення.
6. Контрольні запитання та завдання
1. Які відмінності ринку праці від інших ринків?
2. Що розуміють під ринком праці?
3. Які теорії обґрунтовують ринок праці?
4. Суб’єкти ринку праці?
5. Чим торгують на ринку праці?
6. Чи продаж праці є елементом експлуатації найманого працівника?
7. Елементи ринку праці?
8. Які групи людей визначають пропозицію праці на ринку праці?
9. Що таке структура ринку праці?
Офіційний та неофіційний ринки праці, що спільного та яка різниця між ними?
Відкритий та прихований ринок праці, що спільного та яка різниця між ними?
Яка залежність між попитом і пропозицією на ринку праці?
Що таке сегментація ринку праці?
Первинний і вторинний ринки праці, що спільного та яка різниця між ними?
Які фактори вплинули на гнучкість ринку праці?
Які особливості національного ринку праці?
Чому в Україні необхідно розбудовувати інфраструктуру ринку праці?
Резюме
Ринок праці є одним з основних елементів ринкової економіки. Він являє собою систему організації найманої праці на засадах закону попиту і пропозиції. Включає в себе: працедавців (пред’явників попиту на працю), робочу силу, що пропонує на ринку свою здатність до праці, а також механізми й інститути узгодження всіх інтересів найманих працівників і працедавців.
В залежності від рівня розгляду існують: сукупний, поточний, первинний, і вторинний, відкритий і прихований ринки праці. Пропозиція робочої сили на поточному ринку праці надходить від осіб, що не зайняті трудовою діяльністю та шукають роботи; осіб, що мають намір змінити місце праці; осіб, що бажають працювати у вільний від роботи або навчання час. Попит на поточному ринку праці виражається потребою в працівниках для заповнення вакантних поточних місць на засадах основної діяльності або сумісництва, а також для виконання одноразових робіт.
Найбільш характерною рисою теперішнього українського ринку праці є гіпертрофований розвиток прихованої його частини, що часто зветься “прихованим безробіттям”.
Усе розмаїття моделей ринку можна умовно звести до двох типів: зовнішнього і внутрішнього ринків праці. Зовнішній ринок праці – це ця частина сукупного ринку праці, яка охоплює сферу обігу робочої сили між підприємствами, і його функціонування передбачає мобільність робочої сили між ними. Внутрішній ринок праці заснований на русі кадрів у середині підприємства.
Як органічно пов’язаний з ринковою економікою, ринок праці своїм розвитком залежить від наявності і розвитку всіх її елементів (ринків капіталу, фінансів, житла і т.д.), що визначають міру свободи руху робочих місць (їх створення і ліквідації) і перетіку (вивільнення, перерозподілу) робочої сили між сферами зайнятості, галузями господарства і територіями.
Формування пропозиції робочої сили в основному пов’язане з трудовою активністю населення. На сучасному етапі розвитку українського ринку праці характерним є висока і стабільна пропозиція робочої сили, яка ще довго збережеться.
Формування попиту на працю в нашій країні проходить в основному під впливом макроекономічних чинників: загальної структурної кризи економіки, різкого падіння обсягів виробництва та інвестицій, жорсткості кредитно-грошової і бюджетної політики, згортання діяльності збиткових виробництв, процесів роздержавлення власності, структурних змін у виробництві, відносної динаміки цін і вартості робочої сили.
Формування ринку праці як складової ринкових відносин у нашій країні знаходиться на початковій фазі розвитку. Поки що, він є механічною сумою множини регіональних і локальних ринків, нерозвинута його інфраструктура, слабо діють механізми саморегулювання. Разом із тим різко зросла відповідальність кожного працівника за міру своєї праці і споживання, сформувався діяльний мотиваційний механізм кваліфікованої професійної праці, зросла ініціатива більшості працюючого населення України.
