Тема 6. Спілкування та комунікативні процеси в роботі з хором.

Психологічним фоном, на якому розгортається взаємодія керівника та колективу, є процес спілкування в усіх його формах і проявах. Можна погодитись, що кожний диригент-професіонал володіє своєю індивідуальною «технікою спілкування». Але будується вона зазвичай на інтуїтивному рівні, підсвідомо. Тому так часто відбуваються зриви, невдачі в спробах встановити взаєморозуміння з творчим колективом. Справа в тому, що в творчому спілкуванні, має постійно існувати дещо спільне, що об¢єднує в єдине ціле всіх виконавців («спільний знаменник»). Мова жестів диригента має будуватись не на предметному, а на ситуаційному рівні, тобто не відображувати нотний текст як такий, а має виражати особистісне, емоційне відношення художника до відтворюваної музики, яке характеризує її якісні (змістовні) сторони.

Професіоналізм обумовлює достатній рівень стабільності в досягненні художніх результатів, усвідомлених методів та вмінь. Для того, щоб внутрішні механізми, об¢єктивні закономірності спілкування, стали ефективним засобом керування колективом, професійним інструментом в руках диригента, необхідно доцільно організувати сам процес психологічної вза¢ємодії між ним та іншими учасниками спільних дій.

Ситуація спілкування виникає при умові встановлення контактів – комунікацій між учасниками цього процесу. Вони базуються на:

– зоровому сприйнятті один одного;

– слухових контактах;

– «внутрішніх» контактах.

Вони сприяють творчому вза¢єморозумінню між диригентом та колективом.

Засобом комунікативної вза¢ємодії є інформаційні процеси, а одним із методів досягнення художньої мети - психологічний вплив.

Увага як організуючий фактор творчої взаємодії.

Психологічною основою спілкування, «цементуючим матеріалом», який об¢єднує диригента та колектив в єдину систему діяльності, є вза¢ємоспрямована увага керівника колективу в його різних модифікаціях та проявах. Руйнування стану уваги творчих партнерів до результатів та динаміки розвитку спільних дій, тут же ліквідує і всю систему їх вза¢ємодії, позбавляє її ефективності та предметного спрямування. Тому, диригент повинен вміти професійно встановлювати та підтримувати психологічні контакти з солістами, групами виконавців, хором вцілому, знати основні закономірності побудови комунікативних процесів.

Комунікаційний процес – це не сама дія по вза¢ємообміну інформацією, а лише створення для цього о¢бєктивних умов, необхідних каналів зв¢язку серед яких:

– увага (спрямованість та зосередженість свідомості на будь-якому предметі, явищі чи діяльності);

– спрямованість свідомості (вибір об'єкту);

– зосередженість (припускає відволікання від усього того, що не має відношення до даного об¢єкту).

Увага обумовлює успішне орієнтування людини у навколишньому світі та більш повне, виразне відображення цього світу у психіці. Вона не є самостійним психічним процесом.

Властивості уваги:

– вибірковість чи селективність;

– розподіл уваги;

– перенесення уваги;

– стійкість;

– рухливість або нестійкість уваги.

По характеру походження, ще Арістотель розрізнив на мимовільну та довільну увагу.

Свідома зосередженість на предметі – це концентрованість та розподілення уваги.

Концентрованість – пов¢язана з індивідуальними діями, які потребують надзвичайної точності та відповідальності при виконанні визначеного кола операцій. Цей вид уваги обумовлює зосередженість свідомості на невеликому відрізку поля діяльності при активному завуалюванні всіх відволікаючих факторів зовнішнього середовища. Водночас, без наявності другої, розподіленої форми уваги, неможна керувати діями великої кількості людей, задіяних в спільний процес.

Диригент повинен бути здатним до постійного розподілення своєї уваги між великою кількістю об¢єктів, які разом складають динамічну структуру його творчої вза¢ємодії з колективом, прагнути розвивати її та вдосконалювати. Щоправда, в подібній «розподіленості» він завжди виділяє щось головне, якому і намагається приділити більше уваги, не втрачаючи зв¢язку з останніми об¢єктами, лініями, факторами, які тепер вже стають фоном його основної діяльності. Про це свідчать висловлювання Г.Берліоза, котрий говорив – «Дирижер обязан все видеть и все слышать».

Існує ще одна, можна сказати, «проміжна», післядовільна форма уваги. Ця форма породжується не тільки необхідністю вирішення широкого кола професійних завдань, пов¢язаних з керуванням та регулюванням дій колективу, але і спільним емоційним інтересом диригента до результатів своєї діяльності, зацікавленістю самим процесом художньої творчості.

Найбільш дійове трактуванням уваги запропоновав ще напочатку XVIII століття французський філософ Жюльєн Ламетрі. Йому вдалось знайти чудове вирішення проблеми, визначивши увагу як контроль. В нашому випадку це дає змогу розглядати увагу як самостійний та активний процес, як цілеспрямовану діяльність, яка сприяє досягненню бажаних художніх результатів, реалізації творчої необхідності інтерпритатора – диригента.

Подібний підхід створює умови, сприяє встановленню взаємних психологічних контактів між керівником та музичним колективом, допомагає вирішенню комунікативних проблем вцілому.

Формування психологічних контактів та комунікацій.

Для вдалого втілення своїх керуючих функцій, диригент будує систему психологічних комунікацій, яка базується на вза¢ємних зорових та слухових контактах. За своєю структурою вони можуть бути поділені на:

– аксіальні (від лат. axis – ось);

– ретіальні (від лат. rete – сітка).

В першому випадку (axis) це двосторонній контакт між керівником та солістом, а в другому (rete) – зацікавленість в комунікативному процесі вже цілої групи чи навіть всіх учасників вза¢ємодії.

Необхідну «жорсткість», стійкість комунікаціям диригента надає використання механізмів вольової уваги – контроль. Як по одному телефонному проводу можна вести декілька переговорів водночас, так і кожен з встановлених диригентом контактів дозволяє ефективно використовувати різні компоненти спілкування:

– передавати необхідну інформацію;

– здійснювати психологічний вплив на виконавців;

– втілювати функції активного контролю їх дій.

Встановлення диригентом психологічних контактів з колективом не є механічним процесом. Комунікативний процес завжди вимагає певної інтелектуальної напруги, зусилля волі. Його контакти з виконавцями за своїм характером та змістом можуть бути як зовншніми так і внутрішніми. Їх принципова відмінність полягає в тому, що зовнішні контакти спрямовані, в основному, на вирішення організаційних завдань:

– створення каналів взаємної циркуляції інформації;

– системи контролю;

– регуляції дій колективу.

В той час внутрішні контакти охоплюють більш тоншу інтелектуальну сферу, пов¢язану з інтимними творчими процесами.

Проблема внутрішніх контактів дуже важлива. Без враховування цих контактів картина спілкування керівника та музичного колективу отримає однобічну, в великій мірі механістичну оцінку.