Поняття та предмет політичної психології.

Лекція № 2. Поняття, предмет, методи та історія становлення політичної психологіі, як науки та наукової дисципліни. -2 год.

Актуальність теми. Обґрунтування теми.

Політична психологія - одна з тих політологічних дисциплін, які утвердилися порівняно недавно. Хочеться відразу попередити читачів: автор переконаний в тому, що політична психологія, яка стала настільки популярною сьогодні у зв'язку з її використанням в області політичного консультування і в ході виборчих кампаній, цікава не тільки своїм прикладним характером. Це - наука, перш за все покликана вивчати фундаментальні закономірності політичної поведінки і свідомості. Ті, хто розраховують знайти в ній перелік рецептів технологічного характеру, будуть розчаровані. Ці рецепти - одна з ілюзій, широко розповсюджуються політтехнологами і іміджмейкерами. Політична психологія як наука жодною мірою не відноситься до жанру «політичних куховарських книг».

 

2. Цілі лекції:

- навчальні:

ознайомити студентів із поняттям та предметом політичної психології; основними об'єктами вивчення політичної психології; політичними процесами в політико-психологічному вимірі; політичною психологією внутрішньої політики; політичною психологією зовнішньої політики та міжнародних відносин; військово-політичною психологією; основними принципами політичної психології; завданнями політичної психології; функціями політичної психології; поняттям «психологічних механізмів» політичної діяльності та основних елементів цих механізмів; взаємозв’язком політичної психології з іншими галузями знань; методами політико-психологічних досліджень; методологічними напрямами політичної психології; Етичним кодексом політичного психолога; психологією політичної культури.

 

- виховні:

виховати любов до професії практичного психолога, формування ідеалу практичного психолога на основі яскравих прикладів життя відомих психологів і формування основ психологічної майстерності.

 

План та організаційна структура лекції.

№ п/п	Основні етапи лекції та їх зміст	Цілі у ступенях абстракції	Тип лекції. Обладнання лекції.	Розподіл часу
І.   1.   2.     ІІ.   3.     ІІІ.   4.   5.   6.   7.	Підготовчий етап.   Визначення навчальної мети. Забезпечення позитивної мотивації.   Основний етап. Викладення лекційного матеріалу за планом: 1. Поняття та предмет політичної психології. 2. Основні об'єкти вивчення політичної психології. 3. Особливості та форми вияву політичної психології. 4. Основні принципи політичної психології. 5. Завдання політичної психології. 6. Взаємозв’язок політичної психології з іншими галузями знань. 7. Методи політико-психологічних досліджень. 8. Психологія політичної культури. Заключний етап. Резюме лекції. Загальні висновки. Відповідь лектора на можливі запитання. Завдання для самопідго­тов­ки. Список літератури, питання, завдання.	І.   ІІ.   ІІІ.	У відповід­нос­ті з виданням: «Методичні рекомендації щодо плану­ван­ня, підго­тов­ки та ана­лі­зу лекції».   Список літератури, питання, завдання.	5%     85 – 90%   5%

 

4. Зміст лекційного матеріалу:

- структурно-логічна схема змісту теми:

1.Перевірка рівня підготовки до заняття.

2.Обговорення: Поняття, предмет, методи та історія становлення політичної психології, як науки та наукової дисципліни.

3.Самостійна робота з тестовими завданнями.

4.Висновки заняття.

Текст лекції.

Поняття та предмет політичної психології.

Предмет політичної психології - це відповідні психічні процеси, стани і властивості людини, які модифікуються при її взаємодії з владою.

Таке загальне визначення предмета політичної психології можна дещо поглибити, деталізувати. На думку західних вче­них, предметом політичної психології є психологічні компонен­ти політичної поведінки людини, дослідження і аналіз яких да­ють змогу застосувати психологічні знання до пояснення власне політики. Це визначення, однак, не включає психологічних компонентів політичної поведінки окремих соціальних та етніч­них груп.

Важливо зважати й на те, що у психологічній науці багато складових, які є предметом політичної психології, застосовують­ся в межах соціальної, педагогічної і вікової психології, соціоло­гії, економіки, філософії, історії. Це, зокрема, політичне вихо­вання, суспільна свідомість, політична активність та культура.

Оскільки основними напрямами політичної психології є бі­хевіористичний, когнітивістський, психобіографічний та пси­хоісторичний, у кожному з них дещо по-різному трактується і об’єкт політичної психології.

Психологи-біхевіористи, наприклад, предметом політичної психології вважають певні особливості політичної поведінки конкретної людини, політика, лідера, політичної групи, партії, організації тощо. Вони стверджують, що у процесі вивчення по­ведінки її можна не лише зрозуміти, пояснити, а й відповідно змоделювати, сконструювати. Тому й самі політики, на думку біхевіористів, є об’єктом маніпулювання. Такий погляд не мож­на однозначно заперечувати.

Когнітивісти вивчають і досліджують закономірності ідеоло­гічного процесу як складного, суперечливого та неоднозначного явища; їх мета — на основі розвитку політичної психології гу­манізувати політичні відносини. Не можна відкидати й такий погляд.

Психологи-психоаналітики предмет політичної психології розглядають крізь призму насамперед підсвідомого. За допомо­гою своєрідного психобіографічного методу вони прагнуть зро­зуміти власне мотиви конкретних політичних вчинків. У колишньому СРСР до 60-х років ХХ ст. політичної психології як науки фактично не існувало, оскільки політична свідомість громадян ототожнювалася з панівною ідеологією, а будь - які відхилення від неї вважались абсолютно неприпустимими, аполітичними. Іншими словами, політична свідомість громадян зводилася виключно до сповідування, дотримання комуністичної ідеології. Наприкінці 90-х років в умовах розпаду СРСР, кризи комуністичної ідеології, відмови від комуністично-соціалістичних ідеалів, формування політичного плюралізму інтерес до політичної психології значно підвищився, позаяк до того часу не було потреби теоретично обґрунтовувати складні політичні явища, яких не існувало. Останніми роками інтерес до політичної психології за кордоном, зокрема в посткомуністичних країнах, посилився з огляду на такі складні політико-психологічні явища, як внутрішня і зовнішня політика, тероризм, етноконфлікти, дискримінація окремих соціальних груп, наявність конфліктного потенціалу, формування субкультури протесту і недовіри громадян до владних структур.