Об’єктивно є всі підстави стверджувати, що хоча політична психологія має суттєві специфічні особливості, проте є інтегративною науковою дисципліною, оскільки багато запозичила у інших наук. Політична психологія попри специфічні особливості певною мірою пов’язана з іншими науками, що по-різному впливають на неї, детермінують, зумовлюють її стан, подальший розвиток і перспективи. Для того щоб знайти спільне та виокремити особливе у психології та інших науках, слід постійно вдосконалювати наукові завдання і конкретний предмет дослідження певної науки. Очевидно, що політична психологія має багато спільного насамперед з психологією і певною мірою є похідною від неї наукою. Це пояснюється тим, що предметом дослідження психологічної науки є конкретні факти психологічної діяльності, психологічні властивості особистості (характер, темперамент, вольові якості та ін.), тобто психологія вивчає факти, закономірності, механізми психіки — внутрішнього світу людини. Політичну психологію доцільно розглядати в контексті трьох основних груп психічних явищ: психічних процесів, психічних станів та психічних властивостей. Оскільки наукою про закономірності становлення соціально - психологічної реальності, її структуру, механізм розвитку та функціонування є соціальна психологія, то саме вона найтісніше пов’язана з політичною психологією. Ці науки багато в чому поєднують предмет і завдання, проте найважливіше, що обидві вони торкаються певним способом проблем спілкування, психології особистості, малої групи, прийняття рішень тощо. Становлення політичної психології, її категоріального апарату пов’язано насамперед із соціальним середовищем, а тому такі категорії, як ролі, цінності, норми, інтереси, лідерство, соціалізація, конформізм, політична соціалізація, реалізація, політичні чинники соціалізації, мають у політичній психології домінуюче значення.
Політична психологія має багато спільного із соціальною психологією ще й тому, що обидві ці науки вивчають закономірності поведінки і діяльності людей. Відмінність полягає лише в тому, що політична психологія вивчає таку поведінку і діяльність у процесі політичної діяльності, а соціальна переймається проблемами поведінки і діяльності людей, що зумовлюється їх включенням у соціальні групи, а також досліджує психологічні характеристики цих груп. До того ж соціальна психологія як наука виникла з поєднання двох наук - соціології та психології і фактично зберігає межований статус. Звісно, різняться й проблеми, які становлять структуру обох наук і які вони відповідно вивчають.
Позаяк об’єктом політичної психології є взаємовідносини суб’єктів політики, природа влади, механізми і відповідні умови досягнення політичних цілей, то зрозуміло, чому політико-психологічні знання впродовж тисячоліть формувалися в межах філософії. Філософія відіграє велику методологічну роль щодо політичної психології, позаяк в її межах розкриваються структура політичної свідомості, її зв’язки з іншими формами свідомості (релігійною, науковою та ін.) і реальними політичними феноменами. Для становлення та розвитку політичної психології суттєве значення має політична антропологія. Саме складовими цієї науки є такі явища, як природа “людини політичної”, аналіз політичних відносин з позицій буття людини. Завдяки політології політична психологія має можливість досліджувати психологічні особливості функціонування основних категорій, суб’єктів політичної системи, політичну участь, конфлікти і консенсуси, гегемонію, політичний плюралізм, демократію та інші феномени політичного буття. У політичній психології такі феномени набувають психологічного змісту і особливостей існування.
Ефективність політики залежить безпосередньо від характеру використання філософського знання. Отже, політична психологія не може розвиватись як наукова дисципліна без урахування особливостей розвитку такої філософської науки, як філософія політики, до того ж предметом цієї науки є не що інше, як політична влада в усіх її формах. Оскільки остання має на меті розкрити загальні закономірності політики, визначити внутрішню логіку її розвитку, зв’язки з іншими сферами суспільної життєдіяльності (економічної, духовної, соціальної), можна вважати, що філософія політики вивчає загальне, тоді як політична психологія - особливе, а саме психологічні особливості політичних явищ, процесів тощо. Політична психологія функціонує і як певна складова соціальної філософії, позаяк охоплює дослідження суспільства, соціальних спільнот і верств, соціальних дій і взаємозв’язків у суспільстві.
Проблематика політичної психології тісно пов’язана з питаннями, які досліджує соціологія - наука про суспільство. Із соціологією політичну психологію єднає вивчення закономірностей, які спостерігаються в суспільних явищах, а також поведінки окремих суб’єктів соціально-політичних процесів.
Розвиток політичної психології неможливий без взаємодії із соціологією. Найважливіший чинник такої взаємодії полягає в тому, що обидві науки поряд з іншими проблемами вивчають громадянське суспільство, явища та процеси, які спостерігаються в ньому. І не просто спостерігаються, а й пов’язані з діяльністю людини, її психологією та поведінкою. Ще тісніший зв’язок політичної психології з політичною соціологією, позаяк предметом останньої є закони взаємодії всіх структур і сфер життєдіяльності суспільства з політичними, соціально-політичними потребами, інтересами, діяльністю особистостей, соціальних груп, етносів (народів), їх організацій, рухів та інститутів. Політична соціологія досліджує соціальні засади політики, специфіку масової свідомості, ціннісної системи суспільства, особливості й характер впливу соціально-економічних, демографічних, соціально-професійних чинників на динаміку соціальних установок людини щодо політично значущих об’єктів.
Певною мірою можна вважати, що політична психологія багато в чому пов’язана з конфліктологією, яка, на думку окремих фахівців, як спеціальна і фактично окрема наука утворилася з поєднання соціології, психології та інших наук. Якщо зважати навіть на певну умовність самостійності конфліктології як науки, необхідно пам’ятати, що вона розглядає сутність, характер, причини зародження та шляхи розв’язання політичних конфліктів; ефективно використовує дані, теоретичні моделі та прийоми окрім інших наук і ті, що є в політології, політичній психології. Зрештою політику, політичні процеси, політичну життєдіяльність абсолютно неможливо уявити без конфліктів, які є обов’язковою умовою, атрибутом їх існування.
З іншими науками політичну психологію зближує певна подібність понятійних апаратів. Так, понятійний апарат політичної психології доволі близький до понятійного апарату психології, філософії, політології, соціальної психології та інших наукових дисциплін. Водночас він має й власні, суто специфічні поняття, особливість яких зумовлена інтелектуально-почуттєвими якостями. Саме почуттєве сприйняття людиною політичної ситуації призводить до того, що в історії політики і політичної діяльності існує так багато логічно незрозумілих політичних дій. Саме це й слід враховувати, коли постає потреба визначити політичну психологію як окрему, відмінну від інших науку.
