Можна виокремити щонайменше шість основних особливостей політичної психології як науково-прикладної дисципліни.
1.Формування політичної психології у процесі безпосередньої суспільно-політичної діяльності, активності громадян, їх практичної взаємодії між собою, різними суб’єктами та інститутами влади. Тому й вивчати, аналізувати політичну психологію слід з урахуванням саме цих обставин.
2.Відтворення політичних подій і процесів, що має фактично поверховий характер. Політичну психологію не можна сприймати спрощено, однозначно, без відповідного осмислення.
3.Домінуюча роль чуттєвих, емоційних елементів свідомості, а не раціональних. З огляду на це політичні процеси важко спрогнозувати, передбачити їх соціальне значення.
4.Швидка і чутлива реакція людини на зміну політичних умов та ситуації. Така політична мобільність властива переважній більшості суб’єктів політики.
5.Неоднозначний вплив різних ідеологій на людей, а точніше на формування, існування політичної психології у процесі зіткнення, боротьби ідеологій. Без такого зіткнення політичний процес взагалі неможливо уявити.
6. Відображення не перспективних, майбутніх, а насамперед сьогоденних, поточних інтересів і потреб людей. Тому політичні процеси, події завжди детерміновані в часі.
Форми вияву політичної психології:
• політичні цінності, потреби, інтереси, прагнення, сподівання, воля;
• політичні відчуття, емоції, настрої, думки, забобони, ілюзії, міфи;
• політичні звички, навички, традиції, вдача;
• політичні навіювання, переконання, наслідування, чутки.
Розглянемо основні з перелічених форм вияву політичної психології.
Політичні цінності. Цінності взагалі — це своєрідний об’єкт, що задовольняє потреби суб’єкта — індивіда, групи, верстви населення, етносу. Іншими словами, цінність є водночас і властивістю, і об’єктом, що має цю властивість.
Цінності мають матеріальну та ідеальну природу. Техногенно-природне та соціальне середовища мають певні системи цінностей, які до того ж класифікуються за субстанцією на матеріальні та духовні, за суб’єктами потреб - цінності людини, організації, об’єднання, суспільства, за соціальними інституціями - економічні, політичні, культурні, педагогічні, сімейно-родинні, релігійні та ін. Зрештою, розрізняють цінності-блага і цінності-регламенти. До перших належать такі потреби людини, як матеріальні ресурси, “духовні продукти споживання” та послуги, до других - потреби, що охоплюють моральні, правові та естетичні норми й ідеали, звичаї, традиції. Цінності поділяють на такі, що санкціонуються і культивуються офіційно за допомогою широкої мережі наявної у державі спеціальної системи засобів, і такі, що існують на рівні побутової свідомості незалежно від тих, що культивуються офіційно. Найчастіше між такими цінностями існує значна неузгодженість, а то й глибокі суперечності. Варто окремо розглянути систему цінностей. Система цінностей або окремі цінності поширюються і пропагуються за рахунок символів, символіки. Йдеться про державну символіку, символи партій, організацій, об’єднань, соціальних груп, національностей, національних меншин тощо. Символи поєднують раціональну сутність і раціонально трактоване значення певної соціальної цінності з відповідним емоційним рівнем та гостротою її сприйняття і переживання. Певні особливості мають і політичні цінності. Політичними цінностями можна назвати суть політично значущих дій, процесів, явищ, коли йдеться про їх відповідність або невідповідність інтересам суспільства, окремої особи, соціальних груп. Строго кажучи, політичні цінності — це підведення відповідних конкретно-історичних явищ і властивостей під клас абстракцій (наприклад: рівність, братерство, свобода, безпека, справедливість, демографія). Ідеальне уявлення про такі цінності та їх реальне втілення, наявність у суспільній життєдіяльності, як правило, значно відмінні, а то й протилежні. Іншими словами, абсолютної їх узгодженості не може бути. Політичні цінності — це найвищі принципи, що забезпечують злагоду в суспільстві або окремих його соціальних групах щодо основних цілей і проблем; віра у бажаний і кращий (або найкращий) тип політичної системи, у політичну мету, засоби її досягнення, а також уявлення про них. Політичні цінності мотивують, спрямовують і зумовлюють дії всіх суб’єктів політики, політичного процесу, відтворюють стан, потреби і перспективи розвитку суспільства та його основних соціальних груп, хоча таке відтворення завжди тією чи іншою мірою суб’єктивне, і розуміння суті політичних цінностей різне як для окремої людини, так і окремої соціальної групи. Основним засобом політичних дій, спрямованих на досягнення, забезпечення політичних цінностей, є влада. Політичні цінності виявляються в політичних нормах.
Політична норма — це правило досягнення політичних цінностей. Останні існують у трьох сферах соціальної дійсності: нормативних висловлюваннях тих, хто при владі, і тих, хто підпорядкований владі; соціальних відносинах, що зумовлюють правила функціонування певних політичних норм; свідомості як почуття або переживання політичних норм. Не слід ототожнювати політичні норми і політичні принципи. Розрізняють політичні норми основні та операціональні. Наприклад, у тоталітарному суспільстві принцип керівної ролі однієї з політичних партій є основною політичною нормою, а от обов’язкова приналежність керівних кадрів у такому суспільстві (країні) до цієї партії є вже операціональною нормою. На основі політичних цінностей суб’єкти політичного процесу вибирають відповідний спосіб поведінки. У складній політичній життєдіяльності орієнтирами є саме політичні цінності. Врешті-решт завдяки ним люди пізнають світ політики. У національному суспільстві, як слушно зазначає відомий політолог А. Беднар, найвищою цінністю, що об’єднує його членів, є збереження цілісності та незалежності держави. Досягти цієї мети доволі важко, позаяк це потребує узгодження, або консенсусу ідей і думок множини суб’єктів суспільно-політичного процесу. Консенсус між державами вкрай необхідний, коли йдеться про забезпечення миру і злагоди на світовому рівні. Тут постає проблема групового прийняття рішення, з чим людство стикається постійно і повсюдно.
Політичні потреби. Потреба загалом - це те, що детермінує відповідну активність, спонукає людину або групу людей до певної свідомої діяльності.
Передбаченням у свідомості результату задоволення потреби є мета. Потреби поділяються на біогенні, психогенні та соціогенні. Останні мають чи не найскладніший механізм утворення і задоволення, позаяк залежать від знань суб’єкта потреби в певній галузі, рівня освіти, виховання, свідомості тощо. Розрізняють потреби економічні, матеріальні, політичні, естетичні, етичні, психологічні, соціальні та суспільні. Політичні потреби пов’язані з необхідністю реалізації в державній або суспільній діяльності, а також у діяльності окремих соціальних груп, класів, націй, держав певних політичних інтересів.
Політичні інтереси. Будь-який колективний інтерес охоплює індивідуальні та групові інтереси. Колективний політичний інтерес лише умовно можна вважати таким, оскільки він ніколи не є штучним поєднанням політичних інтересів окремих учасників політичного життя. Інша річ - спробувати відшукати в політичному інтересі багатьох людей спільне, єдине, що об’єднує їх на певний, іноді доволі короткий період.
Політичні інтереси - це основні спонукальні мотиви політичної діяльності, а також те, за рахунок чого суб’єкти політичного процесу — особистості, соціальні групи, класи, партії, рухи, об’єднання — виявляють власне ставлення до матеріального, соціального та духовного життя. Таке ставлення неоднозначне, а тому політичні інтереси класифікують так: індивідуальні, групові, класові, національні, суспільні; державні, партійні, окремих громадських організацій і об’єднань; такі, що виникають стихійно або на основі певних розроблених програм; прогресивні, реакційні, консервативні. Залежно від особливостей певної країни найважливішими політичними інтересами можуть стати інтереси класів, націй, національних меншин, окремих соціальних, релігійних, етнічних, демографічних груп (наприклад, молоді) та ін.
Політичні думки. У вузькому розумінні політичні думки - це один із напрямів суспільствознавства, а в широкому - конкретний продукт політичного мислення. Політичні думки як феномен є предметом вивчення багатьох наук. Політична думка формує уявлення людей про суспільство, відносини з іншими людьми, індивіда та колективу, групи, держави, суспільства, а відтак вона є невіддільною складовою світогляду людини. Якщо звернутися до історії, генези політичних думок, можна виокремити певні системи політичних поглядів, а саме матеріалістичні та ідеологічні, світські та теологічні, революційні, консервативні, ліберальні та реакційні.
Політичні міфи. У політиці, політичній діяльності доволі поширені міфи, міфотворчість. Спочатку розглянемо поняття міфу, міфологеми. Політичний міф - це реально існуюче хибне уявлення про політичні відносини та дії, свідомо чи несвідомо доповнені різними абстрактними вигадками, висновками, фантазіями або й легендами. Кожна країна, нація, народ мають власні, сформовані в певній ситуації національні міфи. Оскільки політичні міфи базуються на перекрученому, містифікованому образі певної політичної, економічної чи іншої ситуації, вони доволі швидко поширюються. Часто міфи підносять до рівня офіційної політики. Їх усіляко підтримують, використовують як дієві засоби маніпулювання свідомістю людей. Міфи широко використовують у політиці, позаяк за ними легко приховати справжню мету суб’єкта політичного процесу. Часто це вдається завдяки тому, що тим, кому адресовані міфи, як правило, бракує достовірної, об’єктивної інформації про явища, які неправильно інтерпретуються, до того ж багатьом людям властива доволі низька політична культура. Так, успішно поширюються міфи, пов’язані з “образом ворога”, “справжньою демократією”, “жидомасонами” та ін. Такі міфи у формі відповідної інформації простіше сприйняти на віру, ніж спробувати розібратися в їх сутності. Міфи-обіцянки політики широко використовують у практичній діяльності, вважаючи, що люди “проковтнуть” їх як беззаперечну інформацію. Політичні міфи здебільшого персоніфіковані, пов’язані з конкретними людьми (особистостями). Тому їх як засіб маніпулювання людьми (а то й суспільством загалом) використовують певний час і саме такий, який вони у змозі впливати на свідомість тих, для кого створені. Окремі політичні міфи існують доволі довго і успішно впливають на психологію людей. Це, наприклад, міфи про любов підлеглих до вождя, короля, царя, лідера партії. Або міфи про віру народу країни в певну ідею, ідеологію. Такі міфи ще донедавна успішно створювались і поширювалися у країнах так званого соціалістичного табору, колишньому СРСР. Вони активно підтримувались ідеологічною пропагандою за допомогою вигадок- маніфестів на кшталт Морального кодексу розбудовника комунізму чи Закону про боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом, а надто численних міфів про “батьків народу”, “великих керманичів”, “народних вождів”, “обранців нації”, “ідеали нації” та ін. Творцями ілюзорних міфів були саме ті, кого насправді мало цікавила конкретналюдина, нація, народ, “вождями” якого вони прагнули бути.
Політичні традиції. Політичні традиції - це звичаї і правила поведінки в політичній життєдіяльності, що склались історично і передаються від покоління до покоління. Іншими словами, це поважання і дотримання певного політичного порядку, форм політичної дії, певна політична практика. Така практика конкретно-історична, притаманна певному народові, нації і невіддільна від них, їх способу і особливостей життя. По суті політичні традиції є найважливішими чинниками формування політичної культури людини (особистості), соціальної групи, класу, політичної партії чи об’єднання, нації, народу. Політичні традиції існують у формі звичаїв, певних принципів і норм поведінки, ритуалів та обрядів. Розрізняють політичні традиції прогресивні, регресивні, консервативні та ліберальні. Вони передаються різними способами: усно, письмово, зорово та інституціонально. Понятійний апарат політичної психології включає такі основні (специфічні) категорії: суб’єкт політики, політична діяльність, політичні відносини, психологія лідерства, громадська думка, мотивація політичної влади, психологія політичних комунікацій, політичне мислення.
