Сучасна політична психологія вбирає в себе всі кращі досягнення як західної науки, так і вітчизняної «психології політики». В якості самостійного, міждисциплінарного по генезису, але досить автономного напрямки конкретних досліджень, вона виходить з п'яти основних, тепер уже загальноприйнятих, специфічних для неї приватно-наукових принципів. Звернемо на них особливу увагу і підкреслимо їх значення. Це, в першу чергу, не тільки і не стільки власне наукові, дослідницькі принципи, а деякі етичні постулати, які прийняла на себе політична психологія. Досвід показує, наскільки велике практичне, прикладне значення політичної психології. Образно кажучи, вона може бути використана як особливе, психологічне «зброя» в реальній політиці. Підчас так і відбувається. Однак саме в цей момент зникає політична психологія як об'єктивна наука, як набір знань, якими можуть користуватися всі без винятку потребують них люди і сили. Для того, щоб цього не відбувалося, і був вироблений набір наступних базових принципів - свого роду «клятва Гіппократа» для політичних психологів. Зрозуміло, не будемо абсолютизувати їх значення - і лікарі не завжди свято дотримуються свою клятву. Дані принципи слід розглядати, насамперед, як деякі рамки, яких бажано дотримуватися політичному психологові в своїй роботі для того, щоб політична психологія продовжувала розвиватися як серйозна об'єктивна наука. Всього їх п'ять, цих основних принципів. По-перше, це принцип виваженості та наукового об'єктивізму. Вважається, що епіцентром політико-психологічного дослідження повинна бути «зона взаємодії політичних і психологічних явищ».
Спроби ухилу в ту чи іншу сторони чреваті методологічною небезпекою редукціонізму, тобто відомості складних політико-психологічних реалій або до вузько-політичного, або до спрощено-психологічному поясненню. По-друге, принцип гласності та публічності. Стверджується, що центральне місце в політико-психологічних дослідженнях повинні займати «найбільш значущі та актуальні політичні проблеми», до яких «привернуто увагу громадськості». Крім того, що саме у вирішенні таких проблем політична психологія виявляється найбільш корисною, гласність і публічність результатів таких досліджень служить додатковою перешкодою для їх використання в соціально-егоїстичних, антигромадських, а іноді й просто кримінальних цілях. По-третє, принцип широкого обліку соціально-політичного контексту політико-психологічного дослідження. Згідно з цим принципом декларується необхідність приділяти максимально можливе увагу політичному і соціальному контексту аналізованих психологічних явищ. Недооцінка контексту ставить під загрозу надійність одержуваних висновків і може породити небезпечні для суспільно-політичного розвитку рекомендації. Хоча, зрозуміло, переоцінка контексту підчас теж буває небезпечною. Для вирішення даного протиріччя експертами пропонується використання максимально широкого набору методичних процедур і прийомів збору даних, а також дослідницьких процедур, в опорі на припущення, що методичний плюралізм і різноманітність - не тільки іноді необхідне, але іноді і вельми продуктивне справу. У кінцевому рахунку, такого роду плюралізм сприяє змістовному розширенню пояснювальних можливостей політико-психологічної науки за рахунок її спочатку методичної, а потім і змістовної широти. По-четверте, принцип уваги до підсумкового результату. Постулюється, що необхідно досліджувати не тільки конкретні результати впливу тих чи інших психологічних факторів на політику, а й сам процес формування тих чи інших політичних явищ і процесів, а також потенційні тенденції їх розвитку. Це, природно, в ще більшій мірі забезпечує змістовну широту політико-психологічних досліджень. Нарешті, по-п'яте, принцип нейтралізма. Сучасна політична психологія вельми терпима щодо оцінок як зовнішньої, так і внутрішньої політики, які пов'язані з політичною діяльністю, тобто, нейтрально характеризує поведінку людей в умовах тих чи інших політичних ситуацій або їх відношення до системи політичних установ і організацій суспільства. Це політично і ідеологічно нейтральна наука. У більш ж точному вираженні, предметом аналізу політичної психології є передусім внутрішні, психологічні механізми політичної поведінки людей - суб'єктів цієї поведінки, а тим самим, суб'єктів політики як такої. При такому розумінні певні прояви людської психіки, пов'язані з політичною діяльністю, отримують і певний політологічний ракурс вивчення.
