7.4 Продукт і товар як економічні категорії
Основною формою товарного виробництва є товар – продукт праці, який виготовляється на продаж (на відміну від продукту, який виготовляється для власного споживання).
Основними властивостями товару є:
Споживча вартість – здатність товару задовольняти певну потребу людей. Споживча вартість є результатом конкретної праці людей. Така праця обумовлена своєю метою, характером здійснених операцій, предметом та знаряддям. Така вартість характеризується зовнішнім виглядом, вагою, кольором, якістю, структурою і т.п. створеного блага.
Вартість – втілює в собі суспільно необхідну абстрактну працю, яку потребує виробництво товарів (тобто сукупність затрат праці усіх робітників, які приймали участь в створенні блага і його складових на різних етапах). Така праця є загальнолюдською, однорідною. Вона має лише кількісні відмінності. При обміні одного товару на інший порівнюється втілена в цих товарах абстрактна праця.
Мінова вартість – здатність товару обмінюватись на інші товари, тобто відношення товару до товару в процесі їх обміну.
Якщо товару притаманні вартість, споживча вартість і мінова вартість, то продукт характеризується лише вартістю і споживчою вартістю.
Чинники, що впливають на величину вартості товару:
Продуктивність праці — результативність, плідність праці, ефективність використання у процесі виробництва благ усіх його факторів.
Інтенсивність праці — витрати праці за одиницю часу.
Складність праці – праця поділяється на складну – кваліфіковану, таку, що потребує додаткових витрат на навчання, підготовку та виховання працівника; і просту – таку, що не потребує від працівника спеціальної підготовки та витрат на неї.
7.5 Закон вартості
Закон вартості — внутрішній, суттєвий, стійкий причинно-наслідковий зв'язок між величиною суспільно необхідної абстрактноїпраці, якої потребує виробництво товарів, і кількісними пропорціями їх обміну.
Це означає, що кількісні пропорції, за якими відбувається купівля-продаж товарів за певними цінами, визначаються законом вартості. Тому він є і законом цін: зменшення вартості товару зумовлює зниження його ціни, і навпаки.
Закон вартості почав діяти майже сім тисяч років тому з виникненням виробництва продуктів для обміну, тобто як товарів. Але, внаслідок домінування у рабовласницьких феодальних господарствах натурального виробництва він не відігравав визначальної ролі у функціонуванні та розвитку економіки. Цієї властивості закон вартості набував лише суспільствах, для яких характерне домінування виробництва товарів. Вплив і економічне життя закон вартості реалізує через притаманні йому функції.
Функції закону вартості:
Функція регулятора суспільного виробництва. Основа її – суперечність між тяжінням цін товарів до їх вартості та постійним відхиленням цін від вартості (в ринковій економіці закон вартості виявляє себе через коливання цін навколо вартості. Ціни постійно відхиляються то вгору, то вниз від вартості як свого змісту: вгору, коли попит перевищує
пропозицію, вниз, коли пропозиція перебільшує попит).
Функція соціально-економічної диференціації товаровиробників. Об'єктивними чинниками є стихійний характер розподілу виробників, праці й засобів виробництва між різними галузями виробництва, неоднаковість умов виробництва, якими володіють окремі виробники певної галузі(стихійний розподіл товаровиробників, праці і засобів виробництва між галузями є наслідком відхилення цін від вартості товарів під впливом нерівноваги попиту і пропозиції).
Функція розвитку продуктивних сил НТП. Також породжена суперечністю між приватною конкретною та суспільною абстрактною працею, тобто незбігом індивідуального і суспільно необхідного робочого часу (незбіг індивідуального і суспільно необхідного робочого часу є тією економічною силою, яка спонукає товаровиробників до максимального скорочення індивідуального робочого часу порівняно із суспільно необхідним, оскільки лише за цієї умови можливе зміцнення їх економічного становища, перетворення дрібних на великих конкурентноздатних виробників).
Основні поняття і терміни:
Натуральне виробництво — виробництво, за якого продукти праці призначаються для задоволення власних потреб виробництва, для споживання всередині господарства, що їх виробило.
Суспільний поділ праці — спеціалізація, стійке закріплення виробників за виготовленням певних продуктів або за певними видами діяльності чи виробничими операціями.
Товарне виробництво — така організація суспільного господарства, коли окремі продукти виготовляють відокремлені виробники, і для задоволення суспільних потреб необхідні купівля-продаж цих продуктів, що стають товарами, на ринку.
Просте товарне виробництво – виробництво товарів, яке здійснюється власником засобів виробництва на основі своєї праці.
Капіталістичне товарне виробництво – виробництво товарів, яке здійснюється на основі найманої праці.
Продукт – виготовлене благо, що задовольняє певну потребу
Товар – продукт виготовлений на продаж.
Споживча вартість – здатність товару задовольняти певну потребу людей, характеризується зовнішнім виглядом, вагою, кольором, якістю, структурою і т.п. створеного блага.
Вартість – втілює в собі суспільно необхідну абстрактну працю, яку потребує виробництво товарів (тобто сукупність затрат праці усіх робітників, які приймали участь в створенні блага і його складових на різних етапах).
Мінова вартість – здатність товару обмінюватись на інші товари, тобто відношення товару до товару в процесі їх обміну.
Продуктивність праці — результативність, плідність праці, ефективність використання у процесі виробництва благ усіх його факторів.
Інтенсивність праці — витрати праці за одиницю часу.
Питання для самоконтролю:
1. Натуральне виробництво не було притаманне:
А) первіснообщинному суспільству
Б) рабовласницькому суспільству
В) феодальному суспільству
Г) капіталістичному суспільству
2. Товарне виробництво було притаманне:
А) первіснообщинному суспільству
Б) рабовласницькому суспільству
В) феодальному суспільству
Г) капіталістичному суспільству
3. Суспільний поділ праці і розвиток спеціалізації виробництва є причиною переходу від:
А) натурального до простого товарного виробництва
Б) від простого до капіталістичного товарного виробництва
В) всі відповіді вірні Г) всі відповіді помилкові
4. Про що йдеться мова: стійкий, обернено пропорційний, причинно-наслідковий зв'язок між величиною робочого часу та її результатом (зменшення робочого часу, а отже, і витрат праці на виготовлення певного продукту) має наслідком збільшення кількості вироблюваних продуктів:
А) закон економії праці Б) закон попиту
В) закон пропозиції Г) всі відповіді помилкові
5. Які властивості не характерні для продукту:
А) вартість Б) споживча вартість
В) мінова вартість Г) всі відповіді вірні
6. Які властивості характерні для товару:
А) вартість Б) споживча вартість
В) мінова вартість Г) всі відповіді вірні
7. Про що йдеться мова: витрати праці за одиницю часу:
А) інтенсивність праці Б) продуктивність праці
В) складність праці Г) всі відповіді помилкові
8. Про що йдеться мова: результативність, плідність праці, ефективність використання у процесі виробництва благ усіх його факторів.
А) інтенсивність праці Б) продуктивність праці
В) складність праці Г) всі відповіді помилкові
9. Закон вартості означає:
А) зв'язок між величиною суспільно необхідної абстрактноїпраці, якої потребує виробництво товарів, і кількісними пропорціями їх обміну
Б) зменшення вартості товару зумовлює зниження його ціни, і навпаки
В) вартість товару визначається суспільно необхідними затратами праці на його створення
Г) всі відповіді вірні
10. Які функції притаманні закону вартості:
А) функція регулятора суспільного виробництва
Б)функція соціально-економічної диференціації товаровиробників
В) функція розвитку продуктивних сил НТП
Г) всі відповіді вірні
Заняття 10
Лекція 8 Гроші. Інфляція
В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: причини виникнення грошей і особливості їх еволюції; функції грошей; формули закону грошового обігу; структуру грошової маси; сутність і види інфляції; причини і наслідки інфляції
Вміти: аналізувати причини виникнення, еволюцію, функції грошей; використовувати формули закону грошового обігу для розв’язку задач; визначати агрегати М1, М2, М3 грошової маси; аналізувати причини і наслідки інфляції; визначати темпи інфляції
Рекомендована література:
[1, с.149-170]
[2, с.94-108]
[3, с.68-74]
[4, с.112-127]
План:
8.1 Розвиток форм вартості
8.2 Поява грошей, функції грошей
8.3 Закони грошового обігу. Грошова маса
8.4 Інфляція як економічна категорія
8.1 Розвиток форм вартості
З поглибленням суспільного поділу праці, розвитком товарних відносин між товаровиробниками постала необхідність в особливому товарі, який був би загальним еквівалентом у процесі товарного обміну, загальною формою вартості цих товарів. Як відомо, формою вартості товару є його мінова вартість, тобто кількісна пропорція, за якою він обмінюється на інші товари.
Історичному процесу розвитку товарного виробництва і обміну притаманні проста (випадкова), повна (розгорнута), загальна та грошова форми вартості, які змінювали одна одну на основі поглиблення суспільного поділу праці.
Проста (випадкова) форма вартості є результатом першого суспільного поділу праці, коли надлишки продуктів рослинництва почали обмінювати на надлишки продуктів тваринництва. На цьому етапі обмін товарами ще був нерегулярним, випадковим, не мав стійких пропорцій. Формальним відображенням простої (випадкової) форми вартості є формула: 1 мішок зерна (А) = 1 вівця (В).
У такій ситуації товар А знаходиться у відносній формі вартості, а товар В — у еквівалентній. Товар А є активним, оскільки ініціює вираження своєї вартості, а товар В — пасивним, оскільки в ньому лише виражається вартість товару А. Прирівнювання товару А до В відбувається завдяки наявності в цих різних споживчих вартостях спільної властивості — втіленої в них абстрактної праці, яка створює їх вартість. За таких умов товар В буде рівним за вартістю товарові А, що є свідченням еквівалентності товару В товарові А. Просту (випадкову) форму вартості називають ще одиничною, оскільки за тогочасного рівня розвитку суспільного виробництва товар міг виразити свою вартість лише в одному товарі, адже інших ще не було.
Проста (випадкова) форма вартості — форма вияву вартості товару в якомусь одному товарі за випадкових актів їх обміну і неусталених пропорцій обміну.
Історичною передумовою повної (розгорнутої) форми вартості був великий суспільний поділ праці, внаслідок якого ремісництво виокремилося у самостійну галузь, відбулися поглиблення суспільного поділу праці, розвиток товарного виробництва, урізноманітнення обміну товарами.
Вона має такий вигляд:
У товару В
Х товару С
Товар А = Z товару Д
M товару Е
і т.п.
Це означає, що товар, який перебуває у відносній формі вартості відображає свою вартість у багатьох інших товарах, кожен з яких є еквівалентом запропонованого для обміну товару А.
Повна (розгорнута) форма вартості — форма вияву вартості запропонованого для обміну товару в багатьох інших товарах.
Водночас повній формі вартості притаманна незавершеність, оскільки вартість товару А, що знаходиться у відносній формі, виявляється у товарах-еквівалентах, кількість яких постійно збільшується внаслідок появи нових товарів як результату розвитку суспільного поділу праці. Це означає, що повна форма вартості не має однакової, єдиної форми вартості товарів, що утруднює обмін товарів. Наприклад, власник товару А бажає обміняти його на товар В, а власникові товару В потрібен не товар А, а товар С. У цій ситуації обмін товару А на товар В може відбутися лише за умови, якщо власник товару А здійснить зайвий акт обміну: спочатку обміняє свій товар на товар С і запропонує його власникові товару В.
Недоліки повної (розгорнутої) форми вартості компенсує загальна форма вартості.
Загальна форма вартості є більш розвинутою формою вартості і характеризується тим, що вартість усіх товарів виявляється в одному загальному еквіваленті. Виникає як наслідок закріплення ролі еквівалента за товаром, що мав здатність до безпосереднього обміну. У різних народів товарами як загальними еквівалентами були: худоба, зерно, риба, сіль, хутра, чай тощо. Усі ці товари у ролі загального еквівалента є згустками однорідної абстрактної праці, що застигла, втілилась у речах як субстанції суспільної праці. Саме вона найбільше відповідає поняттю і сутності вартості.
Загальна форма вартості має такий вигляд:
У товару В
Х товару С
Z товару Д Товар А
M товару Е
Загальна форма вартості — форма вияву вартості ряду товарів або всіх товарів конкретних регіонів, народів, племен в одному товарі-еквіваленті.
Грошова форма вартості виникає тоді, коли подальший розвиток товарного виробництва та обміну призводить до закріплення ролі загального еквівалента за дорогоцінними металами: золотом і сріблом. Вони найповніше відповідають вимогам, які ставить обмін товарів перед загальним еквівалентом. Це знаменувало появу грошової форми вартості.
У товару В
Х товару С
Z товару Д n грамів золота
M товару Е
і т.п.
За своєю сутністю гроші є товаром, на який обмінюють усі інші товари, — товаром, який є загальною формою вияву вартості всіх інших товарів. Гроші за товарного виробництва є загальною, тобто абстрактною, формою суспільного багатства. За потреби людина може перетворити її на будь-яку конкретну форму багатства — певні товари.
Грошова форма вартості — форма вияву вартості всіх товарів у благородних металах: золоті і сріблі.
З появою і поширенням грошової форми вартості поступово стали зникати недоліки загальної форми вартості (ускладнення обміну між контрагентами з різними видами товарів як загальних еквівалентів).
8.2 Поява грошей, функції грошей
Гроші - це особливий вид товару, що слугує загальним еквівалентом, завдяки чому в ньому виражається вартість усіх інших товарів і послуг і встановлюються виробничі відносини між суб’єктами господарювання.
Виникнення грошей зумовило появу ціни, у формі якої відтепер постає вартість.
Ціна — вартість товару, виражена у грошовій формі (грошах).
Сутність грошей виявляється в їх функціях: міри вартості, засобу обігу, засобу заощадження та утворення скарбів, засобу платежу, світових грошей.
Функція грошей як міри вартості товарів. У цій функції гроші є засобом вимірювання втіленої в товарах суспільної абстрактної праці, надають вартості товарів форми ціни. Виконують вони цю функцію через мислене співставлення прийнятої в країні за грошову одиницю (масштаб цін) кількості металу (золота чи срібла) з конкретними товарами. Для порівняння вартості різних товарів, а відповідно й різних кількостей золота чи срібла, які виражали конкретні грошові одиниці, стали користуватися масштабом цін.
Масштаб цін — вагова кількість золота або срібла (грошового металу), прийнята за грошову одиницю у певній країні.
Різний вміст золота у грошових одиницях країн забезпечував установлення й оцінювання вартості товарів і певної їх кількості.
Функція грошей як засобу обігу. Для її реалізації функції потрібні реальні (наявні) гроші: золото, монети, а також паперові гроші, які б могли бути посередниками в обміні товарів, тобто під час перетворення товару на гроші і грошей на товар, що виражається формулою Т—Г—Т′. Саме в цьому процесі було запроваджено монетну форму грошей. Функцію засобу обігу гроші виконують миттєво. Це означає, що, обслуживши акт купівлі чи продажу товару, вони зникають. Тому в цій функції гроші не є самоціллю для сторін, що купують, і продають товари, оскільки їх мета полягає в тому, щоб продати свій і придбати чужий товар. З огляду на це функція грошей як засобу обміну товарів породжує можливість заміни повноцінних грошей (золота, срібла) їх символами (знаками), що й відбулося з появою неповноцінних металевих, а потім — паперових грошових знаків, для яких держава встановлює відповідні курси.
Функція грошей як засобу заощадження та утворення скарбів. У ній гроші покидають сферу обігу. Їх нагромаджують як резерв багатства, завдяки чому регулюють грошовий обіг. Придатними для цього є реальні гроші (монети, золоті і срібні зливки та вироби з них). Як засоби нагромадження використовують також національні та міжнародні вільно конвертовані валюти, а в період відносної стабільності — і національні, частково внутрішньо конвертовані валюти.
Приватне нагромадження, або так звана тезаврація, є своєрідним резервуаром, куди збігаються зайві на певний момент гроші, які за потреби їх власника можуть у будь-який час повернутися у сферу обігу.
Функція грошей як засобу платежу. З виникненням кредитних відносин між товаровиробниками гроші стали засобом сплати боргових зобов'язань, тобто почали виконувати функцію засобу платежу. Для цього використовують кредитні гроші.
Кредитні гроші — форми грошей, які випускає банк, забезпечуючи їх своїми активами. Такими формами є векселі, банкноти, чеки, грошові знаки.
Вексель -є цінним папером, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити у встановлений строк і в певному порядку зазначену суму грошей його власнику. У цій якості вексель є універсальним розрахунковим і платіжним засобом.
Банкноти - випущені в обіг центральним банком і забезпечені його активами і масою товарів країни банківські білети (грошові знаки), тобто векселі, виписані банком під наявні в нього векселі комерційних банків.
Чек - цінний папір певного зразка з наказом власника рахунка (чекодавця) виплатити в кредитній установі пред'явникові чека зазначену в ньому суму.
Грошові знаки - паперові та інші символи вартості, що замінили повноцінні золоті монети, які держави запроваджують в обіг, встановлюючи обов'язковий для всіх установ, організацій і осіб курс.
Функція грошей як світових грошей - у цій функції гроші постають як засіб опосередкування світових торговельних, кредитних та платіжних відносин між державами та господарюючими суб'єктами. Світові гроші є міжнародними платіжними чи купівельними засобами, всезагальним втіленням багатства. Цю функцію виконують реальні гроші (золото в зливках), повністю конвертовані національні чи міжнаціональні гроші (долар, фунт стерлінгів, марка, єна, євро).
У світовій торгівлі розрахунки між країнами здійснюють шляхом зарахування боргових зобов'язань банками. Якщо платежі країни перевищують її надходження, то вона на суму перевищення вивозить золото як засіб платежу. Золото є загальним купівельним засобом, тобто виконує функцію світових грошей і тоді, коли країна негайно оплачує товари золотом.
Нині товарообіг на світовому ринку обслуговується конвертованими національними чи колективними (регіональними) валютами, які держави використовують для врегулювання заборгованості за їхніми міжнародними рахунками або як резерви національних.
8.3 Закони грошового обігу. Грошова маса
Загальний закон грошового обігу діє у будь-якій економічній системі. Цей закон зумовлений функціонуванням грошей як самостійного товару-еквівалента, їх обіг — відображення руху товарів, а тому кількість грошей, що перебувають в обігу, пов'язана з товарною масою, яка є об'єктом купівлі-продажу. Між потрібною для обігу товарів кількістю грошей і кількістю товарів, що перебувають в обігу, їх цінами та швидкістю обігу грошей існує залежність: між кількістю проданих на ринку товарів і кількістю грошей, між рівнем товарних цін і кількістю грошей існує прямо пропорційна залежність, а між швидкістю обігу грошей і кількістю грошей — обернено пропорційна.
Загальний закон грошового обігу — сталий зв'язок між кількістю грошей, необхідних для нормального обігу товарів, сумою цін товарів і швидкістю обігу грошових одиниць.
Сутність загального закону грошового обігу виражає формула 8.3.1:
К = ВВП / Шо (8.3.1)
де К - необхідна для нормального обігу кількість грошей;
ВВП - сума цін на товари і послуги;
Шо - швидкість обігу грошей.
Формула 8.3.1 має і більш широке вираження (8.3.2):
К = 
(8.3.2)
де СЦ - сума цін на товари і послуги;
КГ - сума цін товарів, проданих у кредит;
ПП - сума цін товарів, за які настав строк платежів за угодами, зобов'язаннями (повернені платежі);
ВП - сума взаємопогашених безготівкових платежів.
Грошова маса – сукупність готівкових та безготівкових купівельних і платіжних засобів, що забезпечують обіг товарів і послуг в державі.
Ліквідність – швидкість перетворення грошей у необхідні блага (найліквіднішою є готівка).
Грошова маса складається з агрегатів М0, М1, М2, М3:
М0 - готівка;
М1 включає М0 і поточні рахунки;
М2 включає М1 і строкові ощадні банківські рахунки та сертифікати короткострокової (1-6 місяців) малої вартості;
М3 включає М2, короткострокові великої вартості і довгострокові (від 1 року і більше) та різні цінні папери, крім акцій.
8.4 Інфляція як економічна категорія
Інфляція — це приріст цін, викликаний надлишком грошей стосовно до випуску товарів та послуг. Отже, інфляція передусім характеризує приріст цін в економіці. Вона вимірюється за допомогою індексу цін.
Індекс цін (дефлятор ВВП) Іц показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім (формула 8.4.1):
Іц = 
∙ 100% (8.4.1)
Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім указує на інфляцію, а зменшення індексу цін - на дефляцію. Показником інфляції є темп інфляції. Для обчислення темпу інфляції (ТІ) застосовують два методи. Перший – коли відомий базовий рік, тобто такий, для якого індекс цін = 100% (формула 8.4.2):
а
ТІ = Іц-100% (8.4.2)
а
де Іц - індекс цін аналізованого періоду;
100% - індекс цін попереднього періоду (базового року).
Другий – коли базовий рік невідомий і для аналізованого, і для попереднього періодів індекс цін величина, відзначна від 100% (формула 8.4.3):
ТІ = 
∙ 100% (8.4.3)
п
де Іц - індекс цін попереднього періоду.
Однією із закономірностей інфляції є постійне зростання цін та знецінення грошей. В залежності від темпу зростання цін інфляцію умовно можна поділити на три види помірну (повзучу), галопуючу (високу) і гіперінфляцію (дуже високу).
Помірна (повзуча) інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін складає не більше 10%. Вона характеризується прискореним нагромадженням грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін, що спостерігається на початку розвитку інфляційного процесу.
Галопуюча інфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється десятками або сотнями відсотків. На цій стадії значно посилюються економічні суперечності та соціальне напруження в суспільстві.
Гіперінфляція настає тоді, коли річний приріст цін вимірюється тисячами відсотків. На цій стадії гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції. Вони відіграють дедалі меншу роль в економіці, відбувається натуралізація господарських зв'язків, набувають поширення бартерні операції, порушуються фінансовий та кредитний механізми, починають розвиватися стихійні процеси в економіці та ін.
У залежності від характеру кінцевих причин, які викликають інфляцію, слід розрізняти два її види: інфляцію попиту і інфляцію витрат.
Інфляція попиту виникає тоді, коли ціни зростають внаслідок випереджаючого зростання сукупного попиту стосовно сукупної пропозиції. Таке зростання сукупного попиту може бути викликане збільшенням пропозиції грошей, державних витрат, а також інвестиційних витрат та ін. Виробничий сектор не в змозі негайно відповісти на цей надлишковий попит зростанням реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому надлишковий попит призводить до підвищення цін на стабільний обсяг продукції.
Інфляція витрат спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на виробництво одиниці продукції, тобто середніх витрат за даного обсягу виробництва. Це має місце тоді, коли зростають ціни на матеріальні ресурси — сировину, паливо, енергоносії, або зростає номінальна заробітна плата, випереджаючи при цьому підвищення продуктивності праці. Збільшення витрат на одиницю продукції скорочує прибутки підприємств та обсяги виробництва продукції, які можуть бути запропоновані за існуючого рівня цін. Внаслідок цього зменшується сукупна пропозиція товарів та послуг, цю, її свою чергу, підвищує рівень цін, тобто спричинює інфляцію витрат.
У залежності від можливості передбачити зростання цін вирізняють очікувану і неочікувану інфляцію.
Очікувана інфляція спричинюється певними тенденціями в економіці або заходами, запланованими державою. Тому вона очікується і може бути врахована заздалегідь.
Неочікувана інфляція є результатом непередбачених змін в економіці, наслідком виникнення незапланованих змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції.
Причини інфляції:
- необґрунтоване ціноутворення, яке за відсутності або недосконалості ринкових структур неминуче призводить до дефіцитів, незбалансованості та порушення міжгалузевих пропорцій і пропорцій відтворення;
- урбанізація та зростання доходів населення зумовлюють швидке збільшення попиту на продовольчі товари, які не задовольняються існуючими можливостями сільського господарства;
- завищення офіційного валютного курсу національної грошової одиниці порівняно з ринковим курсом. Це заважає зростанню експорту, призводить до збільшення негативного сальдо платіжного балансу і до зниження реальних державних доходів;
- монополізація ринку (отримання надприбутку з боку монополій), неузгодженість між монетарною і фіскальною політикою, розширення податкової бази і підвищення податків, мілітаризації економіки, збільшення необґрунтованих привілеїв та пільг.
Наслідки інфляції:
1. Знижуються реальні доходи населення. Це стосується насамперед осіб, які отримують фіксовані номінальні доходи (працівники бюджетних організацій, пенсіонери та ін.). При зростанні цін їхні реальні доходи зменшуються. і навпаки, реальні доходи збільшуються у тих осіб, у яких номінальна заробітна плата зростає швидше, ніж рівень
інфляції.
2. Знецінюються фінансові активи із сталим доходом. Інфляція знижує їхню реальну вартість. У цьому випадку скорочуються також і реальні доходи, що їх отримують власники таких фінансових активів.
3. Порушується нормальний розподіл доходів між дебіторами та кредиторами. Від інфляції виграють дебітори, тобто позичальники кредиту, і програють кредитори (позичкодавці). Це обумовлено тим, що в умовах інфляції Кредит надається за однієї купівельної спроможності грошей, а повертається за іншої, нижчої.
