- вона випускає унікальний продукт (у тому розумінні, що він не має близьких замінників і виробляється тільки фірмою-монополістом);
- вступ до галузі для конкурентів повністю блокований;
- здійснюється значний вплив на ціноутворення в галузі;
- присутні елементи нецінової конкуренції, що проявляється в рекламі продукції, існуванні торгової марки фірми, хоча особливої потреби в цьому не відчувається за відсутністю конкурентів.
На ґрунті панування чистої монополії зросли диспропорції і поглибились суперечності ринкової економіки, що насамперед проявилось у небезпечному поглибленні економічних спадів і небаченому зростанні безробіття.
Якщо на ринку склалася ситуація, коли діє один покупець, то таку ринкову структуру називають монопсонія. Найчастіше вона зустрічається на ринку праці, коли велике підприємство виступає єдиним покупцем робочої силу відповідного фаху.
В окремих випадках можливе виникнення двосторонньої монополії – на ринку діють один покупець і один продавець (виготовлення товарів на замовлення в одиничному екземплярі).
В Україні чиста монополія зберігається тільки серед природних монополій.
Економічна недоцільність конкуренції у сферах діяльності природних монополій пояснюється тим, що виграш від її наявності не покриває значних витрат суспільства на її запровадження та підтримку. Адже присутність більшої кількості виробників на ринку сприятиме пропорційному скороченню виробництва кожного з них, і як результат, недовикористання основних виробничих потужностей. Внаслідок цього зростатимуть тарифи на поставки, що матиме негативні наслідки для суспільства.
Проблема існування природних монополій і їх ефективності є надзвичайно актуальною для економіки України, тому найбільш економічним режимом експлуатації таких систем є максимальне завантаження, яке досягається підключенням усіх потенційних споживачів. Держава в більшості випадків сама створює легальні бар'єри, надаючи компаніям - природним монополістам виключні права на здійснення певного виду діяльності, блокуючи таким чином вхід у ці галузі потенційних конкурентів. В Україні запроваджено ліцензування діяльності не тільки господарюючих суб'єктів на ринках природних монополій, але й на суміжних з ними.
Таким чином, природна монополія є станом товарного ринку, на якому необмежена ринкова влада окремого господарюючого суб'єкта є економічно обґрунтованою та виправданою із суспільної точки зору, оскільки компенсується значною економією споживчого надлишку. Однак держава повинна використовувати увесь арсенал засобів економічного, правового, адміністративного характеру з метою встановлення таких «правил гри» для цих суб'єктів, які б дали змогу отримати оптимальний результат.
Основні поняття і терміни:
Конкуренція – суперництво між фірмами за кращу реалізацію своїх господарських інтересів, така ситуація на ринку, за якої фірми і продавці незалежно один від одного борються за покупців. В умовах конкуренції йде змагання за одержання прибутку чи збільшення власної частки ринку.
Монополія – влада одного на ринку, це ринок, на якому працює один продавець, який виробляє переважаючу кількість певної продукції, завдяки чому впливає на процес ціноутворення і привласнює високі (монопольні) прибутки.
Картель – таємна змова кількох найбільших фірм галузі про рівень ціни, ринки збуту продукції тощо.
Синдикат – об’єднання, в якому учасники втрачають комерційну самостійність, зберігаючи виробничу. Учасників позбавлені права безпосередньо вести боротьбу на ринку, продаж товарів здійснюється централізовано.
Трест – об’єднання, в якому учасники втрачають як комерційну, юридичну, так і виробничу самостійність, ведеться боротьба за найбільш впливові місця в правлінні, за розподіл прибутку. Учасники об’єднання стають акціонерами тресту, і вони мають право продажу своїх акцій.
Концерн – об’єднання підприємств, які зберігають виробничу, комерційну і юридичну самостійність, але знаходяться під фінансовим контролем головної компанії. Головною формою боротьби є володіння контрольним пакетом акцій, контроль над найбільш вигідними підприємствами, а також за сферою впливу в тих чи інших галузях.
Ринкова структура – економічні умови в яких відбувається ринкова конкуренція, визначається кількістю і розміром фірм, характером продукції, легкістю входження і виходу з конкретного ринку, доступністю ринкової інформації.
Досконала (чиста) конкуренція характеризується великою кількістю виробників і споживачів, які діють незалежно один від одного і не можуть впливати на формування ринкових цін.
Монополістична конкуренція - це ринкова ситуація, за якої велика кількість виробників реалізує схожу, але не ідентичну продукцію, намагаючись надати їй реальних чи уявних виключних якостей.
Олігополія – ринкова структура, в якій домінують декілька фірм-виробників (2-10), кожна з яких виробляє значну частину продукції і своєю поведінкою може впливати на ринкову ціну.
Чиста монополія означає виробництво унікальної продукції, у якої немає товарів-замінників.
Монопсонія – ситуація на ринку, коли діє один покупець.
Олігопсонія – ситуація на ринку, коли діє невелика кількість (2-10) фірм-покупців.
Двостороння монополія – ситуація на ринку, коли діють один покупець і один продавець.
Питання для самоконтролю:
1. Конкуренція – це боротьба товаровиробників за:
А) більш вигідні умови виробництва і збуту товарів та послуг
Б) великий асортимент товарів
В) найбільший рівень цін
Г) кращі умови праці робітників
2. Недосконала конкуренція має місце тоді, коли:
А) фірми застосовують нечесні способи боротьби
Б) фірми досягають згод щодо поділу ринку
В) фірми не намагаються слідувати принципу максимізації прибутку
Г) всі відповіді вірні
3. Документ, який засвідчує авторство на винахід:
А) ліцензія Б) товарний знак
В) патент Г) авторське право
4. Адміністративна монополія створюється через:
А) вдалі дії фірми на ринку Б) прийняття рішень органами влади
В) примусовий поділ праці Г)особливості технології виробництва
5. Про яку форму монополії йдеться мова: таємна змова кількох найбільших фірм галузі про рівень ціни, ринки збуту продукції тощо:
А) картель Б) синдикат
В) трест Г) концерн
6. Про яку форму монополії йдеться мова: виробники зберігають виробничу самостійність, але втрачають комерційну (товари реалізуються централізовано):
А) картель Б) синдикат
В) трест Г) концерн
7. Який з зазначених прикладів наближений до ринку досконалої
конкуренції:
А) метрополітен Б) ринок пшениці
В) ринок авіаційних двигунів Г) ринок природних копалин
8. Ринок, на якому панує декілька фірм-покупців:
А) монополістична конкуренція Б) олігополія
В) монополія Г) олігопсонія
9. Який з зазначених ринків, швидше за все, буде природною монополією:
А) трамвайне депо Б) залізниця
В) таксомоторний парк Г) автотранспортне підприємство
10. Який з зазначених ринків, швидше за все, буде олігополією:
А) перукарні Б) редакції газет
В) металургійні комбінати Г) електростанції
11. Який з зазначених ринків, швидше за все, буде монополістично
конкурентним:
А) ринок одягу Б) ринок валют
В) ринок металу Г) ринок залізничних перевезень
12. Монопсонія передбачає наявність на ринку:
А) одного продавця Б) одного покупця
В) 2-10 продавців Г) 2-10 покупців
13. Олігополія передбачає наявність на ринку:
А) одного продавця Б) одного покупця
В) 2-10 продавців Г) 2-10 покупців
14. При чистій монополії на ринку:
А) один продавець Б) безліч покупців
В) великі бар’єри вступу в галузь Г) все відповіді вірні
До лекції 10 виконується самостійна робота 4 «Складання порівняльної таблиці “Ринкові структури”»
Заняття 14
Лекція 11 Домогосподарства (1 година)
В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: сутність домогосподарства, структуру доходів і витрат домогосподарств
Вміти: характеризувати домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин, визначати основні джерела доходів і структуру витрат домогосподарств
Рекомендована література:
[3, с.98-103]
План:
11.1 Поняття домогосподарства
11.2 Структура доходів і витрат домогосподарства
Поняття домогосподарства
У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства.
Домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.
Поняття «домогосподарство» ні в якому разі не слід ототожнювати з поняттям «сім’я».
Сім’я — це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.
Домогосподарство є основним постачальником ресурсів для економіки. У першу чергу — це робоча сила людини, її особиста праця. Кожен господарник, працюючи на підприємстві чи в установі, а також виробляючи власну продукцію та реалізуючи її на ринку, приносить користь державі, забезпечуючи її ресурсом праці.
Згідно із Законом України «Про власність» кожен громадянин України може мати в індивідуальній власності майстерні, малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, землю, житлові будинки і господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировину, матеріали та ін. Застосовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс, як капітал.
Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на ощадні рахунки, придбавають облігації.
11.2 Структура доходів і витрат домогосподарства
Щоб домогосподарства успішно виконували свої функції, вони повинні отримувати певний обсяг доходів за рахунок певних джерел.
Головне джерело – це доходи від ресурсів, які домогосподарства поставляють суспільному виробництву, або ж доходи від факторів виробництва. Але цим не вичерпуються доходи, що отримують домогосподарства, слід враховувати також трансферти.
Трансфертні платежі – це всі виплати, які відповідають його реальному економічному внеску, але не еквівалентні виробничим витратам.
Статистика України виокремлює такі статті доходів населення:
- оплата праці членів сім’ї;
- пенсії, стипендії, допомоги, субсидії, дотації та путівки до санаторно-курортних установ для дорослих і дітей, на утримання дітей у дошкільних закладах;
- надходження від особистого підсобного господарства;
- дохід з інших джерел.
Сукупний дохід домогосподарства – це вся сума доходів, які воно отримує в грошовій чи натуральній формі з будь – яких джерел. Сукупний дохід домогосподарства не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто нижчий ніж вартість набору товарів і послуг, розрахована за нормами і нормативами споживання і забезпеченості населення першочерговими життєвими засобами. Прожитковий мінімум використовується для встановлення мінімального рівня доходів сімей, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат і пільг.
Розподіл доходів дає змогу отримати уявлення про рівень життя в країні, вирішення соціальних проблем.
Споживання домогосподарства – це придбання товарів особистого користування, тобто купівля продуктів харчування, одягу, взуття, меблів, предметів культури і побуту, автомобілів, витрати на соціально-культурні та побутові послуги.
Споживчі витрати можуть бути класифіковані по-різному, наприклад, поділені на товари та послуги.
Якщо грошовий дохід домогосподарства є сталим, то збільшення ціни для нього рівнозначне зменшенню його реального доходу, або купівельної спроможності. Якщо ціна зростає, а грошові доходи залишаються сталими, то реальні доходи домогосподарств зменшуються, і вони купують менше товарів. Навпаки, за зниження цін попиту реальні доходи домогосподарств за сталості їх доходів зростатимуть.
Дохід, що залишається у розпорядженні споживача після внесення податків та інших виплат, може використовуватися лише двома способами – або на заощадження, або на споживання.
Заощадження – це та частина доходу домогосподарства, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю особистого споживання.
Основні поняття і терміни:
Домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти.
Сім’я — це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.
Споживання домогосподарства – це придбання товарів особистого користування.
Заощадження – це та частина доходу домогосподарства, що не сплачується у вигляді податку та не витрачається на купівлю особистого споживання.
Питання для самоконтролю:
1. Чи вірний вислів: «Домогосподарство і сім’я – це слова-синоніми»:
А) ні, вислів помилковий
Б) так, вислів вірний
В) вислів вірний лише в окремих випадках
2. Чи можна віднести державну субсидію до доходу домогосподарства:
А) так, це одна зі статей доходу домогосподарства
Б) ні, державні субсидії - не стаття доходу домогосподарства
В) відноситься тільки тоді, коли видається на оплату комунальних
послуг
3. Які з витрат домогосподарств, на Вашу думку, можна віднести до первинних:
А) оплата комунальних послуг Б) продукти харчування
В) придбання одягу Г) оплата за навчання
Д) всі відповіді вірні Е) всі відповіді помилкові
4. Які з перерахованих витрат домогосподарств можна віднести до вторинних:
А) оплата комунальних послуг Б) продукти харчування
В) придбання одягу Г) оплата за навчання
Д) придбання путівки на відпочинок Д) всі відповіді помилкові
Семінар 2 Підприємства і підприємництво (1 година)
Заняття 15
Лекція 12 Капітал і наймана праця
В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: сутність процесу первісного нагромадження капіталу; механізм утворення додаткової вартості; особливості постійного, змінного капіталу; порядок розрахунку маси і норми додаткової вартості; функції і види заробітної плати
Вміти: аналізувати процес первісного нагромадження капіталу; доводити, що робоча сила є товаром; розраховувати норму і масу додаткової вартості; аналізувати сутність, функції, форми і системи заробітної плати
Рекомендована література:
[1, с.170-212]
[2, с.202-207; 220-237]
[4, с.205-216]
План:
12.1 Поняття капіталу. Первісне нагромадження капіталу
12.2 Робоча сила як товар. Стадії підвищення продуктивності праці
12.3 Механізм утворення додаткової вартості. Маса і норма
додаткової вартості
12.4 Поняття заробітної плати і її види
12.5 Форми і системи заробітної плати
12.1 Поняття капіталу. Первісне нагромадження капіталу
Будь-який капітал (промисловий, торговий, позичковий тощо) починає свій обіг (економічний рух) із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей. В обігу товарів (Т) і грошей (Г), який виражається формулою 12.1.1, гроші — лише посередник в обміні одного товару на інший.
Т—Г—Т' (12.1.1)
Формула 5.1.1 свідчить, що її крайні полюси — це кількісно рівні за величиною вартості товари, оскільки їх купівля-продаж здійснюється, як правило, за принципом еквівалентності, тобто за законом вартості.
На відміну від обігу товарів і грошей обіг капіталу починається і завершується грошима, що відображає формула 12.1.2:
Г— Т— Г´ (12.1.2)
Це загальна формула капіталу, оскільки будь-який капітал починає і завершує свій обіг у формі грошей.
Крайні полюси загальної формули капіталу якісно однорідні — це гроші, тобто власник грошей купує товари з метою їх подальшого продажу та одержання знову грошей.
Отже, гроші перетворюються на капітал лише тоді, коли вони повертаються до їх власника з приростом. Тому точніша загальна формула обігу капіталу є такою (12.1.3):
Г—Т—Г+г (12.1.3)
де г означає приріст початково авансованої суми грошей.
Цей приріст - додаткова вартість. В утворенні додаткової вартості полягає одне з трьох сутнісних визначень капіталу.
Капітал — самозростаюча вартість, або вартість, що приносить додаткову вартість.
Власник грошей, який одержує додаткову вартість, є капіталістом.
Механізм самозростання вартості допомагає зрозуміти, що гроші перетворюються на капітал тільки на основі і в межах відносин найманого працівника і капіталіста. Поза цими відносинами гроші не є капіталом. З цього випливає, що капітал — це не гроші і не речі самі по собі. Вони стають капіталом, коли охоплюються специфічно капіталістичними відносинами, тобто використовуються як засоби купівлі та використання робочої сили найманих працівників, як засоби виробництва додаткової вартості та її присвоєння капіталістами. Капіталіст частину уречевленої чужої праці (праці найманого працівника), що постійно присвоюється ним без еквівалента, знову і знову обмінює у формі заробітної плати на більшу кількість живої чужої праці. Тому власність для капіталіста є правом присвоювати чужу неоплачену працю або її продукт, а для робітника — неможливістю присвоювати весь власний продукт.
У процесі виробництва додаткової вартості окремі складові капіталу відіграють різну роль. Так, у вартість товарів, що виробляються, входить уся вартість сировини, допоміжних матеріалів, електроенергії, а також та чистина вартості виробничого приміщення, машин, інших знарядь праці, яка дорівнює мірі їх споживання (зношування). Величина вартості цих елементів капіталу у процесі виробництва не змінюється: скільки вони коштують, стільки вартості й переноситься на товар, що виробляється. Тому та частина авансованого капіталу, яка функціонує у формі виробничих будівель, машин, устаткування, сировини, електроенергії тощо і не змінює величину своєї вартості у процесі виробництва, є постійним капіталом. Позначають його літерою С.
А та частина капіталу, яка авансується на купівлю робочої сичи, змінює свою величину: куплена робоча сила, перетворюючись у процесі виробництва на живу працю, створює вартість більшої величини, ніж має сама. Тому частина капіталу, яка витрачається на придбання робочої сили та змінює свою величину у процесі виробництва, є змінним капіталом. Змінний капітал позначають літерою V.
Позначивши додаткову вартість буквою m одержують формулу структури вартості виробленого товару (12.1.4):
W = С + V + m (12.1.4)
де W — вартість товару.
Поділ капіталу на постійний і змінний засвідчує, що єдиним джерелом додаткової вартості є змінний капітал.
Капіталістична власність виникає в процесі так званого первісного нагромадження капіталу — історичного процесу створення умов для виникнення капіталістичних виробничих відносин.
Капіталістична власність виростає з простого товарного виробництва, перетворює його на капіталістичне, тобто на виробництво товарів на основі найманої праці. Як капітал не може існувати без найманої праці, так наймана праця не може існувати без капіталу. Тому основні умови первісного нагромадження капіталу:
1) юридична свобода потенційних робітників (ліквідація кріпацтва);
2) зосередження грошей і засобів виробництва в руках не багатьох осіб - капіталістів
(підприємців);
3) позбавлення більшості працівників засобів виробництва, в результаті чого вони
змушені продавати свою робочу силу, вона перетворюється на товар.
За юридичним змістом капіталістична власність зводиться до належності капіталістам засобів виробництва і грошей, а найманим працівникам своєї робочої сили, а також до їх права володіти, розпоряджатися і використовувати ці об'єкти власності. Економічний зміст капіталістичної власності становлять відносини між капіталістами і найманими працівниками, в межах і завдяки яким гроші як найрозвинутіша форма вартості перетворюються на капітал, тобто відбувається самозростання вартості — виробництво найманими працівниками додаткової вартості та присвоєння її капіталістами.
12.2 Робоча сила як товар. Стадії підвищення продуктивності правці
Умовою перетворення робочої сили на товар є первісне нагромадження капіталу. Робоча сила реалізується як товар в результаті наймання робочої сили.
Наймана праця — праця, що включається у процес виробництва через продаж робочої сили найманим працівником власнику засобів виробництва.
Якісною характеристикою вартості товару робоча сила є відношення купівлі-продажу робочої сили між найманим працівником і капіталістом. Його економічний зміст, з одного боку, полягає у відчуженні найманим працівником своєї робочої сили у володіння, розпоряджання та використання капіталістом, а з іншого - у відчуженні капіталістом і присвоєнні найманим працівником суми грошей, що визначається кількісною характеристикою вартості товару робоча сила.
Величина вартості товару робоча сила визначається кількістю суспільно необхідної абстрактної праці, потрібної для виробництва життєвих засобів, що забезпечують відтворення робочої сили найманих працівників, тобто вартістю суми цих життєвих засобів. Сумарна вартість життєвих засобів виявляється у так званому споживчому кошику, до якого входять типові, стійкі для споживання у певній країні і певний час товари і послуги, що забезпечують відтворення робочої сили найманих працівників від найнижчої до найвищої кваліфікації. Величину вартості робочої сили означає також витрати на утримання найманим працівником своєї родини. Це зумовлено тим, що найманий працівник живе не вічно, а капітал потребує постійного надходження на ринок робочої сили. Тому витрати на утримання дружини та дітей найманого працівника є органічною складовою вартості його робочої сили. Такою ж складовою вартості робочої сили є витрати найманого працівника на здобуття освіти та кваліфікації, охорону здоров'я, задоволення культурних потреб тощо.
Ціна робочої сили — вартість товару робоча сила, виражена в грошовій формі, тобто у грошах. У реальних відносинах між найманим працівником і капіталістом ціна робочої сили постає як заробітна плата.
Споживча вартість товару робоча сила — здатність робочої сили бути джерелом додаткової вартості.
Додаткова вартість — частина новоствореної вартості, яка створюється додатковою працею найманих працівників у додатковий робочий час, втілена у вартості додаткового продукту і безоплатно присвоюється власником умов праці — капіталістом.
Праця найманого робітника поділяється на необхідну і додаткову. Додаткова праця є джерелом створення додаткової вартості.
Необхідна праця — праця, потрібна для виробництва необхідного продукту, тобто сукупності життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили безпосередніх виробників на рівні їхніх потреб, що сформувалися в суспільстві.
Додаткова праця — праця, що створює додатковий продукт, тобто продукт, вироблений понад усталені потреби безпосередніх виробників.
Поділ праці на необхідну і додаткову породжується поділом робочого часу на необхідний і додатковий.
Необхідний робочий час — частина робочого дня, упродовж якої здійснюється необхідна праця, якою створюється необхідний продукт і його вартість, еквівалентна вартості робочої сили. Відповідно додатковий робочий час — частина робочого дня, упродовж якої здійснюється додаткова праця, якою створюються додатковий продукт і його вартість — додаткова вартість.
Стадії підвищення продуктивності праці:
Кооперація праці передбачає, що багато осіб планомірно та спільно беруть участь в одному або в різних, але пов'язаних між собою процесах виробництва. Крім того, об'єднання робітників у межах підприємства заощаджує кошти на засоби виробництва. Це забезпечує здешевлення товарів і тому зменшення вартості робочої сили та необхідного робочого часу.
Мануфактура — це кооперація праці, заснована на одиничному поділі праці — поділі праці всередині підприємства, на спеціалізації найманих працівників з виготовлення певного продукту або виконання певної операції. Хоч мануфактурне виробництво базується на ручних знаряддях праці, воно значно збільшує її продуктивність, оскільки спеціалізація підвищує вмілість робітника завдяки концентрації його зусиль на виготовленні певного продукту чи виконанні певної операції.
Індустріальне (машинне) виробництв є найвищим порівняно з кооперацією і мануфактурою ступенем зростання продуктивності праці, збільшення виробництва відносної додаткової вартості. Машинне виробництво — форма організації виробництва, заснована на використанні машин як засобу праці. Система машин, взаємопов'язаних технологічним процесом, утворює фабрику (завод).
Запровадження машинного виробництва зумовило такі два соціально-економічні наслідки:
1. Зростання рівня усуспільнення виробництва шляхом поглиблення поділу праці, що став можливим у результаті поглиблення спеціалізації і кооперації праці всередині підприємств і між ними.
2. Якісно новий, вищий рівень продуктивності та інтенсивності праці як чинників збільшення додаткового робочого часу, відносної та абсолютної додаткових вартостей.
12.3 Основні способи виробництва додаткової вартості. Маса і норма додаткової вартості
Створення додаткової вартості — основна мета капіталістичного способу виробництва. Тому пошук капіталістом усе нових методів збільшення додаткової вартості є закономірним процесом.
Величина додаткової вартості залежить від величини додаткового робочого часу, додаткової праці. Ця залежність зумовлює два основні способи (методи) збільшення розмірів додаткової вартості: абсолютна додаткова вартість і відносна додаткова вартість.
Абсолютна додаткова вартість - ґрунтується на абсолютному подовженні робочого дня за межі необхідного робочого часу. Робочий день — час доби, протягом якого робітник працює на підприємстві чи в установі. Якщо б робочий день не перебільшував необхідного робочого часу, додаткова вартість взагалі б не вироблялась.
Методом збільшення виробництва абсолютної додаткової вартості є також підвищення інтенсивності праці. Підвищення інтенсивності праці за незмінного робочого дня означає абсолютне збільшення витрат робочої сили, оскільки більш інтенсивна праця тієї самої тривалості по суті дорівнює робочому дню більшої тривалості за попередньої інтенсивності праці. Тому підвищення інтенсивності праці є прихованою формою подовження робочого дня, тобто виробництва абсолютної додаткової вартості.
Відносна додаткова вартість — додаткова вартість, яка виробляється шляхом скорочення необхідного робочого часу та збільшення додаткового робочого часу внаслідок зростання продуктивності суспільної праці.
Надлишкова додаткова вартість є різновидом відносної додаткової вартості, її виробництво зумовлене підвищенням продуктивності праці на окремому підприємстві вище звичайного рівня у галузі. Впровадження продуктивніших машин і технологій на окремому підприємстві зумовлює зниження індивідуальної вартості вироблених на ньому товарів порівняно з їх суспільною вартістю.
