Для організації суспільного виробництва використовують певні фактори (чинники) – сукупність економічних ресурсів, за допомогою яких виготовляються товари і послуги. Структуру факторів виробництва ілюструє схема 2.1.
Схема 2.1 Структура факторів виробництва
Фактори виробництва
особові речові
 |  |
Праця засоби виробництва
підприємницький хист земля
грошовий капітал
інформація
Всі економічні ресурси (фактори виробництва) мають одну загальну властивість: вони є в обмеженій кількості.
Суспільне виробництво не спроможне виробити весь обсяг товарів і послуг, який суспільство хотіло б отримати.
Отже, максимально можливий обсяг виробництва благ при повному і ефективному використанні наявних ресурсів складає виробничі можливості суспільства. Оскільки ресурси обмежені, то обмежені й виробничі можливості. Збільшення обсягів виробництва одного продукту може бути досягнуто лише при частковій або повній відмові від виробництва іншого.
За змістом виробництво є процесом, який охоплює такі складові: працю людини, предмети праці, засоби (знаряддя) праці.
Праця — свідоме, доцільне використання людьми розумових і фізичних сил у процесі виробництва благ.
Робоча сила — сукупність розумових і фізичних здібностей людини до праці, які вона використовує у процесі виробництва благ.
Робоча сила і праця є різними економічними феноменами: якщо робоча сила виражає здібності людини до праці, то праця є процесом, під час якого відбувається використання цих здібностей.
Предмети праці — усе те, на що спрямована праця людей. Бувають первинні (ті, що беруть безпосередньо з природи), їх ще називають сировиною або матеріалами; і вторинні (ті, що використовують після попередньої обробки), їх ще називають напівфабрикатами.
Засоби праці – усе те, чим людина діє на предмети праці з метою їх перетворення. (машини, устаткування, ручний реманент тощо).
Засоби виробництва — сукупність предметів праці та засобів праці, які людина використовує у процесі виробництва матеріальних благ і послуг.
До продуктивних сил належать засоби і предмети праці, а також люди, які володіють виробничим досвідом та надають руху засобам виробництва.
Виробничі відносини — це відносини між людьми у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання благ. З'ясування змісту виробничих відносин розкриває, кому належать засоби виробництва, на кого працює людина — на себе чи на власника засобів виробництва, як відбувається розподіл, обмін та споживання благ, тобто хто і як присвоює вироблений продукт. Саме тому кожен тип виробничих відносин насамперед характеризується власністю на засоби виробництва, яка є основою і структуроутворюючим елементом усієї системи виробничих відносин.
Спосіб виробництва – конкретний історичний період, який характеризують єдність та взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин. Визначаючи соціальний характер виробництва благ, сукупність виробничих відносин утворює економічний базис суспільства.
Він знаходиться у взаємозв'язку не лише з продуктивними силами, а й з надбудовою суспільства, яку утворюють юридичні і політичні відносини, форми суспільної свідомості: ідеї, теорії, філософські, моральні, етичні, релігійні погляди та відповідні їм інститути (держава, політичні партії, церква тощо). Історично конкретний базис суспільства формує відповідну йому надбудову.
Суспільно-економічна формація -утворюється єдністю економічного базису і надбудови. Вона як взаємопов'язана сукупність матеріальних (виробничих, економічних) та ідеологічних відносин, притаманних суспільству на певному етапі його розвитку, є певним історичним типом суспільства. Якісна особливість конкретної суспільно-економічної формації визначається суспільним способом виробництва. Тому первіснообщинному, рабовласницькому, феодальному та капіталістичному способам виробництва відповідають первіснообщинна, рабовласницька, феодальна і капіталістична суспільно-економічні формації.
2.2 Суспільний продукт і його вартісна структура
Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт.
Суспільний продукт - синтезоване поняття. До його складу входять різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він становить всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).
Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП). Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва.
Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт (ЧП) (національний дохід). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому що є результатом живої праці, затраченої в даний період.
Необхідний продукт (НП) - це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління. За рахунок НП повинні покриватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи.
Додатковий продукт (ДП) - це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП. ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського суспільства, коли виробник здобув можливість своєю працею створювати більше продукту, ніж йому необхідно для життя.
Суспільний продукт проходить чотири стадії руху:
1) Безпосередньо (власне) виробництво є процесом створення благ з метою задоволення потреб людини і суспільства внаслідок їх споживання.
2) Розподіл – полягає у розподілі засобів виробництва у суспільстві як об'єктів власності певних індивідів, групам чи суспільству та у розподілі засобів виробництва і робочої сили за галузями і сферами суспільного виробництва; а також у розподілі суспільного продукту між індивідами.
3) Обмін представляє собою обмін діяльністю і здібностями між працівниками, пов'язаними виконанням послідовних функцій, та обмін продуктами їх діяльності у процесі власне виробництва.
4) Споживання благ є завершальною стадією руху продукту, на якій реалізуються його корисні (споживчі) властивості у процесі використання.
Продукт виробництва має певні властивості, зокрема, корисність.
Розрізняють об'єктивну та суб'єктивну корисність продукту.
Об'єктивна корисність продуктів виробництва - це їх спроможність задовольняти ті чи інші потреби людей.
Суб'єктивна корисність - це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг. Корисність - поняття виключно індивідуальне: що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго.
Сумарна корисність усіх споживаних одиниць блага називається сукупною корисністю, а прирощення сукупної корисності за збільшення споживання блага на одиницю — граничною корисністю. Гранична корисність має спадний характер, тобто вона менша для кожної наступно спожитої в одному економічному періоді одиниці блага. Це положення стосується всіх економічних благ і називається законом спадної граничної корисності. Закон є справедливим передусім для одного акту споживання (за годину, день, тиждень, місяць тощо), його дія для більшості благ розпочинається з другої одиниці.
Основні поняття і терміни:
Виробництво — відношення людей до природи з метою надання її речовині форм, здатних задовольняти людські потреби, має суспільний характер.
Виробнича інфраструктура - це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому.
Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги.
Предмети праці — усе те, на що спрямована праця людей. Бувають первинні (ті, що беруть безпосередньо з природи), їх ще називають сировиною або матеріалами; і вторинні (ті, що використовують після попередньої обробки), їх ще називають напівфабрикатами.
Засоби праці – усе те, чим людина діє на предмети праці з метою їх перетворення. (машини, устаткування, ручний реманент тощо).
Засоби виробництва — сукупність предметів праці та засобів праці, які людина використовує у процесі виробництва матеріальних благ і послуг.
Продуктивні сили – сукупністьзасобів і предметів праці, а також людей, які володіють виробничим досвідом та надають руху засобам виробництва.
Виробничі відносини — це відносини між людьми у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання благ, показують, кому належать засоби виробництва, на кого працює людина — на себе чи на власника засобів виробництва, хто і як присвоює вироблений продукт.
Суспільний продукт – сукупність матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).
Питання для самоконтролю:
1. Чому ми маємо підставу стверджувати, що процес виробництво має суспільний характер:
А) суспільство сукупно приймає участь у виробництві благ
Б) суспільство сукупно приймає участь у споживанні благ
В) при розрахунку суспільного продукту визначають затрати суспільно
необхідної праці
Г) всі відповіді вірні
2. Яка сфера суспільного виробництва характеризується: це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва:
А) основне виробництво
Б) виробнича інфраструктура
В) соціальна інфраструктура
3. Яка сфера суспільного виробництва характеризується: це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому:
А) основне виробництво
Б) виробнича інфраструктура
В) соціальна інфраструктура
4. Яка сфера суспільного виробництва характеризується: це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги:
А) основне виробництво
Б) виробнича інфраструктура
В) соціальна інфраструктура
5. Засоби виробництва, це сукупність:
А) предметів і засобів праці
Б) предметів, засобів праці і людей, що їх обслуговують
В) продуктивних сил і виробничих відносин
Г) базису і надбудови
6. Синонімом виробничих відносин є:
А) відносини обміну Б) відносини власності
В) відносини розподілу Г) відносини споживання
7. Стадії руху суспільного продукту:
А) виробництво – обмін – споживання
Б) виробництво – розподіл – споживання
В) виробництво – розподіл – обмін – споживання
Г) виробництво – розподіл – обмін – виробництво
Заняття 3
Лекція 3 Економічні потреби суспільства і роль виробництва в їх задоволенні
В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: сутність і класифікацію економічних потреб, ресурсів і інтересів суспільства; сутність суспільного виробництва, його фактори і основні результативні показники; сутність економічного закону зростання потреб
Вміти: класифікувати економічні потреби і ресурси; визначати сутність суспільного виробництва, його фактори і результативні показники; аналізувати закон зростання потреб та механізм його дії; аналізувати економічні інтереси
Рекомендована література:
[1, с.22-29]
[2, с.73-77]
План:
3.1 Економічні потреби суспільства, їх суть і структура
3.2 Закон зростання потреб
3.3 Економічні інтереси і їх сутність
3.1 Економічні потреби суспільства, їх суть і структура
Кінцевою метою функціонування будь-якої економічної системи є задоволення потреб суспільства та його індивідів.
Потреби - це категорія, яка відображає ставлення людей до умов їх життєдіяльності, це щось необхідне для розвитку людини як особистості.
Класифікація потреб:
За суб'єктами (носіями потреб): індивідуальні, колективні, суспільні (або: домогосподарств, підприємств, держави).
За об'єктами (предметом, на який вони направлені): матеріальні (потребив матеріальних благах та послугах); духовні (потреби у творчості, самовираженні, розвитку своїх можливостей, самовдосконаленні, вірі, освіті, культурі, заняттях наукою, мистецтвом, підвищенні кваліфікації); соціальні (коханні, дружбі, спілкуванні, участь у суспільно-корисній діяльності).
За сферами діяльності: праці, спілкування, рекреації (відпочинку, відновлення працездатності), економічні - частина людських потреб, для задоволення яких необхідне виробництво, розподіл, обмін і споживання благ.
За черговістю задоволення: першочергові (задовольняються предметами першої необхідності), не першочергові (задовольняються предметами розкоші).
За ступенем реалізації: абсолютні (породжені сучасним рівнем розвитку економіки), дійсні (відповідають рівню розвитку економіки певної країни), платоспроможні (потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін).
За участю у відтворювальному процесі: виробничі (потреби в засобах виробництва), невиробничі (потреби у споживчих товарах).
За можливостями задоволення: насичені, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задоволення), ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).
Потреби породжують стимули до виробництва, тому виробництво є доцільною діяльністю людей, спрямованою на задоволення їхніх потреб.
Від структури виробництва залежить задоволення потреб населення в різних благах.
Виробництво буває:
- матеріальне (основне виробництво) - галузі промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, риболовля, мисливство - тобто, де виготовляється продукт;
- виробнича інфраструктура (галузі, що обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві, в суспільному виробництві в цілому - транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади, галузі ділових послуг (інженерно-будівельні, консультаційні, інформаційні, рекламні, лізинг);
- нематеріальне виробництво (соціальна інфраструктура) - галузі, що надають послуги, які задовольняють соціальні і духовні потреби людей (охорона здоров'я і фізична культура, освіта, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, побутове обслуговування, наука, культура і мистецтво);
- невиробнича сфера:державний апарат, партапарат, апарат управління громад, рухів, армія, міліція.
Виробництво поділяється на офіційну і тіньову економіку.
Тіньова економіка - сукупність неврахованих, нерегламентованих і протиправних видів господарської діяльності.
Взаємозв’язок між потребам і виробництвом носить взаємозалежний характер. Збільшення потреб виражає причинно-наслідкових зв'язок між розвитком суспільного виробництва, зростанням і вдосконаленням потреб населення. Потреби людини безмежні (випереджають можливості задоволення): людина намагається задовольнити потреби на більш високому рівні; з часом з'являються нові потреби.
Фактори, що протидіють підвищенню потреб: низький рівень матеріальної і духовної культури суспільства; слабкий розвиток поділу праці; мізерні грошові доходи більшої частини суспільства при високому рівні цін; чисельність населення.
Закон зростання потреб
Об'єктивний закон зростання потреб відображає безперервне зростання маси і різноманітності споживних вартостей в результаті зростання продуктивних сил. Це призводить до зміни структури виробництва і витіснення існуючих потреб новими.
Економічні потреби суспільства є безмежними за своєю суттю. Безмежність їх має різні форми прояву. Вона полягає, по-перше,в тому, що потреби постійно відтворюються (не можна задовольнити потребу в їжі раз і назавжди); по-друге,розвиток суспільства породжує все нові й нові потреби; по-третє,не має меж процес удосконалення людської особистості.
Безмежність потреб породжує дію закону зростання потреб.
Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну їхньої структури, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш різнобічного, багатого життя.
У структурі потреб відбуваються такі зміни:
- перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних;
- від задоволення елементарних потреб - до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва;
- від речової структури споживання - до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.
3.3 Економічні інтереси і їх сутність
В реальному житті потреби набувають конкретної форми інтересів.
Інтерес - форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.
Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб'єктів.
Економічні інтереси - усвідомлене прагнення економічних суб'єктів задовольнити певні потреби, що є об'єктивними спонукальними мотивами їхньої господарської діяльності.
Суб'єкти економічних інтересів - окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.
Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація і т. д.).
Економічні інтереси є формою вияву економічних потреб, відображають рівень та динаміки задоволення економічних потреб, спонукають економічних суб'єктів до діяльності для задоволення потреб.
Економічні інтереси можуть бути класифіковані за різними критеріями:
За суб'єктами: особисті, колективні, групові, суспільні.
За важливістю: головні, першочергові, другорядні.
За часовою ознакою: поточні, перспективні.
За об'єктами: майнові, фінансові, інтелектуальні.
За ступенем усвідомлення: дійсні, уявні.
Отже, економічні інтереси - це усвідомлені потреби існування різних суб'єктів господарювання.
Основні поняття і терміни:
Потреби - це категорія, яка відображає ставлення людей до умов їх життєдіяльності, це щось необхідне для розвитку людини як особистості.
Економічні потреби - це необхідність у життєвих благах, бажання володіти ними і використовувати за призначенням.
Економічний закон зростання потреб характеризує не просто зростання, тобто появу все нових і нових потреб, а зміну їхньої структури, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного (фізіологічного) до все більш різнобічного, багатого життя.
Економічні інтереси - це вигода, якої досягають у процесі реалізації економічних відносин.
Питання для самоконтролю:
1. Які чинники є визначальними у виникненні економічних потреб:
А) свідомість людини Б) фізіологія людини
В) умови суспільного життя Г) клімат країни
Д) професія людини Е) поділ праці
Є) величина заробітної плати
2. Які блага належать до виробничих потреб:
А) метал Б) одяг
В) цемент Г) хліб
Д) побутові послуги Е) виробниче обладнання
Є) житло Ж) меблі
З) бавовна І) вугілля
К) електроенергія Л) вантажний автомобіль
3. Які із зазначених інтересів належать до суб'єктивних:
А) дійсні Б) поточні
В) національні Г) сім'ї
Д) перспективні Е) виробника
Є) регіональні Ж) фінансові
З) групові
4. Які з перерахованих потреб не відносяться до духовних:
А) творчість Б) кохання
В) освіта Г) самовдосконалення
Д) харчування Е) віра
5. Які з перерахованих потреб не відносяться до матеріальних:
А) харчування Б) одяг
В) житло Г) освіта
Д) транспорт Е) ремонтні роботи
Заняття 4
Лекція 4 Поняття економічної діяльності та класифікація її видів
В результаті вивчення теми студенти повинні:
Знати: сутність економічної діяльності; види економічної діяльності; КВЕД («Класифікацію видів економічної діяльності») в Україні
Вміти: аналізувати сутність економічної діяльності; визначати види економічної діяльності, пояснювати необхідність прийняття КВЕД
Рекомендована література:
[1, с.12-22; 54-62]
[2, с.16-27]
План:
4.1 Поняття економічної діяльності та її структура
4.2 Види економічної діяльності
4.1 Поняття економічної діяльності та її структура
Економічна діяльність - це є процес суспільного виробництва, який спрямований на створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людей. Це ще й виробництво самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їх фізичного існування, а також реалізація і розвиток їх здібностей.
У процесі виробництва взаємодіють праця і природа.
Праця - людська діяльність, яка спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей, праця є усвідомленою, з визначеним кінцевим результатом.
Але створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без посередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес, тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.
Виробництво як процес суспільної праці, як відомо з попередньої лекції, складається з фаз: безпосередньо виробництва, розподілу, обміну, споживання, а його результатом є суспільний продукт.
Суспільний продукт створюють у різних галузях економіки
Галузь - це сукупність підприємств і організацій, що характеризуються спільністю ознак виробничо-господарської діяльності.
Кількість і різноманітність галузей змінюється відповідно до рівня економічного розвитку суспільства (промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво, енергетика тощо).
Основним вважається вид економічної діяльності, безпосередньо пов'язаний з процесом виробництва блага або надання послуги.
Допоміжні види економічної діяльності здійснюються переважно у сфері обслуговування виробництва та призначаються для використання тільки цією одиницею (управління підприємством, бухгалтерський облік, транспортування, складування, закупівля, збут, ремонт, технічне обслуговування тощо).
Зайнятими економічною діяльністю вважаються особи віком 15-70 років, які:
- працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б одну годину за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді індивідуально (самостійно), у окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві;
- працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;
- особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали
робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особистих обставин.
Зайнятість означає не тільки роботу за заробітну плату (за наймом але також і заради одержання прибутку чи сімейного доходу на власному підприємстві, включаючи виробництво в особистому селянському господарстві (дачній або присадибній ділянці), з метою ринкової реалізації виробленої продукції.
До складу зайнятого населення не включаються особи, які виконують неоплачувану громадську чи добровільну роботу, та особи, які виконують тільки домашні обов'язки. Громадська чи добровільна діяльність не є економічним видом діяльності і має три визначальні риси:
а) вона не повинна оплачуватись;
б) вона виконується за власним бажанням без примусу, на відміну, наприклад, від строкової військової служби;
в) вона виконується для організації, громади чи особи, з якою відсутні родинні зв'язки, поза власного домашнього господарства.
4.2 Види економічної діяльності
Види економічної діяльності в Україні, як і в усьому світі визначаються за «Класифікацією видів економічної діяльності» (КВЕД). Національний класифікатор в Україні вперше було створено в 1996 році, а в 2005 р. вийшла його нова редакція з метою приведення її у відповідність до нової редакції базової міжнародної статистичної Класифікації видів діяльності NACE (Rev.1.1 — 2002).
Об'єктами класифікації в КВЕД є види економічної діяльності статистичних одиниць (юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців тощо), які на вищих рівнях класифікації групуються у галузі.
В КВЕД економічна та соціальна інформації групуються у стандартний формат, який дає змогу обробляти та аналізувати значні обсяги інформації.
Класифікація видів економічної діяльності:
1. Сільське господарство, мисливство, лісове господарство
2. Рибальство, рибництво
3. Добувна промисловість
4. Переробна промисловість (виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, текстильне виробництво, виробництво одягу, видавнича та поліграфічна діяльність; хімічне виробництво, металургійне виробництво, виробництво транспортних засобів тощо)
5. Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води
6. Будівництво
7. Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку
8. Діяльність готелів та ресторанів
9. Діяльність транспорту та зв'язку
10. Фінансова діяльність
11. Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям
12. Державне управління
13. Освіта
14. Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги
15. Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту
16. Діяльність домашніх господарств
17. Діяльність екстериторіальних організацій
Основні поняття і терміни:
Економічна діяльність - процес суспільного виробництва, який спрямований на створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людей.
Праця - людська діяльність, яка спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей, праця є усвідомленою, з визначеним кінцевим результатом.
Питання для самоконтролю:
1. Чи вірне висловлювання: «Економічна діяльність і суспільне
виробництво є словами-синонімами»:
А) так, економічна діяльність є процесом суспільного виробництва
Б) висловлювання вірне, залежно від виду економічної діяльності
В) висловлювання помилкове
2. Чи вірно, що праця і робота є словами-синонімами:
А) так, це слова-синоніми
Б) ні, праця – усвідомлена, а робота може бути механічною
В) ні – термін робота характеризує використання засобів праці
