Фізіологічні механізми поведінки. Роль мотиваційного збудження у формуванні поведінки.

Тема№9 ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОВЕДІНКИ, РОЗУМОВОЇ ТА ФІЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

План.

1. Фізіологічні механізми поведінки. Роль мотиваційного збудження у формуванні поведінки.

2. Фізіологічна характеристика розумової діяльності.

3. Фізіологічна характеристика фізичної діяльності.

Фізіологічні механізми поведінки. Роль мотиваційного збудження у формуванні поведінки.

Поведінка - це сукупність процесів, що забезпечують взаємодію організму із зовнішнім середовищем і спрямовані на задоволення його потреб (досягання кінцевопристосовного результату). Останні відіграють важливу роль у психічних явищах людини - інтелектуальних, афективних (чуття) та вольових.

Потреби - це нестача чогось в організмі. Вони бувають внутрішніми (фундаментальні) або біологічними (вітальні - травні, пиття) і зовнішніми (соціальні, духовні). Соціальні поділяються на егоїстичні ("для себе") та альтруїстичні ("для інших"). Відповідно їх поділяють на нижчі й вищі запити життєдіяльності організму. Їх задоволення є основною умовою забезпечення життя людини.

Якщо потреба, що виникла, не може бути задоволена активацією нижчих центрів регуляції (наприклад, спінально-стовбурових), то збудження потрапляє в структури переднього мозку (мотиваційні центри). Мотивація - це внутрішнє спонукання організму до дії внаслідок вибіркового збудження певних структур головного мозку, спрямоване на задоволення потреби, що виникла й не може бути задоволена внаслідок мобілізації внутрішніх резервів. Кожній мотивації відповідає певна потреба. Мотиваційні центри, крім гіпоталамуса, існують у лімбічній системі, мигдалеподібному комплексі, мезенцефальній ретикулярній формації. Кожна мотивація має свій точно локалізований центр. Все наше життя з погляду фізіолога представляється як безперервний ланцюг цілей, що формуються, і їхніх досягнень. Всі мотивації, відповідно до Міллера, розділяють на нижчі (первинні, біологічні) і вищі (вторинні, соціальні). До нижчих мотивацій відносять вісцеральні, спрямовані на підтримку гомеостазу (голод,спрага), самозбереження особини (страх), збереження виду (статеві інстинкти). Всі ці мотивації обумовлені відповідними інстинктами й закріплені генетично. Існує ряд теорій, що пояснюють виникнення мотивацій і формування відповідного поводження.

Мотиваційне збудження на початку свого виникнення не є конкретизованим, а лише рухово-пошуковою тривогою організму без певної мети. Самі поведінкові акти у своїй більшості спрямовані на різні зовнішні матеріальні потреби (об'єкти потреби), а не на сам організм. Частина з них - життєво необхідні "ключові фактори". Це їжа і вода, які можуть задовольнити гомеостатичні та захисні й видільні потреби, що захищають організм від шкідливих і непотрібних факторів (сеча, СО2).

Усякий поведінковий акт згідно з теорією функціональних систем - це ланцюг послідовних подій, що складають його структуру.

До моменту збагачення мотиваційного збудження інформацією мети поведінки воно називається "збудженням потреби". Таке збудження не має точно локалізованих центрів. Частіше за все поведінкові акти організму, спрямовані на задоволення внутрішніх його потреб, включають не одну, а кілька взаємозалежних поведінкових реакцій. Кожна з них завершується своїм етапним пристосовним результатом ("багатоетапні", "багатокомпонентні" поведінкові акти). Оскільки усі поведінкові і вісцеральні реакції організму здійснюються за обов'язковою участю зворотної аферентації, вони є замкнутими контурами регуляції.
При отриманні організмом під час досягнення кінцевопристосовного результату нової інформації остання, крім надходження в "акцептор результату дії"", потрапляє і в пам'ять. Це збагачує її та збільшує в майбутньому кількість ступенів вибору. Стадії виникнення мотиваційних потреб -самостійно

Таким чином, функціональна система, за П. К. Анохіном, - це тимчасове об'єднання різних елементів нервової системи (від рецепторів до виконавчих органів) для виконання завдання або досягнення кінцевопристосовного результату. Одні й ті самі елементи можуть бути елементами різних функціональних систем. За своєю суттю всі функціональні системи поділяються на головні й обслужувальні.

Таким чином, п оведінка людини обумовлена програмуванням, регуляцією та контролем різних форм свідомої діяльності людини, а саме:

1) регуляцією бадьорого стану та оптимального тонусу кори; основні структури цього забезпечення знаходяться в ретикулярній формації стовбура головного мозку та зв'язані кільцевими зв'язками з корою, активуючи її, і самі регулюються нею;

2) прийомом, переробкою та збереженням зовнішньої інформації, що забезпечують потиличні, скроневі та тім'яні зони кори;

3) формуванням плану дій, програм дій, їх виконанням, стратегія поведінки забезпечується передніми відділами (передусім лобними) великих півкуль. Вони ж контролюють ефективність виконання, корекцію помилок.

2. Фізіологічна характеристика розумової діяльності. Розумова праця складається в переробці ЦНС різних видів інформації відповідно до соціальної й професійної спрямованості індивідуума. У процесі переробки інформації відбуваються звірення з наявної в пам'яті інформацією і її інтеграцією. Інтеграція нової інформації, з одного боку, збагачує пам'ять, з іншого боку - лежить в основі прийняття рішень, спрямованих на формування творчих програм рухових дій, побутових, трудових процесів. Розумова діяльність пронизує всі сфери активності людини. Її ефективність визначається високим функціональним станом нейронів ЦНС, широтою зв'язків між ними, енергетичним забезпеченням нейронів і глиальних елементів, активністю медиаторної системи, адекватним рівнем активності кровопостачання структур мозку й гормональних впливів.

Інформаційний компонент найбільш виражений при розумовій праці. Розумова робота пов'язана з діяльністю цілісного мозку, участю нової, старої й древньої кори, особливо сенсорного центра мови, префронтальної області, лімбічної системи, а також зорового бугра, гіпоталамуса, ретикулярної формації стовбура мозку, всіх сенсорних систем, переважно зорової.

У стані спокою енерготрати головного мозку не великі й становлять 3 % від загального обміну. Ступінь збільшення енерготрат залежить від характеру нервово-емоційної напруги при розумовій роботі. При читанні вголос сидячи приріст становить 48%, при читанні лекції коштуючи- 94. При розумовому навантаженні мозку відбувається перерозподіл кровотоку на тлі незначного його збільшення за рахунок розширення судин мозку. Складна й тривала розумова праця супроводжується максимальним збільшенням мозкового кровотока в області лобових часток кори більших півкуль, що несуть найбільше навантаження по переробці й інтегруванню інформації. Є зв'язок між рівнем кровотока, виразністю біоелектричної активності кори великого мозку й рівнем розумової діяльності. Основною причиною, що знижує рівень функціонального стану при локальній роботі, є обмеження потоку рефлекторної стимуляції внутрішніх органів, залоз внутрішньої секреції, симпатико-адреналової системи з боку пропріоцепторів м'язів. Інтенсифікація розумової праці в епоху науково-технічного прогресу супроводжується більшою нервово-емоційною напругою, як правило, пов'язаним з необхідністю переробки великої кількості інформації в умовах дефіциту часу. Нервово-емоційна напруга в сполучень із гіпокінезією насамперед (через l'/2-2 ч) приводить до зниження функціональної активності нервової, м'язової й серцево-судинної систем. Зменшується тонус не приймаючу участь у роботі м'язових груп. Внаслідок зниження м'язової активності послабляються тонус судин, знижується артеріальний тиск, різко знижується швидкість кровотоку, зменшується венозне повернення крові до серця - все це приводить до застою крові в області нижніх кінцівок й у черевній порожнині. При тривалій розумовій праці протягом дня тонус працюючих м'язів підвищується. Спостерігається обмежене підвищення тонусу м'язів, що не приймають особисту участь в операціях (наприклад, від працюючих м'язів кисті до м'язів плеча й плечового пояса). Зниження енергетичного обміну при розумовій праці, пов'язаному з малою руховою активністю, при звичайному харчуванні обумовлює збільшення маси тіла, що є чинником ризику для багатьох функціональних систем організму, у першу чергу для системи кровообігу. З метою усунення факторів ризику в режимі розумової праці необхідно чергувати розумову роботу з організованою руховою активністю у вигляді занять фізичною культурою.