Головною функцією автономної нервової системи є регулювання процесів життєдіяльності органів тіла, узгодження й пристосування їхньої роботи до загальних потреб і потреб організму в умовах навколишнього середовища. Вираженням цієї функції служить регуляція метаболізму, збудливості й інших сторін діяльності органів і самої ЦНС. У цьому випадку керування роботою тканин, органів і систем здійснюється за допомогою двох типів впливів - пускових і коригуючих.
Пускові впливи використаються у випадку, якщо робота виконавчого органа не є постійної, а виникає лише із приходом до нього імпульсів по волокнах автономної нервової системи. Якщо ж орган має автоматизм і його функцію здійснюється безупинно, то автономна нервова система за допомогою своїх впливів може підсилювати або послабляти його діяльність залежно від потреби.
Вплив автономної нервової системи на вісцеральні(внутрішні) функції.
Всі структури й системи організму інервуються волокнами автономної нервової системи. Багато хто з них мають подвійну, а порожні вісцеральні органи навіть потрійну (симпатичну, парасимпатическую й метасимпатическую) іннервацію. Подразнення симпатичних волокон викликає частішання серцевих скорочень, збільшення сили скорочення серця, розслаблення мускулатури бронхів, зниження моторної активності шлунка й кишечнику, розслаблення жовчного міхура, скорочення сфінктерів й інші ефекти. Подразнення блукаючого нерва характеризується протилежною дією: зменшується ритм і сила серцевих скорочень, розширюються судини язика, слинних залоз, полових органів, звужуються бронхи, активізується робота шлункових залоз, розслаблюються сфінктери сечового міхура й скорочується його мускулатура.
Ці спостереження послужили підставою для подання про існування «антагоністичних» відносин між симпатичною й парасимпатической частинами автономної нервової системи.
Відомо, що багато внутрішніх органів, витягнуті з організму, продовжують виконувати властиві їм функції. Наприклад, зберігається перистальтическая й всмоктувальна функція кишки й т.д. Така відносна функціональна незалежність порозумівається наявністю в стінках цих органів метасимпатической частини автономної нервової системи, що володіє власним нейрогенним ритмом, має повний набір необхідних для самостійної рефлекторної діяльності ланок - сенсорного, асоціативного, еффекторного з відповідної медіаторним забезпеченням. У складі цієї системи є власні сенсорні елементи (механо-, хемо-, термо-, осморецептори), які посилають у свої внутрішні мережі інформацію про стан іннервованого органа, а також здатні передавати сигнали в ЦНС.
Основна функціональна роль метасимпатичної частини автономної нервової системи складається в здійсненні механізмів, що забезпечують гомеостаз. На відміну від неї симпатична частина автономної нервової системи розглядається як система тривоги, мобілізації захисних сил і ресурсів для активної взаємодії з факторами середовища.
Автономні (вегетативні) рефлекси.
Перемикання вісцеральних аферентних сигналів на еферентні клітини може відбуватися в периферичних утвореннях автономної нервової системи. У спинальних структурах є спеціальний інтернейронний апарат, що здійснює первинну обробку сенсорних сигналів. Цей апарат з'єднаний із клітинами бічних рогів спинного мозку й може погоджувати аферентні сигнали, що надходять одночасно з різних рецептивних зон при подразненні інтеро- і екстерорецепторів. Їхня координація здійснюється в центрах, розташованих у ретикулярній формації стовбура мозку, мозочку, гіпоталамусі, лімбичних утвореннях й у корі великого мозку.
Процеси в автономній і соматичної нервовій системі тісно зв'язані, хоча у відповідь на подразнення вісцеральних афферентних волокон автономна й соматична системи утягуються в різному ступені. Рефлекси в цьому випадку розділяються на висцеро-висцеральні, висцеросоматичні й висцеросенсорні.
Вісцеро-вісцеральний рефлекс включає шляхи, у яких збудження виникає й закінчується у внутрішніх органах. У цьому випадку рефлекторні дуги можуть бути різного рівня. При вісцеро-вісцеральном рефлексі внутрішній орган може відповідати подвійно: або гальмуванням, або посиленням функцій.
До числа таких рефлексів ставиться класичний рефлекс Гольця: механічне подразнення брижі викликає вповільнення частоти серцевих скорочень. Іншим прикладом служить подразнення рецепторів травного тракту, що супроводжується ослабленням тонусу м'язів, що звужують зіницю. Подразнення каротидної або аортальної рефлексогенних зон спричиняє зміна інтенсивності подиху, рівня кров'яного тиску, частоти серцевих скорочень.
Вісцеросоматичний рефлекс також виникає при подразненні внутрішніх органів і на додаток до вісцерального викликає появу соматичесних реакцій. Вони виражаються у зміні поточної активності, скороченні або розслабленні кістякових м'язів.
Вісцеросенсорний рефлекс здійснюється по тим же шляхам, що й висцеросоматичний, але для його виклику необхідно тривалий і сильний вплив. Реакція виникає не тільки у внутрішніх органах, соматичній м'язовій системі, але на додаток до цього змінюється й соматична чутливість. Серед рефлексів цього типу особливе значення надається вісцеродермальному рефлексу, при якому подразнення внутрішніх органів супроводжується зміною потовиділення, електричного опору (електропровідності) шкіри, зміною шкірної чутливості.
