Класифікація інвестиційних проектів

ЛЕКЦІЯ 5

УПРАВЛІННЯ РЕАЛЬНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ ПІДПРИЄМСТВА

План лекції

1. Основні форми реальних інвестицій підприємства

2. Поняття інвестиційного проекту, їх класифікація та етапи життєвого циклу

3. Бюджетування капітальних вкладень

4. Бізнес-план інвестиційного проекту

5. Показники оцінки ефективності інвестиційних проектів

6. Обґрунтування рішення про купівлю або оренду активів

7. Програма реальних інвестицій та її оптимізація

 

1. Основні форми реальних інвестицій:

1. Придбання цілісних майнових комплексів.

2. Нове будівництво.

3. Перепрофілювання.

4. Реконструкція (зміна всього виробничого процесу на основі сучасних науково-технічних досягнень).

5. Модернізація (удосконалення та приведення активної частини виробничих фондів до стану, який відповідає сучасному рівню здійснення технологічних процесів).

6. Оновлення окремих видів обладнання.

7. Інноваційне інвестування в нематеріальні активи.

8. Інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів.

Управління реальними інвестиціями підприємства є системою принципів та методів підготовки, оцінки та реалізації найбільш ефективних реальних інвестиційних проектів, спрямованих на досягнення його інвестиційних цілей.

Етапи управління реальними інвестиціями підприємства:

1. Аналіз стану реального інвестування у попередньому періоді.

2. Визначення загального обсягу реального інвестування у наступному періоді.

3. Визначення форм реального інвестування.

4. Розробка (підбір) інвестиційних проектів, які відповідають цілям та формам реального інвестування.

5. Оцінка ефективності окремих інвестиційних проектів з врахуванням фактору ризику.

6. Формування програми реальних інвестицій підприємства.

7. Забезпечення реалізації окремих інвестиційних проектів та інвестиційної програми в цілому.

8. Забезпечення постійного моніторингу та контролю реалізації інвестиційних проектів та інвестиційної програми.

 

2. Інвестиційний проект – комплекс взаємопов’язаних заходів щодо визначення напрямів вкладення капіталу на певний термін з метою отримання доходу в майбутньому.

Система взаємопов’язаних інвестиційних проектів, що об’єднані спільною метою, єдиними джерелами фінансування та органами управління, називаються інвестиційною програмою.

Класифікація інвестиційних проектів

Інвестиційні проекти залежно від їх цільової спрямованості, як правило, поділяють на тактичні (пов’язані зі збільшенням обсягів виготовлення продукції, підвищенням якості, модернізацією обладнання) та стратегічні (проекти, що передбачають зміну форми власності або кардинальну зміну характеру виробництва).

Залежно від вартості та масштабу проекти поділяються на дрібні, середні та великі. Вартість дрібних проектів звичайно становить менше 300 тис. дол. США. До середніх проектів відносять міжрегіональні та регіональні проекти, окремі проекти, розроблювані на рівні корпорацій; їх вартість — від 300 тис. дол. до 2 млн. дол. Великі проекти (вартістю більше 2 млн. дол.) мають стратегічний характер, будучи принципово новими об’єктами інвестування.

За тривалістю реалізації проекти поділяють на короткотермінові (до одного року), середньотермінові (1—2 роки) та довготермінові (3—5 років).

За видами проекти класифікують:

- на проекти із затвердженими фондами фінансування, що перебувають на тій або іншій стадії реалізації, але ще незакінчені;

- проекти з незатвердженими та несхваленими фондами фінансуванням, які, у свою чергу, поділяються:

- на ті, рішення про доцільність інвестування в які приймається безпосередньо керівництвом корпорації;

- ті, що залежать від споживача (фінансування розпочинається тільки в тому випадку, коли корпорація на тендері виграє контракт на поставку продукції).

За сумісністю реалізації інвестиційні проекти поділяються:

- на незалежні від реалізації інших проектів підприємства;

- що залежать від реалізації інших проектів підприємства;

- проекти інших інвестиційних проектів.

Залежно від класу проекти виділяють мегапроекти, що виключають реалізацію, мультипроекти та монопроекти.

Мегапроекти — це цільові міжнародні, національні, міжгалузеві та галузеві програми розвитку, що містять велику кількість взаємопов'язаних проектів, об'єднаних загальною метою, які характеризуються виділеними на їх реалізацію ресурсами та обмеженим часом виконання. Такі програми розробляються, підтримуються та координуються на відповідних рівнях управління: державному, республіканському, обласному, муніципальному та ін.

Мультипроекти — це проекти, спрямовані на забезпечення та реалізацію визначеної стратегії розвитку підприємств (забезпечення високої прибутковості власного капіталу, фінансової стійкості, загальної ефективності господарської діяльності підприємства).

Монопроекти — це окремі інвестиційні, інноваційні проекти, що потребують створення єдиної проектної команди. Такі проекти залежно від змісту та мети їх реалізації поділяються на технічні, організаційні, економічні, соціальні, змішані і мають відповідні обмеження у фінансових та інших ресурсах, часі, критерії щодо якості продукції.

Залежно від схеми фінансування, що передбачається, виокремлюють:

- інвестиційні проекти, що фінансуються за рахунок внутрішніх джерел підприємства;

- проекти, що фінансуються за рахунок акціонування;

- проекти, що фінансуються за рахунок позикових джерел;

- інвестиційні проекти зі змішаними формами фінансування.

Обмежений проміжок часу, за який реалізується інвестиційний проект називається життєвим циклом інвестиційного проекту.

Згідно з програмою промислового розвитку ООН (UNIDO) інвестиційний проект слід розглядати як цикл, що складається з трьох окремих фаз (або етапів інвестиційного проектування) — передінвестиційної, інвестиційної та експлуатаційної:

За методикою Світового Банку життєвий цикл інвестиційного проекту включає:

1. Визначення: формування цілей економічного розвитку та визначення завдань проекту.

2. Підготовка: вивчення технічних, економічних, інституціональних, фінансових аспектів проекту з точки зору можливості його здійснення.

3. Експертиза: детальне вивчення усіх аспектів проекту (аналізуються доходи та витрати, вплив на середовище тощо).

4. Переговори: проведення ділових зустрічей кредитора з позичальником, підписання паперів, видача кредиту під проект.

5. Реалізація: планування проектної діяльності, її проведення, контроль та управління проектом.

6. Кінцева оцінка.

 

3. Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

* первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду;

* наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;

* суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;

* орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;

* орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом планового періоду;

* вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець планового періоду.

Вихідними передумовами розробки бюджету капітальних вкладень є:

а) календарний план реалізації інвестиційного проекту;

б) бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання матеріалів, механізмів, устаткування, розроблених виконавцями окремих функціональних блоків проекту;

в) загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту;

г) попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі розробки бізнес-плану проекту;

д) фінансовий стан інвесторів проекту.

Бюджет капітальних вкладень включає два розділи: І розділ – „Капітальні витрати”, II розділ „Надходження коштів”.

Під час розробки розділу „Капітальні витрати” передбачається здійснити такі розрахунки:

1) виділення із загального обсягу інвестиційних витрат тієї частини, яка належить до поточного періоду. Це здійснюється в тому разі, коли тривалість реалізації інвестиційного проекту перевищує один рік;

2) уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного року з урахуванням корективів, які вносяться підрядчиком у технологію робіт;

3) уточнення обсягу і структури капітальних витрат у зв’язку зі зміною індексу цін після затвердження показників бізнес-плану проекту;

4) уточнення первісного обсягу капітальних витрат з урахуванням резерву фінансових коштів, передбачених у контракті з підрядчиком на покриття непередбачених витрат. Обсяг цього резерву в процесі розробки бюджету капітальних вкладень має визначитися з урахуванням тільки тих витрат, які відображені в первісній оцінці інвестиційних ризиків.

Процес розробки розділу „Надходження коштів” передбачає, як правило, такі етапи:

1) уточнення загального обсягу надходження коштів з метою збалансування цього показника з показником загального обсягу капітальних витрат, які відображені в першому розділі бюджету;

2) уточнення структури джерел надходження коштів у разі зміни обсягу капітальних витрат;

3) забезпечення узгодження обсягу надходження коштів за окремими періодами формування дохідної частини бюджету з обсягом капітальних витрат, передбачених в окремі періоди згідно з календарним планом здійснення робіт.

Бюджет капітальних вкладень, як і календарний план, розробляється спочатку на наступний рік у розрізі кварталів, а потім у рамках наступного кварталу деталізується в розрізі місяців.

 

4. Структура бізнес-плану

1. Резюме (коротка характеристика інвестиційного проекту). Із цього розділу інвестор повинен зробити висновок про відповідність проекту:

– його інвестиційній діяльності та інвестиційній стратегії,

– потенціалу наявних інвестиційних ресурсів;

– чи влаштовує його проект за періодом реалізації та термінами повернення вкладеного капіталу.

Резюме повинно включати:

– викладення концепції інвестиційного проекту, до якої включається обґрунтування мети підприємницької ідеї на основі вивчення ринку та можливостей розширення діяльності;

– ступінь розробки інвестиційного проекту – наявність проекту намірів із основними фінансово-економічними показниками, типової документації і кошторису за проектом, наявність індивідуальної проектної документації та кошторису затрат з експертною оцінкою незалежного аудитора;

– необхідну сума інвестиційних ресурсів у національній валюті на момент розробки бізнес-плану (при залучення іноземного інвестора, а також при високих темпах інфляції – в доларах США); період здійснення інвестицій до початку ефективної експлуатації об’єкта; період окупності об’єкта, що проектується;

– для іноземних інвесторів повинні викладатися основні положення державного та правового регулювання даного бізнесу в Україні.

2. Характеристика галузі, в якій реалізується інвестиційний проект:

– відповідність галузевої спрямованості інвестиційного проекту завданням структурної перебудови економіки України;

– тенденції розвитку попиту на продукцію галузі;

– рівень розвитку ринкових відносин у галузі;

– середній рівень прибутковості капіталу в галузі;

3. Характеристика продукту (послуг):

– особливості та привабливість для споживачів (клієнтів);

– достоїнства та переваги порівняно з іншими продуктами (послугами);

– оцінка конкурентоспроможності за основними якісними ознаками, рівнем цін, гарантіями та послугами після продажу;

– прогнозований загальний період життєвого циклу продукту та можливість його подальшого удосконалення;

– за окремими, принципово новими продуктами необхідно обумовити необхідну форму правового захисту (патент, авторське право, торговий знак).

4. Розміщення об’єкта:

– дозволить оцінити інвестиційну привабливість регіону;

– розглянути потенційні переваги його конкретного місцезнаходження з позицій наближення до факторів виробництва або ринків збуту;

– ринкова оцінка земельного наділу, на якій знаходиться об’єкт, і територій, що до нього прилягають.

5. Аналіз ринку (найбільш складний розділ при розробці бізнес-плану). Охоплює не тільки поточний, але і прогнозований стан даного ринку:

– характеристика потенційних покупців (клієнтів) даного продукту (послуги), їх особливості та можлива чисельність у рамках даного регіону.

– оцінка нинішнього обсягу попиту (продажу) на продукт чи послугу на цьому ринку. Така оцінка, якщо можливо, повинна проводитися за останні три роки та включати як вітчизняні, так і імпортні товари;

– з урахуванням чисельності оптових і роздрібних покупців та характеристики сучасного стану попиту прогнозується можливий обсяг продаж у межах інвестиційного проекту, що розглядається;

– оцінка рівня та динаміки цін на продукцію. Проводиться за внутрішнім ринком України у співвідношенні до світових цін на аналогічну продукцію. Згідно з результатами оцінки та виявленими тенденціями складається прогноз динаміки рівня цін на продукт на інвестиційний період;

– оцінка сучасного та прогнозного рівня конкуренції на внутрішньому ринку. Розглядається кількість підприємств, які виробляють аналогічну продукцію (послугу), питому вагу основних підприємств в обсязі продаж у регіоні, поява на ринку підприємств-конкурентів.

6. Запланований обсяг та структура виробництва продукту (здійснення послуг):

– обґрунтовується загальний обсяг випуску продукції (надання послуг) у середньому за рік при виході об’єкта інвестування на проекту потужність;

– проводяться розрахунки за окремими асортиментними групами продукту (послуги);

– запланований обсяг та структура виробництва продукції (послуг) розраховується: у кількості одиниць (або інших одиницях виміру); у національній валюті, скорегованій з урахуванням індексу цін без фактора інфляції; у доларах США.

7. Забезпечення випуску продукції (послуг) основними факторами виробництва:

– забезпечення випуску продукції (послуг) основними видами сировини, матеріалів, енергетичних ресурсів;

– забезпечення випуску продукції (послуг) сучасною технологією (наявність у ініціатора інвестиційного проекту технології, що відповідає сучасним стандартам, необхідність придбання вітчизняних чи зарубіжних патентів, ліцензій, ноу-хау);

– забезпечення випуску продукції (послуг) сучасним обладнанням. Вказується, чи є у наявності в ініціатора інвестиційного проекту необхідне обладнання, чи його потрібно придбати в Україні чи за кордоном;

– забезпечення випуску продукції (послуг) відповідними виробничими приміщеннями та об’єктами виробничої інфраструктури. Необхідні виробничі приміщення або їх відповідне розширення, придбання чи нове будівництво;

– аналіз забезпечення випуску продукції (послуг) кадрами відповідної кваліфікації.

8. Стратегія маркетингу. Розробляється як самостійний розділ бізнес-плану в наступних випадках:

– при виході на ринок з принципово новим видом продукції (послуг);

– при впровадженні на інших регіональних ринках;

– при високому рівні конкуренції на відповідному товарному ринку (ринку послуг) даного регіону.

При відсутності найближчим часом проблем із збутом та конкуренцією, маркетингова стратегія може не розроблятися.

Якщо подібна необхідність є, то в даному розділі бізнес-плану необхідно відобразити:

– прогнозні цільові показники стратегії маркетингу (перш за все, обсяг свого сегмента на товарному ринку або ринку послуг свого регіону, інших регіонів України);

– основні заходи, що передбачуються цією стратегією.

9. Управління реалізацією інвестиційного проекту:

– визначається організаційно-правова форма реалізації проекту. Інвестиційний проект може реалізовуватися в рамках діючої організаційно-правової форми його ініціатора, організаційно-правової форми інвестора, шляхом створення нового акціонерного товариства відкритого чи закритого типу, товариства з обмеженою відповідальністю та ін.);

– бажано представити схему організаційної структури управління об’єктом на стадії його експлуатації (у випадку, якщо проект пов’язаний із створенням нової компанії). При цьому може вказуватися кандидатура керівника та відповідні дані про його вік, освіту, базову спеціальність, загальний трудовий стаж і стаж роботи на підприємстві даної галузі;

– можливість реалізації інвестиційного проекту самостійно (без відповідної організаційної та фінансової підтримки інвестора) чи необхідність залучення підрядника чи субпідрядника;

– у випадку залучення підрядника чи субпідрядника в бізнес-плані відображаються його характеристики: наявність досвіду роботи в даній галузі та з аналогічними інвестиційними проектами, рівень технологічного і кадрового забезпечення, ділова та фінансова репутація.

10. Оцінка ризиків та їх страхування. Розглядаються наступні ризики:

– ризик затримки початку реалізації проекту;

– ризик несвоєчасного закінчення будівельно-монтажних робіт за проектом;

– ризик суттєвого збільшення кошторисної вартості проекту;

– ризик невиходу на заплановані показники зовнішньоекономічної діяльності у зв’язку із зміною експортної політики держави (введенням ліцензування, квотування, нових процедур митного регулювання, валютного регулювання);

– ризик зниження запланованого рівня ефективності діяльності та збільшення періоду окупності капіталу у зв’язку з державним регулюванням рівня цін, посиленням податкового регулювання.

За кожним із видів ризиків повинен визначатися їх рівень. Бажано також визначити загальний рівень ризику за інвестиційним проектом.

Відповідно до оцінки рівня окремого ризику викладають найбільш доцільні форми їх страхування:

– розробка відповідних профілактичних заходів для їх запобігання;

– розподіл негативних фінансових наслідків ризиків серед інвесторів та учасників, що залучені до реалізації проекту;

– створення відповідних резервних фондів;

– зовнішнє страхування найбільш суттєвих ризиків;

– отримання документальних гарантій захисту від окремих видів ризиків від місцевих органів самоуправління.

У цьому розділі розглядаються можливі форми виходу із інвестиційного проекту на будь-якому етапі його реалізації, якщо фактичний рівень ризику значно перевищить розрахунковий та суттєво вплине на ефективність інвестиційного проекту, що реалізується.

11. Фінансовий план. Це найбільш важливий розділ бізнес-плану, головний критерій прийняття інвестиційного проекту до реалізації. Складається із декількох етапів.

Фінансовий план включає наступні відносно самостійні розділи (модулі):

– план прибутку;

– податковий план;

– баланс грошових потоків;

– прогноз бухгалтерського балансу;

– розрахунок показників ліквідності і рентабельності;

– розрахунок показників ефективності проекту.

Додатки

5. Правила прийняття інвестиційних рішень:

1. Інвестувати грошові кошти у виробництво та цінні папери слід лише тоді, якщо можна отримати чистий прибуток вищий, ніж від зберігання грошей в банку.

2. Інвестувати кошти доцільно, лише якщо рентабельність інвестиції перевищує темпи зростання інфляції.

3. Інвестувати доцільно тільки у найбільш рентабельні з врахуванням дисконтування проекти.

Методи визначення ефективності реальних інвестицій:

Динамічні (враховують фактор вартості грошей в часі):

1. Чистий приведений дохід (ефект)

CFn – дохід за n-й період часу;

IC – сума інвестицій, інвестиційні витрати;

r – показник вартості капіталу.

˃ 0 – прийняття проекту є доцільним;

˂ 0 – прийняття проекту є недоцільним;

= 0 – проект ні прибутковий ні збитковий.

 

2. Індекс (коефіцієнт) доходності

Показує рівень доходів на одиницю витрат, тобто дозволяє визначити ефективність вкладу. Чим більше значення цього показника, тим більша віддача кожної грошової одиниці інвестованої в даний проект.

РІ ˃1 – доцільно інвестувати;

РІ ˂1 – недоцільно інвестувати.

 

3. Внутрішня норма доходності

r₁ – показник вартості капіталу, ставка НБУ;

r₂ – будь-яке.

IRR˃WACC – доцільно інвестувати.

 

Статичні (не враховують фактор вартості грошей в часі):

1. Період окупності.

Цей метод не враховує часову вартість грошей. Якщо доходи розподілені по роках рівномірно, то період окупності визначається як відношення суми інвестицій до суми річного доходу.

 

2. Коефіцієнт ефективності інвестицій

PN – середньорічний дохід.

6. У процесі управління необоротними активами одним з найбільш складних завдань є вибір варіанта придбання або оренди окремих їхніх видів.Об’єктом оренди в цьому випадку можуть виступати:а) цілісні майнові комплекси;б) нерухоме майно, що входить до складу основних засобів;в) рухоме майно, що входить до складу основних засобів, крім того, первісна вартість якого погашається протягом одного виробничо-комерційного циклу;г) окремі види нематеріальних активів.Перші три групи об’єктів орендуються шляхом оперативної або фінансової оренди (лізингу), а четверта - шляхом селенга.Оперативна оренда (лізинг) являє собою господарську операцію суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу орендареві права користування матеріальними цінностями, що належать орендодавцеві, на термін, що не перевищує їхньої повної амортизації з обов’язковим поверненням цих матеріальних цінностей орендодавцеві. При цьому право власності на орендоване майно залишається в орендодавця протягом усього терміну оренди.Фінансова оренда (лізинг) являє собою господарську операцію суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання орендодавцем матеріальних цінностей за замовленням орендаря з наступною передачею орендареві права користування такими матеріальними цінностями на термін, не менший терміну їхньої повної амортизації з обов’язковою наступною передачею права власності на такі матеріальні цінності орендареві. При цьому ризики раптової загибелі й ушкодження об’єкта оренди, усі види цивільної відповідальності, що можуть виникнути в зв’язку з використанням орендованого майна, а також витрати на поточний і капітальний ремонт цього майна несе орендар.Селенг являє собою господарську операцію суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає передачу йому у використання і розпорядження за визначену плату майнових прав юридичних і фізичних осіб. В якості такого майна, поряд з матеріальними цінностями, що входять до складу основних засобів, входять майнові права на окремі види нематеріальних активів, а також грошові кошти (переважно фізичних осіб). За своєю економічною сутністю селенг являє собою більш розширений по об’єктах оренди варіант оперативного лізингу.Вирішуючи дилему оренди або придбання окремих видів матеріальних і нематеріальних цінностей, що входять до складу необоротних активів підприємства, варто виходити з переваг і недоліків орендних операцій.Розглянемо основні фінансові аспекти цих операцій. Основними перевагами оренди є: а) збільшення ринкової вартості підприємства за рахунок одержання додаткового прибутку без придбання необоротних активів у власність;б) збільшення обсягу і розширення диверсифікованості господарської діяльності підприємства без істотного розширення обсягу фінансування його необоротних активів;в) істотна економія фінансових ресурсів на первісному етапі використання орендованих необоротних активів;г) зниження ризику фінансової стійкості, тому що оренда не веде до росту фінансових зобов’язань (пасивів), а являє собою так зване позабалансове фінансування необоротних активів;д) зниження потреби в активах підприємства на одиницю виробленої (реалізованої) продукції, тому що орендовані види необоротних активів перебувають на балансі орендодавця. В умовах оподатковування майна це дозволяє знизити податкові платежі;е) зниження бази оподаткування прибутку підприємства. Відповідно до діючого законодавства орендна плата включається до складу собівартості продукції (витрат), що знижує розмір балансового прибутку підприємства. В умовах високого оподаткування прибутку це дозволяє одержати істотний ефект;ж) звільнення орендаря від тривалого використання капіталу в незавершених формах необоротних активів при самостійному їхньому формуванні (проектно-конструкторських робіт, фінансування наукових розробок, будівельно-монтажних робіт, освоєння нового виробництва і т.ін.);з) зниження фінансових ризиків, зв’язаних з моральним старінням і необхідністю прискореного відновлення окремих видів необоротних активів (при оперативному лізингу і селензі);и) більш проста процедура одержання й оформлення в порівнянні з одержанням і оформленням довгострокового кредиту. Основними недоліками оренди є: а) подорожчання собівартості продукції у зв’язку з тим, що розмір орендної плати звичайно набагато вище, ніж розмір амортизаційних відрахувань. Це може послабити позиції підприємства в ціновій конкуренції або знизити рівень рентабельності поточних витрат;б) здійснення прискореної амортизації може бути зроблено лише за згодою орендодавця, що обмежує можливості підприємства в проведенні необхідної амортизаційної політики;в) неможливість істотної модернізації використовуваного майна без згоди орендодавця, що обмежує швидкість його відновлення з метою збільшення рентабельності використання;г) більш висока вартість в окремих випадках у порівнянні з банківським кредитом (особливо фінансового лізингу);д) неотримання доходу у формі ліквідаційної вартості майна при оперативному лізингу або селензі, якщо термін оренди збігається з терміном повної амортизації цього майна;е) ризик непродовження оренди при оперативному лізингу або селензі в період високої господарської кон’юнктури, коли орендовані види необоротних активів використовуються найбільше ефективно (це пов’язано з терміновим характером орендних відносин при цих формах).Критерієм прийняття управлінських рішень про придбання або оренду окремих видів необоротних активів, поряд з оцінкою вищевикладених переваг і недоліків оренди і їхньою значимістю для даного підприємства з позицій фінансового менеджменту, є порівняння ефективності грошових потоків.Порівняння грошових потоків здійснюється шляхом їх приведення до теперішньої вартості. При цьому дисконтний множник, у відповідності з яким майбутня вартість платежів приводиться до теперішньої їхньої вартості, повинен бути встановлений однаковим (незалежно від розміру конкретної депозитної чи кредитної ставки, за якою будуть формуватися платежі підприємства).Результати порівняння підсумкових (кінцевих) показників грошових потоків та значимості для підприємства окремих переваг та недоліків різних способів формування необоротних активів дозволяють прийняти остаточне рішення про більш сприятливий спосіб їх формування.

Варіанти фінансування оновлення необоротних активів:

1) придбання необоротних активів за рахунок власних фінансових активів. У даному випадку витрати на придбання складатимуть теперішню вартість грошового потоку;

2) придбання необоротних активів за рахунок довгострокового банківського кредиту:

ГПКт – теперішня вартість грошового потоку по довгостроковому банківському кредиту;

ВК – сума відсотків за кредит у відповідністю з річною ставкою;

СК – основна сума кредиту;

Пп – ставка податку на прибуток;

r – відсоткова ставка банку;

n – кількість років

3) оренда необоротних активів

ГПЛт – теперішня вартість грошового потоку по лізингу;

АПл – авансовий лізинговий платіж;

ЛП – регулярні лізингові платежі.

 

Приклад

Вартість активу – 35000 грн. Строк експлуатації активу 4 роки. Авансовий лізинговий платіж передбачений у розмірі 4%. Регулярний лізинговий платіж за використання активу 10000 грн. Ставка податку на прибуток – 30%. Середня ставка відсотку за довгостроковим банківським кредитом складає 17% річних. Визначте найбільш ефективну форму фінансування оновлення даного активу.

1) за рахунок власних коштів – 35000 грн.

2) за рахунок довгострокового кредиту:

3) за рахунок оренди:

Висновок: найкраще взяти обладнання в оренду.

 

7. Процес формування програми реальних інвестицій підприємства базується на наступних принципах:

1. Багатокритеріальність відбору проектів в інвестиційну програму. Цей принцип дозволяє врахувати в процесі формування інвестиційної програми основні цілі інвестиційної стратегії підприємства, а також характер завдань інвестиційної діяльності, що виникають під впливом змін зовнішніх і внутрішніх чинників її здійснення в середньостроковому періоді. При цьому здійснюється ранжування цілей інвестиційної діяльності за їх значущістю, виділення головного цільового показника як основного критерію відбору інвестиційних проектів. Інші цільові показники використовуються як обмеження в процесі здійснення відбору проектів.

2. Врахування об’єктивних обмежень інвестиційної діяльності підприємства. При формуванні програми реальних інвестицій необхідно враховувати:

- обсяги інвестиційної діяльності, що передбачаються відповідно до інвестиційної стратегії;

- напрями та форми галузевої і регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності;

- потенціал формування власних інвестиційних ресурсів; можливості залучення позикового капіталу до фінансування окремих інвестиційних проектів;

- основні державні нормативні вимоги до реалізації інвестиційних проектів.

3. Забезпечення зв’язку інвестиційної програми з виробничою і фінансовою програмою підприємства. Інвестиційна діяльність підприємства здійснюється в нерозривному зв’язку з його операційною і фінансовою діяльністю. Цей зв’язок забезпечується комплексним формуванням грошових потоків за даними видами діяльності підприємства в рамках конкретних часових періодів. Реалізація кожного інвестиційного проекту і програми в цілому повинна бути забезпечена відповідним фінансуванням, синхронізованим з нею в часі. Поворотний потік інвестованого капіталу, що забезпечує ефективність кожного проекту і програми, що передбачається, в цілому повинен бути забезпечений випуском і реалізацією відповідної продукції в запланованих обсягах і термінах. Тому в процесі формування інвестиційного портфеля необхідно синхронізувати її основні параметри з відповідними параметрами виробничої і фінансової програм розвитку підприємства.

4. Забезпечення збалансованості інвестиційної програми за найважливішими параметрами. Внутрішня збалансованість інвестиційної програми підприємства забезпечується, перш за все, ефективним співвідношенням таких найважливіших її параметрів як рівень прибутковості, ризику та ліквідності. В процесі забезпечення збалансованості програми за даними параметрами необхідно знайти резерви зниження ризику і підвищення ліквідності при заданому значенні рівня її прибутковості.

Етапи формування інвестиційної програми підприємства:

1. Вибір головного критерію відбору проектів до інвестиційної програми підприємства.

2. Диференціація кількісних значень головного критерію відбору за видами інвестиційних проектів.

3. Побудова системи обмежень відбору проектів до інвестиційної програми за обраним критерієм.

4. Ранжування проектів, що розглядаються за головним критерієм та встановленими обмеженнями.

5. Формування інвестиційної програми в умовах обмежень параметрів операційної діяльності.

6. Формування інвестиційної програми в умовах обмежень середньозваженої вартості інвестиційних ресурсів.

7. Формування інвестиційної програми в умовах обмежень загального обсягу інвестиційних ресурсів.

8. Оцінка сформованої інвестиційної програми за рівнем доходності, ризику та ліквідності.