Поняття продуктивності праці та методи її вимірювання. Чинники підвищення продуктивності праці на підприємстві

Продуктивність праці - це показник, що характеризує ефективність праці і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку (В), який показує кількість продукції, виробленої за одиницю часу:

В = Q / Ч або N /Ч, (6.6)

де Q, N –обсяг випуску продукції відповідно у вартісному виразі або в натуральних одиницях;

Ч – чисельність промислово-виробничого персоналу підприємства.

Слід відзначити, що показник виробітку можна обчислювати як у розрахунку на одного працівника підприємства, так і на одного робітника.

Добуток часу, необхідного одному робітнику на виготовлення одиниці продукції, та натурального обсягу виробництва цієї продукції називається трудомісткістю даного обсягу. Трудомісткість, як правило, вимірюється у нормо-годинах або людино-годинах. Наприклад, плановий обсяг виробництва складає 100 тис.шт, а час необхідний одному робітнику на виготовлення одиниці продукції становить 0,5 нормо-годин. Тоді трудомісткість цього обсягу буде становити 50 тис.нормо-год., тобто якщо, цей обсяг продукції 50 робітників виконують за 1000 год., то 25 робітників - за 2000 год.

Існує три основних методи вимірювання продуктивності праці (виробітку):

1. Натуральний – при цьому методі визначається натуральний виробіток, тобто відношення обсягу виробленої продукції в натуральних одиницях за певний час до середньої чисельності працівників за цей час або до кількості затраченого часу в нормо-годинах.

Наприклад, 100 робітників за рік виготовили 200 тис.шт. продукції. Тоді натуральний виробіток дорівнює 200 тис.шт.: 100 роб. = 2 тис. шт./(люд.-рік). Якщо ці 100 робітників витратили на виготовлення даного виду продукції 200 тис. нормо-годин за рік, то поділивши 200 тис. шт. на 200 тис. нормо-годин отримуємо натуральний виробіток робітника ¾ 1шт./нормо-година.

2. Вартісний, коли розраховується вартісний виробіток як відношення товарної продукції у грошових одиницях за певний проміжок часу до затрат часу, виражених в середньосписковій чисельності промислово-виробничого персоналу за цей період або до відпрацьованого ним часу у людино-годинах.

Наприклад, якщо на рік вироблено продукції на 10 млн.грн., а середньорічна чисельність працівників підприємства 100 осіб, то річний виробіток у грошових одиницях становить 10 млн.грн.: 100 осіб = 100 тис.грн. / люд.- рік.

3. Трудовий, коли трудомісткість виробленої продукції за певний проміжок часу ділиться на чисельність промислово-виробничого персоналу.

Найбільш точним методом вимірювання продуктивності праці є натуральний метод, але він не може застосовуватися загалом по підприємству, якщо воно виготовляє одночасно різні види продукції, а вартісний метод може застосовуватися у будь-якому випадку. Проте, при аналізі динаміки продуктивності праці вартісний метод може бути неточним, так як, ріст виробітку при цьому може бути зумовлений не підвищенням інтенсивності праці, а зростанням цін на продукцію.

Продуктивність праці зростає, якщо зростання обсягів виробництва продукції випереджає зростання чисельності працівників. Однак, якщо обсяги виробництва не змінюються, то чисельність працівників повинна зменшитись, щоб зросла продуктивність їх праці.

Приріст продуктивності праці ∆В (%), залежно від зменшення чисельності робітників при незмінному обсязі виробництва можна обчислити за формулою:

, (6.7)

де Чо, Ч1 – чисельність робітників відповідно у базовому та звітному періодах;

∆Ч – зменшення чисельності робітників у звітному періоді порівняно з базовим (∆Ч = Ч₀ - Ч₁).

Важливим елементом економічного аналізу є розрахунок можливого приросту продукції за рахунок росту продуктивності праці. Цей розрахунок можна здійснити, користуючись залежністю:

(6.8)

де Q_пп - приріст обсягу випуску продукції за рахунок підвищення продуктивності праці, %;

∆Ч - приріст чисельності працівників, %;

∆Q - приріст обсягу виробництва, %

Загалом існує багато різних чинників підвищення продуктивності праці; вони поділяються на дві групи:

- зовнішні, які викликані зовнішніми обставинами, на які підприємство не може впливати, зокрема покращення кон’юнктури підприємства і збільшення ціни на продукцію підприємства тощо;

- внутрішні, на які підприємство може безпосередньо впливати, зокрема підвищення рівня механізації та автоматизації виробництва за рахунок впровадження нової техніки та технології, підвищення рівня кваліфікації працівників, покращення рівня організації виробництва і праці, вдосконалення системи оплати праці, морального та матеріального стимулювання працівників тощо.

Найважливішим внутрішнім фактором підвищення продуктивності праці вважається підвищення технічного рівня виробництва, внаслідок чого зменшується трудомісткість виготовлення одиниці продукції. Економію робочої сили під впливом цього фактору можна обчислити за формулою:

, (6.9)

де N - плановий натуральний річний обсяг виробництва продукції;

t₀, t₁ – трудомісткість одиниці продукції відповідно до та після впровадження нової техніки в нормо-годинах;

Ф_р – дійсний річний фонд робочого часу одного робітника у годинах;

К_вн - коефіцієнт виконання норм виробітку.

Тобто, за цією формулою можна обчислити на скільки зменшиться чисельність працівників за рахунок впровадження на підприємстві нової техніки. Таке зменшення інколи називається умовним звільненням працівників, так як насправді чисельність працівників може і зрости порівняно із звітним періодом, якщо планові обсяги виробництва є достатньо більшими за звітні.