Польський і український національний рухи у Східній Галичині під час революції 1848 - 1849 рр.

Під час революції відбувався процес розмежування польських і українських сил. Українці звернулися з проханням до імператора визнати їхню національність рівною польській. На противагу Центральній Народній Раді, яка претендувала виступати від усього населення Галичини, 2 травня 1848 р. було створено українське національно-політичне представництво – Головна Руська Рада. Вона складалася з передових представників українського громадянства – вищого освіченого духовенства, світської інтелігенції, національної буржуазії. Очолив Головну Руську Раду єпископ Г.Яхимович, його заступниками були проголошені львівський крилошанин капітулу М.Куземський та правник І.Борисикевич. Членом Головної Руської ради був провідник закарпатських українців А.Добрянський.

Головна Руська Рада сформулювала ідеологічні принципи та практичні заходи українського національного руху. У Маніфесті (відозві) до народу від 15 травня 1848 р. Головна Руська Рада, повідомляючи про своє утворення, проголосила ідею національної єдності галицьких та наддніпрянських українців, котрі являють єдиний народ. У Маніфесті були задекларовані самостійність та окремішність українського народу від польського та великоросійського. Основною програмовою вимогою Головної Руської Ради став поділ Галичини на дві окремі частини – польську, зі столицею у Кракові, та українську (східна Галичина і північна Буковина) з центром у Львові. Програма передбачала, що автономні польська та українська адміністративні одиниці матимуть свої власні сейми, адміністрацію з намісником. Урядовою мовою в українській провінції має бути українська, і вона ж повинна стати мовою народного навчання в краї від початкових шкіл до університету.

Окрім територіальної автономії програма Головної Руської Ради містила вимоги українізації шкільництва, створення національної преси, культурно-освітніх установ. Друкованим органом Головної Руської Ради стала газета «Зоря Галицька», що започаткувала українську пресу в західноукраїнських землях.

Програма Головної Руської Ради передбачала зрівняння уніатської і католицької церков, скасування станової повинності, встановлення рівності усіх перед судом і законом, захист власності, гідності тощо.

На всій Галичині діяло близько 50 руських рад, до яких входила сільська інтелігенція (вчителі, учнівська молодь), селяни, нижче духовенство. Організаторами місцевих рад були Я.Головацький, р.Мох, М.Верещинський й інші літератори та освітні діячі.

Активна діяльність Головної Руської Ради, яка очолювала національні українські сили і репрезентувала їх перед австрійським урядом, викликала занепокоєння та контрзаходи з боку польського табору. З метою протидії Головній Руській Раді 23 травня 1848 р. був утворений Руський собор, до якого увійшли польські магнати і сполонізована українська шляхта. Очолив Руський Собор князь Л.Сапега.

Політичною метою Руського Собору було збереження територіальної цілісності Галичини, а також польського домінування в ній, що згодом повинна була увійти до реставрованої Польської держави. Руський Собор мав свій друкований орган – «Дневник Рускій» («Dnewnyk Ruskij»), що видавався латиницею та кирилицею, а редактором його був колишній член «Руської трійці» І.Вагилевич, який пішов на співпрацю з польським табором. Серед українського населення Галичини Руський Собор не мав жодних впливів.

У червні 1848 р. у Празі відбувся Слов’янський з’їзд, на якому була зроблена спроба зближення позиції українського та польського рухів та їх національно-політичних представництв – Головної Руської Ради, Центральної Народної Ради та Руського Собору. Делегацію Головної Руської Ради очолив Ів.Борисикевич, до її складу увійшли Г.Гинилевич та О.Заклинський, а також представник Закарпаття А.Добрянський.