Взаємодія психології праці і диференціальної психології

Усі види активної взаємодії людини зі світом можна умовно розділити на дві сфери: відносини з суб’єктами і відносини з об’єктами (предметами). Суб’єкти, як відомо, відрізняються від об’єктів здатністю давати зворотний зв’язок. Тому взаємодія з собі подібними вимагає більшої сензитивності, емоційності, здатності уподібнюватися іншим. А відносини з предметами мають на увазі одностороннє інструментальне, творче ставлення до світу і досягають найбільшої реалізації у професійній діяльності. І хоча професійні вибори, переваги і орієнтації, що традиційно розроблялися у психотехніці, плавно перейшли у компетенцію сучасної психології праці, оскільки вони наділені міжіндивідуальною варіативністю, ми стисло торкнемося і їх в рамках курсу диференціальної психології.

У цій лекції ми зосередимося на аналізі відмінностей, що існують на різних рівнях індивідуальності і включені у професійну діяльність [5; 6; 7; 9; 10; 11; 12]. Психологія праці – одна з найважливіших галузей використання диференціально-психологічних знань, які в основному спрямовані на виділення професіонально значущих ознак – характеристик індивідуальності, які мають значення для успішності протікання тієї або іншої діяльності, при цьому решта особливостей людини в коло розгляду не включається. Професія висуває об’єктивні вимоги до якостей людини, яка може вважатися або відповідною, або непридатною для виконання даної діяльності. Оскільки такі якості звичайно розглядаються у комплексі, то і сумісність людини і професії теж може бути розглянута у вигляді континууму, що включає професійне покликання, придатність і непридатність.

У психології праці простежуються дві зустрічні тенденції – по-перше, підбір людини до професії (цим займаються кадрові служби, що виконують замовлення підприємства) і, по-друге, підбір професії для людини (це завдання розв’язується службами профорієнтації, клієнтами яких є окремі люди) [5; 6]. Таким чином, цілком реальна картина, коли людина за своїми індивідними характеристиками ідеально підходить професії, яка їй не цікава, або, навпаки, мріє займатися справою, для якої їй не вистачає природних даних. Зрозуміло, що взаємодія людини з професією пронизує всі рівні індивідуальності – починаючи з духовно-світоглядної сфери, інтересів і цілей людини, зачіпаючи риси особистості і здібності та спираючись на природні задатки. Тому гармонізація відносин між професійними вимогами і якостями людини – дуже актуальна проблема диференціальної психології праці.

Для того, щоб підійти до її вирішення, необхідно спиратися на дані професіограми (описи соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, психологічних та інших особливостей професії) і психограми (характеристики вимог, що пред’являються професією до психіки людини). Таким чином, в психології праці неминуче виділяються два рівні аналізу: перший спрямований на конкретний об’єктивний продукт, який повинен бути створений за допомогою об’єктивної ж діяльності, другий – на психологічні стани і якості, які управляють цим процесом. Історично однією з перших спроб професіографічного опису індивідуальності була методика, розроблена О. Ліппманом для оцінювання професіонально важливих якостей (“лист Ліппмана”) [7; 8; 11; 12].

Визначення професіонально важливих ознак було засновано на експертних оцінках і є результатом домовленості про те, які характеристики найбільш важливі, а які можуть бути винесені за дужки [5]. Стосовно ряду професій це завдання не може розв’язуватися однозначно: так, для видів професійної діяльності, що мають монотонний характер, важливі якості, завдяки яким людина чинить опір настанню стомлення, а для професій, пов’язаних з екстремальними ситуаціями, важливими є здатність витримувати сильні подразники, приймати рішення і нести за них відповідальність. Крім того, багато професій може використовуватися як у повсякденних, так і в особливих умовах (наприклад, дільничний або військовий лікар), хоча дії і операції, що складають зміст професії, загалом залишаються тими ж.

Таким чином, опис професії повинен включати швидше межі типових ситуацій і допустимих значень психологічних якостей. У зв’язку з цим Геллерштейн писав: “Ми бачимо, наскільки нестійке і умовне поняття професіонально важливих ознак як постійних елементів якоїсь професійної структури. Сучасна професіографія на кожному кроці руйнує подібні уявлення... Перед професіографією стоїть неймовірно важке завдання – передбачити ті шляхи, за якими повинна піти зміна організаційно-технічної, а відтак і психофізіологічної структури професій” [5, c. 122].

Перерахуємо види індивідуально-психологічних якостей, які значущі для успішного оволодіння людиною професією. Передусім це індивідуально-типологічні властивості (сила, рухливість, динамічність і лабільність нервової системи), які у разі несприятливих для професії показників можуть компенсуватися за допомогою вироблення індивідуального стилю діяльності (ІСД). Далі, це сенсорні і перцептивні властивості, головним серед яких є рівень чутливості аналізаторів. Під впливом досвіду і професійних вимог ця характеристика може змінюватися: так, виробляється так званий “технічний слух”, що дозволяє розпізнавати несправності в механізмах, зменшується і диференціальний поріг розрізнення кольорів, завдяки чому сталевари можуть визначати температуру мартенівської печі. Сенсорна основа діяльності пред’являє вимоги до сенсорних здібностей людини і таким чином розвиває їх. Ще одна важлива якість – увага людини, або її атенційні властивості, серед яких найістотнішими виявляються іноді розподіл і перемикання, іноді – стійкість. Властивості уваги піддаються вправлянню в незначних межах, проте компенсуються завдяки емоційному чиннику (зацікавленості) і виробленню звичок [6].

Дуже важливі для професійної діяльності психомоторні властивості, завдяки яким людина вибирає або виробляє систему операцій, що приводять до досягнення мети (до цих якостей відносять особливості статики, наприклад професійний тремор, а також швидкість реакцій). Оскільки зміст професійної праці змінюється (на ранніх етапах розвитку техніки визначаючим був силовий чинник, а нині важливішими стають часовий і просторовий), то пред’являються нові вимоги до психомоторних властивостей. Доведено, що вони добре піддаються вправлянню.

Ще одна група властивостей, що має професійну значущість, – це мнемічні якості. Професійна пам’ять такожможе розвиватися, для чого використовують спеціальні мнемотехнічні прийоми, підвищення професійної мотивації і активізацію матеріалу, що запам’ятовується, у діяльності.

Важливі також особливості імажинітивні (властивості уяви) і розумові (включене у трудову діяльність мислення Б.М. Теплов називав практичним). І, нарешті, різною мірою для різних професій, але все-таки мають значення вольові якості, що сприяють умінню долати внутрішні і зовнішні складнощі в процесі праці [6]. Втім, зрозуміло, що вимоги до довільності виникають особливо гостро у випадку не зовсім вдало підібраної професії.