Характер взаємодії держави і політичної системи – це важливий показник стану суспільства в цілому, а також виконання завдань та перспективних планів розвитку, які стосуються сучасного суспільства. Протилежність політичних поглядів приводить до конфліктного стану соціальних суб’єктів, дисбалансу у задоволенні життєво важливих потреб, що знаходять свій прояв у таких негативних формах як громадянська війна, революція, обмеження правового статусу людини, узурпація влади певною політичною силою тощо. Для запобігання та попередження таких ситуацій потрібен певний механізм узгодження взаємодії діяльності соціальних суб’єктів, який би упорядкував певним чином їх діяльність, використовуючи певні правові засоби впливу. Таким механізмом, здатним поєднати зусилля різних соціальних груп є держава зі всіма характерними її ознаками.
Отже, не зважаючи на визнання провідної ролі держави в організації суспільного життя, вона є одним із суб’єктів політичної системи, носієм політичної влади, на що і слід у даному питанні особливо звернути увагу.
З методологічної точки зору, висвітлення місця держави в системі політичних відносин слід починати з характеристики її основних властивостей, що дозволяють виділити її серед інших соціальних суб’єктів особливим статусом, а саме:
- державна влада володіє ознаками суверенітету, обумовленого наявністю суверенітету народу (нації), який утворює державу. Суверенітет держави як політико-правова характеристика державної влади характеризує її з позицій єдності, неподільності, верховенства, панування стосовно відношення до інших видів соціальної влади, в тому числі і влади окремих політичних чи інших формувань;
- повноваження держави обмежується кордоном на певній території, тобто державна влада має територіальний характер. Це означає, що територія впливу політичної та державної влади співпадають. Необхідно зазначити, що держава серед інших суб’єктів політичної системи наділена державно-владними (управлінськими) повноваженнями;
- держава – це суверенна, політико-територіальна організація влади, яка використовує засоби правового примусу та заохочення. Правові санкції – є одним із дієвих, але не головним засобом реалізації владних розпоряджень держави. Їх загальний характер має виключне значення для упорядкування діяльності всіх сфер суспільного життя;
- на відміну від інших соціальних суб’єктів держава виступає єдиним представником всього населення країни, який уособлює у своїй діяльності загальнонаціональні інтереси та представляє населення країни у міжнародних відносинах, виступає від його імені;
- держава за своїми ознаками нагадує інші соціальні організації, але вона значно відрізняється від них за масштабами своєї діяльності, розвиненістю організаційної структури. Особливо необхідно звернути увагу на матеріально-технічну, фінансову, кадрову забезпеченість державних структур. Таких можливостей щодо розпорядження матеріальними ресурсами держави не має жодна політична організація;
- держава за допомогою права узгоджує інтереси різноманітних суб’єктів та груп і гарантує взаємну відповідальність громадянина й держави, що визначає громадянина як рівноправного партнера держави.
У цьому плані цікавим буде проаналізувати аспекти взаємодії держави та громадських об’єднань, політичних партій. Організація їх співпраці базується на політичних принципах, традиціях, а також на нормах чинного законодавства держави. Так, наприклад, держава стосовно політичних організацій здійснює такі форми впливу:
- створює умови для організації та діяльності політичних об’єднань з метою реалізації їх програмних цілей;
- як владний суверен виробляє вихідні соціально-обґрунтовані нормативні положення щодо організації, офіційної реєстрації та діяльності громадських об’єднань;
- розробляє типові статути, положення для стимулювання їх діяльності;
- здійснює офіційну реєстрацію, перереєстрацію, скасування реєстрації, веде облік діючих організацій;
- контролює діяльність організацій через призму відповідності їх політичної активності нормам чинного законодавства;
- у деяких випадках надає заходам громадського впливу юридичного значення (наприклад, проведення агітаційних заходів, виховної, інформаційної, організаційної роботи, підготовки проектів та пропозицій до програм реформ окремих сфер суспільного життя, схвалення ініціативи щодо розвитку законодавства, закріплення результатів референдумів тощо).
В той же час, роль держави у політичній системі не обмежується характеристикою її можливості владного впливу на систему політичних зв’язків. Між державою і представниками політичної системи суспільства існує зворотній зв’язок:
- громадські об’єднання беруть участь у формуванні корпусу депутатів, представницьких органів державної влади в умовах виборчої системи вони виступають свого роду джерелом кадрового забезпечення апарату держави;
- держава залежить від громадських об’єднань з точки зору ефективності виконання державних функцій. Політичні партії чи об’єднання громадян можуть підтримувати реалізацію державної функції, створювати належні ідеологічні та інші умови в соціальному середовищі, формувати відношення лояльності до влади серед населення, або гальмувати роботу державних інституцій у формі протестів, мітингів, страйків тощо;
- представники цих організацій, об’єднань включаються до певних державних колегіальних органів як їх рівноправні члени і працюють у якості допоміжних, дорадчих структур, які оптимізують роботу органів державної влади;
- за порушення деяких норм держави дозволяє застосовувати заходи громадського впливу;
- у ряді випадків державні органи можуть приймати рішення тільки спільно або за погодженням з громадськими об’єднаннями;
- держава дає змогу певним спільнотам приймати самостійно формально обов’язкові (юридичні) акти;
- окремим представникам з числа громадських та політичних об’єднань держава дозволяє здійснювати контроль за діяльністю деяких державних органів.
Отже, державна діяльність в системі політичних відносин характеризується різним напрямками та формами її здійснення, що особливо проявляється у взаємодії державної влади з іншими суб’єктами політичної системи – націями, рухами, партіями, громадськими об’єднаннями, народними ініціативами тощо.
У той же час слід зауважити, що держава здійснює взаємний вплив на елементи політичної системи. Це стосується ідеологічної, нормативної та процесуальної основи життя суспільства. Так, формалізація та розповсюдження політичної ідеології в суспільстві спираються на засоби здійснення державної влади, завдяки чому набувають поширення, визнання, підтримки, офіційного характеру існування тощо. Як приклад, згадаємо історію становлення та розповсюдження в Україні політичних ідей формування правової держави, громадянського суспільства, які набули державно-владної підтримки лише наприкінці ХХ століття, а згодом стали офіційною державною доктриною, програмним елементом загальнонаціонального розвитку.
Крім того, основні принципи та положення теоретичної конструкції правової державності, закріплені в Основному законі держави, конкретизуються в інших законодавчих актах, а також в ратифікованих Україною міжнародних документах.
Певну роль держави можна спостерігати стосовно нормативного блоку політичної системи суспільства. Сучасна держава надає можливості політичним об’єднанням формувати власну нормативну основу на рівні корпоративних норм, що має значення більше для їх внутрішньо-організаційної діяльності вироблення власних програм та перспектив розвитку. Необхідно зазначити, що поряд з корпоративними нормами функціонує величезна сукупність юридичних норм, які за критерієм змісту набувають характеру політичних.
Як правило, це конституційні стандарти, стосовно основ державного та суспільного ладу, правового статусу особи, організації сфери правосуддя, формування влади тощо. Тому у своїй повсякденній діяльності всі учасники політичних відносин мають керуватися не тільки власно виробленими корпоративними правилами, а ще й загальнообов’язковими, формально визначеними нормами держави, які регламентують сферу політичної діяльності.
