Право як особливий феномен суспільного життя в юриспруденції аналізується за допомогою виокремлення його сутності (свобода, ідея справедливості, державна воля та ін.), змісту (норми, права і обов’язки, юридична діяльність та ін.) і особливої форми (оболонка цього явища, спосіб організації змісту, його зовнішній вигляд).
Сутність – це головне, визначальне в предметі, що зумовлене глибинними зв’язками й тенденціями розвитку і пізнається на рівні теоретичного мислення. Для розуміння сутності та природи права слід брати до уваги багатогранність способів та форм вияву права в соціальному житті, які відображають його універсальність та всі аспекти регулятивного впливу.
Сутність права слід визначати, враховуючи такі положення:
• право існує в певних формах, що фіксують право як регулятор суспільних відносин;
• право може існувати і поза інституційними формами свого виявлення (як ідеї, оцінки, зв'язки або діяльність суб'єктів, яка розкриває динамізм права);
• право є виразником міри і свободи в суспільстві;
• будучі, з формальної точки зору, регулятором – право обслуговує той чи інший соціальний інтерес;
За своєю суттю право покликане забезпечити в суспільстві не короткочасне перемир’я, а довготривалий правопорядок. Тому слід погодитись з О.Ф. Скакун, що поняття права охоплює дві сторони, що виражають його сутність:
регулятивно-компромісна – забезпечує порядок, соціальне примирення, соціальну стабільність (існує поза часом і позі простором);
ціннісно-нормативна – забезпечує свободу, справедливість, рівність (існує в часі і просторі).
Сутністю права є те, що воно виражає міру свободи людини, але свободи не будь-якої, а певним чином визначеної та забезпеченої. Свобода – це притаманна людині властивість і форма життя, що відбивають її прагнення до самовираження, самореалізації, але це не означає, що свобода є можливістю здійснення будь-яких діянь. Існуючий характер соціальних закономірностей передбачає обмеження лише абсолютної свободи суб'єкта, але обумовлює наявність свободи вибору і здійснення певного різноманіття діянь, що в тому чи іншому випадку відбивають необхідність. Право і є «цариною реалізованої свободи», тієї її сферою, в межах якої соціальний суб’єкт, спроможний приймати адекватні соціальним закономірностям рішення, є вільним у виборі варіанту діяння і безперешкодному його здійсненні.
З погляду соціального інтересу виділяють такі підходи до розуміння сутності права:
класовий – право визначається як система гарантованих державою юридичних норм, що висловлюють волю економічно пануючого класу;
загальносоціальний – право розглядається як загальновизнаний компроміс між різними класами, групами та соціальними станами для забезпечення потреб та інтересів як громадянського суспільства в цілому, так і окремих його суб’єктів.
Отже, під сутністю права розуміють ті внутрішні і необхідні, загальні та основні, головні і стійкі риси, ознаки та якості правових явищ, єдність і взаємообумовленість яких визначають якісну специфіку та закономірності розвитку права як самостійної субстанції.
Сутність права менш піддана змінам, ніж його зміст. Адже зміни, що відбуваються в суспільстві обумовлюють необхідність змін в змісті права – внесення коректив до приписів, що об’єктивуються в нормах права. Таким чином, зміст права утворюють закріплені в його нормах приписи, що встановлюють права і обов’язки певних суб’єктів і правові наслідки невиконання або неналежного їх виконання чи порушення процедури їх реалізації (матеріальний аспект), а також приписи, що визначають процедуру реалізації цих прав і обов’язків (функціональний аспект).
Цінність – це об’єктивна властивість фактів, подій, речей, відносин мати певну (позитивну) значимість для особи чи групи осіб. Отже, право є цінним в силу того, що має певне позитивне значення для суспільства. Оціночні погляди суб’єктів на правову реальність виражаються в аксіологічних орієнтаціях та настановах. Тому все те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою – це цінність у праві. Під цінністю права розуміється його здатність служити метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціально справедливих загальнолюдських потреб і інтересів громадян та їх об’єднань.
О.Ф. Скакун визначає основні вияви цінності права:
1. Соціальна цінність права виражається в здатності: а) вирішувати проблеми в суспільстві за допомогою правових засобів; б) розвивати ті відносини, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому; в) вносити стабільність і порядок у суспільні відносини; г) забезпечувати надійність соціального захисту громадян.
2. Інструментальна (службова) цінність права – один із виявів його загальносоціальної цінності – полягає в тому, що право є регулятором суспільних відносин, інструментом для вирішення різноманітних завдань, у тому числі для забезпечення функціонування соціальних інститутів та інших соціальних благ.
3. Особистісна цінність права як соціального явища полягає в тому, що право має глибокий особистісний зміст оскільки: а) служить мірою свободи в суспільстві; б) виражає справедливу міру свободи; в) виступає як рівна міра свободи.
Також слід зазначити, що ці три аспекти цінності права проявляються у загальнолюдському, загально соціальному та особистісному вимірах.
