Глобалізація (від анг. Global – світовий, всесвітній) – загальноцивілізаційний процес, який справляє величезний вплив на політичну сферу людського буття. Вищеозначений термін у 60-х рр. ХХ ст. запровадили в науку відомі теоретики Римського клубу Е. Ласло, Д. Медуз, М. Месарович, А. Печчеї та інші. Вони ж вважаються і засновниками концепції глобалізму, яка сьогодні перетворилася на метатеорію. Завершеного, загальновизнаного визначення терміна “глобалізація” досі ще не вироблено. Загалом у визначенні даного поняття намітились чотири основні підходи: тлумачення глобалізації як процес зміцнення зв’язків між найвіддаленішими куточками планети; як процес поширення по всій планеті єдиних, спільних для всього людства технологій, культури, ідей, ціннісних орієнтацій, способу життя, поведінки тощо; як виникнення спільних для світового співтовариства проблем (економічних, політичних, військових, екологічних); як процес зростання вселюдських інтересів у всіх сферах людського буття, породжуваних поглибленням взаємозв’язків і взаємозалежності країн і народів.
Глобалізація поділяється на фінансово-економічну, політичну, технологічну, культурну та ідеологічну. Особливе місце займає політична глобалізація, яка повинна забезпечити поширення в усьому світі таких політичних цінностей, як поділ влади, парламентаризм, політичний плюралізм, багатопартійність, повагу до міжнародного права, пріоритет прав людини, тощо.
Вирішальну роль в процесі глобалізації відіграє політична система суспільства, яка є цілісною, упорядкованою множиною елементів, взаємодія яких сприяє розвиткові цивілізаційного процесу. Для того, щоб дослідити правові аспекти політичної системи суспільства, її структуру, необхідно дати відповідь на запитання: що є політика? Визначення цього фундаментального поняття лежить в основі дослідження змісту політичної системи та її сутнісних характеристик.
Політика – це частина життєдіяльності людей, яка пов’язана з головними для життя і діяльності особи, держави та суспільства, інтересами, в основі яких лежать потреби народів, націй, соціальних груп, держави й інших соціальних суб’єктів. Відомо, що чистої політики, не пов’язаної з іншими сферами життєдіяльності людей, не буває. У широкому розумінні політика охоплює економічну, соціальну, культурну, ідеологічну, духовну та інші сфери життєдіяльності особи. З розвитком суспільства у межах суспільно-економічної формації проходить і розвиток політики, оформлення її в цілісну політичну систему. У сучасній політологічній науці політика як явище багатогранне, визначається по-різному:
- сфера облаштування суспільного життя з метою забезпечення порядку і безпеки громадян;
- сфера життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов’язкових для всього суспільства рішень;
- організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб.
Окрім наведеного, визначення “політика”, можливі ще й інші варіанти її розуміння:
- спосіб практичної діяльності партій, класів, держав і як система засобів, за допомогою яких виявляються та захищаються інтереси суб’єктів політики;
- особливий вид діяльності людей, пов’язаний з організацією всього процесу соціального життя;
- галузь взаємовідносин народів, національностей, партій, об’єднань громадян, держав та інших спільностей;
- свідома і цілеспрямована діяльність політичних суб’єктів, що стосуються відносин між державами і народами.
Інколи, термін “політика” вживають у широкому значенні, розуміючи при цьому не лише власне політику, а й економічну політику, соціальну політику, ідеологічну політику тощо.
На підставі вищезазначеного, можна стверджувати, що політична система суспільства у сучасній теорії держави та права визначається як об’єктивна єдність різних соціальних інститутів, взаємних зв’язків певного характеру.
Отже, поняття “політична система суспільства” в юридичній літературі визначається по-різному, але всі точки зору з цього приводу можна звести до двох основних напрямів: широке і вузьке розуміння політичної системи як суспільного явища.
Політична система суспільства (вузьке розуміння) – це сукупність суб’єктів, що беруть участь у реалізації політичної влади, тобто в управлінні справами суспільства.
Політична система суспільства (широке розуміння) – це сукупність матеріальних і нематеріальних компонентів, пов’язаних з відносинами, що виникають з приводу здійснення політичної влади. Отже, такий підхід до розуміння політичної системи охоплює всю систему функціонуючих в суспільстві інститутів, організацій, установ, громадян (осіб), а також механізми керівництва і управління, за допомогою яких здійснюється політична влада.
Політична система суспільства характеризується властивими їй ознаками, які відрізняють її від економічної, соціальної, правової та інших систем суспільства. До них належать:
- забезпечення формування та здійснення політичної влади;
- постійна взаємодія з іншими системами суспільства (соціальна, економічна, культурна тощо);
- є найбільш інституціоналізованою системою;
- прагнення до стабільності та динамізму.
Залежно від зазначених ознак, історично складається певний тип політичної системи тієї чи іншої держави. Найрізноманітніші політичні системи можна класифікувати за принциповими, основними ознаками. Як визначає Горлач М. І., існує три основні моделі політичних систем:
- командна;
- змагальна;
- соціо-примирлива.
Кожна з моделей політичної системи може мати багато модифікацій і не існує в абсолютно “чистому” вигляді. Типи політичних систем неоднаково виявляли себе у конкретному часовому періоді й історичному просторі, тому проблема ефективності їхнього функціонування завжди буде актуальною. Говорити про історичну життєздатність зазначених вище типів політичних систем у сучасному світі можна, виходячи з певних індикаторів ефективності. Основним показниками ефективності політичної системи є загальнолюдські цінності: суспільний прогрес, демократія, права й свободи людини, соціальна справедливість, людський вимір політики, всебічний розвиток особи. Зазначені цінності визначають ефективність функціонування політичної системи.
Моделі політичної системи, залежно від особливостей політичної культури і характеру взаємодії різних політичних інститутів, запропонована Г. Алмонд, поділяються на чотири типи:
- англо-американський – Канада, США, Великобританія, Австралія;
- континентально-європейський тип – Франція, Німеччина;
- доіндустріальний (частково індустріальний) – Руанда (Африка) і Беліз (Латинська Америка);
- тоталітарний тип – Китай, Північна Корея, В’єтнам, Куба.
Поширеною є типологія французького політолога Ж. Блонделя, який вирізняє п’ять типів політичних систем:
- ліберальні демократії;
- радикально-авторитарні (комуністичні системи);
- традиційні (збереження наявних соціальних відносин);
- популістські (властиві країнам третього світу);
- авторитарно-консервативні.
В основу типології російського вченого К. Гаджієва покладено такі ознаки:
- природа політичної системи, характер політичного режиму (демократія, авторитаризм, тоталітаризм);
- форми державно-адміністративного устрою (унітарна держава, федерація, конфедерація);
- співвідношення різних гілок влади (монархія, республіка та їх різновиди).
Усі названі типології є умовними. Насправді не існує класичного типу політичних систем, оскільки всі вони, насамперед, є результатом свідомих зусиль людей, що живуть у певний час і в певному місці. До того ж політична система суспільства – своєрідне утворення, особливості якого визначаються історичними, економічними, культурними та іншими умовами.
Пропонується у науковій літературі наступна класифікація функцій політичної системи:
- інтегративна – об’єднання всіх соціальних сил для вирішення політичних завдань;
- мотивувальна – створення мотивів політичної діяльності, використання заохочувальних засобів, що спонукають до участі у політичному житті суспільства;
- контрольна – нагляд за здійсненням політичних завдань, за поведінкою суб’єктів політичної системи, корегування їх дій, оцінка їх діяльності;
- репресивна – здійснення примусових заходів відносно окремих соціальних суб’єктів щодо додержання встановленого правом режиму державно-політичного життя, застосування засобів юридичної та політичної відповідальності;
- стабілізаційна – забезпечення розвитку суспільних відносин згідно основних ідей політичного режиму, що встановлені переважаючою частиною населення.
Поняття “політична система” відтворює політичну діяльність, підкреслює системний характер політичного життя. Політична система дозволяє розкрити цілісність, динамізм і структуру політичного життя, його якісні характеристики, що визначаються, насамперед, місцем і роллю самої політики у суспільстві.
Індикаторами ефективності політичної системи є загальнолюдські цінності (суспільний прогрес, демократія, політичні права й свободи людини, соціальна справедливість, людський вимір політики, всебічний розвиток особи). Звичайно, кількість таких індикаторів можна розширити або ж розкласти їх на складові. Але всі вони визначають ефективність функціонування політичної системи в умовах глобалізації.
