Характеристика елементів політичної системи суспільства.

 

Для подальшого поглибленого вивчення такого соціального явища як політична система слід розглянути елементний склад системи, тобто вивчити її внутрішню організацію. Сукупність елементів дає можливість зрозуміти, яким чином організована цілісність політичної системи.

Елементами політичної системи суспільства (виходячи із широко розуміння цього терміну) є:

1) суб’єкти (носії) політики;

2) політичні норми та принципи;

3) політичні відносини (стосунки);

4) політична культура, політична свідомість (політична ідеологія та психологія);

5) політична діяльність.

При системному вивченні цих елементів ми можемо зробити висновок, що вони передбачають існування і функціонування п’яти основних аспектів політичної системи:

1) інституціональної (організації, установи);

2) регулятивної (норми та принципи);

3) функціональної (політичні функції, політичний процес та режим);

4) ідеологічної (політичні погляди, політична свідомість та культура);

5) комунікативної (зв’язки, що об’єднують зазначені компоненти політичної системи).

Розглянемо названі компоненти більш детально.

1. До суб’єктів політичної системи належать:

Народ, населення певної частини території держави, класи, нації, соціальні прошарки вважаються суб’єктами політичної системи тоді, коли вони беруть участь у вирішенні питань, що мають суспільне значення (участь у загальнодержавних і місцевих референдумах), утворюють громадські об’єднання, що мають політичну спрямованість.

Держава функціонує як елемент політичної системи суспільства через механізм держави.

Об’єднання громадян – це добровільні громадські формування, створені на основі єдності інтересів їх членів для спільної реалізації і захисту своїх прав і свобод. У сучасних демократичних державах, до яких належить і Україна, створюється і функціонує значна кількість об’єднань громадян. Але, слід мати на увазі, що до політичної системи суспільства входять лише ті з них, які:

а) мають на меті забезпечити своїм членам участь в управлінні суспільними справами, тобто головною метою їх створення є участь у політичній діяльності.

До даного блоку можна віднести політичні партії як зареєстроване згідно із законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має за мету сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. Порядок утворення і діяльності політичних партій в Україні регламентується Законом України “Про політичні партії в Україні»;

б) створюються не для участі у політичній діяльності, а для забезпечення інших соціальних (інтелектуальних, економічних, побутових тощо) потреб та інтересів громадян, але, відповідно до законодавства, можуть брати участь у політичній діяльності для досягнення своїх неполітичних цілей.

Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” встановлює, що професійна спілка (профспілка) – це добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Діяльність профспілок будується на принципах законності та гласності. Інформація щодо їх статутних і програмних документів є загальнодоступною.

Порядок утворення і функціонування об’єднань громадян регулюється Законом України “Про об’єднання громадян” (далі – Закон). Відповідно до даного Закону, об’єднання громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Розрізняють такі види громадських об’єднань:

- за порядком утворення та формами діяльності: громадські організації, органи громадської самодіяльності, політичні партії, громадські рухи;

- за критеріями членства: з фіксованим членством, з нефіксованим членством;

- за внутрішньою структурою: централізовані та децентралізовані;

- за соціальною сферою діяльності: політичні, економічні, наукові, екологічні, творчі, національно-культурні, вікові та ін.;

- за територією діяльності: місцеві, загальнодержавні, міждержавні, міжнародні;

- за соціально-правовим статусом: легальні, нелегальні;

- за соціальною спрямованістю: прогресивні, консервативні, реакційні.

Політична людина – це особа (індивід), що є громадянином певної держави і бере участь у політичному житті суспільства. Для оцінки громадянина як “політичної людини” зовсім не обов’язково, щоб він займався політичною діяльністю активно, професійно, тобто був депутатом, посадовою особою, партійним лідером тощо. Для цього достатньо того, що громадянин раз у кілька років брав участь у виборах як виборець і тим самим приймав участь в управлінні суспільством.

Необхідно зазначити, що в деяких вітчизняних працях, присвячених проблемам політичної системи суспільства, до суб’єктів політичної системи України відносять трудові колективи, тобто економічні об’єднання всіх працівників для спільної праці на державних, громадських, приватних підприємствах, в установах, організаціях і кооперативних об’єднаннях. Таке положення було закріплене в нормах останньої радянської Конституції (1977 р.), яка визначала трудовий колектив як суб’єкт політичної системи і наділяла його широкими повноваженнями у сфері політичних відносин.

У сучасних умовах ситуація суттєво змінилася. Чинна Конституція України не тільки не говорить про трудові колективи як про учасників політичних відносин, а й взагалі про них не згадує. Частина 3 статті 37 Конституції України зазначає, що не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установ і організаціях. Конституційна заборона створення організаційних структур політичних партій у трудових колективах фактично виключає їх з політичної діяльності й орієнтує виключно на відповідну службову та виробничу діяльність. Враховуючи це, а також те, що чинне законодавство не наділяє трудові колективи правом висувати кандидатів у депутати, вимагати від них звіти, говорити про них як про суб’єктів політичної системи України немає достатніх підстав.

2. Політичні принципи та норми, під якими розуміють основоположні ідеї та конкретні правила, що регулюють політичні відносини між народами, націями, соціальними групами, партіями та іншими учасниками політичних відносин. Складниками політичних норм є відповідні норми права, норми політичних партій і громадських організації (корпоративні норми), політичні звичаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя.

Політичні норми, з одного боку, регламентують необхідну поведінку суб’єктів у тих чи інших межах відповідно до конкретної політичної ситуації. А з іншого – є засобом політичної оцінки тих чи інших соціальних явищ.

Крім цього, політичні норми передбачають політичну відповідальність. Специфіка цього виду відповідальності полягає в тому, що вона наступає не тільки за протиправні дії, але й за політичні прорахунки, нерішучість, політичну неуважність, необачність тощо. Така відповідальність виступає у вигляді критики, осуду, позбавлення довіри, відклик обранця. До політичних санкцій, які відображаються у правових нормах, відносяться: припинення та заборона політичної діяльності, відмова у реєстрації, попередження, штраф, заходи юридичної відповідальності (в залежності від ступеня суспільної небезпеки діяння та розміру завданих збитків).

3. Політичні відносини – це врегульовані політичними нормами стосунки між суб’єктами політики, в результаті яких ці суб’єкти набувають і реалізують права і обов’язки.

Для характеристики зв’язків, що встановилися між різними суб’єктами політики використовують такі параметри:

- політичні функції (як напрям взаємодії). До політичних функцій належать: а) політичне цілевизначення; б) владнополітична інтеграція суспільства; в) регулювання соціально-політичної діяльності; г) забезпечення цілісного впливу управління на суспільні процеси;

- політичний процес (як зміст діяльності) – це діяльність усіх суб’єктів політичних відносин, що спрямована на формування, функціонування або зміну політичної системи суспільства. Основними формами прояву політичного процесу є прийняття і виконання політичних рішень, організація і здійснення контролю за діяльністю та розвитком політичної системи в цілому та її елементів;

- політичний режим (як умови, обставини діяльності) – це політична обстановка в суспільстві, що реально складається і характеризується участю народу, націй, соціальних прошарків і груп, громадян у політичних відносинах, методами здійснення політичної влади.

4. Політична культура – це рівень втілення в реальну поведінку суб’єктів політики принципів і норм, що регламентують політичні відносини у суспільстві. Основу поняття “політична культура” становить політична свідомість, яка поділяється на політичну ідеологію та політичну психологію.

Політична свідомість – це опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якого є проблеми влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб’єктів; сукупність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політико-владні відносини, набувають відносної самостійності.

Структура політичної свідомості складна й суперечлива. Згідно з функціональним принципом класифікації, у ній можна виділити такі аспекти:

- політико-психологічний (почуття, настрої, наміри, мотиви, установки, переконання, воля тощо);

- політико-дійовий (свідомість консервативна, ліберальна, реформістська, радикальна).

Політична ідеологія – це систематизований вираз поглядів держави, соціальних прошарків і груп, усього населення країни на політичну організацію суспільства, форму держави, відносини між різними політичними суб’єктами, їх роль у житті суспільства, відносини з іншими державами і націями. Складниками політичної ідеології є відповідні ідеї, теорії, концепції, доктрини тощо.

Політична психологія – це узагальнена система почуттів, звичок, потреб, емоцій, настроїв та уявлень людей щодо стану та перспектив розвитку політичного життя суспільства.

5. Політична діяльність – елемент політичної системи, що пов’язує і забезпечує взаємодію усіх компонентів, а також реалізує завдання і функції політичної системи. Це також певна сукупність послідовних дій суб’єктів політики, що мають політичне значення.

Прикладами можуть бути: керування політичною організацією, підготовка програми або статуту партії, участь у пікетуванні або демонстрації, участь у зборах або переговорах, агітаційна чи політпросвітницька робота тощо.

На основі викладеного можна дійти висновку про те, що політична система суспільства – це система матеріальних і нематеріальних елементів, які функціонують і взаємодіють у сфері управління справами суспільства, тобто при здійсненні політичної влади.