Формування особистості неповнолітнього правопорушника

Людина як соціальна істота й особистість починає формуватися від дня свого народження. Найбільш інтенсивно підвалини особистості закладаються в дитинстві, а загальна її «конструкція» вибудовується у підлітково-юнацькому віці.

Кримінально-психологічний аналіз протиправної, злочинної поведінки буде безплідним, якщо ігноруватиме генетичний принцип і генетичний метод, які найбільш активно розробляються та застосовуються у сучасній вітчизняній психології С. Д. Максименком. Генетичний принцип передбачає звернення до всіх передуючих протиправному, злочинному актові обставин — безпосередніх і віддалених, пошук кримінальних витоків у стадії формування особистості. Генетичний метод означає з'ясування зв'язків між явищами у часі, переходів від простих явищ до складніших.

На стадії формування особистості можна вирізнити два тісно пов'язані, але не тотожні вектори: загальне формування особистості та формування правової психології особистості. Загальне формування особистості здійснюється способом соціалізації, а його стрижнем є формування свідомості. Формування правової психології особистості здійснюється способом правової соціалізації, а її основою є правосвідомість.

Соціалізація полягає в засвоєнні особою соціального досвіду у вигляді норм, видів діяльності (гра, навчання, праця), форм спілкування і переведення цього досвіду у внутрішні, власні регулятори активності. До цих регуляторів відносять мотиви, звички, установки, стереотипи тощо. Метою соціалізації є забезпечення введення особи у соціальне середовище, створення умов для максимальної реалізації її психологічного потенціалу, спонукання до саморозвитку.

У процесі соціалізації неповнолітній різною мірою, але неминуче проходить через життєві кризи, накопичення протиріч, можливо — через затримки і навіть зриви, болісні, спотворені форми самоствердження та визнання оточенням. Не обов'язковим, але реально ймовірним наслідком цього є виникнення несприятливих психологічних новоутворень, що оформлюються у риси, властивості особистості. Це — жорстокість, цинізм, брутальність, нігілізм, зухвалість тощо.

Попервах такі риси проявляються лише в ситуаціях, які безпосередньо сприяли їх виникненню. У подальшому вони набувають самостійної, але ще прихованої форми існування. Не проявляючись без особливої необхідності, вони вже готові до активнішого «застосування». Поєднуючись у взаємопідсилювальну сукупність, несприятливі психологічні новоутворення обумовлюють важковиховуваність неповнолітнього, його ростучий опір виховному та психокорекційному впливові.

Означена ситуація небезпечна тим, що неповнолітній немов балансує між нормальною (сприятливою) лінією розвитку і загального формування особистості та аномальною (несприятливою) лінією розвитку і загального формування особистості.

У соціально-психологічному плані визначальним чинником, який підштовхує неповнолітнього до несприятливої лінії загального формування особистості, є відсутність чи втрата психосоціальної ідентичності.

Момент ідентичності з соціальною системою висунутий одним із фундаторів світової соціології Р. К. Мертоном у розгляді девіантної поведінки особистості. Ідентичність як атрибут особистості досліджено і ґрунтовно пояснено американським психологом Е. Еріксоном, теорія якого дедалі частіше висвітлюється у сучасних підручниках з психології.

На думку Е. Еріксона, потреба у психосоціальній ідентичності, будучи соціогенною за своєю природою, закладається у людини на рівні базових потреб — самозбереження, репродукції тощо. Вона полягає у прийнятті власного образу як такого, що належить до певної соціальної групи, спільноти і виконує відповідну соціальну роль. Ідентичність відсутня (не досягається), коли намагання особистості долучитися до привабливої, референтної для неї соціальної групи не знаходять підтримки і визнання. Ідентичність втрачається, коли різка зміна соціального оточення, власного статусу і ролі переживається особистістю у вигляді обставини, яка вражає самолюбство, заважає соціальному визнанню й самореалізації.

Ідентичність виконує важливу інтегруючу функцію, оскільки забезпечує цільність особистості, поєднує навколо себе та узгоджує між собою цінності, життєві плани, ідеали та ін.

Розповсюджуючи положення теорії Е. Еріксона на особистість неповнолітнього, зазначимо, що визначальною для нього є спершу ідентичність із сім'єю, а надалі -з ровесниками у школі, групах за інтересами, під час проведення дозвілля.

Несприятлива лінія розвитку і загального формування особистості у період від народження до повноліття, на думку Е. Еріксона, призводить до виникнення:

♦ недовіри до людей, відчуття відторгнення від соціального середовища внаслідок поганого (грубого, авторитарного, байдужого) ставлення з боку дорослих у сім'ї, школі, повсякденних ситуаціях спілкування;

♦ невпевненості у собі, що переростає у комплекс неповноцінності, некомпетентності порівняно з дорослими, відчуття повної залежності від них;

♦ гіпертрофованого почуття сорому, провини, страху перед майбутнім;

♦ плутанини поглядів, рольової невизначеності, невдач у пошуках «власної» соціальної групи.

До цього слід додати, що несприятлива лінія загального формування особистості може посилюватися за рахунок явних чи прихованих акцентуацій характеру й особистості в цілому. Нагадаємо, що акцентуації виникають саме у підлітково-юнацькому віці та значуще пов'язані з окремими видами злочинів.

Отже, дефекти соціалізації на стадії неповноліття призводять до несприятливого (аномального) формування особистості. Це проявляється, зокрема, у виникненні негативних психологічних новоутворень, відсутності чи втраті психосоціальної ідентичності, деформованих і збочених потребах (споживацьких, клептоманійних, сексуальних тощо). Кінцевим результатом є схильність до девіантної поведінки, пошук відповідних ситуацій і навіть створення умов, сприятливих для її прояву,

У цілому, дефекти загальної соціалізації перешкоджають правовій соціалізації, створюють в особистості неповнолітнього живильне середовище для деформованої правової психології.

Правова соціалізація полягає у засвоєнні особою суспільної й особистої цінності права, тих елементів дійсності, які охороняються правом, в оволодінні правомірними способами діяльності, спілкування, у формуванні свідомого почуття правової відповідальності. Метою правової соціалізації є забезпечення правослухняної поведінки особистості як у звичайних, так і в нетипових, екстремальних ситуаціях.

Як уже зазначалося, правова соціалізація тісно пов'язана з соціалізацією загальною. Але вона відрізняється від останньої змістом засвоюваних цінностей, психологічними труднощами в оволодінні правовими знаннями, виробленні навичок правослухняної поведінки, наданні їм форми звичок, нарешті, більш стислим періодом перебігу.

З боку соціального оточення правова соціалізація характеризується цілеспрямованим, спеціально організованим, а також і стихійним, випадковим правовим впливом, насамперед інформаційним. Неуважність, байдужість, безконтрольність відносно поведінки неповнолітнього призводять до переважання стихійного, як кажуть, «вуличного» впливу. В сучасних умовах зниження імперативної ролі моралі, експансії субкультури, культу індивідуалізму, загальної криміналізації суспільства стихійний вплив є особливо небезпечним.

Саме він починає визначати правову компетентність особистості неповнолітнього. Така компетентність базується не стільки на знанні правових норм, скільки на стихійно сформованому уявленні про них. За несприятливої правової соціалізації уявлення про правову норму суттєво розходяться з дійсною нормою, домінує уявлення про допустимість чи навіть бажаність правопорушення.

Неповнолітній починає легковажно ставитися до правової норми, цікавитися насамперед тим, як можна безкарно скоїти правопорушення. Більш «досвідчені» в цьому плані ровесники, молодь, численні засоби інформації підказують, що для цього треба:

♦ набратися «хоробрості» і не боятися;

♦ створити чи підшукати сприятливі умови та знайти «зручну» жертву;

♦ паралізувати волю жертви до опору;

♦ по можливості приховати сліди правопорушення;

♦ створити собі алібі чи зникнути з поля зору правоохоронних органів.

Формування уявлення про правові норми, співвіднесення їх із самим собою складає пізнавальний компонент правосвідомості неповнолітнього.

Емоційно-оцінний компонент правосвідомості полягає в оцінці правових норм (необхідні, неминучі, справедливі) та переживанні з огляду на це певних емоцій і почуттів (страх осуду та покарання, відповідальність, задоволення). За несприятливої правової соціалізації неповнолітній оцінює правові норми як необов'язкові, обтяжливі, несправедливі, і переживає негативні емоції та почуття роздратування, безвідповідальність, браваду, скептицизм.

Воле-спонукальний компонент правосвідомості неповнолітнього полягає в перетворенні правових норм на внутрішні регулятори поведінки, вольових зусиллях стосовно їх «вмикання» у необхідних ситуаціях. За несприятливої правової соціалізації неповнолітній вибірково, частково інтеріоризує правові норми (ті, що зручні для мене, підходять мені), а решту замішує власним уявленням про них. Можливе виникнення амбівалентного уявлення про норми — у певних ситуаціях їх дотримання, в інших — порушення.

Відтак у неповнолітнього формується схильність до протиправної поведінки, яка проявляється спершу у проступках, провині, незначних правопорушеннях. Це — втечі з дому, пропуски шкільних занять, бійки з ровесниками, дрібне хуліганство, тероризування і вимагання у слабших і молодших, зухвалість і цинізм у громадських місцях тощо.

За схильності до протиправної поведінки відсутні або не актуалізуються правові мотиви [в]. Повна їх ієрархія виглядає так:

— суспільний мотив: «у суспільстві неможливо жити без порядку; всі повинні підтримувати порядок; якщо я цього не робитиму, то порядку ніколи не буде»;

— державний мотив: «держава створена для підтримання порядку і спирається в цьому на закони; треба поважати державу та закони, інакше порядку не буде»;

— громадянський мотив: «закони визначають мої права, свободи та відповідальність і забезпечують їх; як громадянин, я можу скористатися ними й отримати те, що гарантовано правом і передбачено законом»;

— колективістський мотив: «підтримання закону і порядку — загальна справа, я повинен брати в цьому участь і робити те, що можу»;

— мотив особистої честі й гідності: «не буду бруднити свою совість і плямувати честь, порушуючи закони»;

— мотив доцільності: «для досягнення того, що я бажаю, мені невигідно порушувати порядок»;

— мотив безпеки: «порядок і закон захищають моє життя, здоров'я, майно, інтереси».

Окремо слід відзначити роль алкоголю, інших одурманюючих засобів у формуванні особистості неповнолітнього правопорушника, знятті психологічних бар'єрів до протиправної поведінки.

Алкоголізм, токсикоманія, наркоманія у вигляді схильності до вживання можуть становити безпосередній мотив учинення злочину, зазвичай корисливого та корисливо-насильницького.

Як стан вони виступають фоновим явищем, внутрішньою сприятливою умовою для вчинення злочину, насамперед агресивного.

Чинне кримінальне законодавство визначає, що стан сп'яніння від вживання алкоголю, наркотиків, інших одурманюючих речовин не звільняє від відповідальності (ст. 21 КК України) і є обставиною, яка обтяжує покарання (ст. 67 КК України). Соціологічні опитування неповнолітніх правопорушників засвідчують, що багато з них наївно вважали стан сп'яніння обставиною, яка принаймні пом'якшує покарання, а в окремих ситуаціях взагалі звільняє від відповідальності.

Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія серед неповнолітніх мають ряд відмінностей порівняно з молоддю та дорослими.

Перша відмінність стосується мотивів початкового і, значною мірою, подальшого вживання. Серед неповнолітніх це — одна з цінностей субкультури, модний і навіть престижний супутній елемент проведення вільного часу. У частини неповнолітніх перші спроби вживання обумовлені цікавістю, можливістю безкарно порушити заборону (громадську, медичну, родинно-сімейну), ризикнути. Мотиви подальшого вживання майже не відрізняються залежно від виду одурманюючої речовини і полягають у:

1) самоствердженні та «за компанію»;

2) отриманні «кайфу»;

3) знятті бар'єрів, які перешкоджають іншим формам асоціальної поведінки;

4) браваді;

5) отриманні наркотичної, рідше алкогольної «естетики».

Друга відмінність полягає в тім, що серед неповнолітніх менше випадкових, ситуативних груп вживання, рідше виникають сварки і конфлікти на цьому грунті, а виникаюча агресія спрямовується назовні на все, що «потрапляє під гарячу руку»: побиття випадкових осіб, ламання телефонів-автоматів, зупинок громадського транспорту, биття скла у під'їздах будинків, кіосках та ін.

Третя відмінність полягає у вищих темпах звикання до одурманюючих речовин, які у 2,5—3 рази перевищують темпи звикання дорослих, але при цьому серед неповнолітніх менша питома вага хронічно хворих порівняно з молоддю та дорослими. Це пов'язано з більш стислими хронологічними рамками неповноліття.

Четверта відмінність полягає в переважному вживанні слабших за ефектом, дешевих за ціною, сурогатно-замінних речовин. Ця відмінність зумовлена, передовсім, матеріальними можливостями неповнолітніх.

Поєднує неповнолітніх із молоддю та дорослими активне використання жаргону та в його рамках прізвиськ. Ось як виглядають стратифікаційні прізвиська неповно-літніх-токсикоманів:

Лплікаторщик — вживає токсичну речовину, частіше ацетон накладанням змоченого тампона на тім'я голови.

Нюхач - вдихає пари різної нітропродукції (фарби, лаки, клеї, розчинники тощо).

Ширевий — вживає токсичні речовини, зокрема настойку тютюну, введенням розчину у вену.

Колісник — вживає оральним шляхом психотропні медичні препарати (транквілізатори чи збуджувачі).

Целофанник — вдихає пари токсичних речовин у просторі, обмеженому целофановим кульком чи пакетом, здебільшого налягаючи його на голову.

Найбільш розгалуженим і спеціалізованим є жаргон неповнолітніх, які вживають наркотики. Він складається із загального жаргону, основна частина якого налічує близько 100 слів і виразів («ханка», «ширево», «ловити глюки», «розкумаритися», «в жилу» та ін.). Спеціальний жаргон пов'язаний із видом наркотичної речовини. Це, зокрема, гашишний жаргон («косяк», «плановий», «атом» та ін.), опіумний жаргон («білка», «кукнар», «соломка», «марафет» тощо) та ін. Виникають також нові спеціальні жаргони, пов'язані, наприклад, із вживанням галюцино-генних грибів тощо.

Слід зазначити, що неповнолітні не тільки особисто вживають одурманюючі речовини, а й беруть чимраз активнішу участь у злочинній діяльності, пов'язаній із нар-кобізнесом. У першу чергу, це перевезення (зокрема контрабандне) та збут, незаконний обіг наркотичних і психотропних речовин, схиляння ровесників і молодших за віком до їх вживання.

Отже, дефекти правової соціалізації призводять до формування у неповнолітнього аномальної правової психології, насамперед правосвідомості. Це стосується негативної оцінки цінності права (правова опозиційність), легковажного ставлення до права (правовий інфантилізм), активного несприйняття правових норм (правовий нігілізм), підміни змісту чинних правових норм власним (зручним для себе) уявленням. Кінцевим результатом є схильність до правопорушної поведінки, переважний вибір відповідних її способів.