Криміногенне середовище та субкультура неповнолітніх

Важливою психологічною особливістю злочинності неповнолітніх є тісний її зв'язок із криміногенним сере­довищем. Такий зв'язок має опосередкований характер, де проміжною ланкою виступає кримінальна субкультура неповнолітніх. Кримінологи відносять цю субкульту-ру до фонових явищ злочинності.

Криміногенне середовище являє собою сукупність ок­ремих осіб і неформальних груп, які дотримуються, роз­повсюджують чи симпатизують передкримінальним і кримінальним нормам, традиціям, цінностям, способові життя. Вони переважно намагаються об'єднатись у ме­жах певної території — вулиці, дачного селища, району міста — збиратися і контактувати у зручних місцях. Такі місця визначаються криміногенним статусом, інтереса­ми, матеріально-майновими можливостями. Здебільшо­го це — горища, технічні поверхи, підвали будинків, не-житлові споруди, дешеві «забігалівки», вокзали і прилег­лі до них місця, квартири, кафе у парках, скверах, інших місцях відпочинку тощо.

Неофіційний статус також свідчить про належність до певної криміногенної групи і ширше — страти (вер­стви) або касти. Найбільш розповсюдженими є групи кримінального ризику, які немов балансують на межі злочину. Це — групи осіб без певного місця проживання та роду занять, ті, хто зловживають алкоголем, наркома­ни і токсикомани; ті, хто паразитує на членах своєї сім'ї та рідних; професійні жебраки; групи аморального про­ведення дозвілля та ін. Поряд з ними до криміногенно­го середовища входять і відповідно стратифікуються групи злочинної спрямованості. Це — побутові та про­фесійні злодії; групи дрібних шахраїв і тих, хто зловжи­ває довірою; організовані злочинні групи.

Групи, що набули злочинної кваліфікації, признача­ють для зустрічей «сходки», «стрілки», «розборки», де вирішуються питання коронування та покарання, роз­поділу зон впливу і кримінального патронування, коруп-ційних дій, створення загальних матеріально-фінансо­вих ресурсів («общаків») і под.

Криміногенне середовище утворює своєрідний пси­хологічний простір, який має тенденцію до самовідтво­рення і розширення за рахунок зовнішнього іміджу, кри­мінальної «романтики», спрощених взаємостосунків. Криміногенне середовище подібно до виру втягує осіб, які повернулися з місць позбавлення волі, після приму­сового лікування, а також тих, хто перебуває в несприятливій ситуації, переживає життєву кризу, втратив психо-соціальну ідентичність (відчуття належності до певної соціальної групи чи спільноті) тощо.

Криміногенне середовище виглядає привабливим для багатьох неповнолітніх, оскільки вони не мають достат­ньої для самостійного життя сформованості, значного життєвого досвіду, здатності відрізнити зовнішню атри­бутику від сутності, опозиційно реагують на втручання дорослих у їхнє життя. Неповнолітні асоціюються з цим середовищем через створення власної кримінальної субкультури. У ній вигадливо поєднуються елементи зло­чинної (тюремної, блатної, злодійської) субкультури, які посідають домінуюче становище, і звичайної підлітково-юнацької культури (вірність друзям, романтика любов­них переживань, «пристойні» уподобання та способи проведення дозвілля, тютюнопаління тощо).

Отже, прихована, але визначальна небезпека кримі­нальної субкультури неповнолітніх полягає в тім, що ця субкультура виступає провідним механізмом криміналі-зації середовища неповнолітніх. Вона перешкоджає офі­ційному виховному впливу, девальвує і підміняє загаль­новизнані цінності, «розмиває» громадську думку щодо дотримання правових та етичних норм, засуджує і знева­жає позицію особистого сприяння правопорядкові, пе­ретворює традиційну для неповнолітніх опозицію на кримінальну.

Кримінальна субкультура — це сукупність цінностей, норм, традицій, які підміняють офіційні, загальновизнані регулятори поведінки і визначають, регламентують функ­ціонування середовища неповнолітніх та окремих його представників. Вона має обмежену розповсюдженість, є спрощеною, примітивною порівняно зі звичайною під­літково-юнацькою та загальносоціальною культурою.

Зовнішня привабливість кримінальної субкультури для неповнолітніх визначається:

^ можливістю усунення актуального стану відчужен­ня, ізоляції, забезпеченням психологічної підтримки та захисту;

^ можливістю самоствердження та, принаймні, ло­кального визнання, збереження чи переміщення рівня домагань в іншу сферу;

^ елементами незвичайності, таємничості, конспіра­тивності, екстремально-романтичними ситуаціями;

•^ зняттям абсолютної більшості правових і мораль­них обмежень та заборон;

•^ доступністю до будь-якої інформації, насамперед, інтимно-приватної та «дорослої».

Психологічний зміст кримінальної субкультури непов­нолітніх найбільш повно фіксується, зберігається та від­творюється у життєвих цінностях і нормах поведінки. Вони полягають у такому.

Культ фізичної сили, беззаперечне підкорення слаб­шого сильнішому, нижчого вищому за неформальною ієрархією.

Зневажливе, брутальне ставлення до осіб протилеж­ної статі в цілому, цинізм і статева вседозволеність від­носно дівчат і молодих жінок.

Знецінення «офіційної», «чесної» праці, підміна її ідеєю швидкого збагачення за будь-яку ціну. Неповага до життя та здоров'я, майнових прав «чужих» осіб.

Біполярне ставлення до власного здоров'я: з одного боку, саморуйнування (алкоголь, наркотики, хвороби, що передаються статево) та байдужість, з іншого — ак­тивне зміцнення, якщо це пов'язано з кримінальною по­ведінкою.

Відсутність співчуття, нечесність і дволикість стосов­но до «чужих», співпереживання та кругова порука серед «своїх».

Заняття різноманітними азартними іграми, головно «під інтерес», вживання алкоголю, наркотиків, інших одурманюючих речовин.

Заохочення до різних форм асоціальної поведінки, їх демонстративного прояву, безумовного задоволення власних потреб за рахунок «чужих».

Підвищена відповідальність за дане «своїм» слово, обіцянку, оцінку тощо, безкомпромісність, жорстокість покарання за їх недотримання.

Кримінальна субкультура проявляється через такі вза­ємопов'язані атрибути: традиції та звички; загальне оформлення зовнішності; татуювання; жаргон, прізвись­ка та «блатні» пісні; умовно-конспіративне спілкування.

Стисло охарактеризуймо кожен із цих атрибутів.

Традиції та звички. Найбільш розповсюдженими, але різними за прийомами і процедурою традиціями є прий­няття до свого середовища та визначення в ньому стату­су («прописка» — традиція, запозичена зі спеціальних виховних установ для неповнолітніх); зміна статусу та вигнання з середовища; відзначення подій і дат, пам'ят­них для середовища чи окремих його членів. Так, нап­риклад, «прописка» передбачає з'ясування особистих якостей новачка, його «подвигів», зв'язків і знайомств у неформальному середовищі неповнолітніх. Він прохо­дить різні випробовування: перевіряється у фізичному єдиноборстві, стає об'єктом жартівливого, принизливо­го розігрування, виконує перевірні завдання та ін. У разі успішної перевірки «на міцність» «прописка» завершу­ється ритуалом прийняття «клятви» і визначенням стату­су новачка.

Типовими звичками неповнолітніх є гіпертрофова-ний прояв свого стану (регіт, здивування, голосна розмо­ва); переміщення «зграєю», збір на «своєму» місці та на «своїй» території; тримання рук у кишенях; чвиркання слиною крізь зуби; маніпулювання різними предметами, наприклад, перебирання чоток; вживання слабоалко­гольних напоїв типу «Лонгер», «Орлан», «Бренді-кола», «Джин-тонік» та ін.

Загальне оформлення зовнішності. Цей атрибут має на меті демонстрацію належності до певної групи, угрупу-вання неповнолітніх і виконуваної ролі. Він стосується одягу (спортивні костюми і взуття, короткі та розстебну­ті куртки, в'язані шапочки з певною символікою), стрижки («під нуль», каре, їжачок, вистригання полосок, квадратів і под.), амулетів і прикрас на шиї, кистях і пальцях рук, у вухах.

Татуювання. Здебільшого неповнолітні віддають пе­ревагу декоративно-естетичному татуюванню, яке здійс­нюється аплікацією чи поверхневим нанесенням у ви­гляді знаків, стилізованих літер, тварин, що символізу­ють східний календар, тощо. Це, насамперед, реакція на широке розповсюдження в останній час татуювання у кумирів неповнолітніх і молоді — музикантів, співаків, спортсменів, кінозірок. Але в середовищі неповнолітніх із кримінальною орієнтацією переважає татуювання, що виступає символом належності. Такі зображення нано­сяться глибше у шкіру, у вигляді малюнків, надписів, умовних знаків, абревіатур (словоскорочень) одного ко­льору.

Пік татуювання припадає на 12-15 років і час перебу­вання у спеціальних закладах та установах для неповно­літніх, ось чому саме звідти татуювання запозичує ос­новні функції. Ці функції полягають у такому.

Особистісно-установча. Сигналізує середовищу про кримінально-паспортні дані неповнолітнього: ім'я, вік, кількість судимостей, термін кожної з них, місця відбу­вання покарання та ін.

Стратифікаційна. Свідчить про загальний статус у се­редовищі неповнолітніх і статус у конкретній групі. Особливість татуювань із такою функцією полягає в то­му, що низькостатусні зображення наносяться примусо­во, а ті, які штучно завищують статус, примусово зво­дяться оточенням.

Магічно-захисна. Вважається, що певний вид татую­вань (хрести, розп'яття, бані церков, вівтарі тощо) охо­роняє неповнолітнього, захищає від впливу негативних сил, небезпеки.

Сексуально-еротична. Засвідчує сексуальну орієнта­цію, мрії, розчарування, цинізм дотично до сексуально­го партнера.

Професійно-орієнтуюча. Сигналізує про бажану чи омріяну професію, рід занять, але частіше — про злочин­ну спеціалізацію та пов'язані з нею особисті якості (хит­рість, агресивність, безжальність).

Чуттєво-сентиментальна. Повідомляє про важливі події, дати, місця перебування, що їх неповнолітній ба­жає зафіксувати «назавжди».

Основними самостійними або складовими елемента­ми татуювань неповнолітніх є: слова, вирази, абревіату­ри, малюнки, тварини, знаряддя злочину й атрибути злочинного способу життя (карти, пляшка, шприц), зоб­раження жінки у різних варіантах; хрест (церковний, мі­фологічний, фашистський), одна чи кілька крапок.