Організована злочинна група у сихологічному вимірі

Суб'єктом організованої злочинності виступає певний різновид злочинної групи. Згідно з класифікацією, запропонованою в попередній главі, така група характеризується попередньою змовою, кримінальною головною метою створення і функціонування, організованістю. Серед цих ознак найбільш складною за змістом — юридичним і психологічним — є кримінальна організованість. Але саме вона дозволяє з'ясувати своєрідність організованої злочинної групи (03Г), відмежувати її від інших груп — суб'єктів злочину. Таке відокремлення має важливе, передусім практичне, значення.

Для встановлення сутності кримінальної організованості необхідно звернутися до загальніших понять — «організація», «соціальна організація», «організованість».

Базовим виступає «організація», що є загальнонауко-вим поняттям і широко використовується в соціальних, окремих природничих і технічних науках. У найбільш загальному плані воно має такі основні тлумачення: 1) будова, структура чогось; 2) одна з функцій управління в суспільстві; 3) група осіб, що становить колектив, єдине ціле; 4) налагодження, упорядкування чогось, приведення його в систему; 5) об'єднання, союз, засновані для досягнення спільної мети.

У філософському плані поняття «організація» має три основні тлумачення:

1) внутрішня упорядкованість, узгодженість взаємодії диференційованих та автономних частин цілого, обумовлена його будовою;

2) сукупність процесів чи дій, які спільно реалізують певну програму чи мету і діють за певними правилами та процедурами;

3) об'єднання людей, які спільно реалізують певну програму чи мету і діють за певними правилами та процедурами.

Похідним від «організації» є поняття «соціальна організація». У широкому тлумаченні під нею розуміється упорядкування та регулювання дій соціальних груп і окремих осіб відповідно до нормативно-ціннісної системи.

У вужчому тлумаченні соціальна організація — це відносно автономна група осіб, яка орієнтована на досягнення деякої фіксованої мети і здійснює для цього спільні, координовані дії під управлінням певних осіб.

Наведене тлумачення соціальної організації є вихідним для соціальних наук, що вивчають об'єднання, групи людей,— соціології, психології, політології, правознавства та ін.

Так, у загальнопсихологічному розумінні організація являє собою об'єднання (окремих осіб чи груп), яке відзначається внутрішньою диференціацією та впорядкованістю. Воно діє на основі загальної мети (чи низки цілей), підпорядкованих або збіжних із нею особистих інтересів та програми, моделі, технології досягнення цієї мети.

Отож, організованість є суттєвою, обов'язковою ознакою соціальної організації в цілому та зокрема деякого різновиду груп. Насамперед, вона свідчить про певний рівень психологічного розвитку групи. Це означає, що, по-перше, організованість не виникає сама по собі, зразу, а, по-друге, організованість повинна мати психологічні характеристики чи параметри.

Організованість виникає і зміцнюється тоді, коли групова діяльність стає спільною, а зміст цієї діяльності, передовсім її мета, опосередковує взаємостосунки у групі, визначає її функціонування в цілому.

Отже, кримінальна організованість стає реальністю, коли здійснюється спільна злочинна діяльність, а кримінальна мета визначає існування власне групи, пронизує взаємостосунки її членів.

Основними, найбільш інформативними психологічними характеристиками кримінальної організованості є згуртованість, функціонально-рольова структура, спрацьованість, сумісність. Розгляньмо сутність кожної з цих характеристик.

Згуртованість відіграє провідну роль у кримінальній організованості. Вона являє собою єдність групи, її здатність протистояти підбурливому зовнішньому впливу й утримувати у своєму складі окремих членів. Оскільки кримінальна мета завжди має прагматичний характер, то й кримінальна згуртованість, із погляду окремої особи, визначається привабливістю, корисністю групи як інструментом задоволення власних потреб. Один із світових авторитетів вивчення згуртованості, американський психолог Д. Картрайт визначив цей феномен як бажання членів групи перебувати і залишатися в ній, отримуючи від цього певну вигоду.

У згуртованості можна вирізнити два взаємопов'язані, але відносно автономні рівні: емоційно-почуттєвий і змістовно-раціональний.

На нижчому, емоційно-почуттєвому рівні виникають та зміцнюються взаємні симпатії, прихильність між членами групи. Вони обумовлюються як суто індивідуальними рисами (зовнішність, поведінка, уподобання тощо), так і тими, які мають значення для групи (організаторські, вольові якості, кримінальний досвід і знання тощо). Наслідком взаємних симпатій, позитивних установок саме і виступає емоційно-почуттєва єдність.

Вона проявляється в однакових чи подібних емоційно-почуттєвих реакціях, ставленні до різних подій, вчинків, людей, насамперед тих, які потрапляють у сферу кримінальних інтересів групи. Це, зокрема, жорстокість і садизм, відсутність співчуття до жертви, гнів і лють у разі вчиненні нею опору, емоційна підтримка чи осуд окремих членів групи, представників кримінального середовища.

Емоційно-почуттєва єдність супроводжує і виразно проявляється в різноманітних групових традиціях, проведенні дозвілля, емоційній «релаксації» після вчинення злочину - відвіданні саун, казино, азартних іграх, отриманні сексуальних послуг тощо.

Вищим рівнем кримінальної згуртованості виступає змістовно-раціональна єдність. Вона полягає у збіжних чи близьких поглядах (орієнтаціях, переконаннях, оцінках) членів групи на злочин, злочинну діяльність як засіб задоволення власних і групових потреб. Саме змістовно-раціональна єдність виступає вирішальною внутрішньою умовою стійкості злочинної групи, ефективності її функціонування. Вона не відкидає розбіжності, ба навіть альтернативності поглядів у «технічній» площині під час готування до злочину. Але така розбіжність у підсумку грансформується в єдиний, безумовний для виконання план вчинення злочину.

Другою психологічною характеристикою, в якій проявляється кримінальна організованість, є функціонально-рольова структура групи. Похідними від неї виступають управлінська, інформаційна та меншою мірою емоційно-почуттєва структури.

Нагадаймо, що роль як соціально-психологічний феномен являє собою певну модель поведінки, яка має відповідати очікуванням оточення. Кримінальна роль повинна відповідати не просто очікуванням, а вимогам злочинної групи і ширше — кримінального середовища.

Кримінальна функція. Полягає у спеціалізації щодо виконання певної діяльності у складі злочинної групи. Саме вона визначає характер кримінальної ролі, тобто зміст поведінки, порядок та умови взаємодії з членами групи, іншими особами, які становлять кримінальний інтерес.

В організованій злочинній групі більшість її членів мають вузьку спеціалізацію, виконуючи від однієї до трьох споріднених функцій. Основними функціями є такі.

Ініціативно-планувальна. Полягає у висуненні задуму, розробленні та запровадженні плану вчинення злочину, підборі співучасників із визначенням відповідних завдань, їх стимулюванні.

Інформаційно-аналітична. Полягає у збиранні, оцінці достовірності, упорядкуванні та використанні кримінально значущих даних, насамперед щодо об'єкта злочину, місця, часу, умов його вчинення.

Розпорядчо-управлінська. Полягає у виборі рішень стосовно різних аспектів функціонування групи, організації їх виконання, контролю за виконанням.

Безпосередньо виконавча. Полягає у здійсненні окремих злочинних дій насильницької, корисливої, корисливо-насильницької спрямованості, узгоджених між собою і професійних за рівнем здійснення.

Матеріально-фінансова. Полягає у зберіганні та підтриманні у належному стані знарядь і засобів вчинення злочину (транспорт, зброя, технічні та інформаційні пристрої тощо), а також грошей і матеріальних цінностей, отриманих злочинним способом.

Охоронно-захисна. Полягає у фізичному, майновому, «юридичному» убезпеченні членів злочинної групи, передусім її лідера та членів «мозкового центру». В її рамках також здійснюються каральні санкції щодо членів групи, які провинилися, конкурентних груп і небажаних осіб.

Підготовчо-виховна. Полягає у забезпеченні необхідного професіоналізму злочинних дій, обслуговування, а також безумовного визнання та підтримки групових поглядів, традицій, цінностей тощо.

Представницька. Полягає у встановленні, підтриманні ділових контактів із представниками кримінального середовища, корупційних зв'язків, участі у кримінальних зустрічах — «сходках», «стрілках», «розбірках» тощо.

У повному обсязі та найбільш виразно названі функції та відповідна рольова структура притаманні організованим злочинним групам, які спеціалізуються на нелегальній міграції, проституції, нелегальних доправленнях в Україну викрадених за кордоном автомобілів.

Чільне місце у функціонально-рольовій структурі 03Г посідає лідер. Залежно від злочинної спеціалізації, виду і тривалості існування групи лідер може виконувати чи епізодично брати участь у виконанні різних функцій. Але після створення групи лідер здебільшого зосереджується на ініціативно-планувальній, розпорядчо-управлінській, представницькій функціях.

Чинне кримінальне законодавство юридичним аналогом ролі лідера визначає роль організатора. Організатором визнається особа, яка вчиняє хоча б одну з таких дій: створення організованої злочинної групи (стійкого об'єднання чи організації); керівництво нею; забезпечення її фінансування; організація вчинення злочину (злочинів); керівництво підготовок) чи вчиненням групового злочину (злочинів); організація приховування злочинної діяльності групи.

Наведений перелік свідчить, що юридично роль організатора є вужчою за змістом порівняно з роллю лідера.

В організованій злочинній групі лідерство має жорстко авторитарний та одноосібний характер. Здійснення лідерства двома - трьома особами трапляється рідше і спирається на близькородинні чи національно-етнічні зв'язки. Показові у цьому аспекті злочинні групи, засновані братами Долідзе (Донецька обл., 1966 р.), братами «Леонідом» та «Василем» (Дніпропетровськ, 1992-1993 рр.), представниками Кавказу Савлоховим і Гогічаєвим (Київ, 2000 р.), братами Ведерниковими та Ларіоновими (Росія).

Порівнюючи та узагальнюючи дані різних авторів (О. М. Бандурка, О. І. Гуров, М. В. Джига, Г. Г. Шихан-цов та ін.), можна відзначити, що сучасний лідер організованої злочинної групи помітно відрізняється від лідера початкового періоду організованої злочинності.

У початковий період більшість лідерів були «злодіями у законі» чи безумовно дотримувалися злодійських «законів». У 1990 р. в колишньому СРСР налічувалося більше 500 «злодіїв у законі» та 2 тис. «законників». У 1995 р. у країнах СНД було близько 750 «злодіїв у законі».

У початковий період організованої злочинності лідери — «злодії у законі» та «законники» — обов'язково повинні були мати кілька конкретно визначених судимостей; професійно грати в азартні ігри; не дотримуватися здорового способу життя; мати татуювання на тілі; не цікавитися і не брати участі у громадсько-політичній діяльності; уникати будь-яких контактів із родичами; не володіти матеріальними цінностями — автомобілем, дачею, квартирою тощо. До них не ставилося високих вимог щодо освіти, інтелекту, фізичної сили.

Сьогодні перелічені вимоги не є обов'язковими нормами для лідерів організованої злочинності, окремими з них відверто нехтують чи навіть визнають шкідливими. Сучасному лідерові притаманні такі характеристики та якості: наявність кримінального досвіду за відсутності судимостей; вольові якості (рішучість, настійливість, цілеспрямованість); неконформність і вміння впливати на членів групи; освіченість і розвинений інтелект; комунікабельність; пильність та обережність; адаптивність і розвинена антиципатія; недовіра до співучасників і жорстокий контроль за "їхньою поведінкою.

Третьою психологічною характеристикою, яка репрезентує кримінальну організованість групи, є спрацьованість.

Спрацьованість являє собою узгоджену, відлагоджену взаємодію членів групи у злочинній діяльності. Така взаємодія стосується, насамперед, просторово-часових характеристик, використання засобів і знарядь злочину, приховування підготови, вчинення, наслідків злочину.

Спрацьованість характеризується ефективністю злочинної діяльності, надійністю (спроможністю вчинити злочинні дії у динамічних та екстремальних умовах), економними психоенергетичними витратами учасників злочину, їхьою задоволеністю собою та один одним.

Спрацьованість виступає результатом попередньої злочинної підготови членів групи, її вдосконалення в перебігу злочинної діяльності. Вимоги до рівня спрацьованості суттєво відрізняються залежно від того, яким способом учиняється злочин.

У «чистому» вигляді можна вирізнити три провідні способи.

Спільно-індивідуальний. Члени групи отримують однакове завдання, але виконують його індивідуально, в діаді чи тріаді, діючи незалежно один від одного і координуючись через організатора. За такого способу вимоги до спрацьованості найнижчі, а можливості прояву самостійності й індивідуального стилю злочинних дій - найвищі.

Елементи спільно-індивідуального способу є провідними у злочинній діяльності груп шахраїв, наприклад, валютних «кидал», наркокур'єрів, рекетирів, «бригад» повій та ін.

Спільно-послідовний. Цей спосіб учинення злочину показовий тим, що в рамках загальної кримінальної мети члени групи виконують спеціалізовані завдання (одне чи кілька), які пов'язані між собою у послідовний ланцюжок. Виконання попереднього завдання є умовою для вчинення подальших злочинних дій.

За такого способу вимоги до спрацьованості значно підвищуються, особливо за використання різними членами групи тих самих засобів і знарядь злочину. Якщо за спільно-індивідуального способу підкреслюється особистий внесок співучасників, то за спільно-послідовного способу особистий і груповий внески приблизно рівні.

Елементи спільно-послідовного способу вчинення злочину є провідними у квартирних злодіїв, у виготовленні та збуті підробленої алкогольної та харчової продукції, спеціалізованому угоні легкових автомобілів, контрабанді (підакцизні товари, зброя, тютюн, алкогольні вироби).

Спільно-інтегральний. За такого способу вчинення злочину члени групи (або їх більшість) одночасно і в безпосередньому контакті між собою виконують однакові або різні злочинні дії. Цей спосіб передбачає найбільш високу спрацьованість та висуває на перший план груповий ефект і внесок у досягнення мети. Дії окремих співучасників найбільш жорстко регламентовані та координовані між собою.

Елементи спільно-інтегрального способу вчинення злочину показові для організованих груп, які вдаються до грабежів, розбоїв, захоплення, пошкодження чи знищення майна на замовлення, бандитизму.

Завершальною, четвертою психологічною характеристикою, в якій проявляється кримінальна організованість, виступає сумісність. Вона ж найбільшою мірою впливає на спрацьованість членів злочинної групи.

Сумісність полягає в оптимальному поєднанні, співвідношенні психологічних якостей членів групи, суттєвих для вчинення злочину. Вона забезпечує взаємне розуміння, задоволеність один одним і як наслідок — ефективні спільні злочинні дії.

Оптимальність досягається, щонайперше, за рахунок подібності, схожості психологічних якостей, рідше — за рахунок взаємодоповнювальних розбіжностей, ефекту «сплаву». Для кримінальної організованості групи суттєве значення мають залежно від виду і способу вчинення злочину три рівні сумісності: психофізіологічний, індивідуально-психологічний, соціально-психологічний.

Психофізіологічний рівень базується на оптимальному поєднанні таких характеристик, як швидкість і точність сенсомоторних реакцій, чутливість зору і слуху, темперамент, емоційна врівноваженість і витримка. Цей рівень сумісності має важливе значення при здійсненні безпосередньо-виконавчої, охоронно-захисної, підготовчої та окремих аспектів представницької функцій.

Індивідуально-психологічний рівень сумісності передбачає оптимальне співвідношення пізнавальних процесів (уваги, пам'яті, мислення), спостережливості, вольових якостей і рис характеру (рішучість, обережність, хитрість, настійливість), здатності орієнтуватися у швидкоплинних та екстремальних ситуаціях тощо. На цьому рівні оптимальність здебільшого досягається за рахунок взаємодоповнювальних розбіжностей.

Індивідуально-психологічний рівень має важливе значення у здійсненні інформаційно-аналітичної, розпорядчо-управлінської, безпосередньо-виконавчої, охоронно-захисної функцій.

Соціально-психологічний рівень сумісності базується на оптимальному поєднанні таких якостей і характеристик, як соціальні установки, ціннісні орієнтації, комунікабельність, достовірність публічного виконання злочинної ролі, здатність впливати на інших людей і протистояти впливу інших. На цьому рівні оптимальне поєднання досягається як за рахунок подібності, так і способом взаємодоповнювальної розбіжності.

Соціально-психологічний рівень сумісності має важливе значення для здійснення розпорядчо-управлінської, безпосередньо-виконавчої, охоронно-захисної, підготовчо-виховної функцій.

Необхідно зазначити, що низький рівень психологічної сумісності не тільки перешкоджає спрацьованості членів організованої злочинної групи, а й провокує конфлікти між ними. Заданими В. М. Викова, в організованих злочинних групах існує дев'ять основних форм (видів) конфліктів, пов'язаних із суб'єктивними чинниками [2]. Щонайменше п'ять з них безпосередньо обумовлюються психологічною сумісністю. Це — конфлікти між старими та новими членами групи; між співучасниками, які довільно тлумачать і виконують свої ролі; конфлікти через сварливість, неврівноваженість, упередженість окремих членів; конфлікти на ґрунті порушення групових норм поведінки чи особистої неприязні, ворожнечі.

Розглянувши кримінальну організованість у психологічному аспекті, сформулюймо стисле визначення організованої злочинної групи. Це група, якій притаманні кримінальна головна мета створення і функціонування, вчинення злочинів за попередньою змовою, згуртованість, функціонально-рольова структура, спрацьованість і сумісність.

Звернімося до інших важливих ознак 03Г. Юридично-обов'язковий їх перелік наведено в чинному Кримінальному кодексі України. Він містить: 1) наявність певної мінімальної кількості членів групи; 2) їх попереднє об'єднання у стійку групу для неодноразового вчинення злочинів; 3) єдиний план із визначенням функцій членів групи; 4) обізнаність із цим планом усіх членів групи.

Перша ознака. Законодавчо зафіксовано нижню кількісну межу ОЗГ, яка складає три особи. В України серед викритих ОЗГ найбільш розповсюдженими є групи, що складаються з 7—8 осіб. Підкреслимо, що в організованих злочинних групах домінує доцільність. Тому головними суб'єктивними чинниками, які в підсумку визначають кількісний склад ОЗГ, виступають злочинна спеціалізація, способи вчинення злочинів, професійна підготова членів групи.

Друга ознака. Чільними аспектами цієї ознаки виступають стійкість групи та її спрямованість на неодноразове скоєння злочинів.

Стійкість необхідно розуміти як постійність кількісного складу і функціонально-рольової структури. Така постійність є абсолютною у конкретний відтинок часу та відносною на весь період функціонування групи. Відносність пов'язана з вербуванням нових членів групи, заміною тих, які вибули, частковою чи повною перекваліфікацією окремих членів групи.

Вербування, а надто вибуття здійснюється тільки у крайньому разі. Вибуття з групи «за власним бажанням» тлумачиться як зрада, відступництво, загроза викриття, а тому жорстоко переслідується й карається.

Стійкість найбільш виразно проявляється у здатності протистояти негативному впливові та виживати в несприятливих умовах (внутрішньогрупові конфлікти, дії правоохоронних органів, конкурентів і т. ін.). Про стійкість певною мірою свідчить тривалість існування групи. В Україні середня тривалість існування ОЗГ до викриття чи знешкодження конкурентами складає півтора-два роки.

Стійкість тісно пов'язана зі згуртованістю. Окремі фахівці помилково ототожнюють стійкість зі згуртованістю чи вважають згуртованість наслідком стійкості. У дійсності процеси згуртування та стабілізації відбуваються паралельно або згуртування випереджає і впливає на стабілізацію. Члени ОЗГ можуть мати власні уподобання, по-різному проводити час у період між злочинами, але вони повинні бути єдині у своїх намірах і зусиллях щодо злочинної діяльності.

Крім стійкості, друга ознака ОЗГ містить спрямованість на неодноразове скоєння злочинів. Законодавчо неодноразовість визначена у кількості двох та більше злочинів незалежно від ступеня їх тяжкості. Скоєння групою більше двох злочинів, особливо однотипних, дозволяє говорити про систематичність і злочинну спеціалізацію. В Україні спостерігається небезпечна тенденція до систематичної злочинної діяльності ОЗГ, які встигають до виявлення вчинити в середньому 8 злочинів.

Третя ознака. Головне у цій ознаці - єдиний злочинний план із розподілом функцій членів групи. Єдність плану може розглядатись у трьох основних аспектах.

Перший. Група готує і проводить широкомасштабну, багатоепізодну акцію, в якій досягнення головної мети забезпечується серією різних злочинів, узгоджених між собою. При цьому злочинний цикл може мати разовий, епізодичний чи постійний характер. Така ситуація показова для наркобізнесу, підпільного виробництва та збуту алкогольних напоїв, а також угону, незаконного ввезення з-за кордону та продажу іномарок.

Другий. Групою готується і здійснюється кілька однотипних злочинів, які поєднані головною метою, але жорстко не узгоджені між собою. Такі дії є характерними для бандитизму, вбивств на замовлення, торгівлі людьми, вимагательства.

Третій. ОЗГ ретельно розробляє протягом тривалого часу план окремого злочину, маючи надалі неконкрети-зовані злочинні наміри. Така ситуація є показовою для терористичного акту, захоплення заручників, викрадення людини з метою викупу.

Четверта ознака. Сутність цієї ознаки полягає в тім, що всі члени ОЗГ знають про злочинний план, приймають його до виконання, тож перебирають певні обов'язки і відповідальність. Кожен член групи цілком усвідомлює свою співучасть.

Поряд із юридично обов'язковими ознаками ОЗГ найчастіше називаються професіоналізм у вчиненні злочинів і наявність корупційних зв'язків.

Завершуючи розгляд організованої злочинної групи, сформулюймо її розгорнуте кримінально-психологічне визначення.

Організована злочинна група - це реальне неформальне стійке об'єднання трьох та більше осіб, яке створене і функціонує з метою професійного вчинення злочинів за попередньою змовою, життєздатне на основі кримінальної організованості та корупційних зв'язків. Ознаками кримінальної організованості є згуртованість, функціонально-рольова структура, спрацьованість і сумісність.

Поняття організованої злочинної групи виступає базовим стосовно до інших організованих злочинних об'єднань — банд, терористичних груп, злочинних організацій тощо.

6. 3. Функціонально-психологічні особливості організованих злочинних груп

З'ясування особливостей окремих 03Г так чи інакше спирається на класифікацію цих груп. У сучасному правознавстві та юридичній психології однією з найбільш розповсюджених є кримінологічна класифікація.

Згідно з цією класифікацією виокремлюються:

♦ проста організована група;

♦ структурна або складна організована група;

♦ організоване злочинне угруповання;

♦ злочинна організація.

Інколи в рамках означеної класифікації вирізняються банда та кооперація професійних злочинних лідерів.

Певне визнання має класифікація 03 Г за рівнем організованості: групи з низьким, середнім, високим рівнем організованості або ситуативна злочинна група, організована злочинна група, злочинна організація.

У чинному Кримінальному кодексі України визначено два основні види 03 Г:

v організована група (стійке об'єднання);

v злочинна організація (стійке ієрархічне об'єднання).

їх різновидами визначені банда, терористична група чи організація, незаконне воєнізоване чи збройне формовання.

Якщо взяти за основу традиційну трьохрівневу структуру організованої злочинності як явища, психологічний розвиток групи як соціального організму, спеціалізацію та масштаби злочинної активності, то можна вирізнити такі основні 0ЗГ:

■проста або первісна організована злочинна група;

■злочинна організація (угрупування);

■злочинна спільність (асоціація).

Слід ураховувати, що кожна ОЗГ перебуває у нелінійно-поступальному, складному кримінально-психологічному розвитку за загальних несприятливих соціальних умов. Вона може мати більшість ознак певного виду ОЗГ чи перебувати у проміжному стані.

Сучасна правоохоронна практика зіштовхується з різноманітними, але в більшості типовими трансформаціями організованих злочинних груп. Як приклад можна навести ОЗГ «Авдиш», яка функціонувала у столиці України до 1999 р. Групу було засновано 1990 р. колишнім важкоатлетом, тренером збірної України Віктором Авди-шевим у кількості близько 40 осіб, переважно з гурту діючих і колишніх спортсменів. На час найбільшої активності (1994-1995 рр.) «Авдиш» налічувала 18 первинних осередків — «бригад» із середньою чисельністю близько 20 осіб. їй підпорядковувалися злочинні групи вихідців із Чечні «Осман» та Дагестану «Каман».

Розпочинала група з вимагання, розбійних нападів, грабежів. Надалі сфера злочинної діяльності розширилася за рахунок наркобізнесу, постачання зброї, вбивств на замовлення. Злочинні кошти «відмивалися» та нарощувалися через підприємство «Меркурій», п'ять його дочірніх і самостійних комерційних фірм.

У 1998 р. ОЗГ «Авдиш» було знешкоджено, частина її членів втекла за межі України, а більшість постала перед судом.

Схожа «біографія» та доля ОЗГ «29-й комплекс» з м. Набережні Челни (Росія), яка мала економічні інтереси в Україні і на період свого знешкодження (2000—2003 рр.) значно впливала на криміногенну ситуацію в Росії та південному регіоні України.

Розпочинав «29-й комплекс» як суто молодіжне об'єднання за ознакою спільного проживання в одному мікрорайоні міста. Лідер об'єднання А. Саляхов (Алік), майстер спорту зі східних єдиноборств, установив сувору дисципліну, жорстоко карав за вживання алкоголю, примушував усіх членів до занять спортом.

Першим джерелом доходів стало вимагання та викрадення людей з метою викупу на Автозаводському ринку Набережних Челнів. Через два роки Алік і його найближчі помічники Ю. Єременко (Єрема) та О. Власов (Шурин) перебралися до Москви, залишивши за «наглядаючого» Р. Ассадуліна. В утрупуванні було сформовано групи аналізу та планування, розвідки, виконавців-«чорноробів», кілерів. Останні знешкоджували безпосередніх конкурентів, підприємців, виконували зовнішні замовлення (слідством доведено 21 вбивство). Для легалізації кілерів було створено приватне охоронне підприємство «Барс».

ОЗГ встановила контроль над виробництвом підпільної горілки, автозаправками міста, частково - діяльністю КамАЗу, налагодила постачання наркотиків у регіон безпосередньо з Афганістану, заволоділа м'ясокомбінатом і комбікормовим заводом у Підмосков'ї, великим готелем в Одесі.

«29-й комплекс» утримував «власних» депутата Державної думи Росії, віце-прем'єра Удмуртії, чиновників державних структур міського та регіонального рівнів. Проблеми в ОЗГ виникли після того, як Саляхов відсторонив Єрему та Шурина від «общака», замінив «наглядаючого» у Набережних Челнах. Наслідками цього стало вбивство нового «наглядаючого», втеча Саляхова в Україну та його арешт під час поїздки до Москви, затримання більше 40 найактивніших членів «29-го комплексу».

З урахуванням викладених теоретичних положень і прикладів розгляньмо функціонально-психологічні особливості окремих ОЗГ.

Проста (первісна) організована злочинна група. Кількісний склад нараховує 3—10 осіб, група має дворівневу рольову структуру (лідер — рядові члени), функціональна спеціалізація членів групи є відносною. У плануванні та вчиненні злочинів бере участь уся група, її члени безпосередньо контактують один з одним та лідером. Злочинні доходи розподіляються лідером рівномірно, зазвичай без утворення спільного грошового фонду — «общака».

Злочинна активність спеціалізована за видом, засобами, способом учинення злочинів; їх територія чітко не визначена, але обмежена місцем проживання членів групи (мікрорайон, місто, приміська чи районна зона). Контакти з іншими злочинними групами відсутні або епізодичні, стійких корумпованих зв'язків немає. Динаміка останніх характеристик залежить від того, як функціонує група: самостійно, на власний розсуд (проста група) чи автономно, але під патронуванням потужнішої групи (первісна група).

Злочинна спеціалізація в цілому не виходить за межі традиційної злочинності. Це — крадіжки з квартир, автомобілів, офісів дрібних фірм, зокрема оргтехніки, автомобілів із подальшим розкомплектуванням і збутом, різні форми шахрайства, грабежі, вироблення і збут фальшивих грошей та дорогоцінностей, торгівля вогнепальною зброєю, викраденою з місць постійного зберігання чи переробленою з газової зброї. Залежно від спеціалізації група може користуватися послугами інформаторів, навідників, збувальників.

На нижчому щаблі аналізованого виду ОЗГ перебувають групи квартирних злодіїв. Прикладом є групи, знешкоджені в Одесі наприкінці 90-х років у рамках спеціальної оперативно-профілактичної операції. Так група, основана Мнацанакяном, складалася з 5 осіб, користувалася послугами неповнолітнього навідника та збувальника краденого. Вчинила у приміській зоні більше 20 крадіжок із квартир і приватних будинків. Група, очолювана Жамалдіновим, складалася з 4 осіб. Квартирні крадіжки поєднувала з розбійним нападом на власників житла, із застосуванням холодної зброї та газового револьвера, переробленого під стрільбу дрібнокаліберними патронами.

Прикладом групи, що перебуває на вищому щаблі цього виду ОЗГ, є група з 9 осіб, що незаконно привласнювала житло одиноких громадян похилого віку з вадами здоров'я, користуючись послугами працівників ЖЕКів і лікарів. Протягом двох років у великому промисловому центрі України група вчинила 11 злочинів, всі її члени мали вузьку функціональну спеціалізацію. Одні знаходили необхідний контингент громадян і встановлювали з ними початковий контакт; другі — входили в довіру, домагалися згоди на опікунство та цілеспрямовано погіршували стан здоров'я власників житла; треті — забезпечували юридичне прикриття — оформлення опікунства, направлення в медичний заклад чи раптову смерть від інсульту або інфаркту; четверті — ремонтували, обмінювали та продавали житло.

Злочинна організація (угруповання). Кількісний склад груп цього виду досить різноманітний і варіює в межах від кількох десятків до сотні осіб. Угруповання має розгалужену, кількарівневу, спеціалізовану структуру, до якої входять:

> керівний блок (3—8 осіб), що здійснює управлінську, координаційну, стратегічно-планувальну, представницьку діяльність;

> блок інформації, аналізу, поточного планування, розроблення найважливіших акцій;

> фінансово-матеріальний блок: зберігання спільного грошового та майнового фонду, забезпечення корупційних зв'язків, «відмивання» злочинних коштів і легального бізнесу;

> блок охорони та безпеки;

> блок безпосереднього виконання з однією чи кількома бандитськими групами.

Злочинна організація взаємодіє з іншими угрупованнями за функціональною і територіальною ознаками, має розгалужені корумповані зв'язки на таких рівнях, як адміністративна дільниця, район, місто, регіон.

Лідери злочинної організації, нагромадивши значні кошти і майно, зазвичай обирають два шляхи. Перший: перехід у тіньове або «почесне» керівництво. Другий: легалізація у банківській, підприємницькій, громадсько-політичній сферах. Так, наприклад, лідери угругіування «Сейлем» (Крим) С. Воронков, С. Крюков та О. Коваленко на час притягнення в 1998 р. до кримінальної відповідальності були депутатами міських рад Сімферополя та Ялти, один із лідерів угрупування «Коробченко» (Керч) М. Оксименко перебував на посаді генерального директора фірми «Сталкер».

Ряд ознак злочинної організації визначено в чинному Кримінальному кодексі України. Це: 1) стійке об'єднання з ієрархічними зв'язками між його членами або структурними частинами; 2) спрямованість на вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів; 3) безпосереднє вчинення злочинів або здійснення керівної, координаційної, забезпечувальної діяльності (функцій) щодо цієї організації, інших осіб, інших злочинних груп.

Основними сферами активності злочинних організацій є вимагання, контроль підпільного виробництва, контрабанда (алкогольні напої, тютюнові вироби, зброя, підакцизні товари), проституція, наркобізнес. Локальними та побічними сферами є викрадення людей, престижних автомобілів із метою викупу, торгівля людьми, розбійні напади, фізичне усунення конкурентів і тих, хто тим чи тим чином заважають цій діяльності.

Масштаби злочинної активності визначаються потужністю угруповання і перебувають у межах мікрорайону, міста, області, регіону. Так, наприклад, у середині 90-х років, коли розпочався рішучий наступ на організовану злочинність, київський мегаполіс контролювався 12 основними угрупованнями — Киселя, Татарина, Черепа, Савлохова та ін. Слідкував за дотриманням зон впливу злочинний авторитет на прізвисько Пуля.

Окремі угруповання намагаються встановити міжнародні зв'язки з країнами СНД, Східної та Центральної Європи, Близького Сходу.

Правоохоронна практика свідчить, що злочинні організації відрізняються одна від одної залежно від способу утворення.

Перший спосіб. Кілька первинних злочинних груп з однаковою чи схожою сферою активності об'єднуються з утворенням координаційної, а надалі — керівної ланки з гурту лідерів груп. Метою такого об'єднання є впорядкування діяльності на певній території, регіоні. Ці угруповання не відзначаються єдиним рівнем організації. Здебільшого вони контролюють ринки одного профілю (речові, продовольчі, сільськогосподарські, автомобільні тощо), місця розваг і відпочинку, мережу дрібної торгівлі чи обслуговування.

Другий спосіб. Група неповнолітніх і молоді, початково утворена за ознакою спільного проживання, починає злочинну діяльність із вуличних крадіжок, хуліганства, грабежу, обкладає даниною школи, училища і т. д. Набуваючи кримінального досвіду і збільшуючи свої можливості, вона підпорядковує конкурентів і контролює ряд сфер злочинної активності на певній території. Угруповання відзначається організованістю, жорсткою дисципліною, привабливістю для молоді та неповнолітніх пе-редкримінальної орієнтації.

Третій спосіб. Організація створюється об'єднанням осіб некорінних для України національностей (представники Кавказу, молдавани, цигани, татари) або іноземців (до середини 90-х років - країни Африки, Афганістан, останнім часом — В'єтнам, Китай). Підкупом, погрозами, насильством організації підпорядковується відповідна діаспора в місцях компактного проживання. У місцевого криміналі-тету відвойовується певна злочинна спеціалізація.

Організації, створені таким способом, найбільш активно діють у Києві (в'єтнамські, китайські угруповання, кавказьке угрупування «Солохи»), південному регіоні з центром у Одесі (чеченці, цигани, молдавани), Криму (татарське угруповання «Імдат»), Харківській та Миколаївській областях. Спеціалізуються на контрабанді, наркобізнесі, проституції, нелегальній міграції, вимаганні серед співвітчизників, контролі над випуском підробленої продукції.

Особливою ОЗГ є банда, яка залежно від своїх характеристик (кількісний склад, злочинна спеціалізація, самостійність чи підпорядкованість функціонування) може належати до простої організованої злочинної групи або до злочинної організації.

У кримінально-психологічному плані банда відрізняється високою організованістю, стійкістю, жорсткою дисципліною. Бандитській психології притаманні винятковість і зверхність над оточенням, зухвалість та безкарність, крайній цинізм, жорстокість до жертв і відступників.

Законодавчою конституційною ознакою банди визнано наявність зброї, яка використовується для нападу на громадян, підприємства, установи, організації. Бандою визнається група, якщо хоча б один з її членів володіє зброєю, яку має намір застосувати при нападі, про що знають інші члени групи.

Під зброєю розуміються предмети, спеціально призначені чи пристосовані для ураження людини, та предмети, на які розповсюджується спеціальний правовий режим (заборона і дозвіл). Це — вогнепальна і холодна військова, мисливська, спортивна зброя, перероблена чи саморобна зброя.

Найчастіше бандами використовуються автомати, пістолети і револьвери, ножі, кастети, нунчаки. Достатньо часто також використовуються прилади, засоби і знаряддя, які не є зброєю: ракетниці, радіостанції, різноманітні шашки, біноклі, прибори нічного бачення, кайданки (наручники).

Банда порівняно з іншими ОЗГ має найбільш тривалу історичну біографію, а бандитизм разом із крадіжками, шахрайством, фальшивомонетництвом до останнього часу вважався класичним видом злочинності. В Україні банди існували протягом усього XX ст., набуваючи поширення в періоди соціальних катаклізмів — революцій, війн, масштабних амністій.

Динаміка загальної та організованої злочинності в останні 20 років привела до суттєвих змін у кримінально-психологічному портреті банди. Якщо раніше банди функціонували самостійно, то зараз таке формування стає обов'язковою складовою злочинних організацій і спільнот. Значно розширилася злочинна спеціалізація, а бандитські дії почали поєднуватися з іншими видами злочинів і навіть підпорядковуватися їм.

Традиційна банда. Функціонує на певній території самостійно, кількісний склад найчастіше не перевищує 15 осіб. Здійснює розбійні напади на інкасаторів, місця зберігання грошей і дорогоцінностей, комерційні магазини, склади, житло заможних власників. Напади супроводжуються вбивствами, заподіянням тілесних ушкоджень, мордуванням і катуванням. Для злочинів і прикриття використовуються підробні документи, форма працівників міліції, охоронних служб та ін.

Показовою щодо традиційних ознак є банда, знешкоджена в середині 90-х років у Харківській області. Формування з 11 осіб очолював начальник служби безпеки комерційного банку «Європейський» Строгов. До складу банди входили переважно охоронці банку, колишні спортсмени високої кваліфікації. Використовуючи інформацію щодо фінансових можливостей клієнтів банку, формування Строгова здійснювало протягом двох років розбійні напади, застосовуючи вогнепальну зброю, ножі, нунчаки.

В останні роки, з появою «човникового» бізнесу, активізацією туризму, зростанням автоперевезень у спеціальних фургонах з'явилися банди, які здійснюють напади на автомагістралях, автостоянках, у кемпінгах, мотелях. Щорічно фіксується до 100 таких нападів, переважно на території Київської, Закарпатської, Львівської, Миколаївської областей. Сумної слави набули автотраси Київ — Чоп, Київ — Суми. У Кіровоградській області ліквідовано банду, яка встигла вчинити більше 20 нападів на туристичні та рейсові міжміські автобуси із застосуванням вогнепальної зброї та форми працівника міліції.

Спеціалізована банда. Таке формування може функціонувати самостійно і вчиняти за винагороду злочини на замовлення або діяти у складі злочинної організації чи спільності. Зосереджується на викраденні людей з метою отримання викупу, сплати данини, боргів, а також залякуванні, вбивствах. За наявності певних кримінальних контактів спеціалізована банда відзначається високою конспірацією, професіоналізмом, застосуванням певної зброї — серійної або персонально виготовленої чи підігнаної.

Прикладом такої 03Г є банда з 6 осіб, очолювана Хів-ренком, яку знешкодили в Києві наприкінці 90-х років. Банду викрито після викрадення генерального директора СП «Біпа Мода» (м. Іллічівськ Одеської області). Умовою звільнення визначено перерахування 6 млн доларів США, при цьому потерпілого піддавали побиттю і тортурам. «Замовив» злочин колишній діловий партнер фірми, який став громадянином Німеччини.

Банда змішаного типу. Така ОЗГ поєднує традиційний бандитизм із вчиненням злочинів на замовлення. Показовою в цьому плані є банда у складі 23 осіб, очолювана Сань-ковим. Функціонуючи протягом чотирьох років на півдні України, банда вчинила понад ЗО тяжких злочинів із застосуванням вогнепальної зброї та 10 вбивств на замовлення у п'яти регіонах країни. Банду знешкоджено у Криму 1998 р.

Злочинна спільність (асоціація). Кількісний склад такого об'єднання може нараховувати від кількох сотень до тисячі осіб. Функціонально-рольова структура в цілому схожа на структуру злочинної організації, але більш чисельна, складна і розгалужена. Контакти кожної структурної групи чітко визначені з дотриманням максимальної конспірації. Що вище статусно-рольове становище члена спільності, то менша кількість осіб знає про нього і може безпосередньо контактувати з ним.

Злочинна спільність або монополізує та контролює одну-дві сфери кримінальної діяльності у масштабах кількох регіонів чи країни в цілому, або охоплює кілька сфер у масштабах одного чи кількох регіонів. Спільнота має стійкі корупційні зв'язки з представниками місцевої та центральної влади, міжнародні контакти.

Керівники спільноти періодично зустрічаються з вітчизняними і закордонними колегами для координації дій, спільного розроблення найбільш масштабних акцій. Так, наприклад, 1996 р. на території України (м. Тернопіль) відбулася зустріч 25 керівників і представників спільнот з України, Росії та Польщі, на якій узгоджували зони кримінального впливу у західному регіоні України, на прикордонних і митних переходах.

Злочинні спільноти поєднують кримінальні та легальні форми діяльності, мають власні підприємства, магазини, заклади обслуговування, розваг і відпочинку.

Окремі фахівці вважають, що акцент на легальні господарчо-економічні форми діяльності разом із проникненням у державне управління та політику свідчить про трансформацію злочинної спільноти у мафію.

Мафія виникла на о. Сицилія (Італія) як гангстерське об'єднання «братів по крові». Відзначалася абсолютною дисципліною, оскільки порушення основних «законів» мафії — «омерти» (мовчання), «вендети» (кровної помсти) та «кровних заповідей» каралося смертю.

Кровні заповіді полягали в такому.

1. Кожен допомагає кожному, виручає його навіть ціною власного життя.

2. Член об'єднання (мафіозі) повинен якнайкраще виконувати будь-яке доручення старшого (капо). Доручення свідчить про особливу довіру і можливість відзначитися.

3. Всі непорозуміння і конфлікти вирішуються власними силами, ніяких звернень до поліції, інших органів правосуддя.

4. Будь-яке зовнішнє «утиснення» будь-якого мафіозі все об'єднання сприймає як особисту образу і нещадно карає за це.

5. Ні з ким не мати ніяких розмов щодо власної причетності чи причетності інших до мафії, розподілу функцій, діяльності мафії в цілому.

Від інших злочинних об'єднань мафія також відрізнялася комплексним застосуванням підкупу, погроз, фізичного усунення.

Сучасна мафія визначається як таємна злочинна спільнота, яка за ступенем організованості та характером активності виходить за межі традиційної злочинності, має стійкі корупційні зв'язки, поєднує кримінальні та легальні форми діяльності, впливає на соціально-політичні процеси у регіоні чи країні в цілому.

В Україні за роки її незалежності функціонувало кілька десятків мафіозних злочинних спільнот, у Росії їх кількість сягає 100, з яких приблизно 20 — загальнофеде-рального масштабу.

Як приклад злочинної спільності регіонального рівня можна навести асоціацію, знешкоджену в Житомирській області 1998 р. Вона контролювала видобуток, постачання та обробку граніту у п'яти областях державними і приватними підприємствами. До складу асоціації входили посадовці Житомирської та Київської областей. Крім того, встановлено понад 100 посадових осіб різного рівня, з якими підтримувалися корупційні зв'язки.

Прикладом злочинної спільності міжрегіонально-загальнодержавного масштабу є «спиртова» мафія з центром у Києві та представництвами у п'яти областях і АР Крим. До її складу входили посадовці концерну «Укрспирт», керівники комерційних підприємств і спиртзаводів, працівники митниці, правоохоронних органів. Отримуючи спирт для фіктивних комерційних фірм Білорусі, Прибалтики, Молдови та Росії, мафія організувала виготовлення та оптову реалізацію сурогатної горілки на території України. Слідством встановлено 474 злочинні діяння, несплата тільки акцизного збору за якими склала близько 200 млн грн. Звинувачення пред'явлено більш як 100 активним членам «спиртової» мафії.

Функціонально-психологічні особливості окремих організованих злочинних груп необхідно враховувати для попередження і протидії організованій злочинності.

Контрольні запитання і завдання

1. З чим пов'язана підвищена небезпека організованої зло
чинності для сучасної України?

2. Охарактеризуйте динаміку організованої злочинності в
Україні за час її незалежності.

3. Розкрийте взаємозв'язок понять «організація», «соціаль
на організація», «кримінальна організованість».

4. Через які психологічні феномени проявляється кримі
нальна організованість групи?

5. Порівняйте кримінально-правове та кримінально-пси
хологічне поняття організованої злочинної групи.

6. Установіть, що відрізняє просту організовану злочинну
групу від злочинної організації (угруповання).

7. Чим відрізняється злочинна організація (угрупування)
від злочинної спільності?