Психологічні аспекти групових злочинів неповнолітніх

Однією з суттєвих особливостей злочинності непов­нолітніх є переважне вчинення злочинів групою та у складі групи осіб іншого віку. За статистичними даними МВС України та результатами наукових досліджень, гру­пові злочини неповнолітніх складають до 70% від загаль­ної кількості злочинів неповнолітніх, а окремі види злочинів — зґвалтування, хуліганські бійки, порушення громадського порядку під час масових видовищ — вчи­няються майже цілковито групами.

Неповнолітні, які значною мірою залежні психологіч­но у своїй поведінці від групи, всіляко намагаються об'єднатись у різноманітні групи. Привабливість подіб­ного об'єднання визначається такими чинниками:

♦ реалізацією потреби у психологічно комфортному спілкуванні (необтяжливому, розуміючому, визнавальному, самостверджувальному);

♦ можливістю отримання психологічної, фізичної, матеріальної підтримки і захисту;

♦ можливістю задовольнити спільні інтереси й упо­добання, цікаво провести вільний час;

♦ можливістю користуватися матеріальними благами (аудіо-, відеотехніка, автомототранспорт, одяг, житло та ін.), недоступними окремому неповнолітньому;

♦ компенсаційним вирішенням болючої проблеми дез­адаптації в окремих осередках соціального середовища.

За узагальненими даними різних досліджень, 60% не­повнолітніх правопорушників дезадаптовані у сім'ї; 20% — ізольовані в навчальних колективах, близько 90% незадоволені взаємостосунками із вчителями й одно­класниками.

Розподіляючи кримінальні групи неповнолітніх в ок­ремі підмножини, доцільно орієнтуватися на загальну класифікацію груп — суб'єктів злочину, запропоновану у гл. 5. При цьому слід враховувати додаткові (спеціальні) ознаки, важливі саме для груп неповнолітніх. Такими оз­наками є стать членів групи, її віковий і чисельний склад, тривалість існування.

За статевою ознакою розрізняються групи з підлітків і юнаків, групи з дівчат, змішані групи (найчастіше, з пе­реважним представництвом хлопців). Співвідношення між цими видами груп приблизно складає 7:1:2. За­гальною тенденцією є зростання кількості груп із дівчат і змішаних груп.

За достатньо широкого загального діапазону групової злочинності неповнолітніх існує певна спеціалізація, пов'язана зі статевою ознакою.

Так, групи хлопців скоюють хуліганство у поєднанні з грабежем і розбоєм; крадіжки автомототранспорту з ме­тою розваги та окремих деталей і частин з метою збуту; вимагання у поєднанні із заподіянням тілесних ушкод­жень; телефонний тероризм (явно неправдиве повідом­лення про загрозу чи знищення); зґвалтування в поєд­нанні із загрозою здоров'ю та життю, глумлінням над жертвою.

Дівчачі групи відзначаються підвищеною агресивніс­тю, яка спрямовується на осіб своєї статі й характеризу­ється особливою жорстокістю (побоями та мордуван­ням), «експропріацією» речей та одягу, примушуванням до вступу у статевий зв'язок із хлопцями.

У змішаних групах дівчата займають своєрідне станови­ще. Одні з них мають нижчий за хлопців статус і викорис­товуються для набуття сексуального досвіду, техніки екзо­тичного і групового сексу. Інші демонструють свою рівність із хлопцями, провокують їх на різноманітні пра­вопорушення, в окремих випадках (до 10% змішаних груп) мають привілеї чи претендують на роль лідера групи.

За віковою ознакою розрізняються групи: тільки з не­повнолітніх приблизно одного чи різного віку; неповно­літніх, які очолюються однією-двома дорослими особа­ми, зазвичай молодіжного віку; неповнолітніх, серед яких — декілька малолітніх.

Крім того, неповнолітні очолюють групи малолітніх, які спеціалізуються на дрібних крадіжках, вимаганні у ровесників, раптових, зухвалих нападах на окремих гро­мадян. Неповнолітні також долучаються до дорослих ор­ганізованих злочинних груп, де виконують функції на­відників, кур'єрів, спостерігачів.

Особливі кримінальні спільноти утворюються за ре­гіонально-етнічною ознакою типу «Циганської слободи» (Одеса), «Моталок» (Казань), «Люберів» (Підмосков'я). Вони організують очолювані старшими за віком групи малолітніх (8—11 років), підлітків (11—15 років) та юна­ків (15—18 років), які спеціалізуються на певних видах передкримінальної та кримінальної активності, мають відповідну організаційну структуру та «общак».

За кількісною ознакою розрізняються нечисленні (2— 4 особи), середні (5—8 осіб) і великі групи (від 9 до кіль­кох десятків осіб) та спільноти (від кількох десятків до 100 та більше осіб). Зазначимо, що класифікація груп не­повнолітніх за чисельністю дещо відрізняється від за­гальноприйнятої в соціальній психології та класифікації груп суб'єктів злочину.

За тривалістю існування групи неповнолітніх теж де­що відрізняються від загальних класифікацій. У цьому випадку під тривалістю мається на увазі період від ство­рення групи до моменту потрапляння у поле зору право­охоронних органів. За цією ознакою розрізняються короткочасні (до 1 місяця) групи, групи середньої (до 6 місяців) тривалості існування і тривалі (більше 6 міся­ців) за існуванням групи.

До виявлення група неповнолітніх встигає вчинити в середньому 7 правопорушень.

За тенденції до криміналізації групи неповнолітніх підвищують свою організованість і психологічну згурто­ваність, звужують діапазон видів злочинів, використову­ють вимагання як основу вчинення інших злочинів.

Отже, групові злочини і злочинність неповнолітніх у цілому має ряд особливостей, пов'язаних з індивідуаль­но-психологічними, соціально-психологічними, психо-лого-правовими характеристиками такої вікової групи.

Контрольні запитання і завдання

1. У чому полягають основні соціально-психологічні детер­
мінанти злочинності неповнолітніх?

2. Назвіть тенденції злочинності неповнолітніх у сучасній
Україні.

3. Яким чином взаємопов'язані загальна кримінальна суб-
культура і субкультура неповнолітніх?

4. З'ясуйте психологічні особливості кримінальної суб-
культури неповнолітніх.

5. Стисло охарактеризуйте основні атрибути кримінальної
субкультури неповнолітніх.

6. Розкрийте сутність загальної та правової соціалізації
особи у період неповноліття.

7. Дайте характеристику злочинних груп неповнолітніх за
статево-віковими ознаками.

ПСИХОЛОГІЯ ЖЕРТВИ ЗЛОЧИНУ

Суспільно небезпечне діяння — злочин — поєднує певну кількість осіб за загальною ознакою «причет­ність». Ці особи перебувають між собою в різноманітних зв'язках: правових, соціально-психологічних, сімейно-родинних, національно-етнічних тощо.

Одним із визначальних є зв'язок між особою, що вчинила злочин (злочинцем), та особою, що потерпі­ла від злочину (жертвою). Такий зв'язок найбільш виразно простежується у насильницьких, корисливо-насильницьких та окремих видах корисливих (шах­райство, обман або зловживання довірою тощо) зло­чинів.

У суто юридичному аспекті особа жертви має важли­ве значення для вирішення таких питань:

• встановлення характеру поведінки жертви, яка мог­ла вплинути на вчинення злочину. Чинне законодавство (ст. 66 КК України) визначає, що неправомірні чи амо­ральні дії потерпілого є обставиною, яка пом'якшує по­карання;

• визначення характеру і розмірів заподіяної шкоди та порядку її відшкодування;

• з'ясування характеристик жертви, які підвищують ймовірність вчинення злочину проти неї;

• проведення загальних і спеціальних профілактич­них заходів щодо осіб, які ймовірно можуть стати об'єк­том злочинних посягань.

У кримінально-психологічному аналізі жертви увага звертається на індивідуально-психологічні риси особис­тості, що створюють сприятливе криміногенне підґрун­тя злочину, усвідомлюваність особистістю власної про­вокуючої поведінки, специфічне ставлення жертви до злочинця (співчуття, допомога у ситуаціях із заручни­ком, викрадення тощо), намагання особи приписати со­бі статус жертви, психологічну реабілітацію і підтримку жертви та деякі інші.