| Вид | Верхівка зовнішньої квіткової луски | Наявність підківки біля основи зерна | Характер розпадання зерен у колоску при дозріванні |
| Культурні вівси | |||
| Овес посівний – A. sativa | Без остистих загострень, з двома зубчиками | Підківки немає, майданчик зламу нижньої зерна пряма | При обмолоті ніжка верхнього зерна залишається при нижньому зерно |
| Овес візантійський – A. byzanticas | Без остистих загострень, з двома зубчиками | Підківки немає, майданчик зламу нижньої зерна скошена | При обмолоті ніжка верхнього квітки залишається частково при верхньому, частково при нижньому квітці |
| Овес піщаний – A. strigosa | З двома остистими загостреннями до 6 мм довжиною | Подківки немає | При обмолоті ніжка верхнього зерна залишається при нижньому зерно |
| Диківівси (вівсюги) | |||
| Вівсюгзвичайний – A. fatua | Без остистих загострень, з двома зубчиками | Всі зерна в колоску мають підківки | При дозріванні всі зерна в колоску розпадаються поодинці |
| Вівсюгпівденний – A. ludoviciana | Те ж саме | Підківка є тільки у нижнього зерна кожного колоска | При дозріванні всі зерна кожного колоска обсипаються разом, не розпадаючись, колоски середньої величини або дрібні |
З культурних видів вівса в Україні поширений лише овес посівний. Візантійський овес має деяке поширення у Середній Азії. Піщаний овес більш відомий в Україні як засмічувач посівного вівса; виробничого значення не має і трапляється рідко.
Різновидності посівного вівса визначають за такими морфологічними ознаками: формою волоті (розлога, поникла чи одногрива), забарвленням зерна (біле, жовте, сіре або коричневе), остистістю волоті (остиста або безоста), плівчастістю зерна (плівчасте, голе) (рис. 4).
а б в
Рис. 4. Типи волоті вівса:
а – розлога; б – поникла; в – одногрива.
Остистість волоті у вівса залежить від особливостей сорту та погодних умов. Прийнято вважати овес остистим, коли у волоті понад 25% колосків мають остюки.
При визначенні білого і жовтого забарвлення зерна вівса іноді важко візуально встановити, яким воно є у дійсності. Коли таке трапляється, зерно обробляють 10% соляною кислотою або опромінюють ультрафіолетовим промінням. У першому випадку його витримують у соляній кислоті 30 хвилин, після чого висушують при температурі 18–20°С. Через 5 годин зерно жовтозерного вівса стає інтенсивно-жовтим, у білозерного через 18 год. – світло-коричневим.
Під ультрафіолетовим промінням білі зерна мають світло-сіре або голубувате забарвлення, жовті – темно-коричневе.
Плівчастість зерна визначають візуально. При необхідності визначення плівчастості у відсотках до загальної маси зерна відбирають дві наважки по 5 г, знімають з усіх зерен квіткові луски і після зважування (з точністю до 0,01 г) вираховують плівчастість у відсотках до кожної наважки зерна. Середній відсоток плівчастості встановлюють на підставі двох визначень.
Характеристику різновидностей вівса наведено у таблиці 9.
