Систематика, походження та ознаки різновидностей проса. Рід Panicum L. має поліплоїдний ряд 2n =18, 36, 54, 72. Всі види цього роду мають багато спільного в будові рослин, фізіологічних і біохімічних особливостях, фотосинтезі і механізмі розмноження, в реакції на умови середовища, стійкості проти хвороб і шкідників.
Просо звичайне – трав'яниста однорічна рослина з мичкуватою кореневою системою і прямостоячим стеблом заввишки 0,4–2 м, розділеним на 5–7 (іноді 2–10) міжвузлів.
Суцвіття проса звичайного – волоть завдовжки 10–40 см. Волоть має головну вісь, від якої відходять гілочки першого порядку (від 10–40 шт.), від них – другого і т. д. На кінцях гілочок останнього порядку розміщується по одному двоквітковому колоску, але плодоносить переважно одна квітка колоска.
За будовою колоска розрізняють три колоскові луски. Нижня луска широка, загострена, з 5–7 нервами, майже вдвічі коротша, ніж інші. Зовнішня та внутрішня колоскові луски практично однакових розмірів і форми, добре прикривають квітки.
Квітка складається із зовнішньої і внутрішньої квіткових лусок, зав'язі з двома приймочками на видовжених стовпчиках, трьох тичинок з пиляками. В основі квітки розташована лодикула,. яка, набухаючи, розкриває квіткові луски, пиляки виходять з квітки й розтріскуються. Частина пилку потрапляє на приймочку своєї квітки, а решта розноситься вітром. Тому просо є факультативно самозапильною рослиною. Перехресне запилення відбувається у 1–12 % рослин, іноді у 20 %. Це явище слід враховувати в насінницькій і селекційній роботі.
Плід у проса – плівчаста несправжня зернівка. Квіткові луски щільно охоплюють зернівку, але не зростаються з нею.
Підвиди проса звичайного. Важливою внутрішньовидовою одиницею класифікації проса є тип (форма) волоті (рис. 3). За довжиною волоті та гілок, наявністю та ступенем виявленості подушечок в їх основі вид P. miliaceum L. поділяють на 5 підвидів або груп: просо розкидисте (patentissimum), розлоге (effusum), стиснуте (contractum), овальне (ovatum), комове (compactum).
Рис 3. Типи волоті проса:
1 – розкидиста; 2 – розлога; 3 – стиснута; 4 – овальна; 5 – комова.
Ознаки різновидностей проса. У межах кожної групи просо поділяють на різновидності за забарвленням зерна (квіткових лусок) і колоскових лусок (таблиця7).
Забарвлення зерна (власне квіткових лусок) у проса досить різноманітне і певною мірою зумовлене його технологічними якостями.
Різновидності тонкоплівчастого проса (плівчастість до 12 %) із слабкозморшкуватими тонкими напівпрозорими плівками завжди біло зерні. Для форм з грубими, гладенькими плівками (плівчастість 12–20 %) характерне розмаїття забарвлення від світло-жовтого до чорного. Різноманітність відтінків часто утруднює визначення забарвлення, тому іноді при описі сортів проса за кольором зерна застосовують спеціальні терміни. Так, світло-жовтий колір квіткових лусок називають бланжевим, бронзовий – умбровим, чорний з коричневим відтінком – каштановим.
Забарвлення зерна змінюється у міру його дозрівання, тому при апробації проса для визначення різновидності потрібно брати зерно з верхньої частини волоті.
Забарвлення колоскових лусок. Наявність або відсутність антоціанового забарвлення на гілках і колоскових лусках є класифікаційною ознакою при визначенні різновидностей. Колоскові луски можуть бути світло-зеленими, зеленими світло-жовтими, жовтими, в такому випадку їх вважають незабарвленими. Якщо на гілках або колоскових лусках є фіолетове забарвлення різної інтенсивності, то волоть вважають забарвленою. Тоді до назви різновидності додається префікс «суб». Наприклад: волоть розлога, зернівка червона, колоскові луски без антоціану – різновидність кокцінеум; волоть і зернівка такі самі, колоскові луски з антоціаном – різновидність субкокцінеум.
